1.1. Мамайчук); макатон — аб-

ревіатура (Маргарет, Кейт, Тоні):

поєднання мови жестів (відмін-

них від мови жестів для нечую-

чих дітей); візуального ряду й

підкріплення (М. Уокер); баламе-

трика (К. Белго); корекція ранньо-

го дитячого аутизму на основі те-

орії Н. А. Бернштейна (Є. В. Мак-

симова); методи вальдорфської

педагогіки (Р. Штайнер); терапія

грою (М. Клейн, А. Фрейд); спе-

ціальна методика корекції аутис-

тичних порушень засобами коре-

кції інтелекту (В. М. Синьов,

Д. І. Шульженко).

ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ (типи нервової

системи) - сполучення властиво-

стей основних нервових процесів

збудження та гальмування: міц-

ність (слабкість); урівноваже-

ність (неврівноваженість); рух-

ливість (інертність). Найпошире-

ніше сполучення таких властиво-

стей дають чотири Т.в.н.д.: міц-

ний, урівноважений, рухливий

(живий); міцний, урівноважений,

інертний (спокійний); міцний,

неврівноважений (нестримний);

слабкий.

Ці типи наближені до чоти-

рьох темпераментів. Існують та-

кож перехідні Т.в.н.д.

Крім загальних для людини та

тварин Т.в.н.д. І. Павлов виділив

три «суто людських», залежно

від співвідношення двох сигна-

льних систем: із відносним пере-

важанням другої сигнальної сис-

теми («мисленнєвии» тип); із ві-

дносним переважанням першої

сигнальної системи («художній»

тип); із урівноваженістю сигна-

льних систем («середній тип»).

Відносне переважання однієї із

сигнальних систем не виключає

високого розвитку обох, як у

представників «художнього», так

і у представників «мислиннєво-

го» типів, і не надає переваги од-

ному типу над іншим. При обох

Т.в.н.д. можливий високий та рі-

знобічний розвиток особистості.

ТИФЛОГРАФІКА (від грец.

tuflos - сліпий, graphe - графіка)

- теорія побудови рельєфних ма-

люнків і креслень, що застосо-

вуються як унаочнення для на-

вчання сліпих рельєфного малю-

вання та креслення. Ознайомлен-

ня сліпих із теорією і практикою

побудови рельєфних креслень і

малюнків готує їх до читання

схем, креслень, технічних малю-

нків на виробництві.

Використовуються три види

рельєфних малюнків: контурні,

аплікаційні та барельєфні.

Контурні малюнки - переда-

ють лише зовнішній контур пре-

дметів, за яким сліпі відтворю-

ють образи.

Аплікаційні (силуетні) малю-

нки - крім контуру, передають

силует предмета шляхом вирізу-

вання його з товстого паперу і

наклеювання на аркуш або

планшет. Така поверхня добре

сприймається дотиком.

Барельєфні малюнки - пере-

дають форму предметів засобами

скульптури. їх виготовляють з

гіпсу, металу. Після цього відти-

скують під пресом на перфокарт-

ковий папір чи пластмасу або

способом хімрельєфу (на аркуш

паперу накладається спеціальна

маса, після застигання якої одер-

жується міцний рельєф).

Першим кроком на шляху до

креслення і малювання є ліплен-

ня, як найпростіший спосіб відт-

ворення натури, найдоступніший

сліпим.

Рельєфні малюнки мають бу-

ти зручними для дотикового від-

чуття і сприймання сліпими: щоб

вони могли обстежити предмет з

різних боків і відтворити його у

кресленнях, рельєфний малюнок

проектується як вид у цілому,

вид збоку, вид зверху.

ТИФЛОЛОГІЯ - галузь де-

фектології, яка об’єднує науки:

тифлопедагогіку, тифлопсихоло-

гію, спеціальні методики навчан-

ня та виховання сліпих і слабозо-

рих, історію тифлопедагогіки,

тифлотехніку.

З огляду на розвиток теорети-

чних основ Т. помітною є тенде-

нція виділення нових напрямів

науки про сліпих і слабозорих.

Так, самостійного наукового ста-

тусу набуває дошкільна тифло-

педагогіка: відбувається інтенси-

вне накопичення знань із соціа-

льної тифлопсихології, спеціаль-

них методик навчання і вихован-

ня сліпих та слабозорих дітей з

інтелектуальним недорозвитком

(розумово відсталих) і затрим-

кою психічного розвитку.

До останнього часу Т. розви-

валася переважно як система на-

укових знань, пов’язаних із на-

вчанням і вихованням сліпих і

слабозорих дітей. На сучасному

етапі розширюється коло питань,

які вивчає Т., за рахунок прове-

дення спеціальних досліджень

різних аспектів життєдіяльності

дорослих інвалідів зору. Наукове

значення таких досліджень поля-

гає в тому, що їх результати до-

помагають розробити цілісну

концепцію психологічного роз-

витку і становлення особистості

в умовах зорової недостатності.

ТИФЛОПЕДАГОГ (від грец.

- сліпий) - фахівець з

вищою дефектологічною осві-

тою, що займається проблемами

навчання, виховання і реабіліта-

ції сліпих та слабозорих дітей і

дорослих.

ТИФЛОПЕДАГОГІКА (від

грец. уркіоз - сліпий) - наука

про виховання і навчання дітей із

порушеннями зору (сліпих і сла-

бозорих).

Т. розвивається на основі

принципів гуманістичного вихо-

вання та загальнодидактичних

принципах навчання, з урахуван-

ням своєрідності розвитку дітей і

дорослих із порушеннями зору.

Природничо-науковою основою

Т. є вчення І. Сеченова та І. Пав-

лова про вищу нервову діяль-

ність. Завданнями Т. як науки є

розробка: психолого-педагогіч-

ного і клінічного вивчення осіб із

глибокими порушеннями зору;

з’ясування типології порушень

функцій зору та аномалій психі-

чного і фізичного розвитку при

цих порушеннях; пошуки шляхів

та умов компенсації, корекції,

відновлення порушених і недо-

розвинених функцій при сліпоті і

слабозорості; вивчення умов фо-

рмування і всебічного розвитку

особистості при різних порушен-

нях функцій зору. Важливе місце

в Т. посідають розробка змісту,

методів, організація навчання ос-

нов наук, політехнічної, трудової

та професійної підготовки сліпих

і слабозорих; визначення типів і

структури спеціальних закладів

для їхнього навчання і вихован-

ня; розробка наукових основ по-

будови навчальних планів, про-

грам, підручників, конкретних

методик. Велика увага у Т. нада-

ється створенню спеціальних те-

хнічних засобів, які сприяють ро-

зширенню пізнавальних можли-

востей осіб з порушеним зором,

підвищенню ефективності їхньо-

го навчання і підготовки до праці

в сучасному суспільстві; розроб-

ці системи гігієнічних заходів з

охорони та покращення неповно-

цінного зору (нормативів освіт-

лення, режиму зорового наван-

таження тощо); проектуванню

спеціальних будинків для на-

вчання, виховання і трудової під-

готовки; розвитку та вихованню

дітей переддошкільного і дошкі-

льного віку тощо.

У Т. використовуються ті самі

методи наукового дослідження,

що й у загальній педагогіці. Крім

того, застосовуються клінічні,

електрофізіологічні, психологічні

методи для вивчення шляхів,

умов і механізмів компенсації

втраченого і зниженого зору, а

також особливостей пізнавальної

діяльності та розвитку дітей із

аномаліями зору.

Т. опирається на суміжні га-

лузі наук: загальну і спеціальну

педагогіку, загальну і спеціальну

психологію, дефектологію, офта-

льмологію, патофізіологію, шкі-

льну гігієну, педіатрію, дитячу

психоневрологію тощо.

Сучасна Т. має науково об-

грунтовані положення, які розк-

ривають шляхи попередження і

подолання недоліків і аномалій

розвитку, механізми й умови

компенсації порушених функцій,

форми, зміст, методи диференці-

йованого навчання осіб із глибо-

кими порушеннями зору різного

віку.

ТИФЛОПРИЛАДИ - техні-

чні засоби, за допомогою яких

відбувається компенсація зору у

сліпих і слабозорих, збагачується

зміст і методи їхнього навчання,

відбувається розширення можли-

востей у сприйманні навколиш-

нього світу, орієнтуванні у прос-

торі, підвищення продуктивності

праці, опанування нових профе-

сій і корекція розумового та фі-

зичного розвитку. Усі Т. поділя-

ються на такі групи: дошкільного

виховання; шкільного навчання;

для виробництва; побутові; оріє-

нтування у просторі; фізкультури

і спорту.

Т. дошкільного виховання -

спеціальні іграшки, які сприяють

розвиткові дитини, стимулюють

використання збережених аналі-

заторів, полегшують і приско-

рюють створення необхідних при

сліпоті та слабозорості умовних

зв’язків, навичок.

Т. шкільного навчання збага-

чують його зміст та методи, до-

помагають підготувати дітей з

аномаліями зору до рухової дія-

льності. До таких Т. належать

рельєфні зображення, моделі,

макети, прилади для виконання

практичних робіт та письма

шрифтом Брайля, креслярське

приладдя, тифлотехнічні засоби.

Виробничі Т. використову-

ються сліпими в металообробці

(пристосування для згинання

труб, нарізування різьби, лещата

з ножним затискувачем тощо);

деревообробці (захисні кожухи

до циркулярних пил, рамки для

складання виробів); складанні

електроприладів та електроапа-

раматури (пристосування для за-

кручування гвинтів, болтів і га-

йок; для монтажу джгутів автое-

лектроприладів); паперово-кар-

тонажному виробництві (присто-

сування для склеювання конвер-

тів, пакетів, коробок). До вироб-

ничих.Т. також відносяться вимі-

рювальні інструменти.

Побутові Т. розширюють мо-

жливості сліпих в організації по-

буту й дозвілля. Це каси та несе-

сери, пристрої для нарізування

рівними скибочками харчових

продуктів, дозатори сипучих ре-

човин та рідини, прилади для ви-

значення рівня рідини, терези,

метри, годинники, термометри,

барометри, різні настільні ігри

тощо.

Т. орієнтування у просторі —

допомагають сліпим орієнтува-

тися у мікро- й макропросторі,

займатися різноманітною діяль-

ністю. До таких приладів нале-

жать палиці різних модифікацій,

локатори, фотоелектричні щупи,

акустичні апарати тощо.

Т. фізкультури й спорту - до-

помагають засвоювати рухи тіла,

займатися спортивною ходьбою,

бігом, стрибками, метанням та

стрільбою в ціль, плаванням у

басейні тощо.

ТИФЛОПСИХОЛОГІЯ -

наука, яка вивчає психіку сліпих

і слабозорих. Тісно пов’язана з

філософією, загальною психоло-

гією, загальною і спеціальною

педагогікою, певними галузями

медицини. Т. використовує прин-

ципи детермінізму, єдності сві-

домості та діяльності, порівняль-

ного дослідження, комплексного,

каузально-генетичного підходу.

Т. використовує методи загальної

та ін. галузей психології. У Т.

широко використовуються най-

новіші об’єктивні методики, за-

сновані на застосуванні точних

приладів (електронний тахистос-

коп, аномалоскоп, проекційний

периметр, електроенцефалограф

тощо). Нині увага вчених зверне-

на до особистості сліпого і сла-

бозорого в цілому, її стійких вла-

стивостей, емоційно-вольової

сфери, психічних станів.

Процес становлення вікової,

педагогічної і соціальної Т. про-

довжується.

ТИФЛОТЕХНІКА (від грец.

пурМоя - сліпий, ІесИпі^е - тех-

ніка) - найпоширеніші визначен-

ня: 1. Галузь дефектологічних

знань, що розробляє загальні

принципи конструювання та

створення тифлотехнічних засо-

бів (тифлоприладів) для подо-

лання сліпоти, розладів зору та їх

наслідків, а також для розвитку і

відновлення зору. 2. Сукупність

технічних засобів, призначених

для корекції або компенсації де-

фектів зору. Корекція неповно-

цінного зору відбувається шля-

хом підсилення корисного опти-

чного сигналу. Це досягається

шляхом збільшення яскравості,

чіткості, кутових розмірів зобра-

ження об’єкта на сітківці ока за

допомогою звичайних (корегую-

чих) окулярів. У випадку, коли

звичайна корекція неефективна,

використовуються спеціальні оп-

тичні, телевізійні, світлотехнічні

засоби. Для компенсації пору-

шень функцій зорового аналіза-

тора використовуються тифлоп-

рилади, за допомогою яких візу-

альна інформація перетворюєть-

ся в сигнали, доступні для

сприймання слухом чи на дотик.

Розвиток комп’ютерних тех-

нологій і особливо створення си-

нтезаторів мови значно розши-

рили можливості тифлотехніки.

Завдяки мовному виводу інфор-

мації для інвалідів зору стало до-

ступним користування побуто-

вими, медичними та технічними

приладами, які виконують мет-

рологічні функції. Створення

пультів керування і клавіатури з

ехо-вводом (звуковий чи голосо-

вий супровід натискання будь-

якої кнопки) дає змогу незрячим

користуватися сучасними мобі-

льними телефонами, СО- та МРЗ-

плеєрами.

Т. виробничого призначення

пов’язана з вирішенням завдань

із забезпечення інвалідів зору

можливістю виконувати за допо-

могою спеціальних тифлотехніч-

них приладів і пристосувань ви-

робничі операції, які раніше їм

були недоступні, в тому числі і

контрольно-вимірювальні робо-

ти. Виробнича т. підвищує про-

дуктивність праці інвалідів зору,

дає їм змогу освоювати нові

професії.

Т. культурно-побутового при-

значення - спеціальні засоби, які

полегшують орієнтування сліпих

і слабозорих у просторі, розши-

рюють можливості сприймання

ними навколишніх предметів і

явищ, виконання культурно-по-

бутових обов’язків у сім’ї, участь

в громадському житті, розши-

рюють можливості самообслуго-

вування.

Існує ряд Т. засобів, які одно-

часно можуть виконувати функ-

ції навчальної, виробничої і ку-

льтурно-побутової техніки. До

таких засобів належать читаюча

машина «Книголюб», телевізій-

ний збільшувальний прилад, ди-

ктофон, комп’ютерний тифлоко-

мплекс тощо.

ТИЩЕНКО Владислав Во-

лодимирович (н. 1972) - укр.

дефектолог, канд. пед. наук (з

1999), ст. наук, співробітник (з

2003), зав. лабораторії логопедії

(2003-2009) Інституту спеціаль-

ної педагогіки АПН України; до-

цент кафедри логопедії, заступ-

ник директора Науково-методич-

ного центру інклюзивної освіти

ІКПП НІТУ ім. М. П. Драгома-

нова.

Розробник нових наукових

підходів до діагностики, корекції

та попередження порушень мов-

леннєвого розвитку у дітей до-

шкільного та молодшого шкіль-

ного віку. Обгрунтував шляхи

формування інтелектуального

компонента мовленнєвої діяль-

ності у дошкільників з порушен-

нями розумового розвитку; роз-

робив методику діагностики фо-

нологічного складника мовлення

та зміст корекційного навчання

української мови молодших

школярів з тяжкими порушення-

ми мовлення.

Співавтор «Державного стан-

дарту початкової загальної освіти

для дітей, які потребують корек-

ції фізичного та (або) розумового

розвитку» (2004), заступник го-

лови творчої групи з розроблення

програмно-методичного забезпе-

чення загальноосвітніх шкіл для

дітей з тяжкими порушеннями

мовлення (2004-2009); відпові-

дальний редактор збірників нау-

кових праць «Теорія і практика

сучасної логопедії» (2004-2007).

Автор 80 наукових публіка-

цій, серед яких: науково-мето-

дичні посібники «Методика выя-

вления нарушений речевого раз-

вития у детей и диагностика их

готовности к школьному обуче-

нию», «Програмні вимоги до ко-

рекційного навчання з розвитку

мовлення у дітей старшого до-

шкільного віку з вадами інтелек-

ту», «Як навчити дитину прави-

льно розмовляти: посібник для

батьків», «Програми для 2-4 кла-

сів загальноосвітніх шкіл для ді-

тей з тяжкими порушеннями мо-

влення. Українська мова».

ТИК (від франц. йк - мимові-

льний) - швидкі клонічні скоро-

чення м’язів, які повторюються

стереотипно. Т. схожі на виразні

рухи, але відрізняються від них

своїм насильним характером.

Спостерігаються Т. обличчя, шиї,

голови, рук, ніг. Т. нерідко су-

проводжується такими явищами,

як гикавка, покашлювання, вигу-

кування, інколи звуками, що на-

гадують гавкання, гарчання. При

повному Т. хворі інколи говорять

безглузді слова або фрази. Т.

звичайно починається в дитячо-

му віці (7-15 років), підсилюєть-

ся під впливом афекту. Досить

часто Т. з’являється після інфек-

ційних захворювань або під

впливом психічних травм. Інколи

це зафіксовані рефлексні або

звичні рухи.

У дорослих Т. виникають іно-

ді при невралгії трійчастого нер-

ва. Т. може бути наслідком моз-

кового захворювання (енцефаліт,

ревматизм мозку). Перебіг Т.

хронічний, інколи можливі ремі-

сії, мимовільне припинення.

ТОКСИКОМАНІЯ - див.

Наркоманії.

ТОКСИКОФОБІЯ (від грец.

Шоу - отрута, /0Й05 - страх) -

хворобливий нав’язливий стан,

спричинений страхом отруєння.

До Т. може призвести навіюван-

ня чи алергія, на яку хворів

суб’єкт.

ТОКСОПЛАЗМОЗ - захво-

рювання людини і тварин, спри-

чинене токсоплазмами (вид пара-

зитів); ураження лімфатичних

вузлів, очей, головного мозку

тощо. Часто перебіг відбувається

у прихованій формі. Людині пе-

редається від домашніх тварин.

Можливі пренатальні зараження

плоду, внаслідок чого діти наро-

джуються з аномаліями розвитку:

ураженням очей, гідро- чи мікро-

цефалією, порушенням інтелекту

тощо.

ТОН (ЧИСТИЙ ТОН) - це

звук, який створюється синусої-

дальним коливанням однієї час-

тоти. Т. створюють резонансні

коливальні системи, такі як ка-

мертон. Т. використовують при

дослідженні стану органа слуху,

настроюванні музичних інстру-

ментів.

ТОНУС (від лат. Юпуз, від

/оуо5 — напруження) - тривале,

без стомлювання, збудження не-

рвових центрів та м’язової тка-

нини.

Під Т. розуміють такий стан

певних відділів головного або

спинного мозку, при якому вони

безперервно посилають імпульси

по відповідних еферентних нер-

вах, довго підтримуючи певний

стан органів і тканин. Т. м’язів -

напруження, що забезпечує підт-

римку певної пози тіла і поло-

ження його у просторі. Т. глад-

ких м’язів забезпечує підтримку

тиску у порожнині сечового мі-

хура, матці, судинах.

Одним з важливих факторів у

підтримці м’язового Т. є адапта-

ційно-трофічний вплив ЦНС.

ТРАХОМА (від грец. tracks -

шорсткий, ota - пухлина) - хро-

нічне двостороннє запалення

слизової оболонки ока, яке хара-

ктеризується її інфільтрацією та

потовщенням, утворенням фолі-

кулів з наступним рубцюванням.

Найнебезпечніше ускладнення Т.

- перехід процесу на рогову обо-

лонку, що супроводжується різ-

ким ступенем зниження зору, аж

до цілковитої сліпоти.

Збудник Т. - вірус. Зараження

відбувається під час безпосеред-

нього контакту з хворим через

руки, загальні речі - рушник, по-

душки, іграшки, хустинку тощо.

Тому систематичний огляд ліка-

рями-офтальмологами ясел, дит-

садків, шкіл-інтернатів має вели-

ке профілактичне значення.

Т. була широко розповсю-

джена в царській Росії і станови-

ла одну з основних причин слі-

поти. Поліпшення соціально-

побутових умов, підвищення еко-

номічного і культурного рівня

населення, комплекс застосову-

ваних лікувально-профілактич-

них заходів сприяли ліквідації

сліпоти від Т.

ТРЕМОР (від лат. tremor -

дрижання) - мимовільне ритміч-

не коливання кінцівок, голови,

пальців рук або всього тіла. Т.

розрізняють за ритмом (повіль-

ний, швидкий), амплітудою (кру-

пний, дрібний) та локалізацією.

Т. спостерігається при паркінсо-

нізмі, захворюваннях мозочка,

щитовидної залози, а також при

стомленні та загальній нервовій

слабкості.

ТРОШИН Григорій Якович

(1874-1938) - рос. психіатр, дос-

ліджував дитячу аномальність на

початку XX ст. Першим висту-

пив проти основного положення

традиційної спеціальної педаго-

гіки, згідно якого сліпого, глухо-

го чи розумово відсталого не

можна міряти тією ж мірою, що й

нормального. На думку Т., хоча

закони розвитку нормальної та

аномальної дитини однакові, ро-

звиток аномальної дитини відбу-

вається повільніше, вона не про-

ходить усі стадії філогенетично-

го розвитку. Залежно від того, на

якій стадії припинився психічний

розвиток, Т. визначав три ступе-

ня патологічного недорозвинен-

ня: ідіотизм, імбецильність, відс-

талість. Спираючись на досвід,

набутий наукою в галузі дитячої

ненормальності, Т. розробив вла-

сну класифікацію, виділив групи

психічного недорозвинення, ди-

тячих неврозів та психозів і сим-

птоматичної ненормальності. Ця

класифікація відмежовує форми

психічного недорозвинення від

дитячих неврозів і психозів та від

тих форм ненормальності, що

виникають внаслідок соматичних

захворювань і несприятливих

умов розвитку.

ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ у

спеціальній школі - спеціальна

організація навчання та вихован-

ня учнів, що забезпечує систему

знань, умінь та навичок господа-

рчої та побутової діяльності, по-

літехнічну освіту, допрофесійну

підготовку. Зміст, організація та

методика навчання спрямовані на

ознайомлення школярів з техні-

кою, технологією, організацією

сучасного виробництва, форму-

вання системи конкретних тру-

дових умінь та навичок, розвиток

технічної творчості, виховання

культури праці, сумлінного став-

лення до неї, виявлення і розви-

ток нахилів до певної трудової

діяльності.

В умовах спеціально органі-

зованого навчання Т.д. розгляда-

ється як важливий засіб корекції

та розвитку дитини, підготовки

до трудової діяльності та соціалі-

зації в сучасному суспільстві.

Під час навчання та вихован-

ня враховуються такі педагогічні

принципи: Т.д. у спеціальній

школі має корекційну спрямова-

ність і сприяє вихованню в учнів

бажання працювати, позитивно

ставитися до праці, що є основою

формування усвідомлених тру-

дових умінь і навичок; успіш-

ність трудової діяльності забез-

печується усвідомленням зв’язку

між мотивом і продуктом праці

(учень має розуміти, що робить і

для чого); трудова діяльність має

бути посильною для учнів, з ура-

хуванням вікових особливостей і

можливостей, гігієнічних вимог

щодо освітлення, чистоти повіт-

ря, тривалості праці, чергування

праці та відпочинку.

ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ у

спеціальній школі - система ви-

ховного впливу, яка передбачає

залучення учнів до трудової дія-

льності з метою формування по-

зитивного ставлення до праці та

людей праці; здійснення корекції

та компенсації вад розумового й

фізичного розвитку; готовності

учнів виконувати посильну пра-

цю; утримання в належному ста-

ні робочого місця й інструментів;

вироблення навичок попередньої

підготовки до виконання трудо-

вих завдань; якісне виконання

роботи, бережне ставлення до

матеріалів; уміння доводити

справу до кінця.

Правильно організоване Т.в.

зміцнює здоров’я, фізичні сили,

сприяє розумовому розвитку, пі-

знавальної активності, формує

естетичне ставлення до довкілля.

У процесі Т.в. формуються від-

повідальність, взаємодопомога,

організованість, приязність та ін.

важливі моральні якості.

Т.в. у спеціальних школах

здійснюється у двох основних

напрямах: ознайомлення учнів із

працею дорослих і виховання ін-

тересу й поваги до неї; безпосе-

редньої організації трудової дія-

льності учнів у різних видах і

формах.

Зміст Т.в. розкривається у ві-

дповідних видах діяльності уч-

нів: самообслуговуванні, госпо-

дарсько-побутовій, суспільно ко-

рисній праці.

ТРУДОВЕ НАВЧАННЯ у

спеціальних школах - одна з ос-

новних ланок навчально-вихов-

ної та корекційної роботи. Т.н.,

згідно з програмами спеціальних

шкіл, здійснюється на основі за-

гально-педагогічних принципів,

які враховують особливості пси-

хофізичного розвитку різних ка-

тегорій дітей, визначають специ-

фіку певного навчального пред-

мета, зміст, методи та рівень тру-

дової підготовки учнів.

Головними принципами Т.н. є

професійно-трудова спрямова-

ність навчання; зв’язок Т.н. з ін-

шими предметами; суспільно ко-

рисний характер результатів пра-

ці; корекційна спрямованість.

Основа Т.н. - розвиток пізнава-

льної активності учнів, їхніх зді-

бностей та бажання виконувати

посильні трудові завдання.

Т.н. дітей із вадами зору від-

бувається із застосовуванням

спеціальних методів і прийомів,

використанням різних тифлотех-

нічних пристроїв. Загальна і по-

літехнічна середня освіта - осно-

ва на якій будується Т.н. сліпих.

На сучасному етапі трудового

навчання з’явилися ширші мож-

ливості підготовки таких дітей до

виробничої праці. Т.н. у школах

для сліпих - педагогічний засіб

формування компенсаторних ме-

ханізмів (дотик, слух, руховий

аналізатор), що замінює втраче-

ний зір, спосіб розвитку пізнава-

льної активності сліпого чи сла-

бозорого.

Т.н. у школах для глухих ді-

тей має забезпечити формування

і розвиток словесного мовлення

учнів, конкретні уявлення про

сучасну працю, виробничі відно-

сини, професії, а також розшири-

ти словниковий запас, виховати

потребу у спілкуванні.

Т.н. учнів із вадами інтелек-

туального розвитку здійснюється

шляхом формування технічних

та технологічних знань і трудо-

вих прийомів роботи, розвитку

професійних навичок. Корекцій-

на спрямованість трудового на-

вчання допомагає підготувати

більшість випускників цих шкіл

до роботи за професіями кваліфі-

кованої праці. Виправлення не-

доліків учнів і розвиток їхнього

загального рівня під час трудової

діяльності відбувається з ураху-

ванням індивідуальних можливо-

стей.

ТРУДОТЕРАПІЯ - лікуван-

ня працею, що використовується

в комплексі з іншими лікуваль-

ними та педагогічними заходами.

Т. має лікувальне значення,

бо трудові дії стимулюють всі

фізіологічні процеси. Т. позитив-

но впливає на психіку хворих,

відновлює трудову спрямова-

ність, надає їхній діяльності ор-

ганізованого характеру і відволі-

кає від думок про хворобу та не-

повноцінність.

Трудові завдання визнача-

ються станом хворого, його на-

вичками, вміннями, інтересами.

Дуже корисно використовувати

працю на свіжому повітрі. Т.

практикується у роботі з дітьми у

всіх типах спеціальних шкіл.

ТУГОВУХІ ДІТИ - див.

Слабочуючі діти.

ТУГОВУХІСТЬ - стійке зни-

ження слуху, яке значно утруд-

нює сприймання мовлення. Най-

частіше Т. у дітей виникає вна-

слідок перенесеного гострого та

хронічного отитів (запалення се-

реднього вуха). Таке ураження

слуху виникає внаслідок патоло-

гічних змін у середньому вусі, а

саме - рубців, зрощень, проривів

барабанної перетинки, що приз-

водять до порушення рухливості

барабанної перетинки та ланцюга

слухових кісточок. Стійке ура-

ження слуху також може статися

при захворюваннях носоглотки,

коли зниження слуху наступає

внаслідок порушень прохідності

євстахієвої труби та нормальної

вентиляції середнього вуха. Різке

зниження слуху спостерігається

у випадках, коли до патологічно-

го процесу залучено внутрішнє

вухо та слуховий нерв. Частіше

це буває при інфекційних захво-

рюваннях (грип, скарлатина, кір).

Іноді Т. буває вродженою через

порушення розвитку органа слу-

ху в ембріональний період. При-

чини цих порушень ті самі, що

при глухоті. Т. може коливатися

в межах від невеликого пору-

шення сприймання шепітного

мовлення до різкого обмеження

сприймання мовлення звичайної

розмовної гучності.

Виділяють три ступені Т. -

легкий, середній та важкий. Чіт-

ких меж між ними та точного їх

визначення не існує. Здебільшо-

го, до легкого ступеня Т. відно-

сять таке зниження слуху, при

якому виникають утруднення у

сприйманні шепітного мовлення,

однак шепіт розрізняється на від-

стані більш як 4 м. При серед-

ньому ступені Т. шепітне мов-

лення розрізнюється на відстані

менш як 1 м, а розмовне мовлен-

ня - на відстані 2-4 м. При тяж-

кому ступені Т. шепітне мовлен-

ня не розрізняється навіть побли-

зу вуха, а розмовне сприймається

на відстані менше 2 м. Завдяки

апаратній методиці дослідження

слуху (див. Аудіометрія) стало

можливим визначити ступінь Т.

на основі аудіометричних даних.

Залежно від ступеня знижен-

ня слуху в зоні мовленнєвих час-

тот (500-2000 Гц) у слабочуючих

дітей розрізняють такі градації

Т.: І ступінь - зниження слуху не

перевищує 50 Дб; II ступінь - 50-