10 Класі допоміжної школи заве-

ршує трудову підготовку учнів. В

цей період вони опановують

уміння виконувати перелік робіт,

який відповідає рівню початкової

трудової кваліфікації. Трудові

уміння й навички учнів досяга-

ють рівня продуктивності праці

робітників на даному виробницт-

ві. Основним розділом професій-

но-трудового навчання учнів є

виробнича практика. Зміст діяль-

ності учнів передбачає послідов-

не опанування основних видів

праці на одному робочому місці

або при зміні робочих місць у

певному порядку. Знання учнів в

умовах шкільних майстерень і

виробничої практики оцінюються

за п’ятибальною системою. Вра-

ховується не лише кінцевий ре-

зультат праці, а й результати

окремих етапів. Основними кри-

теріями оцінки є кількісні показ-

ники праці, час, витрачений на

виконання завдань, правильність

використання прийомів та опера-

цій, знання в галузі технології і

техніки. Наприкінці навчального

року учні складають кваліфіка-

ційний екзамен, порядок прове-

дення якого визначається інстру-

кцією Міністерства освіти Украї-

ни.

ПСЕВДОБУЛЬБАРНИЙ

ПАРАЛІЧ ДИТЯЧИЙ - цент-

ральний параліч міміко-артику-

ляційної мускулатури, зумовле-

ний двостороннім ураженням

провідних шляхів, що йдуть від

кори мозку до ядер язикоглотко-

вого, блукаючого і під’язикового

нервів (IX, X, XI, XII пари чере-

пно-мозкових нервів).

За клінічною картиною П.п.д.

співпадає з бульварним паралі-

чем, але називається псевдобуль-

барним, оскільки локалізується

не в довгастому мозку, а здебі-

льшого уражає кіркові рухові зо-

ни. Характерним симптомом

П.п.д. є дизартрія.

ПСЕВДОГОЛОС (від грец.

ряеусіоз - неправда) (синоніми -

стравохідний, несправжній або

голос-замінювач) - компенсатор-

не функціональне утворення фо-

наційного органу та радикальна

перебудова зв’язок ЦНС, що іс-

нували до операції з приводу то-

тального видалення гортані (ла-

рінгектомія). З видаленням гор-

тані ушкоджується функція мов-

леннєвого дихання (трахея

роз’єднується з глоткою, дихання

^.М.іхлч/іжхчм^х.ОУ^Л ірал^ииіим^

хворий позбавляється голосу при

збережених артикуляційному

апараті, нейрофізіологічних ме-

ханізмах мовлення, фізіологіч-

ному диханні. Виділяють страво-

хідний і фарингіальний голоси.

Стравохідний голос утворю-

ється за таким механізмом: без-

посередньо перед фонацією пові-

тря, що завжди міститься в стра-

воході, втягується у простір, який

знаходиться нижче за псевдого-

лосову щілину, утворюючи пові-

тряну бульбашку. При цьому до-

лається опір різко зімкнених сті-

нок стравоходу на рівні У-УІ

шийних хребців за типом цирку-

лярного. Така псевдоголосова

щілина має довжину 3,5 см. Псе-

вдоголосова щілина до 1,5 см

може розташовуватися на рівні

ІУ-У шийних хребців. Під час

паузи підглоткова зона і страво-

хід розширені та перебувають у

стані спокою.

Співвідношення між тривалі-

стю вимовляння звуків і пауз у

фразах при стравохідному голосі

відрізняється від норми: вони

завжди подовжені, а вимовляння

звуків скорочене. Та якщо трива-

лість фонації ізольованих голос-

них у нормі може становити кі-

лька секунд, то при стравохідно-

му голосі вона значно менша (0,5

с). Крім цього, при стравохідно-

му голосі завжди відмічається

зниження висоти звучання голо-

су. Він нижчий за звичайний на

0,5-1 октаву (6 тонів), що за зву-

ливииишим діапазоном відпові-

дає контроктаві.

Диференційований підхід до

вивчення механізмів стравохід-

ного голосу дає змогу виділити

фарингіальний голос. Звук фари-

нгіального голосу утворюється

внаслідок змикання м’якого під-

небіння та задньої стінки глотки

при незначному підйомі кореня

язика. У процесі фарингіальної

фонації псевдоголосова щілина в

стравоході й повітряна бульбаш-

ка не утворюються.

ПСИХАСТЕНІЯ (від грец.

psyche — душа, astheneia - без-

силля) - психічний стан людини,

що характеризується переживан-

ням астенічних почуттів (страху,

невпевненості), які пригнічують,

знижують активність. Цей стан

може закріплюватися й перерос-

тати в характерологічну особли-

вість (нерішучість, надмірна вра-

зливість, тривале переживання

сумнівів).

Окремі вияви П. у дітей по-

винні коригуватися виховними

заходами, спрямованими на фор-

мування активності, впевненості

у власних силах.

ПСИХІАТРІЯ ДИТЯЧА -

див. Дитяча психіатрія.

ПСИХІКА (від грец.

psychikos - душевний) - системна

властивість високоорганізованої

матерії, що полягає в активному

відображенні суб’єктом об’єк-

тивного світу, побудові ним кар-

тини довкілля і на цій основі са-

морегуляції власної поведінки та

діяльності. У П. представлено та

ціальнш психологи видишіиіь

індивідуальні та масові П.с.

ПСИХОГЕШЇ (від. грец.

psyehe - душа, genesis - похо-

дження) - розлади психіки, що

виникають під впливом психіч-

них травм, тривалого нервового

напруження. Виділяють реактив-

ні стани, неврози. Менш вираже-

ні й короткотривалі П. є психо-

генними реакціями.

ПСИХОДІАГНОСТИКА

(від грец. psyche - душа,

diagnosticos - здатний розпізна-

вати) - галузь у психології, спря-

мована на всебічний аналіз осо-

бистості з метою виявлення та

подолання недоліків у її розвит-

ку, підвищення рівня навчальної

або професійної діяльності, за-

безпечення гармонійного підне-

сення здібностей і моральних

якостей.

Основні завдання П. у дефек-

тології - встановлення первинно-

го дефекту, що став причиною

порушень у розвитку дитини, пе-

редбачення перспектив розвитку

(див. Прогноз).

П. з самого початку її виник-

нення пов’язана з потребою ви-

явлення та навчання розумово

відсталих дітей. Ця потреба в кі-

нці XIX ст. стала поштовхом до

створення інтелектуальних тестів

(див. Тести, Біне-Сімона тест).

Тести виявились зручним знаря-

ддям вимірювання розумових

здібностей, утвердили психомет-

ричний підхід у відборі дітей із

порушеним розвитком, стали ос-

новним засобом діагностики.

іірамша ілпоши оилирпи-

тання підтвердила, що сутність

тестування, тобто теоретичне

осмислення явищ психічної дія-

льності, властивостей особистос-

ті, що становить об’єкт П., не та-

ка досконала, як його форма. Не-

критичне ставлення непрофесіо-

налів до наслідків тестових дос-

ліджень, які нерідко абсолютизу-

валися й розгорталися як виріша-

льні, призвело до численних по-

милок у діагностиці психічного

розвитку, неправильної постано-

вки діагнозу «розумова відста-

лість», що набуло загрозливого

характеру в середині 30-х рр. у

нашій країні. У 1936 р. спеціаль-

ною Постановою ЦК ВКП(б) за-

стосування тестів було забороне-

но, а психологічні дослідження в

галузі П. на довгі роки загальмо-

вано.

На зміну тестометричному

методу прийшов комплексний

підхід. Він передбачав одержан-

ня різносторонньої інформації

про дитину під час діагностично-

го обстеження. Його структур-

ним компонентом мала стати

психологічна діагностика. У

практиці відбору дітей із відхи-

ленням в розвитку в спеціальні

заклади медико-педагогічними

комісіями (МПК) склалася ситу-

ація, яка не відповідала вимогам

означеного підходу. Власне пси-

хологічне вивчення дитини не

здійснювалося, в оцінюванні її

стану домінувала лікарська сим-

птоматика, що доповнювалася

даними педагогічного обстежен-

ня про рівень знань та умінь.

Продуктивність діагностичного

обстеження й оцінка його ре-

зультатів цілковито залежала від

рівня компетенції, досвіду членів

МПК.

Недосконалість симптомати-

чної діагностики, яка спиралася

на зовнішні ознаки розвитку і

здійснювалася на суб’єктивно-

інтуїтивному рівні, стала особли-

во відчутною в 70-ті рр. у зв’язку

з необхідністю відбору дітей із

затримкою психічного розвитку

та диференціації відхилень у роз-

витку дошкільників, мережа спе-

ціальних закладів для яких поча-

ла різко зростати. Необхідність

диференціації станів дітей з не-

значною інтелектуальною недо-

статністю, які мають різну при-

роду (ЗПР, загальний недорозви-

ток мовлення, педагогічна зане-

дбаність, легка дебільність), але

за основними психолого-педаго-

гічними проявами можуть збіга-

тися, активізувала перегляд на-

бутого в П. і пошук нових мето-

дів діагностування. Існуючі ме-

тодики збагачувались деякими

критеріями оцінки та зразками-

характеристиками дітей з різни-

ми формами недорозвитку психі-

ки; перевірялись діагностико-

диференційні можливості відо-

мих тестів (Г. Шаумаров, К. Но-

вакова, Е. Замбацявічене); розро-

блялись добре обґрунтовані екс-

периментальні методики, спря-

мовані на виявлення значущих

відмінностей між різними кате-

горіями дітей з особливостями

розвитку порівняно з нормою

(А. Іванова, Т. Єгорова, Л. Тиг-

ранова, Т. Розанова, Н. Лійкова,

В. Лубовський, Л. Яссман), ство-

рювались комплекси діагностич-

них методик з певним теоретич-

ним обґрунтуванням (І. Коробей-

ников, Н. Опадненко).

Особливістю сучасного роз-

витку П. є не просто розробка

нових методик і уніфікованих

діагностичних комплексів, а нау-

ково-теоретичне обґрунтування

тих психічних властивостей, які

найкраще можуть репрезентува-

ти порушення розвитку, пошук

діагностико-диференційних кри-

теріїв оцінки інтелектуальної не-

достатності.

У центрі цього пошуку ле-

жить діагностичний навчальний

експеримент, який розглядається

як засіб якісної та кількісної оці-

нки інтелектуального розвитку за

допомогою виявлення потенцій-

них можливостей обстежуваного

до засвоєння нових знань і спо-

собів дій. Він базується на ідеї

Л. Виготського про «зону най-

ближчого розвитку». Централь-

ним поняттям діагностичного на-

вчального експерименту є научу-

ваність - інтегральний показник

розумового розвитку, який вияв-

ляється в здатності до засвоєння

нових знань (Я. Стадненко).

ПСИХОЗИ - розлад психіч-

ної діяльності, що виявляється в

порушенні відображення реаль-

ного світу, а також змінах пове-

дінки. В основі П. лежить розлад

вищої нервової діяльності. Без-

неоохідшсть надання психо-

логічної допомоги окремим осо-

бам чи групам часто виникає в

процесі педагогічної роботи з

учнями спеціальних шкіл. Тому

здатність надати психологічну

допомогу дитині є невід’ємною

складовою професійної культури

педагога-дефектолога.

ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕ-

КЦІЯ - (лат. соггесйо - поправ-

ка, часткове виправлення, зміна)

- один із видів психологічної до-

помоги, спрямований вплив на ті

чи інші структури психіки з ме-

тою забезпечення повноцінного

розвитку та функціонування осо-

бистості. Термін використову-

ється в широкому розумінні (па-

топсихологія та спеціальна пси-

хологія) та вузькому (вікова та

педагогічна психологія).

У широкому розумінні П.к. -

це комплекс клініко-психолого-

педагогічних впливів, спрямова-

них на виявлення, ліквідацію або

компенсацію недоліків у розвит-

ку психічних функцій та особис-

тісних властивостей.

У вузькому розумінні П.к. -

це метод психологічного впливу,

спрямованого на оптимізацію ро-

звитку психічних процесів і гар-

монізацію розвитку особистісних

якостей дитини.

Види П.к.: за змістом корек-

ційних завдань: сімейна, ігрова,

нейропсихологічна, корекція

особистішого росту; за характе-

ром спрямованості: симптомати-

чна та каузальна; за способом

корекційних впливів: директивна

та недирективна; за формою ор-

ганізації: загальна, галузева, спе-

ціальна.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРО-

ФІЛЬ ОСОБИСТОСТІ - спосіб

наочного зіставлення кількісних

даних, що характеризують рівні

розвитку певних психологічних

властивостей індивіда. Таку ін-

формацію одержують за допомо-

гою відповідних батарей тестів.

Подання їх у вигляді єдиного

графіка, що відбиває внутрішньо-

індивідуальні відмінності, є спро-

бою цілісного аналітико-синте-

тичного підходу до психологіч-

ної характеристики особистості.

Метод «психологічних профі-

лів» запропоновано на початку