14 Років ліквідуються залишкові

дефекти піднебіння. Однак навіть

після операції хворі потребують

спеціальної допомоги ортодон-

толога, стоматолога, отоларинго-

лога, нсихиневрилш о, исилилша,

логопеда, що надається в рамках

диспансерного спостереження та

лікування.

Корекційна робота з дітьми із

Р.г.п. має свої особливості (див.

Ринолалія).

РОССОЛІМО Григорій Іва-

нович (1860-1928) - рос. лікар-

психіатр, проф., один із фундато-

рів дитячої психоневрології. Р.

належать праці з дитячої невро-

патології, психоневрології, меди-

чної психології, в яких він при-

вертає увагу спеціалістів до пи-

тань охорони дитячої психіки,

попередження захворювань нер-

вової системи у дітей. Р. брав ак-

тивну участь у роботі спеціаль-

них з’їздів, на яких обговорюва-

лися питання про виховання і на-

вчання сліпих, глухих та розумо-

во відсталих дітей. Р. вніс багато

нового у вивчення клініки, пси-

хіки, мовленнєвого розвитку ді-

тей з аномаліями нервової систе-

ми, заклав основи дефектології

радянського періоду, створив

школу дитячих невропатологів,

підготував спеціалістів у галузі

дефектології, розробив методику

вивчення індивідуально-психоло-

гічних особливостей дітей на ос-

нові «психологічних профілів».

Основні наукові праці: «Об-

щая характеристика психических

профилей»; «Психологические

профили дефективных учащихся

в отношении возраста, пола, сте-

пени отсталости».

РОТАЦИЗМ (від назви

грецьк. букви) спотворена вимо-

ва звуків |pj та [р’]. Один із ви-

явів дислалії.

Існує кілька видів Р. Веляр-

ний Р. (від лат. velarum - м’яке

піднебіння) - щілина утворюєть-

ся у місці зближення кореня язи-

ка з м’яким піднебінням. Види-

хуване повітря викликає безлад-

ну багато-ударну вібрацію м’я-

кого піднебіння, внаслідок чого

виникає характерний шум, що

накладається на тон голосу. Уву-

лярний Р. (від лат. uvula - язи-

чок) - при аналогічній артикуля-

ції вібрує лише язичок, вібрація

має гармонійний характер та не

супроводжується шумом. Веляр-

ний та увулярний Р. у розмовно-

му мовленні називають гаркавіс-

тю. Бічний Р. - вібрує один з бо-

кових країв язика, при цьому

струмінь видихуваного повітря

проходить у щілину між язиком

та кутніми зубами. Акустичний

ефект нагадує злиття звуків [р] та

[л]. Щічна вимова - щілина утво-

рюється між боковим краєм язи-

ка та верхніми кутніми зубами,

видихуваний струмінь повітря

викликає вібрацію щоки. При

цьому на тон голосу накладаєть-

ся шум. Одноударна вимова -

при правильній артикуляції від-

сутня вібрація. Вимовлений та-

ким чином звук часто називають

проторним. Губно-губна вимова

- вібрують зближені губи. Акус-

тичний ефект нагадує звукоспо-

лучення [бр].

Порушення вимови [р], [р’]

шляхом їхньої заміни на інші

звуки мовлення називається па-

раротацизмом. Зустрічаються за-

міни [р], [р’] на [л], [л’], [й], [г],

[д] та ін., а також твердого [р] на

м’який [р’] (див. Дислалія).

Подолання Р. можливе за до-

помогою корекційного логопеди-

чного впливу (див. Вади звуко-

вимови, Постановка звуків).

РУДЕНКО Лілія Миколаїв-

на (н. 1962) - укр. лікар-педіатр,

канд. пед. наук, доцент, фахівець

у галузі спеціальної психології та

медицини. Працює в НПУ

ім. М.П. Драгоманова з 1992 ро-

ку. З 2007 року - зав. кафедри

спеціальної психології та меди-

цини Інституту корекційної педа-

гогіки та психології. У колі нау-

кових інтересів Р. - питання пси-

хопатології дитячого віку та клі-

нічних особливостей дітей з ін-

телектуальними порушеннями.

Автор близько 50 наукових

праць, методичних посібників

для студентів.

Основні науково-методичні

праці: «Розумова відсталість як

педагогічна проблема», «Меди-

ко-психологічне обстеження ді-

тей раннього віку», «Клінічні

особливості дітей з ДЦП».

РУХЛИВІСТЬ НЕРВОВИХ

ПРОЦЕСІВ - одна з основних

властивостей нервової системи,

яка забезпечує індивіду здатність

швидко реагувати на зміни в на-

вколишньому середовищі. Р.н.п.

характеризується швидкістю та

легкістю зміни одних нервових

процесів на протилежні їм (зміна

збудження гальмуванням і на-

впаки), їх протікання (тобто

швидкістю виникнення й конце-

нтрації після первинних фаз ір-

радіації та їх зникнення після

припинення дії подразника).

Органічні ураження ЦНС по-

рушують Р.н.п., зумовлюють їх-

ню недостатню гнучкість та ту-

горухливість, ослаблення актив-

ного внутрішнього гальмування.

Спеціальні дослідження (А.

Шнірман, М. Певзнер, В. Лубов-

ський) підтвердили, що серед па-

тологічних змін вищої нервової

діяльності дітей-олігофренів го-

ловне місце займає патологічна

інертність кіркових процесів.

Тому утворення умовних зв’яз-

ків, їхня диференціація та пере-

робка у розумово відсталих дітей

дуже уповільнені. Сформовані в

них тимчасові зв’язки нестійкі,

швидко розпадаються, виник-

нення нових потребує більшої,

ніж у нормі, кількості підкріп-

лень та інтенсивності (сили) под-

разника. Ця фізіологічна особли-

вість - основа закостенілості ми-

слення олігофренів.

РУХОВИЙ АНАЛІЗАТОР -

нейрофізіологічна система, яка

здійснює аналіз і синтез сигналів,

що виникають в органах руху

людини та тварин. P.a. склада-

ється із периферійного відділу,

специфічних нервових волокон

(чутливі нерви, що несуть нерво-

ві імпульси до головного мозку),

відповідних підкіркових струк-

тур і кіркового відділу, розташо-

ваного в лоЬних долях кори го-

ловного мозку.

P.a. пов’язаний із функцією

моторної кори, нейрони якої над-

силають імпульси до передніх

рогів спинного мозку, нейронів,

ядер рухових черепно-мозкових

нервів, таламуса, базальних ядер,

червоного ядра і мозочка. Це

прямі зв’язки, за якими йдуть

«накази» від кори великих пів-

куль до м’язів. Під час руху за

цими «наказами» у пропріореце-

пторах з’являються нервові ім-

пульси, що йдуть по аферентних

(чутливих) нервових волокнах

P.a. від м’язів до кори великих

півкуль через міжхребетні нерво-

ві вузли, задні корінці спинного

мозку, довгастий мозок, таламус.

Крім цього шляху пропріоцепти-

вні сигнали можуть досягти кори

головного мозку через ретикуля-

рну систему і мозочок. P.a. бере

участь у підтримці постійного то-

нусу (напруги) м’язів тіла та ко-

ординації рухів. У вищих тварин і

людини P.a. моделює рух, ство-

рює ніби образ руху, який треба

здійснити, і постійно зіставляє

реальний потік аферентних імпу-

льсів від руху м’язів з попередньо

створеним образом - планом.

У лівій лобній долі (нижня ло-

бна звивина) знаходиться мовлен-

нєво-руховий аналізатор. За І. Па-

вловим - це «базальний компо-

нент», нейрофізіологічна основа

абстрактного мислення людини.

с

САВЧЕНКО Марія Аврамі-

вна (н. 1928) - укр. педагог-

дефектолог, провідний спеціаліст

у галузі логопедії, канд. пед. на-

ук, доцент.

Предмет наукових інтересів

С. - проблема порушення звуко-

вої системи мовлення та прийоми

виховання правильної звукови-

мови в дітей з нормальним інте-

лектом, розумово відсталих, ді-

тей із порушенням слуху С. до-

вела значну роль самоконтролю

дитини над власною вимовою

для ефективного подолання вад

звуковимови, а також зробила

внесок у розв’язування проблеми

класифікації порушень звукови-

мови на основі фонетичного під-

ходу.

Наслідок наукових пошуків та

експериментальних досліджень

С. - понад 50 друкованих праць

(статті, метод, посібники, підру-

чники для спеціальних шкіл, ме-

тод. рекомендації). С. вела широ-

ку пропаганду дефектологічних

знань серед практичних праців-

ників на курсах підвищення ква-

ліфікації, виступала з доповідями

на наук, сесіях, у метод, об’єд-

наннях різних регіонів України.

С. понад 30 років викладала на

кафедрі сурдопедагогіки і лого-

педії НПУ ім. М. П Драгоманова.

За її участю розроблялися навча-

льні плани, програми і зміст кур-

сів із логопедії.

Основні наукові праці: «Ви-

правлення вад вимови в учнів

молодших класів»; «Методика

виправлення вад вимови у ді-

тей»; «Вчимося говорити й чита-

ти» (підручник з української мо-

ви для 5-6 класів шкіл для глу-

хих дітей).

САМОВИХОВАННЯ - усві-

домлювана діяльність людини,

спрямована на формування влас-

ної особистості, позитивних яко-

стей і подолання негативних.

С. потребує певного розвитку

самосвідомості та самопізнання,

здатності людини до самоаналізу

й самооцінки, контролю за пове-

дінкою. Як свідомо поставлена

мета С. найчастіше виникає в пі-

длітковому віці через прагнення

юнаків до дорослості, пошук

власного місця в житті та оцінку

власних можливостей. Елементи

С. проявляються й у дітей дошкі-

льного віку у формі виконання

вимог дорослих. Із поглибленням

життєвого досвіду та самопі-

знання С. дедалі більше спира-

ється на самооцінку. Невдово-

лення собою внаслідок усвідом-

лення недоліків, невідповідності

ідеалам актуалізує потребу в С.,

надає йому цілеспрямованості та

послідовності. Ефективність С.

залежить від здатності людини

адекватно оцінювати власні мо-

жливості та ставити перед собою

реальні цілі. Тому для окремих

ічаї&іирш ДІІ^П

відсталих) можливості С. обме-

жені через загальний недорозви-

ток особистості, зумовлений ін-

телектуальним дефектом. У дітей

із сенсорними та фізичними ва-

дами С. може набувати негатив-

ного чи нереалістичного змісту

внаслідок особистісних дефор-

мацій - завищеною чи заниже-

ною самооцінкою, що не відпові-

дає реальним можливостям жит-

тєвих цілей і потребує постійного

тактовного керівництва з боку

педагогів.

САМОКОНТРОЛЬ - усві-

домлення й оцінка людиною вла-

сних психічних процесів, станів,

поведінки та діяльності з метою

забезпечення її відповідності по-

ставленим цілям, вимогам, пра-

вилам, зразкам. Завдяки С. лю-

дина здатна попереджати та ви-

правляти помилкові дії, операції,

реалізовувати запропонований чи

самостійно прийнятий план дія-

льності. С. передбачає наявність

еталона та можливість отримання

інформації про контрольовані дії,

стани.

Конкретний зміст С. визнача-

ється предметом, умовами та ви-

дами дій, здійснюваних людиною

(С. у процесі виконання різних

навчальних завдань, поведінки).

Найпростіші форми С. (С. рухів,

простих дій) доступні дітям до-

шкільного віку. У процесі психі-

чного розвитку, спеціальних ви-

ховних впливів С. удосконалю-

ється і здійснюється в найсклад-

ніших формах діяльності та по-

систематичного С. - один із по-

казників розвиненості її вольової

сфери.

Розвиток С. у дітей із психо-

фізичними вадами пов’язаний зі

значними труднощами. Вони зу-

мовлені недостатньою усвідом-

леністю власної діяльності (пос-

тановка завдання, план дій, оцін-

ка наслідків) через вади інтелек-

ту певних категорій цих дітей та

розладами емоційно-вольової

сфери, що негативно позначаєть-

ся на довільності дій. Тому фор-

мування С. у таких дітей у різних

видах діяльності, зокрема на-

вчання, спілкування, є важливим

завданням корекційного навчан-

ня і виховання.

САМООБСЛУГОВУВАННЯ

- початковий щабель трудового

навчання. Найпростіші навички

С. діти набувають ще в дошкіль-

ному віці. Як тільки дитина по-

чинає ходити, необхідно посту-

пово виробляти в неї звичку са-

мостійно одягатися, умиватися,

прибирати свої іграшки і т.п. У

спец, школах подолання істотних

недоліків розвитку, корекція і

компенсація порушених функцій

дітей починаються з прищеплен-

ня їм первинних навичок С. С.

вводиться з першого року на-

вчання і складається з таких ви-

дів побутової праці: дотримання

особистої гігієни, прибирання

ліжка, свого робочого місця, чер-

гування з прибирання класів,

спальні, коридорів, їдальні.

значущість, якою людина наділяє

себе в цілому чи окремі сторони

власної особистості. С. форму-

ється як результат зіставлення

власних якостей з еталонами,

зразками, втіленими в якостях

інших людей, нормах моралі.

С. характеризується такими

параметрами: рівнем С. (високим

чи низьким), адекватністю, що

визначається її співвідношенням

з реальною успішністю (адекват-

ною чи неадекватною). У розви-

неного індивіда розрізняють за-

гальну С. (позитивне чи негатив-

не ставлення до себе в цілому) і

часткову С. (оцінка окремих зді-

бностей, вчинків, рис характеру).

Оптимально сформована С. пе-

редбачає поєднання в цілому по-

зитивної С. з адекватними оцін-

ками різного рівня окремих якос-

тей.

С. - основний структурний

компонент самосвідомості. Вона

виконує регуляторну і захисну

функції, впливаючи на поведін-

ку, діяльність і розвиток особис-

тості, її спілкування з іншими

людьми. Захисна функція С. ві-

дображає потребу особистості в

позитивному ставленні до себе.

Тому в умовах постійної негати-

вної оцінки індивіда з боку ото-

чуючих можливе викривлення С.

вбік її неадекватного завищення,

що призводить до деформації

спілкування та незадовільно поз-

начається на розвиткові особис-

тості. Занижена С. також дестру-

ктивно впливає на особистість,

розвиток.

Формування адекватної С. в

дітей із психофізичними вадами є

запорукою гармонійного розвит-

ку їхньої особистості. Воно

пов’язане зі значними трудно-

щами, зумовленими складністю

процесу соціалізації таких дітей.

Тому в них можливе формування

заниженої чи захисної завищеної

С., що викривляє й обмежує про-

цес самовиховання.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ (від лат.

ге^иіап - впорядковувати, нала-

годжувати) - здатність людини

керувати собою на основі сприй-

мання та усвідомлення власних

поведінки та психічних процесів.

С. існує як процес регулювання

окремих видів людської активно-

сті, таких, як побудова рухів та

дій відповідно до поставленої

мети, підпорядкування власних

вчинків моральним вимогам, во-

лодіння собою - виявлення реак-

цій належним чином і гальму-

вання неприйнятних проявів. У

структурі С. виділяють: прийнят-

тя суб’єктом мети його довільної

активності, модель умов діяльно-

сті, програму власне виконавчих

дій, систему критеріїв успішності

діяльності, інформацію про реа-

льно досягнуті результати, оцін-

ку відповідності досягнутих ре-

зультатів критеріям успіху, рі-

шення про необхідність шляхів

корекції діяльності.

Психологічні механізми С.

формуються впродовж станов-

лення особистості, її самосвідо-

оии иік ии лиду рсииірсдсра. па

поверхні мастичного планшета

з’являється лінія висотою 1,5 мм,

яка добре сприймається на дотик.

Для сприймання зображення за

допомогою залишкового зору під

мастичний планшет (на де-

рев’яну дошку) підкладається ар-

куш білого паперу, завдяки чому

на чорному фоні мастики стає

помітною лінія.

СЕНЗИТИВНИЙ ВІК (від

лат. БежНіуиз - чутливість) —

найсприятливіший віковий пері-

од для розвитку певних психіч-

них функцій (пізнавальних про-

цесів, властивостей особистості),

які визначають психічний розви-

ток дитини в цілому завдяки під-

вищеній чутливості до зовнішніх

впливів, особливо навчання та

виховання. Найефективніший

педагогічний вплив на розвиток

психічної функції збігається з

С.в. Передчасне чи запізніле що-

до С.в. навчання може бути не-

достатньо ефективним, що не-

сприятливо позначається на роз-

витку.

Прикладом порушення цієї

закономірності є випадки «вихо-

вання» маленьких дітей тварина-

ми. Після повернення в людське

суспільство відновити й довести

до норми їхні суто людські пси-

хічні функції (мовлення, мислен-

ня тощо) майже не вдається,

оскільки минув С.в. розвитку.

Термін С.в. був уперше вико-

ристаний італійським педагогом

М. Монтессорі щодо дітей до-

шкільного віку. Л. Виготський

ішширив цс поняття на всі вікові

періоди життя людини і показав

значення С.в. в його розвитку.

Дефектологія вивчає оптима-

льні терміни педагогічного впли-

ву для найбільшого корекційного

ефекту. Дослідження перекону-

ють, що для корекції порушень

розвитку переддошкільний і до-

шкільний вік є найбільш сензи-

тивним.

СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ (від лат

яетіЬіІіх - чутливість) - підви-

щення чутливості організму до

впливів будь-яких подразників.

С. лежить в основі ряду алер-

гічних захворювань, часто спо-

стерігається після повторного

введення в організм стороннього

білка. Термін С. використовуєть-

ся також для характеристики

змінюваності чутливості органів

чуття під впливом дії подразни-

ків. Наприклад, чутливість орга-

на зору підвищується під впли-

вом слабких звукових подраз-

нень; чутливість одних ділянок

сітківки ока підвищується, якщо

одночасно впливати помірним

світлом на інші ділянки сітківки

того самого ока. При викорис-

танні сенсорних подразників С.

маскується процесом сенсорної

адаптації, який розвивається од-

ночасно. Співвідношення проце-

сів С. та адаптації може бути

оцінено паралельним вимірю-

ванням чутливості до електрич-

ного і сенсорного подразників.

СЕНСОМОТОРИКА - га-

лузь, яка вивчає взаємодію сен-

сорних (чуттєвих) і моторних

(рухових) компонентів психічної

діяльності. На основі сенсомото-

рної інформації здійснюється

процес виконання практичної дії,

її регуляції, контролю і корекції.

С. розглядають як складову пси-

хомоторики, а саме як рухи у ві-

дповідь на зорові, кінестетичні,

тактильні, слухові тощо стимули.

Другим компонентом психомо-

торики є ідеомоторика, тобто ру-

хи у відповідь на думки, наміри,

цілі.

У вітчизняній дефектології

один з основних принципів коре-

кційно-виховної роботи полягає

в тому, що виправлення вад роз-

витку не виділяється в окремі за-

няття із сенсомоторної культури,

а здійснюється в процесі всього

навчання і виховання дітей із ва-

дами психофізичного розвитку.

СЕНСОРНА ДЕПРИВАЦІЯ

(від лат. 5ЄИ5М5 - почуття, відчут-

тя, сіергіїаіїо - позбавлення) -

тривала, більш або менш повна

втрата людиною сенсорних вра-

жень (сенсорний голод). В умо-

вах С.д. у людини актуалізується

потреба у відчуттях та ефектив-

них (емоційних) переживаннях, а

довготривале перебування в умо-

вах С.д. зумовлює нестабільність

емоційних станів. Спостерігаєть-

ся також порушення пам’яті, що

безпосередньо залежить від цик-

лічності емоційних станів. У від-

повідь на сенсорний голод акти-

візуються процеси уяви, які

впливають на образну пам’ять.

Чим суворіші умови С.д., тим

швидше порушуються процеси

мислення, що виявляється в не-

можливості зосередитись на

будь-чому.

СЕНСОРНЕ ВИХОВАННЯ

(від лат. 5ЄИ5М5 - відчуття) - ціле-

спрямований вплив на людину з

метою формування її чуттєвого

пізнання (уміння бачити, чути,

відчувати на дотик тощо).

С.в. - це система заходів,

спрямованих на розвиток відчут-

тя та сприймання, емоційної сфе-

ри дітей у процесі взаємодії з

предметами. Чуттєве пізнання

навколишнього світу - невід’єм-

на ланка в системі пізнавальної

діяльності людини, необхідна

передумова інтелектуального ро-

звитку. С.в. набуває найбільшого

значення в ранньому та дошкіль-

ному дитинстві, коли формують-

ся процеси відчуттів, сприйман-

ня, наочних уявлень. Прогалини

в сенсорному розвитку дитини

важко компенсуються і в шкіль-

ному віці часто призводять до

відставання загального інтелек-

туального розвитку й труднощів

у навчанні. С.в. здійснюється

шляхом педагогічного керівниц-

тва процесом засвоєння суспіль-

ного сенсорного досвіду (етало-

нів, звуковисотної шкали музич-

них звуків, системи геометрич-

них форм, кольорів). Сенсорні дії

- розглядання, обмацування,

слухання - формуються у проце-

сі дій із предметами. Особливо

продуктивним є відтворення за

зразком: малювання, ліплення,

спів.

Виключно важливого значен-

ня набуває С.в. дітей із вадами

психофізичного розвитку, в яких

чуттєве пізнання з різних причин

має суттєві недоліки. У розумово

відсталих дітей інтелектуальний

дефект негативно впливає на фо-

рмування узагальнених способів

дій у процесі сприймання пред-

метів та явищ навколишньої дій-

сності. У зв’язку з цим образи

сприймання в них збіднені, мало

диференційовані.

У дітей із сенсорними вадами

(сліпота, глухота) обмеженість

чуттєвого пізнання накладає від-

биток на подальший психічний

розвиток. Так, у сліпих дітей ро-

звиток мовлення часто відбува-

ється без достатньої опори на

чуттєве пізнання предметів: за

словесним описом приховується

практична безпорадність. У дітей

із недоліками слуху виключення

слухової аферентації порушує

сприймання простору, недороз-

виненість мовлення ускладнює

засвоєння суспільного досвіду

чуттєвого пізнання. Відтак,

сприймання недостатньо систе-

матизоване й осмислене.

У С.в. дітей із психофізични-

ми вадами необхідно максималь-

но використовувати збережені

аналізатори.

СЕНСОРНИЙ (від лат.