
- •1, 2 Є розбірливість, а для п. З -
- •Valentia - сила) - суперечливе,
- •0,1) Ступеня.
- •10. Проведені в Україні дослі-
- •1997 Рр. Опубліковані дослі-
- •1940) - Український учений, спе-
- •1Bujj4u Іірацшп/лші ivvtfiwnmw
- •1975); «Шляхи підвищення ефек-
- •1944 Р. - в нді дефектології
- •1844 Р. Викладав перший самос-
- •1974 Р. - «Шкала Векслера для
- •1920 Р. Розпорядженням Управ-
- •100 Гц. Високу в.Ч. Мають кінчи-
- •70 Наукових праць. За її методи-
- •2»; «Особливі діти в закладі і со-
- •1790) - Нім. Сурдопедагог, один
- •Ivjii і ип jupuoui u unojiuu і upa. Njpn
- •9 Кл. Вивчають елементи соціаль-
- •1 111 Ij I 1 шф1л {від грец.
- •3 Р.), не може самостійно оволо-
- •1981 Рр. - старший науковий
- •1938-1945 Рр. - у Москві.
- •2, 4 Класи; «Буквар» для дітей зі
- •1955-1958 Рр. Очолював відділ
- •1996 Р. Видається у видавництві
- •Ittinn mii/ipi*I, сірал. /4,. — u,V и
- •1958-1959 Рр., профілювання на-
- •140 ДБ для людей з нормальним
- •3. У дітей з особливостями
- •3. Виникають у 2,5-3,5 роки
- •1) Гуманітарної та соціально-
- •1 Курс - зо днів; 2-3 курси - зо
- •1934) — Укр. Педагог, учитель-
- •1948 По 1974 рр. - завідувачем
- •1994 До 2003 р. Очолювала лабо-
- •10° У найбільшому діаметрі ви-
- •1951); О. Дьячков, докт. Пед. На-
- •1. Сприяє ефективному впли-
- •Infantilis - дитячий) - збереження
- •4 До 16 років. За допомогою лі-
- •1942 Р. Вони встановили, що клі-
- •1979) М. Дніпропетровськ, асис-
- •II відділення направляються сла-
- •293 С.); підручник «Логопедія» (у
- •1) Сукупність педагогічних та лі-
- •1933 Р. Частота вияву точно не
- •1942) - Укр. Дефектолог, канд.
- •1968 Р. К. - заст. Директора Ін-ту
- •40 Хв, індивідуального - 15-20
- •II», «Психолого-педагогічні ос-
- •1971 Р. Національним ін-том не-
- •1) Легені з дихальним горлом
- •1907 Р. У дошкільних закладах,
- •1 Рік 10 місяців - 4 роки) виді-
- •7 Класу. З метою всебічного роз-
- •40, Але з’явилися колективні та
- •XVIII ст. Формується поняття
- •1967 Р. Дефектологічного ф-ту
- •1963-1974 Рр. - директор Одесь-
- •0.Д. Потребують не меншої ува-
- •1 Рік, порівняно з масовою шко-
- •0,04). Залишковий зір має велике
- •0.Д. Надається педагогічна
- •0/05 - Вухо та ясіегоя - твердий,
- •10 Од (таке дослідження назива-
- •1990-Х) на сучасному етапі роз-
- •13.05.1993 Р. № 136) спеціальна
- •7 Років). Хвороба поширюється
- •1) Надання учням загальнотехні-
- •6 Років; старша - 6-7 років; під-
- •10 Класі допоміжної школи заве-
- •XX ст. Відомим російським нев-
- •4,5 Год. У другому (1911) - кіль-
- •1. Органічна п., в основі якої
- •1968 Р. - відділу вивчення, на-
- •VI« ілиосиїишлшші сш-
- •1978), «Мова, пізнавальна діяль-
- •14 Років ліквідуються залишкові
- •5Єи5м5 поЧуТтя, відЧуТтя) — ЧуТтє-
- •1885 Р. Керував кафедрою психі-
- •1944 Р. С. Приїхала до Москви,
- •0,01 До 0,04, яка дозволяє орієн-
- •Iи.Ті у ш рчлзвиїлу,
- •1963 Р. - на дефектологічному ф-
- •1923 Р. У Харкові було організо-
- •1978 Р. У 80-ті рр. Займалася
- •1973-1978 Pp. Завідувала лабора-
- •3. Фрейдом, - підключення енер-
- •Viewer-з», який складається з
- •1975), Деканом (1975-1980) де-
- •1.1. Мамайчук); макатон — аб-
- •70 Дб; III ступінь - зниження
- •6 Кл. Допоміжної школи.
- •9 Класах II варіанту структури
- •5 Класу - методом скоропису. Ді-
- •2003 Р. - заступник директора Ін-
- •40 Програм для дошкільних за-
- •2) При порушенні звуковимовної
- •X. Як утворення особистості
- •X. Адресував не лише логопедам,
- •X. Захворюють діти у 5-15 років,
- •1, 2, 3). Ш.А. Є істотним джере-
- •XX ст. За ініціативою Ольги та
- •1975 Р. Ілюстрований рельєфни-
- •1932 Pp., щ. Домігся підготовки
- •1997 Рр. - президент-організатор
- •XX ст.): Нариси» (відповідаль-
10 Класі допоміжної школи заве-
ршує трудову підготовку учнів. В
цей період вони опановують
уміння виконувати перелік робіт,
який відповідає рівню початкової
трудової кваліфікації. Трудові
уміння й навички учнів досяга-
ють рівня продуктивності праці
робітників на даному виробницт-
ві. Основним розділом професій-
но-трудового навчання учнів є
виробнича практика. Зміст діяль-
ності учнів передбачає послідов-
не опанування основних видів
праці на одному робочому місці
або при зміні робочих місць у
певному порядку. Знання учнів в
умовах шкільних майстерень і
виробничої практики оцінюються
за п’ятибальною системою. Вра-
ховується не лише кінцевий ре-
зультат праці, а й результати
окремих етапів. Основними кри-
теріями оцінки є кількісні показ-
ники праці, час, витрачений на
виконання завдань, правильність
використання прийомів та опера-
цій, знання в галузі технології і
техніки. Наприкінці навчального
року учні складають кваліфіка-
ційний екзамен, порядок прове-
дення якого визначається інстру-
кцією Міністерства освіти Украї-
ни.
ПСЕВДОБУЛЬБАРНИЙ
ПАРАЛІЧ ДИТЯЧИЙ - цент-
ральний параліч міміко-артику-
ляційної мускулатури, зумовле-
ний двостороннім ураженням
провідних шляхів, що йдуть від
кори мозку до ядер язикоглотко-
вого, блукаючого і під’язикового
нервів (IX, X, XI, XII пари чере-
пно-мозкових нервів).
За клінічною картиною П.п.д.
співпадає з бульварним паралі-
чем, але називається псевдобуль-
барним, оскільки локалізується
не в довгастому мозку, а здебі-
льшого уражає кіркові рухові зо-
ни. Характерним симптомом
П.п.д. є дизартрія.
ПСЕВДОГОЛОС (від грец.
ряеусіоз - неправда) (синоніми -
стравохідний, несправжній або
голос-замінювач) - компенсатор-
не функціональне утворення фо-
наційного органу та радикальна
перебудова зв’язок ЦНС, що іс-
нували до операції з приводу то-
тального видалення гортані (ла-
рінгектомія). З видаленням гор-
тані ушкоджується функція мов-
леннєвого дихання (трахея
роз’єднується з глоткою, дихання
^.М.іхлч/іжхчм^х.ОУ^Л ірал^ииіим^
хворий позбавляється голосу при
збережених артикуляційному
апараті, нейрофізіологічних ме-
ханізмах мовлення, фізіологіч-
ному диханні. Виділяють страво-
хідний і фарингіальний голоси.
Стравохідний голос утворю-
ється за таким механізмом: без-
посередньо перед фонацією пові-
тря, що завжди міститься в стра-
воході, втягується у простір, який
знаходиться нижче за псевдого-
лосову щілину, утворюючи пові-
тряну бульбашку. При цьому до-
лається опір різко зімкнених сті-
нок стравоходу на рівні У-УІ
шийних хребців за типом цирку-
лярного. Така псевдоголосова
щілина має довжину 3,5 см. Псе-
вдоголосова щілина до 1,5 см
може розташовуватися на рівні
ІУ-У шийних хребців. Під час
паузи підглоткова зона і страво-
хід розширені та перебувають у
стані спокою.
Співвідношення між тривалі-
стю вимовляння звуків і пауз у
фразах при стравохідному голосі
відрізняється від норми: вони
завжди подовжені, а вимовляння
звуків скорочене. Та якщо трива-
лість фонації ізольованих голос-
них у нормі може становити кі-
лька секунд, то при стравохідно-
му голосі вона значно менша (0,5
с). Крім цього, при стравохідно-
му голосі завжди відмічається
зниження висоти звучання голо-
су. Він нижчий за звичайний на
0,5-1 октаву (6 тонів), що за зву-
ливииишим діапазоном відпові-
дає контроктаві.
Диференційований підхід до
вивчення механізмів стравохід-
ного голосу дає змогу виділити
фарингіальний голос. Звук фари-
нгіального голосу утворюється
внаслідок змикання м’якого під-
небіння та задньої стінки глотки
при незначному підйомі кореня
язика. У процесі фарингіальної
фонації псевдоголосова щілина в
стравоході й повітряна бульбаш-
ка не утворюються.
ПСИХАСТЕНІЯ (від грец.
psyche — душа, astheneia - без-
силля) - психічний стан людини,
що характеризується переживан-
ням астенічних почуттів (страху,
невпевненості), які пригнічують,
знижують активність. Цей стан
може закріплюватися й перерос-
тати в характерологічну особли-
вість (нерішучість, надмірна вра-
зливість, тривале переживання
сумнівів).
Окремі вияви П. у дітей по-
винні коригуватися виховними
заходами, спрямованими на фор-
мування активності, впевненості
у власних силах.
ПСИХІАТРІЯ ДИТЯЧА -
див. Дитяча психіатрія.
ПСИХІКА (від грец.
psychikos - душевний) - системна
властивість високоорганізованої
матерії, що полягає в активному
відображенні суб’єктом об’єк-
тивного світу, побудові ним кар-
тини довкілля і на цій основі са-
морегуляції власної поведінки та
діяльності. У П. представлено та
ціальнш психологи видишіиіь
індивідуальні та масові П.с.
ПСИХОГЕШЇ (від. грец.
psyehe - душа, genesis - похо-
дження) - розлади психіки, що
виникають під впливом психіч-
них травм, тривалого нервового
напруження. Виділяють реактив-
ні стани, неврози. Менш вираже-
ні й короткотривалі П. є психо-
генними реакціями.
ПСИХОДІАГНОСТИКА
(від грец. psyche - душа,
diagnosticos - здатний розпізна-
вати) - галузь у психології, спря-
мована на всебічний аналіз осо-
бистості з метою виявлення та
подолання недоліків у її розвит-
ку, підвищення рівня навчальної
або професійної діяльності, за-
безпечення гармонійного підне-
сення здібностей і моральних
якостей.
Основні завдання П. у дефек-
тології - встановлення первинно-
го дефекту, що став причиною
порушень у розвитку дитини, пе-
редбачення перспектив розвитку
(див. Прогноз).
П. з самого початку її виник-
нення пов’язана з потребою ви-
явлення та навчання розумово
відсталих дітей. Ця потреба в кі-
нці XIX ст. стала поштовхом до
створення інтелектуальних тестів
(див. Тести, Біне-Сімона тест).
Тести виявились зручним знаря-
ддям вимірювання розумових
здібностей, утвердили психомет-
ричний підхід у відборі дітей із
порушеним розвитком, стали ос-
новним засобом діагностики.
іірамша ілпоши оилирпи-
тання підтвердила, що сутність
тестування, тобто теоретичне
осмислення явищ психічної дія-
льності, властивостей особистос-
ті, що становить об’єкт П., не та-
ка досконала, як його форма. Не-
критичне ставлення непрофесіо-
налів до наслідків тестових дос-
ліджень, які нерідко абсолютизу-
валися й розгорталися як виріша-
льні, призвело до численних по-
милок у діагностиці психічного
розвитку, неправильної постано-
вки діагнозу «розумова відста-
лість», що набуло загрозливого
характеру в середині 30-х рр. у
нашій країні. У 1936 р. спеціаль-
ною Постановою ЦК ВКП(б) за-
стосування тестів було забороне-
но, а психологічні дослідження в
галузі П. на довгі роки загальмо-
вано.
На зміну тестометричному
методу прийшов комплексний
підхід. Він передбачав одержан-
ня різносторонньої інформації
про дитину під час діагностично-
го обстеження. Його структур-
ним компонентом мала стати
психологічна діагностика. У
практиці відбору дітей із відхи-
ленням в розвитку в спеціальні
заклади медико-педагогічними
комісіями (МПК) склалася ситу-
ація, яка не відповідала вимогам
означеного підходу. Власне пси-
хологічне вивчення дитини не
здійснювалося, в оцінюванні її
стану домінувала лікарська сим-
птоматика, що доповнювалася
даними педагогічного обстежен-
ня про рівень знань та умінь.
Продуктивність діагностичного
обстеження й оцінка його ре-
зультатів цілковито залежала від
рівня компетенції, досвіду членів
МПК.
Недосконалість симптомати-
чної діагностики, яка спиралася
на зовнішні ознаки розвитку і
здійснювалася на суб’єктивно-
інтуїтивному рівні, стала особли-
во відчутною в 70-ті рр. у зв’язку
з необхідністю відбору дітей із
затримкою психічного розвитку
та диференціації відхилень у роз-
витку дошкільників, мережа спе-
ціальних закладів для яких поча-
ла різко зростати. Необхідність
диференціації станів дітей з не-
значною інтелектуальною недо-
статністю, які мають різну при-
роду (ЗПР, загальний недорозви-
ток мовлення, педагогічна зане-
дбаність, легка дебільність), але
за основними психолого-педаго-
гічними проявами можуть збіга-
тися, активізувала перегляд на-
бутого в П. і пошук нових мето-
дів діагностування. Існуючі ме-
тодики збагачувались деякими
критеріями оцінки та зразками-
характеристиками дітей з різни-
ми формами недорозвитку психі-
ки; перевірялись діагностико-
диференційні можливості відо-
мих тестів (Г. Шаумаров, К. Но-
вакова, Е. Замбацявічене); розро-
блялись добре обґрунтовані екс-
периментальні методики, спря-
мовані на виявлення значущих
відмінностей між різними кате-
горіями дітей з особливостями
розвитку порівняно з нормою
(А. Іванова, Т. Єгорова, Л. Тиг-
ранова, Т. Розанова, Н. Лійкова,
В. Лубовський, Л. Яссман), ство-
рювались комплекси діагностич-
них методик з певним теоретич-
ним обґрунтуванням (І. Коробей-
ников, Н. Опадненко).
Особливістю сучасного роз-
витку П. є не просто розробка
нових методик і уніфікованих
діагностичних комплексів, а нау-
ково-теоретичне обґрунтування
тих психічних властивостей, які
найкраще можуть репрезентува-
ти порушення розвитку, пошук
діагностико-диференційних кри-
теріїв оцінки інтелектуальної не-
достатності.
У центрі цього пошуку ле-
жить діагностичний навчальний
експеримент, який розглядається
як засіб якісної та кількісної оці-
нки інтелектуального розвитку за
допомогою виявлення потенцій-
них можливостей обстежуваного
до засвоєння нових знань і спо-
собів дій. Він базується на ідеї
Л. Виготського про «зону най-
ближчого розвитку». Централь-
ним поняттям діагностичного на-
вчального експерименту є научу-
ваність - інтегральний показник
розумового розвитку, який вияв-
ляється в здатності до засвоєння
нових знань (Я. Стадненко).
ПСИХОЗИ - розлад психіч-
ної діяльності, що виявляється в
порушенні відображення реаль-
ного світу, а також змінах пове-
дінки. В основі П. лежить розлад
вищої нервової діяльності. Без-
неоохідшсть надання психо-
логічної допомоги окремим осо-
бам чи групам часто виникає в
процесі педагогічної роботи з
учнями спеціальних шкіл. Тому
здатність надати психологічну
допомогу дитині є невід’ємною
складовою професійної культури
педагога-дефектолога.
ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕ-
КЦІЯ - (лат. соггесйо - поправ-
ка, часткове виправлення, зміна)
- один із видів психологічної до-
помоги, спрямований вплив на ті
чи інші структури психіки з ме-
тою забезпечення повноцінного
розвитку та функціонування осо-
бистості. Термін використову-
ється в широкому розумінні (па-
топсихологія та спеціальна пси-
хологія) та вузькому (вікова та
педагогічна психологія).
У широкому розумінні П.к. -
це комплекс клініко-психолого-
педагогічних впливів, спрямова-
них на виявлення, ліквідацію або
компенсацію недоліків у розвит-
ку психічних функцій та особис-
тісних властивостей.
У вузькому розумінні П.к. -
це метод психологічного впливу,
спрямованого на оптимізацію ро-
звитку психічних процесів і гар-
монізацію розвитку особистісних
якостей дитини.
Види П.к.: за змістом корек-
ційних завдань: сімейна, ігрова,
нейропсихологічна, корекція
особистішого росту; за характе-
ром спрямованості: симптомати-
чна та каузальна; за способом
корекційних впливів: директивна
та недирективна; за формою ор-
ганізації: загальна, галузева, спе-
ціальна.
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПРО-
ФІЛЬ ОСОБИСТОСТІ - спосіб
наочного зіставлення кількісних
даних, що характеризують рівні
розвитку певних психологічних
властивостей індивіда. Таку ін-
формацію одержують за допомо-
гою відповідних батарей тестів.
Подання їх у вигляді єдиного
графіка, що відбиває внутрішньо-
індивідуальні відмінності, є спро-
бою цілісного аналітико-синте-
тичного підходу до психологіч-
ної характеристики особистості.
Метод «психологічних профі-
лів» запропоновано на початку