1885 Р. Керував кафедрою психі-

атрії та нервових захворювань

Київського ун-ту. У 1896-1905

pp. видавав у Києві ж-л «Питання

нервово-психічної медицини» з

підзаголовком «Журнал, присвя-

чений питанням психіатрії, нер-

вової патології, фізіологічної

психології, нервово-психічної

гігієни». Брав активну участь у

роботі IV Міжнародного конгре-

су з питань гігієни в Женеві

(1882), II з’їзду українських пси-

хіатрів у Києві (1905), відстою-

вав ідею створення лікарсько-

педагогічних закладів для дітей з

інтелектуальними вадами. Під

керівництвом С. у Києві було ор-

ганізовано лікарсько-педагогіч-

ний ін-т для розумово недороз-

винутих, відсталих і нервових

дітей (1904).

У 1912 р. створив перший у

світі Ін-т дитячої психології. За-

ймаючись проблемами дитячої

психології та психопатології, С.

обґрунтував соціально-педагогіч-

ну значущість суспільної допо-

моги дітям із різними відхилен-

нями.

Основні наукові праці: «О ле-

чении и воспитании недоразви-

тых, отсталых и слабоумных де-

тей»; «О заикании»; «Биологиче-

ские вопросы в психологии и

психиатрии»; «Всеобщая психо-

логия с физиогномикой в иллю-

стрированном изложении».

СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ -

виховання дітей, здійснюване ба-

тьками або особами, які їх замі-

нюють (родичами, опікунами).

Найважливіша умова прави-

льного С.в. дітей - розуміння ба-

тьками цілей і завдань вихован-

ня. Якщо дитина відвідує спец,

дитячий садок, необхідно дотри-

муватися єдиних вимоги до неї в

родині й дошкільному закладі.

С.в. дітей шкільного віку

здійснюється в тісному контакті

зі школою. Більшість спец, шкіл

- інтернати, але канікули, а іноді

святкові дні дитина проводить

вдома. Треба підтримувати в ро-

дині ті навички, які діти з особ-

ливостями психофізичного роз-

витку отримали в школі, розши-

рювати їх кругозір, закріплювати

мовленнєві навички, набуті в

школі (особливо це відноситься

до глухих, дітей, які слабо чують,

і дітей з важкими порушеннями

мовлення). Дотримуючись зага-

льних вимог у вихованні дітей,

батьки повинні враховувати най-

більш характерні особливості

кожної категорії дітей.

Сімейне виховання дітей з ва-

дами слуху

Найбільш важкий наслідок

повної або часткової втрати слу-

ху - відсутність або недорозви-

нення мовлення. Тому, якщо глу-

ха або така, що слабо чує, дитина

виховується в сім’ї, увагу слід

приділяти формуванню у неї сло-

весної мови - вчити її розуміти

звернену до неї мову, висловлю-

вати свої бажання, прохання і

т. д. Прагнучи встановити кон-

такт з оточуючими, глуха дитина

вдається до жестів. Щоб забезпе-

чити їй можливість мовленнєвого

контакту й оволодіння словесної

промовою, треба починати робо-

ту з її формування відразу ж піс-

ля того, як буде встановлено, що

самостійне мовлення не розвива-

ється.

Усе, що дитина бачить вдома

або на вулиці, - її враження й

емоції повинні переходити в сло-

весну форму. Дитині якомога ра-

ніше треба дати зрозуміти, що всі

предмети мають свої назви. Для

цього назви предметів пишуть на

табличках великими друковани-

ми літерами і прикріплюють їх

до відповідних предметів. Кори-

сно робити для дітей книжки-

саморобки з підписами до карти-

нок. Для розуміння мовлення

оточення дитину привчають ди-

витися в обличчя людини, яка

говорить, і читати з її губ. Гово-

рити потрібно голосно, виразно,

дивлячись в обличчя дитини. Ди-

тина копіює рухи губ промовця -

віддзеркалює звернене до неї мо-

влення. За допомогою спец, при-

йомів батьки можуть самі навча-

ти дітей проголошувати звуки,

слова, фрази. Для отримання не-

обхідних вказівок слід звернути-

ся до фахівців - сурдопедагога і

логопеда.

Для розвитку залишків слуху,

наявних майже в усіх глухих ді-

тей, треба використовувати звуч-

ні й музичні іграшки, а при звер-

ненні до дитини -голосно гово-

рити їй на вухо. Корисно прово-

дити з дітьми заняття з розвитку

мовлення, враховуючи розвиток і

використовуючи залишки слуху,

кілька разів на день (тривалість

одного заняття - 10-15 хв). Діти

повинні займатися ліпленням із

глини або пластиліну, малювати,

конструювати тощо. До 7 років

тривалість занять збільшується

до 45 хв.

У дітей з вадами слуху часто

буває порушена моторика. При

цьому велику увагу слід приділя-

ти вихованню рухів. У дітей, які

перенесли менінгіт, іноді різко

порушується хода: вони легко

втрачають рівновагу, нестійко

тримаються на ногах. Необхідно

привчати дітей лазити, стрибати,

бігати, ходити.

Одна з особливостей вихо-

вання глухої дитини - привчати

її до безшумних дій: умінню без

стуку ставити стільці та ін. пред-

мети, тихо виходити із-за столу,

ходити, не човгаючи ногами, і

т. д.

Дуже важливо, щоб глуха або

слабочуюча дитина не була ізо-

льована від своїх чуючих однолі-

тків. Для цього потрібно допомо-

гти такій дитині увійти в колек-

тив дітей, які нормально чують,

розповісти їм, як треба розмовля-

ти з глухими, запобігти можли-

вим конфліктам через неправи-

льне ставлення до дитини з недо-

ліком слуху. Глухим і слабочую-

чим дітям необхідно відвідувати

дитячі кіносеанси, спектаклі.

Зрозуміло, дуже важливою є до-

помога батьків в осмисленні по-

баченого.

Сімейне виховання дітей із

вадами зору

Як тільки сліпа дитина на-

вчиться ходити, не слід оберігати

її від самостійних рухів. Потріб-

но привчати її ходити й бігати по

кімнаті, орієнтуючись на голос

людини і звук брязкальця. Попе-

редньо треба прибрати меблі,

щоб вона не забилася. Потім ди-

тина знайомиться з розташуван-

ням кімнат у квартирі або будин-

ку, планом двору і привчається

самостійно пересуватися в квар-

тирі, в будинку, дворі, на най-

ближчій вулиці. Спочатку вона

ходить, тримаючись за руку до-

рослого, потім поруч або попере-

ду дорослого. Сліпі діти набува-

ють впевненість у рухах, сприт-

ність, гнучкість тіла, якщо їх

вчать стрибати через скакалку,

грати з озвученим м’ячем, вико-

нувати прості гімнастичні впра-

ви, грати в рухливі ігри зі зрячи-

ми («конячки», «паровозик»,

«піжмурки» і т. д.).

Сліпа дитина, як і зряча, пос-

тійно прагне до руху, здійснення

будь-якої діяльності, але відсут-

ність зору не дозволяє їй бачити

рухи ін. людей. Тому природна

потреба рухатися починає вияв-

лятися в розгойдуванні тулуба,

маханні руками, підстрибуванні

на одному місці тощо. Такі

нав’язливі рухи можуть закріпи-

тися як погані звички. Ці явища

можна усунути або попередити в

дошкільному віці з допомогою

спеціальних методів, призначе-

них лікарем. Необхідно долати

скутість і сповільненість рухів

сліпого, прищеплювати йому на-

вички орієнтування й самообслу-

говування, розвивати органи по-

чуттів, розширювати уявлення

дитини про навколишній світ.

Насамперед треба організувати

побут дитини, встановити режим,

який відповідає її віку.

Пізнання навколишнього сві-

ту здійснюється при правильно-

му тренуванні органів почуттів.

Можна навчити сліпого розбира-

тися з допомогою слуху в різно-

манітті звуків, визначати по зву-

ку різні види транспорту, розріз-

няти голоси птахів і тварин, дзю-

рчання струмка, шелест листя і т.

ін. Чутливі руки замінюють слі-

пому очі. Тому для розвитку до-

тику потрібно навчити сліпого

обмацувати предмети, називаючи

їх частини. Увагу дитини звер-

тають на різні форми, розміри,

фактуру речей, матеріали, з яких

вони зроблені.

Мовлення сліпої дитини роз-

вивається в процесі нормального

спілкування з оточенням, проте

батьки повинні приділяти особ-

ливу увагу її конкретизації. Слі-

пій дитини треба розповідати ка-

зки, вона повинна слухати дитячі

радіопередачі, розповіді про

життя і працю людей. Необхідно

вчити дитину правильно відпові-

дати на запитання, переказувати

прочитане вголос. Нові слова, що

зустрічаються в тексті, дитині

слід пояснити при одночасному

обмацуванні ним відповідного

предмета. Про ті предмети, які

вона не може сама відчувати, по-

трібно розповісти просто і зрозу-

міло і при першій можливості

познайомити з ними або відпові-

дною іграшкою. Дитину вчать

розповідати про знайомі предме-

ти, ігри, виконані завдання. При

здійсненні перелічених дій мов-

лення дитини стане багатшим,

послідовнішим, точнішим.

Кругозір і знання сліпої дити-

ни розширюються при цілеспря-

мованому знайомстві із сезонни-

ми змінами в природі. Вона має

знати деякі квіти, дерева, розріз-

няти за формою і смаком овочі та

фрукти. Особливе значення для її

розвитку й пізнання дійсності

мають іграшки, при підборі яких

потрібно звертати увагу на те,

щоб у них не було деталей, що

спотворюють форму відповідно-

го предмета, виокремлювались

типові ознаки предметів. Корис-

но застосовувати озвучені іграш-

ки, а для дітей із залишковим зо-

ром - кольорові іграшки.

Уявлення, пам’ять, увага ди-

тини розвиваються в творчих

сюжетних іграх. Велику користь

приносять такі види роботи, як

ліплення, конструювання, аплі-

кації, оскільки вони слугують за-

собом розвитку рук, дотику й

уточнення уявлень про форму і

пропорції предметів. Приблизно

з 5 років сліпу дитину можна на-

вчити користуватися простими

робочими інструментами: ножи-

цями, молотком, ножем і т.д. При

цьому необхідно дотримуватися

обережності, всі етапи роботи

ретельно показувати і пояснюва-

ти. Правильне застосування різ-

них методів і засобів при вихо-

ванні сліпої дитини сприяє пов-

ноцінному розвитку її сил та мо-

жливостей.

Сімейне виховання дітей з

порушеннями інтелекту

С.в. дітей із порушеннями ін-

телекту має в основному спира-

тися на трудове виховання, яке

починається з розв’язання най-

простіших завдань із самообслу-

говування та допомоги ін. членам

сім’ї. Не менш важливим є сис-

тематичний розвиток основних

гігієнічних навичок, а також вві-

чливої, культурної поведінки в

сім’ї, на вулиці, в громадських

місцях. Виняткове значення ма-

ють регулярні заняття з дитиною,

які розвивають її пізнавальну ді-

яльність: спостереження за пред-

метами і явищами довкілля, ма-

лювання, ліплення, читання дос-

тупних дитячих книг, вправи з

розвитку мовлення.

Батькам і ін. членам сім’ї, які

виховують дітей із порушеннями

інтелекту, слід радитися з ліка-

рем-психоневрологом щодо не-

обхідних оздоровчих і корекцій-

них заходів (режим, водні проце-

дури, гімнастика та ін.)

З моменту, коли розумово ві-

дстала дитина пішла до школи,

необхідно в родині здійснювати

роботу щодо закріплення знань і

навичок, отриманих дитиною в

школі.

Сімейне виховання дітей із

порушеннями мовлення

У 4-5-річному віці дитина бі-

льшу частину звуків повинна ви-

мовляти правильно. Помітивши,

що у дитини відстає розвиток

вимови, батьки повинні виклика-

ти в неї інтерес до звукової скла-

дової мови, привчати прислуха-

тися до звуків мови і виділяти їх

у простих словах. Корисно при-

вертати увагу дитини до порів-

няння на слух правильної та не-

правильної вимови слова. Необ-

хідно домагатися того, щоб ди-

тина прагнула до більш чіткої

вимови. Прискорений темп мов-

лення і помилки в розмові ото-

чуючих, їх прагнення підробити-

ся під дитяче мовлення заважа-

ють дітям орієнтуватися у звуко-

вому складі слів, що нерідко є

причиною їх неправильного мов-

лення.

Особливо уважно слід поста-

витися до вимови дітей, які піш-

ли в школу. У багатьох випадках

школярі, які мають недоліки у

залишках вимови, не дивлячись

на всі їх старання, не встигають

із рідної мови. Це пояснюється

несформованістю їх уявлень про

звуковий склад слова. Ще до

школи треба привертати увагу

дітей до вимови оточуючих, по-

казувати зразки гарного мовлен-

ня, яке варто наслідувати.

У тих випадках, коли в дітей

спостерігається рання поява пе-

рших слів і бурхливий, приско-

рений розвиток мовлення, не слід

спонукати їх мовленнєву актив-

ність. Таким дітям не треба дуже

багато читати вголос, щоб убере-

гти їх мовлення від спотворень.

У тих випадках, коли розвиток

мовлення дитини відстає, необ-

хідно активізувати цей процес:

побільше розповідати дитині,

спонукати її користуватися но-

вими словами, вчити побудови

фраз. Однак робити це слід обе-

режно, не перенапружуючи її не-

рвову систему непосильними ви-

могами, оскільки на тлі загально-

го недорозвинення мовлення, ко-

ли в дитини не вистачає слів для

спілкування з оточуючими, може

виникнути заїкання.

СКАНДОВАНЕ МОВЛЕН-

НЯ - порушення темпу мовлен-

ня, коли всі склади та слова ви-

мовляються з рівномірними інте-

рвалами між ними. Мовлення

стає утрудненим, уповільненим

за темпом, поштовхоподібним,

порушується модуляція голосу.

Це заважає спілкуванню, оскіль-

ки викликає неприємні відчуття

напруги та втоми.

С.м. є одним із мовленнєвих

симптомів при брадилалії, дизар-

трії та афазії. Причина С.м. - ро-

злад діяльності мозочка та його

систем (див. Брадилалія, Дизарт-

рія, Афазія).

Корекційна робота включає

різноманітні мовленнєві, вокаль-

ні та рухові вправи, які є складо-

вою логопедичних, логоритміч-

них і музичних занять.

СКЛАДНИЙ ДЕФЕКТ - по-

єднання двох і більше дефектів

розвитку, які є не просто сумою

дефектів, а зумовлюють якісно

своєрідну структуру психічного

дефекту. Діти із С.д. - особлива

категорія дітей, з яких виділя-

ються такі групи: розумово відс-

талі сліпі та слабозорі; розумово

відсталі глухі та слабочуючі;

глухі й слабозорі; сліпоглухі;

глухі та слабочуючі з порушен-

нями опорно-рухового апарату та

ін. Поєднання дефектів спотво-

рює розвиток цих дітей значно

більшою мірою, ніж аномальних

дітей інших категорій. їхнє на-

вчання і виховання здійснюється

в спеціальних освітньо-виховних

закладах, куди вони направля-

ються на підставі висновку про

ступінь вираженості того чи ін-

шого дефекту. Застосовуваний

раніше як синонім термін «ком-

бінований дефект» нині визнаний

як такий, що недостатньо відо-

бражає специфіку розвитку даної

категорії дітей.

СКЛЕРОЗ (від грец. .ус/єгсю -

твердий, жорсткий) - патологіч-

не ущільнення органа, спричине-

не відмиранням функціональних,

специфічних елементів й замі-

щенням їх з’єднувальною (фібро-

зною) тканиною, С. виникає в

здорових людей унаслідок віко-

вих змін в організмі. Однак інко-

ли С. виникає після патологічних

процесів запалення (туберкульоз,

сифіліс, різноманітні хронічні

нагноєння тощо).

Склеротичні зміни можуть рі-

вномірно захоплювати цілі орга-

ни (дифузний С.) чи обмежува-

тися певною ділянкою органа

(осередковий С.).

За етіологією та патогенезом

розрізняють такі види С.: ангіо-

генний (S. angiogena або васку-

лярний), С. безклітинний (S. сеі-

lularis або прямий S. directa); С.

віковий (S. praesenilis), С. диста-

нційний; С. дифузно-осеред-

ковий (S. diffusa focalis), С. дифу-

зний (S. diffusa); С. ізоморфний

(S. isomorpha); С. клітинний (S.

cellularis або непрямий); С. рев-

матичний (S. rheumatica) тощо.

СКОРОХОДОВА Ольга

Іванівна (1911-1982) - рос. пое-

теса; у 8 років стала сліпою і

глухою. У 1922 р. була направле-

на до Одеської школи сліпих; на

початку 1925 р. - до Харківської

клініки для сліпоглухонімих. Під

керівництвом І. Соколянського

отримала середню освіту. У