2) При порушенні звуковимовної

сторони мовлення і збереженості

фонематичного сприймання Ф.у.

у дитини часом відповідають

власній неправильній вимові, що

пов’язано з недостатністю слухо-

вої уваги та слухового контролю

за власним мовленням.

ФОНІАТРІЯ (від грец. phone

— звук, голос, iatreia - лікування)

- розділ оториноларингології,

який вивчає фізіологію, патоло-

гію, лікування та профілактику

людини.

Дослідження в галузі Ф. про-

водяться в тісному зв’язку з ото-

риноларингологією, ендокрино-

логією, педіатрією, неврологією,

психіатрією, психологією, дефек-

тологією, лінгвістикою, акусти-

кою, кібернетикою, музичною

вокалістикою.

Сучасні методи дослідження

голосового апарату (стробоско-

пія, ларингоскопія, фіброларин-

госкопія, рентгенографія, ком-

п’ютерна томографія гортані, ре-

нгенокінематографія тощо) спри-

яють добору ефективних методів

лікування та профілактики за-

хворювань голосу, якісного та

всебічного проведення фоніатри-

чних експертиз.

ФОНОПЕДІЯ (від грец.

phone - звук, голос; paideia - ви-

ховання, навчання) (ортофонія,

фонічна ортопедія, голосова гім-

настика) - організований педаго-

гічний процес, спрямований на

нормалізацію діяльності нервово-

м’язового апарату гортані та ко-

рекцію дихання шляхом спеціа-

льних вправ.

Серед різноманітних методів

відновлення голосу (механічне

подразнення гортані, вібраційний

масаж у поєднанні з психотерапі-

єю, фізіотерапевтичні заходи,

фармакотерапія, хірургічне втру-

чання) Ф. є одним із найпошире-

них та ефективних. Корекційні

заняття охоплюють артикуляцій-

ні, дихальні та голосові вправи.

Ф. тісно пов язана з рядом

дисциплін: фоніатрією, оторино-

ларингологією, неврологією, фі-

зіологією, психіатрією, психоло-

гією.

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ

НАВЧАННЯ у спеціальних

школах - структурно визначені

складові процесу навчання, в

яких він відбувається у школах

для дітей з вадами психофізично-

го розвитку. Загальний термін,

яким можна позначити всі різно-

манітні Ф.о.н. - «заняття».

Структурна визначеність за-

нять передбачає місце кожного з

них у розкладі, регламентацію

часу на проведення, конкретний

кількісний і персональний склад

учасників. У спеціальних освіт-

ньо-виховних закладах викорис-

товують групові та індивідуальні

Ф.о.н. аномальних дітей, основна

серед яких - урок. Різновидом

уроку як Ф.о.н. є навчальні екс-

курсії, що мають на меті

розв’язування переважно навча-

льних завдань і можуть бути

проведені як згідно з основним

розкладом занять, так і поза ним.

У старших класах спеціальних

шкіл у процесі професійно-

трудового навчання використо-

вується навчально-виробнича

практика, під час якої старшок-

ласники проводять практичну

діяльність на виробництві. У роз-

витку самостійності дітей, удо-

сконаленні їхніх знань, умінь і

навичок значну роль відіграє така

Ф.о.н. як виконання домашніх

завдань. У спецшколах інтернат-

ного типу та школах із подовже-

ним днем ця форма використову-

ється як групове заняття під кері-

вництвом педагога.

У спецшколах різних типів

широко використовуються інди-

відуальні Ф.о.н. - спеціальні за-

няття корекційної спрямованості

для виправлення недоліків мови,

рухової сфери, орієнтування у

просторі, розвитку залишкового

зору тощо.

ФРУСТРАЦІЙНА СИТУА-

ЦІЯ - акт блокування поведінки

або діяльності людини, спрямо-

ваної на досягнення значущої

мети. Необхідними умовами ви-

никнення Ф.с. згідно більшості

означень виступають наявність

сильної вмотивованості досягти

мету (задовольнити потребу) та

перешкоди, що заважають цьому

досягненню. Відповідно Ф.с.

класифікуються за характером

мотивів, що фруструються, та за

характером «бар’єрів». До кла-

сифікації першого типу відносять

розвиток базових «вроджених»

психологічних потреб (у безпеці,

повазі), фрустрація яких носить

патогенний характер, і «набуті»

потреби, фрустрація яких не ви-

зиває психічних порушень.

Бар’єри, що перекривають шлях

індивіда до мети, можуть бути

фізичними (стіни, в’язниці), біо-

логічними (захворювання), пси-

хологічними (страх, інтелектуа-

льна недостатність), соціокуль-

турними (норми, правила). Ситу-

ація припинення цілеспрямованої

діяльності може суб’єктивно

сприйматися індивідом як фрус-

траційна чи як ситуація, що не

перешкоджає досягненню мети.

Психологічними детермінантами

ступеня гостроти фрустраційного

переживання та реагування у Ф.с.

виступають два основні фактори

- сила фрустратора та ступінь

психологічної стійкості особис-

тості.

ФРУСТРАЦІЯ (від лат.

/гиз^-аНо - марне сподівання, не-

вдача, обман) - психічний стан,

що виникає внаслідок реальної

чи уявної перешкоди, яка заважає

досягненню мети. Проявляється

у відчуттях гнітючої напруги,

тривоги, гніву тощо. Сила Ф. за-

лежить від ступеня значущості

блокованої поведінки. Захисні

реакції при Ф. пов’язані з появою

агресивності, ухиленням від важ-

кої ситуації, зниженням складно-

сті поведінки. Ф. може призвести

до змін характеру, невпевненості

в собі, фіксації твердих форм по-

ведінки. Часто вона є причиною

неврозів. Профілактика Ф. у ді-

тей з психофізичними вадами

пов’язана з організацією особли-

вого режиму, створенням необ-

тяжливих ситуацій, нейтралізаці-

єю негативних емоційних пере-

живань, формуванням вольових

зусиль.

ХАРАКТЕР (від грец.

сИагаІаег - ознака, риса) — сукуп-

ність сталих індивідуальних осо-

бливостей (рис) особистості, які

виявляються у ставленні до на-

вколишньої дійсності та відпові-

дних способах дій (поведінці, ді-

яльності) у типових обставинах.

У ставленні до інших людей про-

являється комунікативність чи

замкнутість, правдивість чи не-

щирість, тактовність чи грубість;

у ставленні до себе - скромність

чи самозакоханість, самокритич-

ність чи самовпевненість; до

справи - відповідальність чи не-

добросовісність, працьовитість

чи лінощі; до майна - щедрість

чи скупість, акуратність чи не-

дбалість тощо.

Риси X. складаються на осно-

ві своєрідності життєвої спрямо-

ваності, моральних звичок, ко-

мунікативних, вольових, інтелек-

туальних властивостей, самооці-

нки, емоційно-динамічних про-

явів. У цілому риси X. поділя-

ються на дві основні групи, що

відображають ідейно-моральну

спрямованість особистості та

особливості її емоційно-вольової

й інтелектуальної сфер.