3. Соціальний рух

Термін соціальний рух означає сукупність форм колективної дії, яка направ­лена на реорганізацію суспільства. Представник американської школи інтеракціоністів соціолог, автор соціо­логії дії Р. Тернер (нар. 1919 р.) у своїй праці "Колективна поведінка", визна­чає соціальний рух як "сукупність колективних дій, націлених на підтримку соціальних змін або підтримку опору соціальним змінам в суспільстві або в соціальній групі".

Соціальний рух - це масова колективна дія однієї або декількох соціальних груп, зв'язаних із забезпеченням групових або суспільних інтересів, задоволенням як матеріаль­них, так і духовних інтересів, і направлених на соціальні зміни або опір їм у конфліктній протидії з іншими соціальними групами.

Виходячи з наведених визначень, до соціальних рухів можна віднести екологіч­ний, релігійний, феміністський, молодіжний, політичний, реформістський, опозиц­ійний, національно-визвольний, емігрантський та інші види рухів, що відбува­ються в сучасному світі. Безумовно, така типологізація соціальних рухів є умовною.

Існує декілька способів вивчення соціальних рухів:

• локальне вивчення, коли основна увага приділяється внутрішньому змісту руху без врахування факторів зовнішнього середовища;

• історичне або лонгітюдне вивчення, яке охоплює проблеми зародження і розвитку соціального руху, передбачає розгляд його внутрішнього змісту за допомогою різних методів опитування громадської думки;

• порівняльне вивчення членства в русі, за яким аналізується поведінка як простих, рядових членів рухів, так і їх лідерів, або статистично (у відповідності з їх віком, статтю, політичним і економічним статусом, освітою і т. д.), або за допомогою інтерв'ю і біографічного метода для визначення їх спільних по­чуттів і мотивів поведінки;

• вивчення рухів за допомогою аналізу їх звітів, промов і пропагандистсь­ких заяв лідерів.

Рухи в процесі свого розвитку проходять чотири однакові стадії: занепокоєння, зворушення, формалізації і інституціоналізації.

Основними умовами, сприятливими для появи і розвитку соціальних рухів, є:

• культурні течії, під якими розуміються зміни в цінностях і нормах поведін­ки людей. Розробник концепції культурних течій американський соціолог М.Герсковитц визначав їх як процес, в якому "невеликі деформації повільно змінюють характер і форми стилів і способів життєдіяльності людей, але ре­зультат дії цих змін є очевидним". Беручи участь в культурних течіях, більшість людей розвиває нові ідеї про культурних течій. Другий приклад: відхід значної кількості лю­дей від матеріалізму до духовного життя і релігії;

• соціальна дезорганізація, яка породжує аномію і відчуження, невпевненість, соціальний страх, занепокоєність. Раніше діючі правила і норми не вва­жаються більше корисними і надійними, а колишні цілі здаються недосягненими. В той же час інші правила відсутні, а нові цілі уявляються невартими для того, яке суспільство їм потрібне і як воно має відноситися до своїх членів. Тривалий розвиток демократичного суспіль­ства – приклад зусиль, що витрачаються. Така невизначеність в ситуації, роз'єднаність людей слугують ідеальним середовищем для зародження і розвитку соціальних рухів. Невизначеність норм і цілей частіше викликають соціальні рухи, ніж бідність і злиденність, корупція, соціальна нерівність. В дезорганізованому, нестабільно­му суспільстві, в суспільстві, яке змінюється, як правило, процвітають соці­альні рухи;

• соціальна незадоволеність, тобто загальна незадоволеність людей умова­ми життя і системою соціальних відносин в даному суспільстві, яка настає в результаті усвідомлення людьми розриву між тим, що вони мають, і тим, що вони могли б мати. Наприклад, коли після розвалу СРСР відкрився залізний за-навіс і люди побачили більш високий рівень життя в інших країнах, таке відкриття породило незадоволеність, бо багато людей зрозуміло, що могли б жити у значно ліпших комфортних умовах.

Важливою для соціології є також проблема особистісної сприйнятливості до соціальних рухів. В стабільному, високоінтегрованому суспільстві з незначни­ми соціальними напругами, із слабким ступенем відчуження між соціальними групами дуже рідко виникають соціальні рухи і небагато людей цікавляться ними, ставляться до них байдуже. Але в дезорганізованому суспільстві найбільш схильними до соціальних рухів стають маргінальні особистості, гру­пи і особистості, які ізольовані від суспільства - за характером своєї праці менш інтегровані в суспільство (шахтарі, "інтелектуали" - люди вільних про­фесій, моряки та ін.), ті, хто втратив соціальний статус або відчуває загрозу його втрати, ті, хто не зміг влаштувати своє сімейне життя або з різних обста­вин відсторонений від сімейного життя (члени екстремістських організацій, підпільних рухів) і т. д.

Соціальні рухи слугують одним із способів зміни суспільства. Ці зміни мо­жуть бути хворобливими, і в цьому випадку важлива наявність певних соціаль­них сил, здатних подолати віджиті традиції, переконання, ілюзії, омани. Соці­альні рухи здатні сконцентрувати такі сили.