VI« ілиосиїишлшші сш-

тлочутливий екран. У складній

світло-заломлюючій системі ока

головна роль належить роговій

оболонці та кришталику. Роль

світлочутливого екрану виконує

сітківка. Паралельні промені сві-

тла, пройшовши через заломлю-

ючу систему ока, збираються у

головному фокусі цієї системи.

Залежно від положення головно-

го фокуса щодо сітківки розріз-

няють три види Р.: 1) еметропіч-

ну, або нормальну; 2) міопічну,

або короткозорість; 3) гіпермет-

ропічну, або далекозорість. При

еметропічній Р. головний фокус

знаходиться на сітківці, при ко-

роткозорості - спереду, при да-

лекозорості - позаду сітківки.

РЕЦЕПТОР (від лат. гесіреге

- отримувати) - периферійна

спеціалізована частина аналіза-

тора, за допомогою якої тільки

певний вид енергії трансформу-

ється у процес нервового збу-

дження. Р. варіюють за ступенем

складності і за рівнем пристосо-

ваності до своєї функції. Залежно

від енергії відповідного подраз-

ника Р. поділяються на механо-

рецептори та хеморецептори.

Механорецептори є у вусі, вести-

булярному апараті, м’язах, суг-

лобах, шкірі та внутрішніх орга-

нах. Хеморецептори відповіда-

ють за нюхову та смакову чутли-

вість, багаго з них знаходяться у

мозку; вони реагують на зміну

хімічного складу рідкого середо-

вища організму. Зорові Р. також,

по суті, є хеморецепторами. За-

ШД ^ЧУ-ЛТХХХЛ^Ч^ХХХХ/Ж і» ирі иииші

та функції Р. поділяються на екс-

тероцептори, інтероцептори та

пропріоцептори. До екстероцеп-

торів відносяться дистантні Р.,

що одержують інформацію на

деякій відстані від джерела под-

разника (нюхові, слухові, зорові,

смакові), інтероцептори сигналі-

зують про подразнення внутріш-

нього середовища, а пропріоцеп-

тори - стан рухової системи ор-

ганізму.

Р. забезпечують організм ін-

формацією, яка необхідна для

його існування. Окремі Р. авто-

матично зв’язані один з одним і

утворюють рецептивні поля, які

здатні перекриватися. Діяльність

Р. регулюється ЦНС через спеці-

альні еферентні волокна, що під-

ходять до різних рецепторних

структур.

РЕЦЕПЦІЯ (від лат. гесерНо

— прийняття) - трансформація

енергії зовнішнього середовища

в нервовий процес збудження,

який несе нервовим центрам ін-

формацію про дію відповідного

подразника. Механізм Р. охоп-

лює первинні процеси взаємодії

рецептора з подразником і на-

ступне виникнення процесів еле-

ктрогенезу. Р. подразнень, що

надходять із зовнішнього середо-

вища, називають екстерорецеп-

цією, із внутрішнього середови-

ща - інтерорецепцією, із м’язів і

суглобів - пропріорецепцією.

РИНОСКОПІЯ (від ірец.

гЬіоа - ніс, зсорео - дивлюсь) -

метод огляду порожнини носа.

и.рп х . лирпих^хиівул ІХХХ.у ТІЇ 1-іIV!

джерелом світла. Вхід у носову

порожнину можна оглянути без

інструментів, піднявши кінчик

носа пальцем і відхиливши голо-

ву досліджуваного. Глибші від-

діли носової порожнини огляда-

ють за допомогою носорозширю-

вачів. Для огляду задніх відділів

порожнини носа використовують

пучок світла, спрямований через

порожнину рота за допомогою

маленького дзеркала, в якому ві-

дображається носоглотка і задні

відділи носа.

РИТМІКА у спеціальній

школі - навчальний предмет; си-

стема рухових вправ, що вико-

нуються під музичний супровід.

У процесі занять ритмікою від-

бувається фізичне й естетичне

виховання дітей. Заняття справ-

ляють корекційно-розвивальний

вплив на моторику, формують

правильну поставу, сприяють ро-

звитку музичного слуху, музич-

ної та рухової пам’яті, виразності

рухів.

Р. відіграє важливу роль у

формуванні та корекції мовлення

в дітей, сприяє виробленню його

плавності та ритмічності. Музич-

ний супровід позитивно впливає

на розвиток слухового сприй-

мання у слабочуючих дітей, а та-

кож у глухих дітей, які мають за-

лишки слуху.

На заняттях ритмікою викорис-

товуються вправи на орієнтуван-

ня у просторі, ритміко-гімнас-

тичні, танцювальні рухи, ігри під

настики.

РОДЦА Майкл (н. 1937) -

відомий вчений-сурдопедагог, д-

р філософії, дійсний член Бри-

танської спілки психологів, поче-

сний психолог провінції Альбер-

та, Канада, член Нью-Йоркської

академії наук, проф. ф-ту освіт-

ньої психології, директор Захід-

но-Канадського центру вивчення

проблем глухоти. Він вніс знач-

ний внесок у розробку проблеми

діагностування і допомоги сім’ям

дітей, які мають особливі потре-

би, у підготовку сімейних посе-

редників-психологів щодо на-

дання сімейних і соціальних пос-

луг особам з питань опікунства

глухих дітей.

Основні його погляди на ви-

ховання, вплив середовища на

розвиток пізнавальної діяльності

глухих дітей розкриті у книгах та

монографіях, серед яких особли-

во важливими є «Шум і суспільс-

тво» (1967), «Випускник школи з

вадами слуху» (1970) «Фізичні

вади і оточуюче середовище» (у

співавторстві з Відою Карвер,