До основних юридичних форм підприємництва належать:

- індивідуальні компанії, які грунтуються на приватній власності фізичної особи;

- сімейні фірми, засновані на приватній власності громадян - членів однієї сім’ї;

- приватні або партнерські товариства зі створенням юридичної особи (повні товариства, командитні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю);

- акціонерні товариства, засновані на власності акціонерів (відкритого або закритого типу).

Фірма як головна структурна ланка підприємницької діяльності

Фірма – це самостійний суб’єкт гос­пода­рю­ван­ня, що має статус юридичної особи і створюється з метою одержання прибутку шляхом певної вироб­ничої, комерційної, інноваційної діяльності. Фірма є

головною структурною ланкою підприємницької діяльності, яка забезпечує виробництво матеріальних благ та послуг, задоволення потреб населення та господарчої системи.

Кожна фірма має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку, товарний знак. Продукція чи послуги, що виробляються фірмою, вживаються не самою фірмою, а іншими споживачами, які купують цю продукцію на ринку як товар. Тому кожна фірма є товаровиробником.

У своєму складі фірма не може мати інших юридичних осіб. Партнерів фірми (постачальників та споживачів) визначає її власник або призначений ним керівник фірми, який несе відповідальність за результати своєї діяльності в умовах вільного вибору та конкурентної боротьби. Це сприяє більш ефективному господарюванню, примушує підприємців стежити за досягненнями науково-технічного прогресу, новими технологіями, поліпшувати якість товарів та послуг, знижувати витрати, орієнтуватися на споживача.

Хоча головною метою будь-якої фірми є прибуток, суспільство має правові та економічні важелі такого впливу на вільну приватну господарську діяльність, який дає можливість досягти і більш широких результатів соціального, екологічного та культурно-гуманітарного плану.

Однією з найважливіших функцій фірми у соціальній ринковій системі є розробка та вибір найбільш ефективних нових напрямків технологічного та організаційного розвитку суспільства. Завдяки оптимальному розподілу відповідальності, ресурсів, доходів та ризиків фірма як економічний інститут дає можливість національній економічній системі як генерувати нові ідеї та технології, так і здійснювати відбір з них дійсно конкурентоспроможних, які потім впроваджуються у масове виробництво.

В умовах перехідної економіки України переваги підприємницької форми господарської діяльності не можуть проявити себе досить відчутно, тому що де-факто пануючою формою є державне господарювання, яке знаходиться у стані глибокої кризи. Реальним суб’єктам української економіки не так легко оволодіти функціями та професійними навиками управління та організації виробництва в умовах ринкової невизначеності та ризиків. Усе це вимагає досить тривалого часу та скоординованих зусиль як з боку держави, так і з боку створюваного недержавного сектора економіки.

Важливу роль у країнах з розвинутою ринковою системою відіграють державні підприємства. Вони виконують функції, пов’язані з державною економічною безпекою та виробництвом так званих суспільних товарів, котрі в силу об’єктивних обставин не завжди можуть ефективно вироблятися у приватному секторі. До цих видів виробництва належать деякі підприємства військово-промислового комплексу, енергетики, зв’язку, транспорту та підприємства, що виробляють небезпечну для екології або здоров’я людини продукцію. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського володіння, крім випадків, передбачених законодавством.

У процесі ринкових перетворень в Україні значна частина державного майна переходить до приватних власників. Держава регулює цей процес завдяки застосуванню законодавчих та деяких інших механізмів, які спрямовані на забезпечення поступовості та соціально-економічної ефективності приватизації. На жаль, перші етапи цього процесу супроводжувалися у нашій країні падінням суспільного виробництва, життєвого рівня більшості населення, скороченням кількості робочих місць. Цьому сприяли деякі об’єктивні та суб’єктивні обставини, обумовлені недостатньою готовністю нашого суспільства та його господарчої системи до вільної ринкової діяльності. Перспективи подальшого розвитку економіки України пов’язані з пошуком оптимального співвідношення між державними та недержавними формами господарювання, котрі б у більшій мірі відповідали історичним, культурно-етнічним кореням та технологічним реаліям нашої сучасної господарчої системи та менш орієнтувались на абстрактні рекомендації міжнародних фінансових інститутів.

Фонди фірми та ефективність їх використання. Кругооборот, оборот, амортизація та норма амортизації

Кожна фірма з метою одержання макси­мального прибутку використовує засоби ви­роб­ництва, інформаційні та людські ресурси, які в цілому складають її виробничий потен­ціал. Він характеризує здатність фірми вироб­ляти про­дук­цію, яка може бути продана спо­живачу і відповідає його потребам щодо виду, якості та вартості товарів.

Матеріально-речові фактори виробництва, які застосовує фірма, об’єднуються поняттям "виробничі фонди". Виробничі фонди включають в себе продуктивні фонди і фонди обігу. До складу продуктивних фондів включаються основні виробничі фонди та оборотні виробничі фонди.

Основні виробничі фонди (капітал) – це частина продуктивних фондів, що виступають у натуральній формі як засоби праці. Ці фонди використовуються для перетворення предметів праці на готову продукцію; вони діють у виробництві протягом тривалого часу і не змінюють своєї натуральної форми, переносячи свою вартість на готову продукцію частинами. До основних виробничих фондів належать: будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, інвентар та інструменти, строк служби яких не менше одного року, продуктивна та робоча худоба, багатолітні насадження.

Оборотні виробничі фонди (капітал) являють собою предмети праці: сировина, допоміжні матеріали, паливо, запасні частини тощо. Вони повністю споживаються наприкінці кожного виробничого циклу і змінюють свою натуральну форму, переносячи всю свою вартість на готовий продукт протягом одного виробничого циклу.

Фонди обігу включають готові вироби, грошові та інші кошти підприємств, які можуть досить швидко перетворюватися у грошову форму (дебіторська заборгованість, цінні папери тощо). Сукупність оборотних виробничих фондів та фондів обігу має назву оборотних засобів.

У ході виробничої діяльності відтворення різних складових частин фондів підприємства відбувається в залежності від їх матеріально-речової та економічної форми. Первісною формою авансованого капіталу фірми є гроші. На ці гроші підприємець купує засоби виробництва та робочу силу, дотримуючись пропорції труда і капіталу відповідно до виробничої функції та загальної лінії розвитку фірми.

Грошовий капітал переходить у стан виробничого капіталу, та починається процес виробництва. В процесі виробництва фірма виготовляє продукцію, яка є товаром, і реалізує її як товарний капітал, отримуючи грошовий прибуток. Таким чином, авансовані кошти фірми послідовно проходять три стадії - грошову, виробничу та товарну. Цей процес має назву кругообороту капіталу.

У процесі виробництва основні виробничі фонди зношуються та знецінюються. Відповідна частина вартості основних фондів включається у витрати виробництва, тобто має місце процес амортизації. Амортизація – це процес перенесення вартості основних фондів на готовий продукт у залежності від зносу фондів. Відношення розміру річної суми амортизації до початкової вартості основних фондів, виражене у відсотках, має назву норми амортизації.

Авансовані кошти фірми повернуться не одразу, а протягом декількох кругооборотів. Оборот капіталу фірми – це кругооборот, який розглядається не як окремий акт, а як періодичний процес. Термін обороту включає термін виробництва і термін обігу. Фірми прагнуть максимально знизити термін виробництва і термін обігу, тому що це дає можливість суттєво підвищити ефективність використання фондів.

Оцінка ефективності використання фондів здійснюється шляхом порівняння валового доходу або прибутку з витратами або ресурсами, що були використані в виробництві. Головним показником ефективності є рентабельність, тобто відношення прибутку до поточних витрат або до авансованих вкладень. Обидва варіанти розрахунку рентабельності пов’язані між собою через показник швидкості обороту авансованих вкладень фірми:

Р₁=Р/Q_в

Р'₁=Р/Q_в; Р'₂=Р/Q_а,

де Р - прибуток, Р'₁, Р'₂ - варіанти норми рентабельності; Q_в, Q_а - фонди використані та авансовані.

Q_в/Q_а = n - число обертів авансованих фондів за певний період.

Рівень рентабельності прямо пропорційний обсягу виробленої продукції та обернено пропорційний вартості використаних фондів і оборотних засобів.

Основні форми та методи кримінальної виробничої діяльності фірми і шляхи боротьби з ними

Діяльність фірми в умовах ринкової економіки, на жаль, не може характери­зу­ватись повною відсутністю кримінальних ефектів.

Більш того, саме у первинній ланці економіки бере початок таке явище, як економічна злочинність, під якою розуміється сукупність дій, спрямованих проти економічних інтересів громадян, колективів та суспільства в цілому шляхом скоєння розкрадань, господарських та корисливих, майнових та посадових злочинів.