Індекс глобальних фінансових центрів

Індекс світових глобальних фінансових центрів укладається британським мозковим центом Z/Yen і його щорічно публікує Лондонська міська корпорація.^[1] За даними 2011 року, чільна десятка фінансових центрів має такий вигляд:^[2]

1.	Лондон
2.	Нью-Йорк
3.	Гонконг
4.	Сінгапур
5.	Шанхай
6.	Токіо
7.	Чикаго
8.	Цюрих
9.	Сан-Франциско
10.	Торонто

Лондонська фондова біржа

Індекс розвитку міжнародних фінансових центрів

1.	Нью-Йорк
2.	Лондон
3.	Токіо
4.	Гонконг
5.	Сінгапур
6.	Шанхай
7.	Париж
8.	Франкфурт
9.	Сідней
10.	Амстердам

Нью-Йоркська фондова біржа

У 2011 році, американська Чиказька товарна біржа та Dow Jones & Company в співпраці з агентством новин Сіньхуа випустили індекс розвитку міжнародних фінансових центрів Сіньхуа-Дов Джонс. Згідно з цим індексом перша десятка світових фінансових центрів така:^[3]

Індекс глобальних фінансових центрів

Індекс світових глобальних фінансових центрів укладається британським мозковим центом Z/Yen і його щорічно публікує Лондонська міська корпорація.^[1] За даними 2011 року, чільна десятка фінансових центрів має такий вигляд:^[2]

1.	Лондон
2.	Нью-Йорк
3.	Гонконг
4.	Сінгапур
5.	Шанхай
6.	Токіо
7.	Чикаго
8.	Цюрих
9.	Сан-Франциско
10.	Торонто

Лондонська фондова біржа

Індекс розвитку міжнародних фінансових центрів

1.	Нью-Йорк
2.	Лондон
3.	Токіо
4.	Гонконг
5.	Сінгапур
6.	Шанхай
7.	Париж
8.	Франкфурт
9.	Сідней
10.	Амстердам

Нью-Йоркська фондова біржа

У 2011 році, американська Чиказька товарна біржа та Dow Jones & Company в співпраці з агентством новин Сіньхуа випустили індекс розвитку міжнародних фінансових центрів Сіньхуа-Дов Джонс. Згідно з цим індексом перша десятка світових фінансових центрів така:^[3]

• Функціональна структура Лондонського фінансового центру

Ринок довгострокового позичкового капіталу

Первинний ринок:

• цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства;

• єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

Вторинний ринок:

• внутрішні акції;

• зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній;

• незареєстровані цінні папери;

• першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком Англії);

• цінні папери фірм з фіксованими процентними ставками;

• опціони;

• іноземні акції.

Ринок короткострокового капіталу

• Традиційний грошовий ринок.

• Паралельний грошовий ринок:

— міжбанківський ринок;

— стерлінгові депозитні сертифікати;

— доларові депозитні сертифікати;

— цінні папери місцевої влади;

— цінні папери фінансових компаній;

— міжфірмові цінні папери;

— короткострокові комерційні євровекселі;

— стерлінгові короткострокові векселі.

• Валютний ринок:

— операції спот;

— операції на строк;

— ф’ючерси;

— опціони;

— арбітражні операції.

• Функціональна структура Нью-Йоркського світового фінансового центру

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

• Акції.

• Облігації:

— іпотечний ринок (вторинний ринок закладних);

— ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);

— ринок промислових облігацій;

— позики цільовим підприємствам;

— ринок закордонних облігацій (доларові облігації, випущені іноземцями в Нью-Йорку).

Ринок короткострокового капіталу:

• казначейські векселі;

• цінні папери федеральних агенцій США;

• вкладні сертифікати, що передаються;

• федеральні резервні фонди й угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;

• банківські акцепти (акцептовані банком векселі);

• комерційні короткострокові векселі;

• позики дилерам та брокерам.

Валютний ринок:

• валютна інтервенція на національний валютний ринок;

• валютні свопи з іншими центральними банками;

• операції з міжнародними організаціям.

• Токіо як фінансовий центр

Токіо став міжнародним фінансовим центром тільки після 1970 р., коли іноземні позичальники почали випускати тут облігації в єнах, а пізніше в іноземній валюті. Зміцненню позицій Токіо як одного з найважливіших центрів у процесі глобалізації фінансових ринків сприяла лібералізація ринків єни й капіталу.

Функціональна структура

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

• акції;

• процентні державні облігації (довгострокові, середньострокові);

• дисконтні державні ноти й векселі;

• облігації муніципалітетів;

• енергетичні цінні папери, гарантовані державою;

• помислові облігації;

• іноземні облігації в єнах;

• конвертовані облігації;

• облігації з підписними сертифікатами.

Ринок короткострокового капіталу:

• ринок онкольних позик (позики коштів між банками);

• казначейські векселі;

• обліковий ринок векселів;

• депозитні сертифікати;

• короткострокові комерційні векселі;

• ринок Генсаки.

• Офшорні банківські центри

Фінансові центри «офшор» — це світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції, переважно з нерезидентами, в іноземній для даної країни валюті.

Офшорні банківські центри тісно пов’язані з євровалютним ринком. Однак їх можна розглядати як окрему категорію міжнародних фінансових центрів, що виконують посередницькі функції для позичальників та депонентів. Основною причиною привабливості офшорних банківських центрів є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.

Офшорні банківські центри почали з’являтися з 1960 р.

Основні властивості:

• відплив та приплив коштів майже не регулюється;

• операції мають суто міжнародну основу та не зачіпають внутрішню економічну й фінансову політики;

• наявність високоефективних місцевих і міжнародних засобів зв’язку та транспортної інфраструктури;

• наявність надійних взаємовідносин з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;

• існування за умов внутрішньої політичної стабільності й забезпечення таємниці операцій;

• наявність ефективно та стабільно функціонуючих центральних банків;

• основна (або альтернативна) мова — англійська;

• легка доступність та розміщення в часових поясах, що знаходяться між поясами, де розташовані найважливіші ринки;

• висококваліфікована робоча сила.

Види офшорних банківських центрів:

• «паперові» центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім);

• «функціональні» центри (займаються депозитними операціями й наданням позик).

Основні типи офшорних ринків:

1-й тип — Нью-Йоркський;

2-й тип — Лондонська модель;

3-й тип — «податкове сховище».

ЄвропаЛондон

Париж

Швейцарія

ЛюксембургФранкфурт

Брюссель

Амстердам

Нормандські острови Західна півкуляНью-Йорк,

Маямі,

Лос-Анджелес, Сан-Францис­ко — 80-ті роки

Торонто

Нассау

ПанамаКайманові острови

Бермудські острови

Барбадос

Антигуа

Нідерландські Антиль- ські островиАзіяТокіо

Сінгапур

Гонконг

ТайбейМаніла

Вануату

• Бахрейн — 70-ті рокиРинки золота

Ринки золота — це спеціальні центри купівлі-продажу золота. Золоті аукціони — продаж золота з публічних торгів. Об’єк­тами операцій на ринках золота є стандартні злитки, старовинні, сучасні ювілейні та сувенірні монети, листи, пластинки, дріт, золоті сертифікати (документи, що засвідчують право їхнього власника отримати визначену кількість золота). Щодо режиму свого функціонування ринки золота класифікуються на: світові ринки (Лондон, Цюрих, Дубай, Гонконг та ін.); внутрішні вільні ринки (Стамбул, Париж, Мілан, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні (Бомбей та ін.).

Організаційно ринок золота — це консорціум кількох банків, вповноважених проводити операції з золотом — готівкові угоди з золотом (строк виконання через 48 год після укладення); операції з акціями золотодобувних компаній; строкові (форвардні, ф’ю­черсні свопи) операції з золотом. На ринку форвардних операцій з золотом проводять хеджування, спекулятивні строкові угоди, арбітражні операції.

Золоті аукціони — це продаж золота з публічних торгів. Розрізняють кілька методів установлення цін на золотих аукціонах. Класичний метод (метод ціни заявки) полягає в тому, що покупці, котрі вказали у своїх заявках ціну, вищу від установленої продавцем, платять ціну, указану в заявці. Згідно з Голландським методом, продавець установлює єдину ціну, за якою реалізуються всі заявки з вищими цінами.

Поняття «ціна золота» потрібно розглядати у двох аспектах: офіційна та ринкова ціни. З 1933 по 1971 роки казначейство США фіксувало офіційну ціну золота — 35 доларів за унцію, потім, у зв’язку з девальвацією, — 38 та 42,22 долара за унцію. Звичайно, ринкова ціна не збігалася з офіційною ціною золота. Тому остання довго була об’єктом міждержавного регулювання. Лаж — надбавка до офіційної ціни золота, виражена в кредитних грошах (обчислюється в процентах та виникає за перевищення ринковою ціною золота офіційної). На ринкову ціну золота впливає велика кількість економічних, політичних і спекулятивних чинників.

У світі функціонують також ринки інших дорогоцінних металів — срібла та платини.

Висновки. Можна виділити ряд факторів, що сприяють формуванню міжнародного фінансового ринку та розширенню його географії. До їх числа можна віднести :

•   зростаючий взаємозв'язок між національним та іноземним секторами економіки як наслідок посилення значення зовнішньої торгівлі;

•   перегулювання з боку держави грошових, капітальних потоків, валютних курсів та міграції трудових ресурсів;

•   посилення ролі та значення міжнародних фондових бірж та фінансових інститутів в результаті впровадження новацій в торгівлю фінансовими інструментами та удосконалення платіжних розрахунків;

•   розвиток електронних міжбанківських телекомунікацій, електронний переказ фінансових активів.

Таким чином, виникнення міжнародного фінансового ринку можна розглядати як наслідок інтернаціоналізації господарської діяльності та виникнення міжнародного підприємництва. Міжнародний фінансовий ринок є ринком вторинних фінансових ресурсів, являє собою надбудову над національними фінансовими ринками. Формування міжнародного фінансового ринку пов'язано з науково-технічною революцією та породженими нею велетенськими за капіталоємкістю проектами та необхідністю пошуку для їх реалізації відповідно потужних джерел фінансових ресурсів.

Інвестиційний кредитний сектор (ринок цінних паперів) та його інструменти

Традиційно виділяють два види фінансових ринків: первинний і вторинний. На первинному відбувається розміщення нових емі­сій, а вторинний ринок лише перерозподіляє фінансові вимоги, термін платежу за якими ще не настав, від одного кредитора до іншого. В сучасному світі цінні папери емітуються у трьох провід­них валютах світу: доларах США, евро та єнах. У 2001 р. майже 50,5% сукупної емісії цінних паперів було номіновано в доларах США, 30,3 % в євро, 7,3% — у японських єнах.

На світовому ринку цінних паперів використовуються різно­манітні інструменти, зокрема банківські казначейські й комер­ційні векселі, банківські акцепти, депозитні сертифікати, обліга­ції, акції. На євроринку широко поширені депозитні сертифіка­ти — письмові свідоцтва банків про депонування грошових коштів, які підтверджують право вкладника на отримання внеску й відсотків. Євробанки випускають депозитні сертифікати від 25 тис. дол. США і більше строком від 30 днів до 3—5 років і розміщують їх серед банків і приватних осіб. Хоч відсоток за депо­зитними сертифікатами нижчий порівняно з євродоларовими депозитами, їх легше продати за готівку на вторинному ринку і, таким чином, вони стимулюють приплив вкладів у євробанки.

Протягом останнього десятиріччя XX ст. почали активно вико­ристовуватися різноманітні види міжнародних цінних паперів, послуги з гарантування емісій цінних паперів, нові фінансові ін­струменти євроринків (свопи, строкові контракти за фінансовими інструментами, опціони тощо). Це дало можливість забезпечити будь-яку тривалість позики — від 24 годин до нескінченності, а також ефективно запобігати валютним і процентним ризикам у кредитуванні. Ринок міжнародних облігацій являє собою одне з найпотужніших джерел середньо- і довгострокового інвестування у міжнародній сфері. Поняття «міжнародні облігації» охоплює два види облігацій - іноземні та єврооблігації, які відрізняються між собою. Міжнародні облігації — це спосіб боргового корпоративного й міждержавного фінансування шляхом продажу облігацій із се­реднім строком погашення 3—10 років під заклад корпоративного або особистого майна. При цьому облігації можуть або просто погашатися з настанням терміну платежу, або трансформуватися у борг чи акції компанії.

На ринку міжнародних облігацій обертаються облігації з фіксо­ваним відсотком (займають близько 75% всього ринку), облігації з плаваючими процентними ставками, облігації зі змінним процен­том. До облігацій з фіксованою процентною ставкою належать зви­чайні облігації, процент з яких фіксується на момент випуску. Мультивалютні облігації передбачають нарахування відсоткових виплат в одній валюті, а їх сплату - в іншій за визначеним курсом, що дозволяє проводити процентний арбітраж (interest arbitrage)] на двох ринках. Процентні ставки за цими облігаціями зазвичай низькі, а обмінний курс встановлюється на підставі майбутнього знецінення валют.

Облігації з плаваючою ставкою охоплюють облігації «міні-макс» (зі встановленою максимальною й мінімальною межею коливання процентних ставок), облігації FLIP-FLOP (в яких передбачена мож­ливість їхнього конвертування у три- або шестимісячні цінні папери у момент нарахування процентів), облігації з регульованими ставками (процентна ставка переглядається частіше, ніж за період між двома процентними виплатами), облігації з фіксованою верхньою межею відсотка, що означає більший спред для інвестора, облігації з валют­ним купоном (де передбачена наявність варранту2 на придбання цінних паперів у іншій валюті за заздалегідь установленим курсом).

Існують конвертовані облігації, які можна обміняти на акції ком- панії-позичальника через визначений період з метою отримання більш високого доходу; облігації з «нульовим» купоном, процент за якими не сплачується протягом певного періоду, але враховується при встановленні емісійного курсу (іноді вони надають позичаль­нику додаткові податкові пільги). Синтетичні фінансові документи створююся на основі декількох угод (наприклад, облігація з фіксо­ваною ставкою відсотку у поєднанні зі свопом із плаваючою ставкою стає синтетичним фінансовим документом із плаваючою процентною ставкою).

Іноземні облігації — це цінні папери у національній валюті, еміто­вані нерезидентом у національному фінансовому центрі. їхні специ­фічні ознаки: емісія здійснюється нерезидентом; валюта емісії є іноземною для емітента; розміщення облігацій здійснюється на одному з національних ринків і гарантується банківським синди­катом. Іноземні облігації, як правило, мають великі строки пога­шення — від 20 до 30 років. На ринку іноземних облігацій основ­ними інвесторами є страхові компанії, ощадні банки та пенсійні фонди, тобто економічні агенти, які прагнуть до максимального зниження ризиковості вкладень. Водночас доступ позичальників на ринки іноземних облігацій є дещо складнішим порівняно з рин­ками єврооблігацій і регулюється законодавством країни-емітента.

Реалізація емітованих іноземних облігацій здійснюється за допомогою андеррайтингу (від англ. underwriting) — гарантованого розміщення. Цей процес розпочинається з того, що позичальник разом із керуючим банком розглядають можливість продажу випу­щених облігацій з максимальним зиском, аналізуючи всі деталі емісії: строк і умови погашення, купонний дохід, можливість зав­часного відзиву. Відсоткові ставки за випуском орієнтуються на рівень національних ставок і залежать від валюти випуску: за обліга­ціями у стабільних валютах відсоткові ставки нижчі; за облігаціями у нестабільних валютах — вищі, як компенсація за більший ризик. Загалом механізм андеррайтингу приватних боргових зобов'язань досить складний — він включає синдикат фірм на чолі з управляю­чою фірмою, банк-андерайтинг і групу фірм-продавців, відпові­дальних за маркетинг облігацій у різних країнах. Ще одним мож­ливим механізмом розміщення боргових зобов'язань є аукціон.

У СІ1ІА і Канаді практично всі облігації отримують рейтинг, який визначається приватними аналітичними компаніями (MOODY Investor Service, Standard and Poor's), які досліджують фінансові ринки. Найвищим рейтингом є AAA, нижчі рейтинги інвестиційного рівня - АА, А і ВВВ. Ще нижчий рейтинг означає, що облігації є високо спекулятивними. У сучасному світі емітен­тами іноземних облігаційних позик є тільки провідні індустріальні країни. У кожній з них зберігається специфічна назва випущених облігацій: наприклад, облігації, що розміщуються іноземними фірмами у США, називаються янкі-облігаціями (Yankee Bonds), в Японії — самурай-облігаціями (Samourai Bonds), у Великій Брита­нії — бульдог-облігаціями (Bulldog Bonds), в Іспанії — матадорами (matadors), у Швейцарії — шоколадними облігаціями (Chocolate Bonds). Основними країнами-емітентами іноземних облігацій є США, Японія і Швейцарія. Згалом цей сектор світового фінансового ринку поступово зменшується на відміну від ринку єврооблігацій, який активно розвивається після запровадження урядом США у 1963 р. спеціального податка (Interest Equalization Tax), що вирівняв ставки відсотка для американських резидентів, які купували іноземні цінні папери. Цей податок сприяв форму­ванню сталого попиту на єврооблігації та переміщенню зарубіж­них інвестицій на євроринок (в 1970 р. його обсяги становили З млрд дол. США, в 1983 p. - 50 млрд дол. США, 1996 р. - 275 млрд дол. США, у 2003 р. — перевищили 1078,5 млрд евро).

Ринок єврооблігацій — це важливе джерело фінансування серед- ньострокових і довгострокових інвестицій. Держава використовує єврооблігаційні позики для покриття дефіциту бюджету й рефі­нансування попередніх позик. Емітентами єврооблігацій є транс­національні компанії, міжнародні фінансові інститути, уряди країн, великі банки, що прагнуть залучити більший обсяг коштів, приймаючи на себе кредитні та валютні ризики. Забезпечуючи диверсифікацію фінансових активів, єврооблігації допомагають інвесторам у формуванні портфелів з мінімальним рівнем ризиків, підтримують мобільність капіталу і надають можливість залучення більшого кола інвесторів та позичальників.

Єврооблігаційна позика має низку особливостей: емісія здійс­нюється банківським консорціумом або міжнародною організа­цією; вона розміщується одночасно на ринках декількох країн; єврооблігації купуються інвесторами різних країн на основі котирувань їх національних бірж. Емісія єврооблігацій меншою мірою, ніж емісія іноземних облігацій, регулюється державою і не підпадає під дію національних правил проведення операцій з цінними паперами країни, валюта якої слугує валютою позики. На відміну від звичайних облігацій відсоток за купоном не оподаткову­ється. Хоч єврооблігації здебільшого обертаються поза біржами, головною причиною їх біржової реєстрації є те, що більшості інституційних інвесторів дозволяється купувати лише зареєстро­вані на біржах облігації.

Регулюється вторинний ринок єврооблігацій створеною у 1969 р. Асоціацією міжнародних дилерів з позик у складі 350 фінансових закладів із 18 країн, яка вирішує його організаційно-технічні проб­леми (найбільші вторинні ринки облігацій знаходяться в Люксем­бурзі, Лондоні, Франкфурті-на-Майні). Завдяки створенню між­народних автоматизованих систем міжбанківських розрахунків (Євро-кліринг і СЕДЕЛ) розсилка цінних паперів, що тривала 9 місяців, була замінена записами на рахунках, що прискорило та спростило вторинну торгівлю єврооблігаціями.

Ринок єврооблігацій має специфічні риси, які зумовлюють його привабливість для інвесторів. Так, він не має конкретного геогра­фічного місцезнаходження, є фактично нерегульованим і мульти- валютним, тому позичальники мають змогу обрати як одну валюту, так і валютний кошик для випуску облігацій. Єврооблігації випус­каються на пред'явника, що забезпечує високий ступінь анонім­ності і надає інвесторові можливість отримати повну величину поточного доходу та спекулятивний прибуток від зміни вартості облігацій. Відносно невеликі строки єврооблігацій є способом мінімізації ризику коливання процентних ставок.