Тема: ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ НАРОДНИХ МАЙСТРІВ УКРАЇНИ НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

План:

1. Українська вишивка в роботах народних майстрів Віри Роїк та Надії Вакуленко.

2. Ткатцтво: килими Бабенко Н.Н., Бабенко О. О., Жоголь Л.Є.

3. Народна іграшка:

   1. Дерев'яні іграшки Івана Приходька.

   2. Глиняна іграшка у творчості Олександри Селюченко.

   3. Ляльки-мотанки Олени Щербань та Наталії Свиридюк.

4. Вибійка Врлодимира Маркар'яна.

5. Різьба по дереву:

5.1. Микола Зацеркляний.

5.2. Василь Девнюк.

6. Майстер лозоплетіння Снігур Іван Назарович

1.Українська вишивка в роботах народних майстрів Віри Роїк та Надії Вакуленко

Важко уявити український національний побут без вишивки. Вишивка - один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишивкою прикрашали вбрання, рушники, серветки під ікони, скатерті, постільну білизну і навіть взуття. Але узори вишивок, як правило, були не тільки простими прикрасами, але й оберегами, які захищають («відгороджують») від злих духів, хвороб, різних напастей тощо.

У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. До XVII ст. візерунки були геометричні, вони переважають в західних областях України, а в східних – на Донбасі, на Кубані частіше вишивають гладдю. Вже після козаччини стали з’являтися стилiзованi квіти, калина, рідше – птахи: голуби, солов’ї, пiвнi та жар-птиці. Стали вишивати рiзнi написи, якi часто вказували на призначення рушника: “Хлiб-сiль”, “Козацькому роду нема переводу” тощо… 

Вже з дитинства дiвчаток в наших родинах привчають шити й вишивати, рокiв з шести мама чи бабуся показують, як тримати голку, вишивати на полотнi хрестиком узори так, щоб на зворотному боцi не було жодного – боронь Боже! – вузлика. На вечорницях дівчата готували собi придане, в тому числі й рушники для свого весілля – на щастя, на долю, для сiмейного оберегу.

Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - шов "уперед голкою", "хрестик", шов "за голкою". 

Техніка вишивання Харківської області має дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, унаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Вишивки Полісся – простій і чіткі по композиції. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів . Вишивка червоною ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини - графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості по композиції. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви.

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини - білий, коралово-червоний, відтінений чорний .

У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.

Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка "павучками", якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка - "шабак". В орнаментах подільських вишивок переважає один колір - чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше - двох - і триколірні.

На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий висновок , вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні - вишивка розписом, шов "уперед голкою", контурні шви, якими обрамляють і з`єднують окремі елементи композиції.

Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість. 

На Буковині крім рослинних і геометричних мотивів користуються зооморфною, вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штаповкою, крученим швом. Вишивальний матеріал – бісер, шовк, вовна , срібні і золоті нитки, металеві блискітки.

Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій, багатством сполучень квітів, головним чином червоного з жовтий і зеленим, причому домінує червоний колір . Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ ("кривуля") у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір – чорний або червоний), застосовуються як білий, так і багатобарвний орнаменти.

Решетилівка

Наприкінці ХІХ століття Решетилівка офіційно стала одним із центрів-осередків народного ткацтва, килимарства та вишивання в Україні. Наступного, 2005, року це полтавське містечко святкуватиме свій «професійний» ювілей: саме у 1905 році губернатор і земство заснували артіль з вишивання та гобеленства — Решетилівській ткацький навчально-показовий пункт. А у 20-х роках артіль приносить місту світову славу. Килими та унікальна вишивка решетилівських майстринь у 1923-25 роках були представлені на виставках українського мистецтва в Мюнхені, Парижі, Марселі, Брюсселі. Тоді чисельність робітників артілі складала більш ніж дві з половиною тисячі осіб. На її базі пізніше створили фабрику художніх виробів. У ХХІ столітті підприємство стоїть... А майстрині працюють удома.

Так склалося, що саме у цьому селищі зародився унікальний і знаний у всьому світі вид вишивання — «білим по білому», або «біллю». Ця вишивка створює рисунок високого рельєфу з світлотіньовим моделюванням. Залежно від напрямку світла узор по-різному то відбиває, то поглинає світло, створюючи його багату гру. Вишивка «білим по білому» — своєрідний художній прийом. Вона асоціювалася у народі з красою морозних візерунків. Унікальність цього мистецтва полягає у тому, що вишивати білими нитками по білому полотну — дуже важко, насамперед для очей. Тому й коштують такі вироби значно дорожче за кольоровi вишиванки. Дивовижно, але досконало освоїти складну техніку такого вишивання чомусь не змогли представники інших регіонів.

Важливий момент: орнамент ніколи не наносять на тканину. Спочатку майстриня малює свою «картинку» на папері, а потім, шляхом складного підрахунку, переносить малюнок на полотно. Та й підготовка ниток для вишивок «біллю» — складна, копітка праця. Для більшої контрастності додають суворі небілені нитки або ж підфарбовані в попелясті тони («куниці»).

Особливістю полтавської вишивки є поєднання рослинного та геометричного орнаментів – «барвінок», «хмелик», «морока», «курячий брід», «зозулька». Улюбленим мотивом полтавських вишивальниць є «гілка», «ламане дерево». Основу геометричного орнаменту становлять найпростіші фігури: скісний і прямий хрест, квадрат, ромб, трикутник, зірчасті мотиви. Щодо кольорів, то полтавчанам більше до вподоби світло-коричневий, сірий і блакитний. Славиться це містечко й своїми «червоними рушниками», які вишивають без вивороту.

Надія Вакуленко

Заслужений майстер народної творчості України Надія Вікторівна Вакуленко народилась 20 жовтня 1962 року в селищі Ясне (Миркевичі) Хмельницької області.Закінчила Вижницьке училище ужиткового мистецтва. Працює майстром із виробничого навчання в Решетилівському художньому професійному ліцеї майже 27 років. Вишиває жіночі блузки, сорочки, серветки, доріжки. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Учасниця всеукраїнських, міжнародних (Корея), виставок та ярмарок. Твори зберігаються в музеї Решетилівського художньо - професійного училища та в приватних колекціях. Мешкає у cмт Решетилівка Полтавської області.

Роботи Решетилівської майстрині знають не тільки в Україні, а й за її межами. Її вишиванки носять президенти, депутати, артисти та інші. У 2005 році була відмічена президентською нагородою, отримала почесне звання «Заслуженого майстра народної творчості України».

Віра Роїк

Ві́ра Сергі́ївна Ро́їк (*12 (25) квітня 1911 року, Лубни, нині Полтавської області — 3 жовтня 2010 року, Сімферополь) — українська вишивальниця. Заслужений майстер народної творчості України (1967). Герой України (2006). Почесний громадянин Сімферополя.

Від 1952 року працювала в Сімферополі. Вивчала стильові особливості вишивок різних областей України.

Віра Роїк народилася 25 квітня 1911 року в місті Лубни нині Полтавської області. Її батьками були Лідія Еразмівна Сосюрко (Яворська), художник-графік, та Сергій Онуфрійович Сосюрко, залізничний службовець. Син — Вадим.

З 1952 року жила в Сімферополі. Закінчила Московський художній інститут у 1963 році.

Вперше свої вишивки Роїк виставила в 1936 році на Всесоюзній виставці у Москві.

Загалом майстриня організувала 140 персональних виставок своїх творів «Український рушничок», в тому числі, у всіх обласних центрах України, а також у Росії, Німеччині, Болгарії, Польщі, Туреччині. Брала участь у 287 загальних художніх виставках в СРСР, України і за кордоном, у тому числі в Бельгії, Франції, Угорщини, Італії, Монголії, США, Хорватії. Роботи Роїк зберігаються в 43 музеях різних країн світу.

Вишивальниця є засновницею музею декоративного мистецтва народних умільців, салону живопису самодіяльних художників Криму і школи української вишивки в Криму.

Роїк була членом Національної спілки майстрів народної творчості України. Володіла 300 видами технік вишивання народів світу.