2. Філософія середніх віків

У сучасній науці період історії філософської думки в Європі починаючи з кінця Античній епохи і до початку епохи Відродження традиційно прийнято називати середньовічним. Разом з тим необхідно відзначити, що саме по собі вислів «середньовічна філософія» є вираженням суперечливим, проблематичним і потребує численних уточнень. Повязано це, по-перше, із фактичною неможливістю точно датувати момент переходу античного світу до середньовіччя, по-друге, з виключно своєрідним підходом, або, точніше, підходами, до розуміння призначення філософських занять та проблематики філософії як такої в рамках власне середньовічної (західноєвропейської латинської та візантійської), переважно, християнської, культури.

Термін «Середньовіччя» як іменування специфічно нової культурної епохи вперше зустрічається в текстах письменників-гуманістів італійського Ренесансу в XV ст., Які проголосили себе прямими спадкоємцями греко-римської ( «античної») цивілізації, а століття, які розділили у їхньому уявленні древній, «батьківський »світ і світ сучасної Італії, як би наново знайденої, що позначили як« проміжних », або« середніх ». У XVII ст. Середньовіччям вважалися століття, що настали в рік заснування нової столиці Римської імперії - Константинополя і завершилися її падінням (330 - 1453 рр..). У сучасній науці початок культури середньовічного світу ведеться зазвичай від часу між сходженням на престол імператора Діоклетіана (284 р.) і смертю Костянтина Великого (337 р.). Кінець перехідної епохи (від перших початків середньовічної культури до виникнення цивілізації Раннього Середньовіччя) стосовно до Західної та Східної Римської імперії датується по-різному: для Візантії перехідний період закінчується до VII ст., Після чого починається у власному розумінні слова історія Візантійської держави; для Західної частини Римської імперії процес переходу затягується ненадовго: коронований король Карла Великого в 800 р. і, як наслідок, виникнення альтернативного по відношенню до Візантійської імперії держави на Заході, імперії франків, було подією, попередив в значній мірі хід розвитку середньовічної латинської (західноєвропейської) цивілізації; разом з тим слід підкреслити, що діяння Карла Великого та його найближчих наступників, а також справді яскраві досягнення «Каролінгського відродження», були повязані в першу чергу з ідеалами і заповітами пізньої Античності і мали переважно ретроспективний характер. Положення справ тут рішучим чином змінюється тільки до початку другого тисячоліття: із завершенням переселення варварських племен відбувається стабілізація, відновлюється ріст міст і поступово на Заході виникає картина того, що згодом отримало назву «феодального суспільства». 171