Основні терміни:

«Веймарський класицизм» – останній етап німецького Просвітництва (90-і роки). Ґрунтувався на визнанні демократичного ідеалу античної криси, проголошенні цінності людських почуттів, відзначався філософською універсальністю, прагненням осмислити у всесвітньому масштабі проблеми особистості, культури, історії і знайти шляхи до подолання дисгармонії світу за рахунок внутрішніх можливостей людини. Назва походить від міста Веймар, де жили тоді Гете й Шиллер. У цей період митці поступово розчаровуються в бунтарстві, хоча й не відмовляються від обстоювання свободи. Замість політичної перебудови суспільства вони висувають програму естетичного виховання особистості, перетворення дійсності засобами мистецтва.

Драма – як жанр з’явилась пізніше комедії і трагедії, в другій половині ХVІІІ ст. у просвітників. Це п’єса з гострим конфліктом, який, на відміну від трагічного, не такий піднесений і може бути вирішеним. Драмі властиве зацікавлення соціальним устроєм життя, моральними ідеалами демократичного середовища, психологією «середньої людини». Драма стверджує нового героя, який піднявся проти своєї долі і обставин.

Конфлікт (лат. зіткнення, сутичка) – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до актив­них дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями. Залежно від динаміки зародження, визрі­вання, розгортання, загострення і розв'язання конфлікту виділяють компоненти сюжету (експозиція, зав'язка, розвиток дії, куль­мінація, розв'язка). Художній конфлікт має в собі зародок ціліс­ності твору, авторського світобачення, естетичну мотивацію всіх компонентів твору. В драматичному творі конфлікт відіграє особливу роль, бо драматичні зіткнення – важливий засіб виявлення життєвих програм персонажів і саморозкриття їх характерів. Конфлікт зумовлює направленість сюжетної дії у п’єсі. Конфлікти поділяються на комічні, трагічні і драматичні, які, на відміну від трагічних, можуть бути вирішеними.

Поліфонія (грец. багатоголосся) – в музиці багатоголосся, засноване на одночасному сполученні й розвитку ряду рівноправних мелодій. Михайло Бахтін підкреслював, що під “поліфонією” слід розуміти такий підхід письменника до зображення персонажа, який дає можливість кожному бути втіленням самостійної ідеї. Весь “поліфонічний” роман – нескінченний, принципово незавершений діалог рівноправних голосів, які однаково переконливо аргументують свою позицію.

Романтизм – літературний напрямок, що склався в кінці ХVІІІ-поч. ХІХ ст. Загальним підґрунтям романтизму стала епоха, пов’язана з Великою Французькою революцією. Романтики сприйняли ідею свободи особистості, але одночасно усвідомили беззахисність людини в суспільстві, тому характерними для них були розгубленість перед оточуючим світом, відчуття трагізму долі людини. Але романтизму було притаманне відчуття нескінченності буття, віри у вільний людський дух. Розлад між ідеалом і дійсністю склав сутність романтичного «двосвіту». Романтичний герой – одинокий бунтівник, здатний на сильні почуття, який страждав від неспроможності реалізувати себе. Романтики відкрили складність і глибину внутрішнього світу людини, стверджували самоцінність особистості.