ІСторія зарубіжної літератури XVII-XVIII ст. Тексти для обов'язкового читання

1. Педро Кальдерон де ла Барка. Життя – це сон.

2. Лопе де Вега Фуенте Овехуна. Зірка Севільї.

3. Дж. Мільтон. Втрачений рай. Повернений рай. Самсон-борець (1 твір за вибором).

1. Тірсо де Моліна. Севільський пустульник, чи Кам’яний гість.

2. П. Корнель. Сід. Гораций.

3. Ж. Расін. Андромаха. Федра.

4. Мольєр. Тартюф. Міщанин-шляхтич. Дон Жуан. Мізантроп. Скнара.

5. Д. Дефо. Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо.

6. Дж. Свіфт. Мандри Гуллівера. Казка діжки.

7. Г. Філдінг. Історія Тома Джонса, знайди.

8. Вольтер. Простодушний.

9. Д. Дідро Племінник Рамо. Черниця (на вибір).

10. Ж. Ж. Руссо. Нова Елоїза.

11. П. Бомарше. Севільський цирульник. Одруження Фігаро. Злочинна мати.

12. К. Гольдоні. Слуга двох панів. Трактирниця.

13. К. Гоцці. Любов до трьох апельсинів.

14. Г. Лессінг. Емілія Галотті. Натан Мудрий.

15. Ф. Шіллер. Розбійники. Підступність і кохання. Вільгельм Телль. Балади.

16. Й. Гете. Фауст. Страждання молодого Вертера. Балади.

Перелік практичних занять

Практичне заняття 1

«Життя – це сон» Педро Кальдерона – взірець барокової драми

План

1. Педро Кальдерон – видатний драматург і поет іспанського бароко. Особливості світогляду митця, концепція взаємовідносин людини і суспільних умов.

2. «Життя – це сон» як втілення світоглядних і художніх принципів бароко:

   1. Фабульний зміст та філософсько-моральний конфлікт драми.

   2. Тематика та проблематика, значення метафори назви твору, його гуманістичний пафос.

   3. Особливості композиції.

   4. Причини й наслідки еволюції образу Сехізмундо.

   5. Суперечливість натури інших персонажів п’єси: Басиліо, Росаури, Астольфо, Клотальдо.

   6. Художні особливості твору: символи й алегорії, контрастність, метафоричність, використання художньої деталі.

3. Світло українського бароко, його зв'язок з європейським.

Основні терміни:

Алегорія (грец. інакомовлення) – зображення абстрактного поняття через конкретний образ, коли одне явище зображується і характеризується за допомогою іншого, замінюючи абстрактне поняття чи думку. На відміну від символа, в якому явище життя сприймається у прямому значенні, це засіб інакомовлення, коли зображення предмета виявляє переносне значення, а зображувані в творі явища, особи, предмети завжди розуміються як інші особи, факти, предмети.

Бароко (італ. дивний, химерний) – напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його заперечен­ням. Художня система бароко надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література бароко характеризується поєднанням релігійних і світських моти­вів, образів, тяжінням до різних контрастів, складної метафо­ричності, алегоризму і емблематичності, прагненням вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.

Маньєризм (італ. примхливість, химерність) – стиль європейського мистецтва XVI-XVII ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонан­си, ускладненість композицій, деформація пропорцій тощо, породжені кризою Відродження. Натомість завдяки потужним віянням Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних сти­хій, зумовлюючи настрої скептицизму, несталості, розпоро­шення, покинутості в холодному, байдужому космосі. Ві­ра в науку сусідила із захопленням окультизмом, переконанням у відносності суперечливих знань, у неподоланні протистояння духовних та тілесних чин­ників. Передусім надавалося значення особистісній ініціативі митця, пошукам «внутрішньої ідеї» художнього образу, спа­лахам духовної напруги. Літературному маньєризму властива яскрава ме­тафорична насиченість тексту, потяг до інтелектуального па­фосу та експериментальної пристрасті, намагання якомога повніше актуалізувати можливості літературних родів, тро­пів, стилістичних фігур тощо, прагнення до оновлення тради­ційних жанрів.

Метафора (грец. перенесення) – один з основних тропів: слово чи словосполучення, яке розкриває сутність і особливості одних явищ чи предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Метафора може бути простою і розгорнутою, її значення можна зрозуміти тільки в контексті. Різновидами метафори є алегорія і уособлення та ін.

Символ (грец. знак) – універсальна естетична категорія, яка розкривається через зіставлення з суміжними категоріями – художнього образу, з одного боку, знаку і алегорії, з іншого. Категорія символу вказує на вихід образу за власні межі, на присутність якогось смислу, пов’язаного з образом, але не тотожного йому. Символ має безліч значень, що відрізняє його від метафори і алегорії. Символом може бути кожний елемент художньої системи – метафора, порівняння, пейзаж, художня деталь, заголовок і навіть літературний герой.

Універсальність художнього мислення – одна з визначальних рис бароко, для якої характерне зображення буття людства у всесвітньому, глобальному масштабі, боротьби одвічних начал, безкінечності космосу, з’ясування місця людини у світі.

Фабула (лат. оповідання, байка) – розповідь про події твору, сукупність подій у внутрішньому взаємозв’язку. Фабула розповідає про події, а не зображує і не показує їх. Останнє реалізовується сюжетом.

Хорнада (ісп.) – давнє іспанське слово, означає «шлях, пройдений людиною за день».

Художня деталь – найменша частина художньо-предметного світу твору, складова частина літературного опису. Дозволяє письменнику відтворити місце дії і зовнішність дійових осіб. З деталей складається опис картин природи (пейзаж), внутрішнього вигляду приміщень (інтер’єр), зовнішнього вигляду героїв (портрет).