1974 Р. - «Шкала Векслера для

вимірювання інтелекту в дітей».

Містить по шість вербальних і

невербальних завдань (або тести

дії). За наслідками виконання те-

сту вираховується коефіцієнт ін-

телекту. Як і аналогічні психоме-

тричні методики, В.т. дає достат-

ньо адекватну оцінку рівня роз-

витку інтелекту. В.т. констатує

відсутність чи наявність відста-

вання, але не дає змоги прогно-

зувати розумовий розвиток.

ВЕРБАЛІЗМ (від лат.

\erbalis - словесний) - надмірне

захоплення словесними форма-

ми, марнослів’я. Прагнення за

пишномовністю приховати вбо-

гість думки чи збідненість почут-

тів. В. у навчанні - книжне, віді-

рване від життя, догматичне ви-

вчення й засвоєння навчального

матеріалу. Засвоєння матеріалу в

словесній формі не дає змоги уч-

ню достатньо глибоко зрозуміти

його, застосувати знання в прак-

тичній діяльності при аналізі

конкретного фактичного матері-

алу.

Відхилення в розвитку дітей

із психофізичними розладами ча-

сто призводить до формального

засвоєння знань. У допоміжній

школі це відбувається внаслідок

інтелектуальної недостатності

учнів, що зумовлює труднощі ро-

зуміння ними словесної інфор-

мації. У школі для дітей із недо-

ліками слуху мовленнєвий недо-

розвиток учнів ускладнює засво-

єння навчального матеріалу, який

подається в словесній формі. Це

є наслідком механічного заучу-

вання матеріалу, який подається

в словесній формі, без його дос-

татнього усвідомлення. У школах

для дітей із недоліками зору В.

зумовлений неможливістю (об-

меженою можливістю) зорового

сприймання. Це призводить до

того, що словесні знання в дітей

відірвані від конкретних уявлень

і понять. Тому в спеціальних

школах особливо важливим є за-

побігання і подолання В., що до-

сягається завдяки використанню

всіх засобів унаочнення навчаль-

ного процесу та залученню збе-

режених аналізаторів.

ВЕРБАЛЬНИЙ (від лат.

\erbum - слово) - словесний; мо-

вний; усний. В дефектології цей

термін використовують для по-

яснення особливостей розвитку

дітей з психофізичними пору-

шеннями. Вербалізм є характер-

ною ознакою уявлень у сліпих і

слабозорих дітей. Дітям із пору-

шеннями слуху притаманні неве-

рбалізовані уявлення.

ВЕРЕДЛИВІСТЬ ДИТЯЧА

- примхлива поведінка дитини,

неслухняність. Ознаки В.д. -

швидка зміна бажань, їх недоре-

чність, невмотивованість. Вимо-

ги вередливої дитини часто ви-

падкові, скороминучі. їй важливо

зробити все по-своєму, виявити

свої бажання, якими безглуздими

та нездійсненними вони не були

б. На відміну від упертості, якій

властиве задоволення власного

бажання за будь-яких обставин,

В.д. полягає в безпосередньому

вияві бажань, а не обов’язковому

їх задоволенні. В.д. - своєрідна

протидія дорослим. Вона не зав-

жди спрямована проти доросло-

го, але завжди адресована йому.

Виявляється В.д. під час різних

психічних реакцій з яскраво ви-

раженими компонентами: агре-

сивністю, галасом, плачем, де-

пресією, руховими реакціями.

Дитина може збліднути або по-

червоніти, в неї порушується ди-

хання. Інколи вередування су-

проводжується спазмами різних

груп м’язів.

В.д. найхарактерніша для

раннього та молодшого дошкіль-

ного віку і зумовлена незрілістю

емоційно-вольової сфери. Голов-

на причина В.д. - неправильне

виховання з раннього дитинства:

потурання примхам, порушення

звичного режиму, невмотивована

м’якість або надмірна суворість

батьків. В.д. може стати постій-

ною формою поведінки і взаємин

із дорослими (особливо батька-

ми). В.д. буває також наслідком

перевтоми, коли дитині дають

надто важке завдання або вису-

вають непомірні для її віку вимо-

ги. В.д. утруднює контакт із до-

рослими та іншими дітьми.

В.д. часто спостерігається в

дітей з особливостями психофі-

зичного розвитку і може бути на-

слідком хворобливого стану або

перевантаження нервової систе-

ми, схильної до виснаження.

Основою В.д. є патологічна

слабкість гальмівних процесів у

корі головного мозку та знижен-

ня емоційно-вольового регулю-

вання власної поведінки. В.д. є

наслідком поблажливого, жаліс-

ливого ставлення. Гіперопіка з

боку батьків негативно познача-

ється на процесах компенсації

недостатнього розвитку дітей та

індивідуально-соціальній адап-

тації до умов суспільного життя.

ВЕРНІКЕ ЦЕНТР (на честь

нім. психоневролога К. Верніке)

- ділянка кори головного мозку,

що знаходиться в задніх верхніх

відділах скроні лівої півкулі;

найважливіша складова сенсор-

ної системи мовлення.

Механізм дії цього відділу

мозку полягає в тому, що він дає

змогу виділити в різних звучан-

нях одного і того самого звука

мовлення (ці звучання можуть

варіюватись від позиції звука в

слові під наголосом і в ненаго-

лошеному положенні, перед го-

лосними і приголосними, в ото-

ченні твердих чи м’яких звуків

тощо) його постійні корисні для

мови смисло-різнювальні ознаки

і синтезувати вказані варіанти

звучання одного і того самого

звука в узагальнені образи (фо-

неми). Результатом цього є фор-

мування константного слухового

сприймання, тобто сприймання в

процесі слухання мовлення тіль-

ки незмінних ознак фонем та їх

розрізнення за вказаними озна-

ками (фонематичні розрізнення)

(О. Лурія).

Ці якісні зміни процесу

сприймання, які спостерігаються

в дитини в період від 11 міс. до

1,6-1,8 років, пов’язані з функці-

ональним визріванням нижньо-

верхніх відділів кори головного

мозку (В.ц.), сприяють обмежен-

ню та стабілізації потоку сприй-

нятих дитиною мовленнєвих зву-

ків і складених з них слів, що ве-

де до формування фонемних об-

разів слів та їх подальшого впіз-

навання в мовленні дорослих (Є.

Соботович, І. Соботович). На цій

основі дитина за допомогою до-

рослих встановлює зв’язки між

звуковим образом слів і відпові-

дними явищами дійсності та ро-

зуміє звернене до неї мовлення

(див. Імпресивне мовлення).

Тому порушення В.ц. внутрі-

шньо-судинного чи травматично-

го генезу в пренатальний, поло-

говий періоди або ж ранньому

дитячому віці спричиняє пору-

шення формування імпресивного

мовлення, тобто сенсорну ала-

лію. Порушення цієї ділянки ко-

ри головного мозку в дітей і до-

рослих, які володіють імпресив-

ним мовленням, призводять до її

розпаду (сенсорної афазії чи афа-

зії Верніке).

ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ

спосіб стосунків суб’єктів взає-

модії, який ґрунтується на цілко-

витій відповідності змісту їхньої

свідомості.

В. будується на спільності

(або відповідності) почуттєвого і

духовного досвіду, спрямованос-

ті соціокультурних прагнень та

інтересів.

ВИГОТСЬКИЙ Лев Семе-

нович (1896-1934) - рос. психо-

лог, автор досліджень у галузі

загальної, дитячої, педагогічної

та патологічної психології. За-

кінчив (1917) історико-філо-

софський ф-т МДУ. З 1924 р.

працював в ін-ті психології, вод-

ночас завідував підвідділом ви-

ховання дефективних дітей Нар-

комосу РРФСР. У 1925-1926 рр.

організував лабораторію з психо-

логії аномального дитинства, на

базі якої було створено Експери-

ментально-дефектологічний ін-т

Наркомосу (1929), науковим ке-

рівником якого став В.

Розробив теорію суспільно-

історичного походження вищих

психічних функцій у людини,

нові методи дослідження різних

психічних процесів засвоєння

школярами наукових понять, ви-

сунув важливе для дитячої та пе-

дагогічної психології положення

про провідну роль навчання в ро-

звитку дитини, коли водночас із

засвоєнням знань і вмінь форму-

ються психічні процеси. В. вва-

жав, що програма й методи на-

вчання мають відповідати не ли-

ше розумовому рівню, якого вже

досягла дитина, а й «зоні її най-

ближчого розвитку». Значний

внесок В. у діагностику психіч-

них порушень і розробку методів

навчання дітей із вадами розумо-

вого розвитку, наукове обґрунту-

вання проблеми компенсації у

спеціальній педагогіці.

Основні наукові праці: «Изб-

ранные психологические иссле-

дования»; «Развитие высших

психических функций»; «Психо-

логия искусства».

ВИМІРЮВАЛЬНІ ПРИЛА-

ДИ ТА ПРИСТОСУВАННЯ

ДЛЯ СЛІПИХ - обладнання (з

рельєфними позначками, шка-

лою, звуковою сигналізацією

тощо), призначене для вимірю-

вання лінійних розмірів і кутів,

термічних, світлових, електрич-

них тощо параметрів; важливі

технічні засоби пізнання навко-

лишньої дійсності, які розширю-

ють і поглиблюють конкретні уя-

влення сліпих. Використовують-

ся в навчальній, виробничій та

побутовій діяльності незрячих.

Найбільш поширені: В.п. для

геометричних параметрів - три-

кутник, лінійки різної довжини,

транспортир із рельєфною шка-

лою, штангенциркуль, мікро-

метр, рулетка вимірювальна,

метр складний металевий, санти-

метр кравецький із рельєфними

позначками, терези побутові ча-

шкові з рельєфним циферблатом,

озвучені частотометри для не-

зрячих радіолюбителів; рельєфні

чи з тактильним терміналом ме-

дичні та побутові термометри;

годинники брайлівські чоловічі,

жіночі, наручні, кишенькові;

брайлівські будильники, вібро-

будильники для сліпоглухих, го-

динники шахові і таймери ме-

ханічні для незрячих; калькуля-

тори з тактильним брайлівським

рядком та ін.

ВИМОВЛЯННЯ - процес

утворення звуків мовлення, який

здійснюється енергетичним (ди-

хальним), генераторним (голосо-

утворюючим) і резонаторним

(звукоутворюючим) відділами

мовленнєвого апарату при регу-

ляції з боку центральної нервової

системи. Поняття В. або «вимов-

на» сторона мовлення охоплює

фонетичне оформлення мовлення

і, водночас, комплекс мовно-

рухових навичок, якими воно ви-

значається. Це навички мовлен-

нєвого дихання, голосоутворен-

ня, відтворення звуків та їхніх

сполучень, словесного наголосу

та фразової інтонації відповідно

до норм орфоепії.

Вимовна сторона мовлення

складається з двох основних

компонентів: системи фонем

(звуків мовлення) та інтонації.

Вимовна сторона мовлення фор-

мується в процесі комунікації.

Обмеження мовленнєвого спіл-

кування призводить до затримки

формування В.

Розрізняють фізіологічні та

патологічні порушення В. Фізіо-

логічні (тимчасові) порушення

В. зумовлені недостатньою сфо-

рмованістю мовленнєвого слуху

або артикуляційного апарату і

спостерігаються в дітей молод-

шого дошкільного віку. Патоло-

гічні порушення В. характери-

зуються стійкістю неправильно-

го вживання звуків. Механізми,

що забезпечують звукову сторо-

ну мовлення, поділяють на сен-

сорні та моторні. Патологічне

функціювання мовленнєвих ме-

ханізмів може бути зумовлене

порушеннями мовленнєвого

слуху, артикуляційного апарату,

мовленнєвих кінестезій, несфо-

рмованістю міжаналізаторних

зв’язків, розладами нейродина-

міки (недостатнім диференцію-

ванням процесів збудження та

гальмування в корі головного

мозку). У психолінгвістичному

аспекті порушення В. поясню-

ються несформованістю опера-

цій розрізнення і впізнавання

фонем (дефекти сприймання),

операцій відбору та реалізації

(дефекти продукування), пору-

шенням умов реалізації звуків.

При анатомічних дефектах по-

рушення має органічний харак-

тер, а за їх відсутності — функці-

ональний. Порушення В. спосте-

рігається при дислалії, ринолалії,

дизартрії, а також у дітей, які

мають вади слуху.

ВИНОКУР Арон Соломоно-

вич (н. 1919 - дата смерті неві-

дома) - укр. дефектолог, фахі-

вець у галузі логопедії, канд. пед.

наук. Один зі старійшин НДІ пе-

дагогіки МО УРСР; наукову дія-

льність розпочав у 1950 р. У 1972

р. захистив канд. дис.; працював

наук, співробітником відділу ло-

гопедії; ст. наук, співробітником

відділу дефектології. Досліджу-

вав проблеми виправлення по-

рушень письма в учнів молодших

класів, подолання мовленнєвого

недорозвитку та розвитку зв’яз-

ного мовлення в дітей із важкими

порушеннями мовлення.

Основні наукові праці: «Ви-

правлення порушень письма в

учнів молодших класів»; «Подо-

лання мовного недорозвинення у

дітей молодшого шкільного ві-

ку».

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З

ОСОБЛИВОСТЯМИ РОЗВИ-

ТКУ - процес розвитку природ-

них сил, здібностей дитини за

допомогою організованої педаго-

гами різноманітної спільної дія-

льності дітей і дорослих. Це пла-

номірний і цілеспрямований

вплив на свідомість і поведінку

дитини з метою формування від-

повідних установок, понять,

принципів, ціннісних орієнтацій,

що забезпечують необхідні умо-

ви для її розвитку, підготовки до

суспільного життя і трудової дія-

льності.

Спеціально організована сис-

тема В.д.о.р. є визначальним фа-

ктором їхнього розвитку. Адек-

ватне, цілеспрямоване виховання

створює сприятливі умови для

компенсації дефекту та корекції

недоліків, зумовлених ним. За-

вдяки компенсаторним можливо-

стям і пластичності нервової сис-

теми дітей у процесі виховання

відбувається розвиток глибинних

особистісних структур.

Формування особистості ди-

тини з психофізичними вадами

здійснюється як цілеспрямова-

ний, поетапний процес, що ста-

новить цілісну систему, сукуп-

ність динамічно зв’язаних ком-

понентів (явищ, процесів, впли-

вів, етапів), взаємодія яких поро-

джує нову системну якість. Сис-

темний підхід охоплює основні

сторони проектованих систем

виховання - від постановки цілей

і конструювання корекційно-

виховного процесу до перевірки

його ефективності. Мета В.д.о.р.

- основа виховної системи. Вона

має суспільний характер (соціа-

льне замовлення), відзначається

універсальністю і чіткою конкре-

тизованістю.

Основними реалізуючими си-

лами педагогічної системи вихо-

вання є об’єкт і суб’єкт, які діють

на основі суб’єктно-об’єктного

підходу до виховного процесу.

Такий взаємозв’язок відбувається

в індивідуальній, груповій і ко-

лективній формах діяльності.

Дитина завжди бере участь у

власному розвитку. Форми цієї

участі різні: пристосування до

вимог старших, колективу; оріє-

нтація на особистість батьків,

вихователів, сильного ровесника;

наслідування позитивного або

негативного прикладу; самови-

ховання як найактивніша форма

участі у вихованні.

Зміст В.д.о.р. у спеціальних

закладах охоплює комплекс ідей,

думок, факторів, основних на-

прямів виховного впливу. Цей

підсистемний компонент харак-

теризується національними особ-

ливостями.

За своїми цілями та завдання-

ми В.д.о.р. збігається із загаль-

ними принципами педагогіки. До

змісту В.д.о.р. входять розумове,

моральне, трудове, естетичне,

фізичне, правове, екологічне,

статеве виховання. Загальні за-

вдання В.д.о.р. поєднуються зі

спеціальними, зумовленими ха-

рактером порушення. Основне з

них - компенсація дефекту, по-

долання його наслідків.

Організаційні форми вихо-

вання класифікують залежно від

того, як організовані учні: чи

весь клас бере участь у виховно-

му процесі, невеликі групи дітей,

або деякі з них. Існують такі фо-

рми роботи: фронтальна або ма-

сова; групова або гурткова; інди-

відуальна. Ця класифікація розк-

риває організаційні форми, в

яких знаходять відображення

взаємини вихователів і вихован-

ців, типи їх спілкування.

Залежно від методики вихов-

ного впливу форми виховання

поділяють на групи: 1) словесні

(інформація, збори, зустрічі, усні

газети, радіогазети тощо); 2)

практичні (походи, екскурсії,

спартакіади, олімпіади, конкурси

тощо); 3) наочні (шкільні музеї,

виставки дитячої творчості, кни-

жкові, тематичні стенди та ін.).

Методи В.д.о.р. - шляхи і

способи спільної діяльності ви-

хователів і колективу вихованців

для виконання виховних завдань.

Класифікація методів - це чітке

визначення системи виховних

впливів, пов’язаних із формуван-

ням особистості. Згідно класифі-

кації В. Сластьоніна, методи

В.д.о.р. поділяються на чотири

групи.

Перша - методи формування

свідомості особистості (бесіда,

лекція, дискусія, переконання,

навіювання, метод прикладу).

Друга - методи організації діяль-

ності, спілкування та формуван-

ня позитивного досвіду суспіль-

ної поведінки (привчання, трену-

вання, педагогічна вимога, гро-

мадська думка, створення вихо-

вуючих ситуацій, прогнозуван-

ня). Третя група (з урахуванням

практичних рекомендацій М.

Яновської) - методи стимулю-

вання діяльності та поведінки: а)

засоби емоційного стимулювання

(влучний добір запитань, аналіз

проблемних питань, моральних

конфліктних ситуацій, обгово-

рення етичного змісту прислів’їв

та приказок, ігрові ситуації про-

блемно-пошукового характеру,

гра); б) засоби стимулювання рі-

знопланової діяльності школярів

і досвіду позитивної суспільної

поведінки (гра, змагання, заохо-

чення, покарання). Четверта гру-

па - методи самовиховання (са-

мопізнання, саморегуляція).

Особливості виховного про-

цесу: 1) багатофакторність про-

цесу виховання, що здійснюється

у школі, сім’ї, позашкільних за-

кладах, під впливом літератури,

мистецтва, радіо, телебачення,

кіно, театру; 2) тривалість проце-

су виховання, що починається

задовго до вступу дітей до школи

і продовжується після її закін-

чення; 3) ступеневий, поетапний

характер процесу виховання; 4)

концентризм у змісті виховної

роботи; 5) двосторонність й ак-

тивність процесу; 6) значна роль

організаторської роботи з дитя-

чим колективом; 7) малопоміт-

ність результатів для зовнішньо-

го сприймання; 8) діяльність,

спрямована в майбутнє.

В.д.о.р. у спеціальних закла-

дах має певну специфіку, оскіль-

ки дефектологія виходить із ро-

зуміння виховання як процесу

компенсації та корекції аномаль-

ного розвитку. Тому раціональна

побудова системи виховання ді-

тей із особливостями психофізи-

чного розвитку можлива лише за

умови правильного розуміння

структури дефекту, коли вивчено

основні порушення, всі відхи-

лення, зумовлені первинним де-

фектом. Здійснюючи В.д., необ-

хідно спиратися на сильні сторо-

ни особистості з метою здійснен-

ня компенсаторного розвитку.

Вітчизняна дефектологія ви-

ходить з оптимістичного погляду

на можливість всебічного розви-

тку таких дітей. Особливо поміт-

ні результати тоді, коли цей пог-

ляд і віра у власні можливості

виховуються в дітях у процесі

різноманітної та посильної для

них діяльності. Водночас необ-

хідно поєднувати вимогливість із

повагою та увагою до їхніх слаб-

ких сторін, не допускаючи при

цьому скидки на дефект, відсту-

пів від правил і вимог колективу.

В.д. здійснюється з урахуван-

ням принципу індивідуального, а

також диференційованого підхо-

дів до дітей.

У процесі В.д. з порушеннями

розвитку доводиться мати справу

з особистістю, її формуванням.

Розуміння людської особистості

пов’язане з необхідністю вивчити

її ставлення до праці, суспільства

та суспільних подій, навчання, до

себе (власних можливостей),

членів колективу (власної праці в

колективі). Тому виникає необ-

хідність детального й повсякден-

ного вивчення особистості, ви-

значення найефективніших при-

йомів виховання певних груп ді-

тей цієї категорії та кожного з

них зокрема.

ВИХОВАТЕЛЬ СПЕЦІА-

ЛЬНОГО ДОШКІЛЬНОГО

ЗАКЛАДУ - педагогічний пра-

цівник спеціального дошкільного

закладу.

Є різні типи дошкільних спе-

ціальних закладів: для глухих ді-

тей, слабочуючих, дітей з вадами

інтелектуального розвитку, слі-

пих, слабозорих дітей, дітей з

порушеннями опорно-рухового

апарату, дітей з розладами мов-

лення.

Типи дошкільних закладів пе-

редбачають диференційовану

психолого-педагогічно-корекцій-

ну допомогу (залежно від стану

дитини).

У кожному дошкільному за-

кладі в кожній групі працюють

два фахівця-педагога: вихователь

і сурдопедагог, вихователь і олі-

гофренопедагог (корекційний

педагог), вихователь і тифлопе-

дагог, вихователь і логопед.

Сурдопедагоги, олігофрено-

педагоги, тифлопедагоги, лого-

педи, вихователі повинні мати

відповідну кваліфікацію, закін-

чивши відповідне відділення де-

фектологічного факультету.

У звичайних дошкільних за-

кладах в одній групі дітей педа-

гогічний процес здійснює два ви-

хователя, в спеціальному дошкі-

льному закладі - сурдопедагог

(олігофренопедагог, логопед, ти-

флопедагог) і 2 вихователя.

Сурдопедагог (олігофренопе-

дагог, логопед, тифлопедагог) та

один вихователь працюють пара-

лельно в першій половині дня, в

другій половині дня працює дру-

гий вихователь. Три педагогічні

працівники забезпечують вико-

нання програми навчання та ви-

ховання. Кожний тип дошкільно-

го закладу має свій власний, від-

мінний від інших зміст навчання

та виховання, спрямований на

корекцію певної вади дитини.

Навчально-виховний процес

здійснюється на спеціальних за-

няттях, які проводять фахівці.

Сурдопедагоги (олігофренопеда-

гоги, логопеди, тифлопедагоги)

проводять заняття, які мають ву-

зькокорекційне спрямування; ви-

хователі проводять заняття з фі-

зичного виховання, образотвор-

чої діяльності, праці, гри, озна-

йомлення з навколишнім середо-

вищем. Вихователі виконують

корекційну роботу з режиму: пі-

дйоми після сну (ранкові, денні),

прогулянки, прийоми їжі, вільні

ігри, вільне спілкування, загарто-

вування, гігієнічні процедури пе-

ред сном тощо.

Сурдопедагог (олігофренопе-

дагог, логопед, тифлопедагог),

вихователь здійснює розумове,

фізичне, трудове, естетичне, мо-

ральне виховання, вивчає особ-

ливості сім’ї, проводить навчан-

ня батьків щодо специфіки опі-

кування дітьми.

Результативність роботи сур-

допедагога (олігофренопедагога,

логопеда, тифлопедагога) вихо-

вателя визначається динамікою

розвитку кожної окремої дитини.

ВИХОВАТЕЛЬ СПЕЦІА-

ЛЬНОЇ ШКОЛИ - педагог із

спеціальною освітою, який здій-

снює в позаурочний час цілесп-

рямовану роботу, згуртовуючи

учнів групи в дружний, працез-

датний колектив з метою успіш-

ного розв’язання навчально-

виховних завдань, поставлених

перед спеціальною школою.

В.с.ш. розробляє план навчально-

виховної роботи на чверть, керу-

ється ним у виховній роботі з

групою; керує підготовкою уро-

ків, привчає учнів самостійно ви-

конувати домашні завдання, ко-

ристуватися підручниками; за-

иезнечує участь учши іруии в

усіх видах позакласної та позаш-

кільної роботи, організовує їхнє

дозвілля.

В.с.ш. роз’яснює дітям «Пра-

вила для учнів» з метою перетво-

рення їх у стійкі, звичні норми

поведінки; виховує в учнів почут-

тя відповідальності за честь гру-

пи, школи; регулює режим, нава-

нтаження домашніми завданнями,

участь у громадській та суспільно

корисній праці відповідно до пі-

знавальних можливостей та фізи-

чного стану школярів.

В.с.ш. відповідає за здоров’я,

культуру поведінки вихованців;

здійснює виховну, культурно-

масову та спортивно-оздоровчу

роботу; відвідує уроки загально-

освітніх предметів у своїй групі;

проводить додаткові заняття з

учнями, які мають труднощі в

навчанні; забезпечує збереження

матеріальних цінностей і облад-

нання, закріплених за групою.

ВИЩА ДЕФЕКТОЛОГІЧ-

НА ОСВІТА - освіта, яку здобу-

вають студенти вищих навчаль-

них педагогічних закладів після

повного опанування ними змісту

навчальних планів з наукової га-

лузі 0101. Педагогічна освіта, на-

прями підготовки 6.010105

(7.010106, 8.010106) Корекційна

освіта (за нозологіями).

В Україні вперше підготовка

кваліфікованих учителів-дефек-

тологів розпочалася восени 1919

р. в Києві при Вищих педагогіч-

них курсах 2-го Товариства про-

фесорів і навчателів на лікарсь-

ко-педагогічному <р-п. л серпня