Тема 3. Загальні основи суспiльного виробництва План

1. Фактори суспiльного виробництва. Особливості використання факторів виробництва в тіньовій економіці.

2. Процес виробництва та його продукт.

3. Ефективнiсть виробництва та обмiну, її показники.

4. Мiсце i роль тіньової економiки у системі суспiльного виробництва.

Фактори суспiльного виробництва

Виробництво життєвих благ завжди є основою життя i розвитку людського суспiльства. Вихiдний пункт виробництва складають потреби та iнтереси людей. Саме цi потреби спонукають їх до організації виробництва.

Поділяють потреби на первиннi (нижчi) та вториннi (вищi).

Пiд першими розумiють фiзiологiчнi потреби людей в їжi, одязі, взуттi, житлi тощо. Вториннi утворюють головним чином духовнi потреби - в освiтi, лiтературi, мистецтві, розвагах, у спілкуванні з iншими людьми i т.д.

Загальновизнанi потреби мають об`єктивний характер, необхiднiсть їх задоволення породжує у людей, фiрм i суспiльства економiчнi iнтереси.

Розрiзняють iндивiдуально-приватнi (особистi), колективнi та суспiльнi iнтереси. Iнтереси виявляються на поверхнi економiчного життя як стимули до трудової та підприємницької дiяльностi. А стимули викликають у людей матерiальну зацiкавленiсть у роботi та її результатах.

Процес виробництва має передумовою наявнiсть його факторiв: робочої сили та засобiв виробництва.

Робоча сила - це здатнiсть до працi, сукупнiсть фiзичних, розумових i моральних сил людини, якi використовуються при створеннi життєвих засобiв. Споживанням (або функцiєю) робочої сили є праця.

Засоби виробництва пiдроздiляються на предмети i засоби працi. Пiд предметами працi розумiють усе те, на що спрямована людська праця: це земля, яку обробляє селянин; прядиво, iз якого тчуть тканину. Засобами працi, перш за все, є знаряддя працi: верстати, екскаватори, комп`ютери, за допомогою яких працiвники обробляють матерiали. До засобiв працi належать i виробничi будівлі, споруди, комунікації , а також природнi умови.

Робоча сила у будь-якiй економiчнiй системi утворює особистий фактор виробництва, а засоби виробництва - речовi чинники. Але в кожнiй системi виступають у своєрiднiй формi. У ринковiй економiцi вони набувають форми капiталу (виробленi людиною засоби виробництва), працi, землi (природнi ресурси) i підприємницької здiбностi. А.Маршалл вважає працю i землю первинними чинниками, а капiтал i органiзацiю виробництва - результатами праці людини.

Люди та засоби виробництва складають продуктивнi сили суспiльства. Їх iсторичний розвиток слугує глибинною основою економiчного, соцiального, культурного, всього суспiльного прогресу людства. Продуктивнi сили - це лише одна сторона суспiльного виробництва. Iншу утворюють виробничi вiдносини. Справа в тому, що виробництво завжди носить суспiльний характер через кооперацію або подiл працi, або їх сполучення. Навiть праця окремого ремiсника або фермера належить до суспiльного виробництва, бо вони працюють у системi суспiльного подiлу працi.

Класичні фактори виробництва, які добре відомі історії людства, мають дуже специфічне використання у сучасному кримінальному виробництві. Тут використання особистого фактора як сукупності фізичних та розумових здібностей людини, перш за все, має за мету не здійснення суспільно корисної праці, а її спрямування до суспільно шкідливої та часто прямо забороненої діяльності. Крім того, в силу поглиблення суспільного поділу праці також йде процес відокремлення, а іноді й інтеграції та кооперації, різних видів злочинного промислу. Однак особистий фактор тіньової економіки не являє собою одноманітного масиву, а складається з різних «класів», які і формують піраміду сучасного кримінального виробництва. Вершина цієї піраміди належить різним верствам корумпованих урядовців, які за хабарі та інші прояви особистих інтересів йдуть на службові та інші злочини, зводячи нанівець існуючі нормативні акти. Другий шар цієї піраміди заповняють спритні ділки, які за хабарі намагаються не виконувати прийняті у суспільстві правові норми (організація окремих видів виробничої діяльності, несправна сплата податків тощо). Третій шар піраміди займають представники виключно кримінального світу, пов’язаного з різними видами тільки злочинних промислів: рекет, кілерство, шахрайство, наркобізнес, протизаконне виготовлення та реалізація зброї, проституція і т. ін. Слід зазначити, що всі названі верстви так званого «особистого фактора кримінальної економіки» тісно пов‘язані між собою та становлять значну небезпеку для суспільного розвитку.

Щодо використання засобів виробництва у тіньовій економіці, то тут, перш за все, має місце протизаконне використання у різних секторах таких предметів праці, як рідкоземельні та кольорові метали, а такий основний предмет праці, як земля, використовується для вирощування різних видів наркотичних рослин: маку опіумного, коноплі. Засоби праці у кримінальній економіці виступають як знаряддя злочинів, тому що використання і комп‘ютерів, і радіопереговорних систем, верстатів та обладнання, автомобілів тощо має на меті їх застосування у злочинних або напівкримінальних намірах.

Процес виробництва та його продукт

Сполучення особистого і речових факторів являє собою процес виробництва. Його сутність зводиться до створення життєвих благ: продуктів харчування,

одягу, житла, соціально-культурних послуг (освіта, охорона здоров‘я тощо) - задля задоволення людських потреб.

Незалежно від суспільної форми процес виробництва завжди є процесом праці, тобто актом взаємодії людей з природою. Результатом процесу праці виступають споживні вартості, або життєві блага, які є поєднанням речовини або сил природи з працею людини. Наприклад, у столі та стільцях сполучені деревина і конкретна праця столяра. Процес праці у певній суспільній формі стає процесом виробництва; його результатом є не просто споживна вартість, а суспільно корисний продукт. Приміром, продуктом ринково-капіталістичного виробництва є товар, який втілює в собі прибуток (додаткову вартість), на відміну від натурального продукту феодального господарства, котрий містить у собі земельну ренту, створену експлуатацією кріпаків.

Оскільки економічні ресурси (земля, праця і капітал) обмежені в даний період, і можливе їх альтернативне (багатоваріантне) застосування, виникає проблема їх ефективного використання, щоб максимально задовольнити людські потреби при наявних чинниках виробництва. Цю обставину наочно показує крива виробничих можливостей (Рис.1). Припустимо, що розмаїття продуктів виробництва зводиться до двох видів: хліба і верстата. Якщо у суспільстві хочуть збільшити виробництво хліба з 4 одиниць (точка А) до 8 (точка Б), тоді треба зменшувати випуск верстатів з 4 до 2 одиниць, бо немає вільних економічних ресурсів.

Рис. 1. Крива виробничих можливостей

Результати виробництва втілюються в продуктах. Продуктом окремого процесу виробництва є хліб, взуття, автомобіль, персональний комп‘ютер, а результатом суспільного виробництва - сукупний суспільний продукт (ССП). Це сукупність усіх матеріальних і духовних благ, що вироблені у народному господарстві за певний період часу (рік, місяць, день).

ССП має натурально-речову і вартісну форми. За першою формою він підрозділяється на дві групи: предмети споживання і засоби виробництва. В деяких країнах виділяють і третю групу - воєнну продукцію.

За вартісною формою (грошовою оцінкою) сукупний суспільний продукт складається із двох частин: матеріальні витрати та чистий продукт. Матеріальні витрати - це витрати сировини, енергії, амортизація. Припустимо, річний збір зерна в країні становить 50 млн. т. На його виробництво затрачені насіння, добрива, трактори, сільськогосподарські машини та інші засоби виробництва, котрі дорівнюють за вартістю 26 млн. т зерна. Тоді чистий продукт становить 24 млн. т.

Чистий продукт у свою чергу поділяється на необхідний і додатковий. Необхідним називається та частина чистого продукту, яка слугує відтворенню робочої сили. Він йде на задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб працівників і членів їх сімей. Під додатковим розуміють ту частину чистого продукту, яка призначена для задоволення загальних суспільних потреб: нагромадження (тобто розширення виробництва), національної оборони, утримання непрацездатного населення тощо.

Для кількісного вимірювання сукупного суспільного продукту використовують систему показників. У ринковій економіці Заходу це валовий внутрішній продукт (ВВП) і його різновид - валовий національний продукт (ВНП), чистий національний продукт, національний доход (НД). ВВП - це загальна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік на території даної країни. Щоб визначити ВНП, треба додати до ВВП вартість продукції, що створена громадянами даної держави у зарубіжжі, але виключити суму продукту, яку вироблено іноземцями у межах національної території. Різниця між ВВП і ВНП не значна, вона коливається у межах + 1%. Для обчислення ВВП (ВНП) беруть до уваги лише кінцеві продукти: споживчі товари та готові засоби праці, але віднімають проміжну продукцію - сировину, напівфабрикати та інші.

Національний доход - це частина ВВП, це грошовий вираз чистого продукту. Він менший від ВВП на величину амортизації та непрямих податків.

У радянській командно-адміністративній системі використовувались такі показники, як суспільний валовий продукт, або валова продукція, його різновиди - товарна і реалізована продукція.

Ефективність виробництва та обміну, її показники

Важливою характеристикою економіки є ефективність виробництва та обміну. Під першою розуміють відношення між результатом (продуктом) виробництва і витратами на його створення. Чим більше виробляється продукції за даного обсягу ресурсів, тим

вища ефективність. Поняття ефективності виробництва стосується як окремого підприємства, так і національного господарства у цілому. Крім виробничої, виділяють також економічну ефективність. Її сутність характеризує такий стан національної економіки, при якому в максимальній мірі задовольняються потреби усіх членів суспільства за наявних виробничих ресурсів. Тому не можна підвищити міру задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи стан іншої. Такий стан економіки називається парето-ефективністю.

Категорія парето-ефективності (або парето-оптимуму) має передумовою оптимальний розподіл як готових товарів, так і факторів виробництва. Вона враховує ефективність і виробництва і обміну.

Ефективність виробництва характеризується низкою показників: продуктивністю праці, фондовіддачею, матеріаломісткістю та іншими.

Продуктивність праці визначає ефективність використання робочої сили (живої праці). Вона виражається відношенням виробленого продукту до кількості працівників, а також обороту фірми до чисельності її працівників.

Капіталовіддача показує результативність використання основних виробничих фондів (основного капіталу). Вона вимірюється відношенням виробленої продукції до вартості основних фондів підприємства (фірми) або народного господарства в цілому. Показник, протилежний капіталовіддачі, називається капіталомісткістю. Міру використання сировини, матеріалів, енергоресурсів характеризує матеріаломісткість. Є інші показники ефективності виробництва і обміну: норма прибутку, рівень середньої заробітної плати працівників тощо.

Динаміка різних показників ефективності може бути неоднаковою, навіть протилежною. Припустимо, продуктивність праці зростає, і матеріаломісткість зменшується, проте капіталовіддача знижується (стан характерний для радянської економіки). Найвищої ефективності сягають тоді, коли забезпечується ефективне використання всіх економічних ресурсів.

Для підвищення ефективності виробництва і обміну важливе значення має виробнича функція. Вона показує кількісну залежність обсягу виробництва від його факторів. Дана функція може виражатися формулою:

Y = F(K, L, T),

де Y - обсяг виробництва; F - функція; K - капітал; L - праця; T - фактор часу, якісних змін виробництва, у тому числі і технічного прогресу.

Значення виробничої функції полягає у тому, що заданий обсяг виробництва у фірмі, галузі або національній економіці може бути досягнутий при різних варіантах сполучення різних чинників виробництва. За допомогою численних варіантів виробничої функції визначається найбільш оптимальний, який забезпечує найменші сукупні витрати капіталу, праці та інших факторів виробництва.

Місце і роль тіньової економіки в системі суспільного виробництва

В сучасних економічних системах тіньова економіка є невідємною частиною суспільного виробництва. Вона відрізняється по системах і країнах масштабами, складом і формами. У

розвинутих країнах Заходу тіньовий сектор становить, як правило, 5-10-15% ВНП і рідко сягає 30% (Італія). В Україні ж неофіційна економіка вже перейшла критичну межу (40%) і становить, за виваженими оцінками експертів, понад 60% валового внутрішнього продукту.

Що таке тіньова економіка? це незареєстрована офіційною статистикою і неоподаткована економічна діяльність, яка приносить її субєктам прибутки.

За своїм складом вона являє собою розмаїття форм і компонентів. Фахівці звичайно розрізняють у структурі тіньової економіки дві частини:

1. легальну економічну діяльність з виробництва товарів і надання послуг населенню (неоподаткована підприємницька і банківська діяльність, човниковий бізнес, неліцензована торгівля вирощеною у присадибних господарствах продукцією тощо);

2. нелегальна кримінальна економічна діяльність (рекет, торгівля наркотиками, проституція, грабіж, крадіжка, організована злочинність). Спільним для обох частин є мета одержання прибутків без сплати податків, діяльність поза правовими нормами.

Разом з тим два блоки відрізняються між собою методами діяльності: легальними, шляхом угод або насильницькими, включаючи вибухи та вбивства. Субєкти легальної економічної діяльності зайняті переважно у сфері виробництва і обігу товарів і послуг, тоді як учасники кримінальної економіки займаються переважно перерозподілом доходів.

Загальні причини існування неофіційної економіки повязані, на наш погляд, з недосконалістю господарського механізму, чинного законодавства з трудової та господарської діяльності, рівнем і характером духовного і соціокультурного розвитку нації, слабкістю правоохоронних органів і податкової адміністрації тощо. В перехідний період зростання і посилення тіньовизації народного господарства зумовлені трансформаційною кризою. Конкретними чинниками в Україні виступають:

- недосконалість законодавчо-правової бази господарської та трудової діяльності;

- величезний податковий тягар, який заганяє і великих, і середніх, і дрібних підприємців у «тінь»;

- низька i несвоєчасна оплата працi, низькi стимули до трудової дiяльностi в офiцiйнiй економiцi, що примушує працiвникiв переходити в нерегламентовану зайнятiсть;

- слабкiсть державної влади, зокрема правоохоронних органiв, i незахищенiсть громадян вiд дiй злочинних угруповань та елементiв;

- утрата iсторичних традицiй, морально-етичних i релiгiйних устоїв нацiї з поваги до приватної власностi, кодексу підприємницької честi, неповага до закону.

Важливим результатом тіньовiзацiї економiки є подальша дестабiлiзацiя, утрата керованостi народним господарством iз боку держави. Серед основних негативних наслiдкiв тіньової економiки треба зазначити:

- зменшення надходжень у державний бюджет;

- відтік значної грошової маси до позабанківського обiгу, що посилює кризу неплатежiв, зростання тiньового капiталу i подальше соцiальне розшарування населення за доходами;

- використання тiньового капiталу переважно не у сферi виробництва, а в обiгу, комерцiйнiй дiяльностi, що призводить до скорочення iнвестицiй i зростання безробiття;

- кримiналiзацiя усього суспiльства, морально-етичний розклад нацiї .

Тому необхiдна рiшуча i послiдовна боротьба з тіньовiзацiєю економiки. Це передбачає розробку державної програми скорочення тiньової економiки. Програма має бути прiоритетною i комплексною. Головна умова її розробки та реалiзацiї - наявнiсть сильної державної влади в поєднаннi з широкою демократизацiєю суспiльного життя.