10 Од (таке дослідження назива-

ється О. у зворотному вигляді).

За потреби безпосереднього

огляду деталей дна ока застосо-

вують О. у прямому вигляді. У

такому випадку оптична система

досліджуваного ока забезпечує

необхідне збільшення.

На сучасному етапі в офталь-

мологічних клініках та центрах

О. проводиться за допомогою

щілинної лампи (спеціального

бінокулярного мікроскопу). До-

датково застосовуючи високоді-

оптрійні лінзи (60 дптр, 90 дптр

та ін.), офтальмолог може в дета-

лях роздивитися очне дно паціє-

нта - центральну та периферичну

зони сітківки, зоровий нерв, оці-

нити величину та тонус судин

очного дна - артерій та вен. Очне

дно - сітківку, зоровий нерв, ар-

терії та вени - оцінюють також за

допомогою спеціального фотоа-

парату - фундус-камери - діаг-

ностичної установки, яка дозво-

ляє фіксувати зміни на очному

дні в цифровому вигляді та архі-

вувати їх. Дослідження очного

дна, або О. необхідно проводити

за наявності різних захворювань

органа зору.

ОЦІНКА УСПІШНОСТІ

УЧНІВ — визначення рівня за-

своєння учнями знань, умінь і

навичок відповідно до вимог

шкільних програм. О.у.у. у

спецшколах відбувається у про-

цесі щоденного вивчення учите-

лем результатів навчальної робо-

ти учнів під час уроків та само-

підготовки, за наслідками спеці-

альної перевірки знань, умінь і

навичок.

Оцінюючи усні відповіді, пи-

сьмові контрольні роботи, ре-

зультати виконання учнями

практичних завдань, учителі ке-

руються затвердженими Мініс-

терством освіти та науки України

Нормативами оцінок знань, умінь

і навичок учнів, у яких визначено

критерії оцінки для кожного на-

вчального предмета.

У спецшколах виставляються

поточні, контрольні та підсумко-

ві оцінки знань, умінь і навичок.

Поточна О.у.у. відображає успі-

шність засвоєння матеріалу на

будь-якій частині уроку та протя-

гом усього уроку. Контрольна

О.у.у. виставляється після ви-

вчення певної теми чи розділу

програми. Підсумкова О.у.у. ві-

дображає успішність засвоєння

знань, умінь і навичок в обсязі,

передбаченому на всю навчальну

чверть, навчальний рік. Вона ви-

ставляється з урахуванням фак-

тичного рівня підготовленості,

досягнутого учнем за певний пе-

ріод.

З основних предметів навча-

льного циклу О.у.у. виставляєть-

ся за результатами випускних іс-

питів за курс неповної та серед-

ньої школи (школи для учнів із

порушенням слуху, зору, мов-

лення) та за результатами випус-

кного іспиту з професійного на-

вчання (допоміжні школи).

У спецшколах України при-

йнято як числову (у балах) О.у.у.,

так і словесну.

Усна словесна О.у.у. викорис-

товується у молодших класах,

особливо підготовчому та пер-

шому, коли не використовується

бальна система. Це може бути

похвала, заохочення. Використо-

вуючи усну словесну О.у.у., учи-

тель має змогу не лише позбути-

ся стандартного підходу в оціню-

ванні, а й враховувати індивідуа-

льні можливості кожного учня.

При оцінюванні знань врахо-

вується міцність, свідомість за-

своєння інформації, що її перед-

бачено навчальними програмами

спецшкіл, знання і розуміння

зв’язків і взаємовідношень явищ,

законів, закономірностей і пра-

вил, що вивчаються; уміння ко-

ристуватися засвоєними знання-

ми, самостійність суджень учнів.

Оцінка знань є критерієм оці-

нювання успішності учня у за-

своєнні програмного матеріалу та

основним показником для його

переведення до наступного кла-

су. О.у.у. є одним із важливих

засобів виховного впливу. Зва-

жаючи на своєрідність розвитку

дітей з особливими потребами,

вчитель виховує в них адекватне

ставлення до О.у.у.

У випадках, коли учень на-

вчається за індивідуальним пла-

ном, йому виставляється оцінка з

урахуванням індивідуальних мо-

жливостей щодо засвоєння на-

вчального матеріалу та опану-

вання умінь і навичок. Вистав-

ляючи оцінку, учитель коментує

її, вказує на позитивні аспекти чи

недоліки в підготовці учнів.

п

ПАЛІЛАЛІЯ - порушення

усного мовлення, що характери-

зується багаторазовим швидким

повторенням складів, слів, вира-

зів. Часто зустрічається в людей,

які страждають синдромом

Жиль-де-ла-Туретта; може про-

являтися як наслідок перенесено-

го енцефаліта або ураження екс-

пірамідальної системи головного

мозку.

ПАМ’ЯТЬ - закріплення,

збереження в мозку того, що від-

бувалося в минулому досвіді лю-

дини. Фізіологічною основою П.

є утворення, збереження й актуа-

лізація тимчасових нервових

зв’язків у корі головного мозку. З

того моменту, коли вуха дитини

починають сприймати звуки, очі

- світло, губи - відчувати смак

материнського молока, заклада-

ються основи особистості. П. фі-

ксує все, що діється з нею і в на-

вколишньому середовищі. Завдя-

ки П. кожне покоління має змогу

передавати свої знання і досвід

наступному поколінню.

Розрізняють такі види пам’яті:

моторну, словесно-логічну, обра-

зну, емоційну. За тривалістю в

часі - короткочасну і тривалу П.

Основні процеси П. - за-

пам’ятовування, відтворення й

забування. Відмінності в П. є в

людей з різною професійною орі-

єнтацією. У літератора, худож-

ника домінує образна й емоційна

П., у вченого - логічна тощо. П.

слід тренувати, починаючи з

раннього дитинства. Але для

цього людині потрібно навчитися

робити зусилля над собою і здій-

снювати самоконтроль.

Велику роль у вивченні П. ві-

діграли становлення електроніки,

створення ЕОМ, розкриття меха-

нізмів П. завдяки успіхам у галузі

нейрофізіології, генетики, психо-

логії та інших наук. П. аномаль-

них дітей характеризується особ-

ливостями основних процесів:

запам’ятовування, відтворення,

упізнавання й забування.

Існує чимало способів трену-

вання П.: розподіл повторень,

чергування запам’ятовування з

пригадуванням, урізноманітнен-

ня тренувальних навантажень,

розв’язування мнемонічних та

інтелектуальних завдань тощо.

ПАНТОМІМА (від грец. рап-

отітов - той, що наслідує) -

театральна вистава без слів, зміст

якої актори передають діями, мі-

мікою, жестами. П. використо-

вують як засіб спілкування (пе-

редача інформації за допомогою

зображувальних дій, рухів тіла,

виразу обличчя) з глухими діть-

ми (здебільшого, на ранніх ета-

пах їхнього розвитку і як мето-

дичний прийом у навчально-

виховному процесі), дорослими,

які нещодавно втратили слух і

ще не навчилися розуміти звер-

J mviMiwium) U 1U1W//H (*A*—

тьми та дорослими з нормальним

слухом, що мають труднощі ро-

зуміння мовлення (сенсорна ала-

лія та афазія).

ПАПІЛОМА ГОРТАНІ (від

лат. papilla - сосок, ota - пухли-

на) - доброякісна пухлина, що

виступає над верхньою частиною

епітелію у вигляді сосочка. П.г. -

спадково-конституціональне за-

хворювання. В етимології П.г. є

хронічні запальні процеси верх-

ніх дихальних шляхів. П.г. може

розвиватися в будь-якому віці,

особливо у дітей 2-8 років. П.г.

росте помірно. При П.г. спостері-

гається прогресуюча хрипота го-

лосу, яка підсилюється після ін-

тенсивного навантаження. Лока-

лізується частіше на голосових

зв’язках.

Папіломатоз гортані - пато-

логічний процес, який характери-

зується утворенням багатьох П.г.

на будь-якій ділянці слизової

оболонки гортані. П.г. може бути

причиною професійної неприда-

тності. Лікування П.г. хірургічне.

На ранніх стадіях позитивний ре-

зультат може дати рентгенотера-

пія.

ПАРАГРАМАТИЗМ - по-

рушення усного і писемного мо-

влення (неправильне викорис-

тання правил граматики).

ПАРАГРАФІЯ - розлади пи-

семного мовлення: неправильне

написання букв і слів; заміни од-

них букв іншими.

ПАРАЛІЧ (від грец. paralisis

- розслаблення) - цілковите при-

НППІ/ППЛ р^глидил ^иміш, спри-

чинене ураженням рухових апа-

ратів центральної або перифери-

чної нервової системи. П. часті-

ше є наслідком органічного за-

хворювання, тобто залежить від

анатомічного пошкодження ін-

нерваційного апарату централь-

ної або периферичної систем

(при крововиливах, пухлинах,

травмах, інфекціях). Функціона-

льні П. не супроводжуються ана-

томічними змінами в нервовій

системі, частіше вони є істерич-

ними і виникають унаслідок роз-

витку стійкого осередку гальму-

вання в ділянці рухового аналіза-

тора кори головного мозку. Вони

виявляються раптово, швидко й

безслідно проходять, чого не бу-

ває при П. органічних. П. може

охопити м’язи обличчя, полови-

ну тіла (геміплегія), одну кінців-

ку (моноплегія), лише ноги (ни-

жня параплегія), руки (верхня

параплегія), руки і ноги (тетрап-

легія). Неповний ступінь П., або

П. у стадії зворотного розвитку,

називається парезом. Органічні

П., залежно від місця ураження

нервової системи, поділяють на

периферичні й центральні. При

периферичних П. уражаються

рухові клітини передніх рогів

спинного мозку або периферійні

нервові стволи; зникають усі ру-

хи, включаючи рефлекторні, па-

дає тонус м’язів (в’ялий П.);

м’язи атрофуються, сухожильні,

шкірні рефлекси згасають.

Центральні П., зазвичай, пов’я-

зані з ураженнями пірамідної си-

сгеми і можуть виникати в різнил

відділах головного і спинного

мозку. Здебільшого уражуються

кінцівки на одному боці та м’язи,

що іннервуються нижньою гіл-

кою лицьового нерва та під’я-

зиковим нервом (обличчя пере-

кошується з відхиленням язика

вбік при висуванні). Інші черепні

нерви зберігають свої функції

внаслідок двосторонньої центра-

льної іннервації їхніх ядер, тобто

компенсації з боку інших півкуль

мозку. Це стосується також

м’язів тулуба, рухова функція

яких порушується при централь-

них П. незначним чином. При

центральних П. окремі м’язи кін-

цівок уражаються неоднаково,

м’язовий тонус підвищується

(спастичний П.); рухові функції

зникають не повністю. Хоча не-

вимушені рухи неможливі, сухо-

жильні рефлекси, дуга яких зми-

кається в спинному мозку, різко

підвищуються, шкірні рефлекси

й рефлекси слизових оболонок на

боці П. згасають; з’являються так

звані патологічні рефлекси, що

виникають при ізоляції спинно-

мозкової рефлекторної дуги під

впливом імпульсів з боку голов-

ного мозку.

Перебіг П., прогноз і лікуван-

ня залежать від характеру проце-

су і його причини. При П. велику

роль відіграють лікувальна гім-

настика, теплі ванни, масаж, еле-

ктротерапія, фарадизація ураже-

них м’язів; при функціональному

П. - психотерапія.

НЛГ/Vin. /Дії X /і lJtlfl

РЕБРАЛЬНИЙ, СПАСТИЧ-

НИЙ - див. Дитячий церебраль-

ний параліч.

ПАРАЛОГІЯ (від грец.

paralogos - нерозумний) - розлад

мислення, що призводить до

втрати логічної послідовності

мовлення, внаслідок чого висло-

влювання хворого стають незро-

зумілими.

ПАРАНОЯ (від грец.

paranoia - божевілля, розумовий

розлад) - хронічний психоз із по-

стійним систематизованим ма-

ренням за відсутності явних

ознак зниження інтелекту і вира-

жених змін особистості. Клінічна

картина визначається розвитком

параноїдального синдрому. Ма-

рення, властиві П., частіше набу-

вають форми маній величності й

переслідування. Хвороба розви-

вається повільно, протягом років,

проте хворий її не усвідомлює.

Діагноз встановлюється на

основі переважання в клінічній

картині стійкого інтерактивного

марення. Позитивні наслідки при

лікуванні П. досягаються засто-

суванням нейролептичних засо-

бів, що мають високу вибіркову

активність. За умови проведення

раціональної терапії, а також

спеціальних заходів, спрямова-

них на усунення ексцесів, пов’я-

заних з тими чи іншими домага-

льними мареннями, хворі можуть

адаптуватися до трудової діяль-

ності.

ПАРАСТЕЗІЇ (від грец. para

- префікс, що означає знахо-

дження йіля чогось чи відхилен-

ня від чогось, аевЙіезІБ - відчут-

тя) - несправжні відчуття, спон-

танні тактильні неприємні від-

чуття оніміння, поколювання,

«повзання мурашок» без зовніш-

ніх подразників.

ПАРАФАЗІЯ (від грец. рага

- біля, поблизу, рИсяі.ч - мовлен-

ня) - порушення експресивного

усного мовлення, що виявляється

в неправильному вживанні окре-

мих звуків чи слів. Численні П.

спостерігаються при деяких фо-

рмах афазії та алалії.

Розрізняють два види П.: лі-

теральну та вербальну. Літераль-

на П. характеризується заміною

окремих звуків, схожих за спосо-

бом і місцем творення, а також

опозиційних звуків (м’яких —

твердими, дзвінких — глухими

тощо). На відміну від аналогіч-

них дефектів вживання звуків

при дислалії, літеральні П. неста-

більні (напр., лима, тима, дима

замість зима). Численні літераль-

ні П. спостерігаються при мотор-

ній і сенсорній алаліях, аферент-

ній моторній та акустико-

гностичній формах афазії.

Вербальна П. - заміна одних

слів іншими. Характер заміни

слів при вербальній П. залежить

від механізму мовленнєвої вади,

напр., заміна на слово з таким

самим початком (молоко - моло-

ток) при моторній еферентній

афазії зумовлена порушенням

переключення з одного рухового

образу на інший; заміна на слово,

близьке за звучанням (картуз -

гарбуз), при акустико-гностичній

афазії пов’язана з дефектом фо-

нематичного розрізнення; заміна

на слово з однієї логіко-семан-

тичної групи (лимон-яблуко) чи

заміна слова його предикативним

описом (замість ложка — цим

їдять), при акустико-мнестичній

афазії спричинені труднощами

пригадування звукового образу

слова тощо.

При алалії та деяких формах

афазії (еферентна моторна, акус-

тико-мнестична, акустико-гнос-

тична афазії) спостерігаються П.

у вигляді контамінацій. Визна-

чення характеру заміни звуків чи

слів при П. під час обстеження

мовлення хворих з алалією чи

афазією допомагає з’ясувати фо-

рму мовленнєвої патології.

П. зникає у процесі комплек-

сного корекційного психолого-

медико-педагогічного впливу.

ПАРЕЗ (від грец. paresis -

ослаблення) - неповний параліч,

зменшення сили амплітуди дові-

льних рухів, зумовлене пору-

шеннями іннервації відповідних

м’язів.

ПАТОГЕНЕЗ (від грец.

pathos - страждання, genesis -

походження) - розділ патології,

що вивчає внутрішні механізми

виникнення та розвитку патоло-

гічних процесів, що спричиняють

хвороби. Пізнання хвороби, най-

перше, потребує з’ясування при-

чин і умов її виникнення. Однак

для визначення хвороби також

необхідно знати, як відбувається

взаємодія між хвороботворними

ірамирами п ирі ашдмим, ллими с,

умови реалізації дії цього чинни-

ка в самому організмі, тобто П.

хвороби. Вивчення П. має важ-

ливе значення для практичної

медицини, розробки раціональ-

них засобів лікування.

ПАТОЛОГІЯ (від грец.

pathos - страждання, logos - на-

вчання) - 1) загальна назва меди-

чних наук, які вивчають хвороб-

ливі процеси в організмі людини

й тварин, причини їхнього вини-

кнення, механізми перебігу,

шляхи подолання; 2) будь-яка

ненормальність - фізична, психі-

чна чи соціальна. Розрізняють

загальну і часткову П.

ПАТОПСИХОЛОГІЯ (від

грец. pathos - страждання, хво-

роба, psyche - душа) - галузь

психології. Вивчає закономірнос-

ті розладу психічної діяльності й

властивостей особистості при

психічних хворобах порівняно із

закономірностями формування та

перебігу психічних процесів у

нормі; особливості порушень ві-

дображувальної діяльності моз-

ку. Тісно пов’язана з психіатрі-

єю. Особливого значення П. на-

буває в дитячій психіатрії, де її

застосовують для диференційної

діагностики, встановлення сту-

пеня зниження інтелекту, про-

гнозування здатності дитини до

навчання.

ПАТОФІЗІОЛОГІЯ НЕР-

ВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ -

один із розділів патологічної фі-

зіології - науки про закономірно-

сті виникнення, розвитку й нас-

паїилш пппл

П.н.д.д. вивчає загальні законо-

мірності виникнення, перебігу

порушень функції нервової сис-

теми дитини, а також етіологію і

патогенез різних захворювань

нервової системи, досліджує ме-

ханізми таких захворювань, пи-

тання компенсації та відновлення

порушених функцій нервової си-

стеми.

П.н.д.д. — експериментальна

наука. Дослідження вищої нерво-

вої діяльності дітей проводяться

за допомогою різних умовно-

рефлекторних методик вивчення

деяких безумовних рефлексів.

Застосовують також метод порі-

вняльного спостереження за ви-

никненням і розвитком порушень

функцій нервової системи в дітей

різного віку, електрофізіологіч-

ний, біохімічний, хімічний, бак-

теріологічний та ін. лабораторні

методи. Дослідження можна про-

вести безпосередньо біля ліжка

хворої дитини із застосуванням

прийомів неврологічного обсте-

ження, простіших умовно-реф-

лекторних методик (з апарату-

рою і без неї) і деяких психологі-

чних методик. У П.Н.Д.Д. засто-

совується експеримент на твари-

нах, який дає змогу моделювати

порушення окремих функцій не-

рвової системи, вивчати механіз-

ми розвитку патологічних проце-

сів, різні форми порушення фун-

кцій, процеси пристосування до

дефекту, компенсації і віднов-

лення. Експеримент на тваринах

використовується для аналізу по-

рушень нервової діяльності, що

спостерігається при ураженнях

аналізаторів, нейроінфекціях і

нейроінтоксикаціях тощо. Він

непридатний до аналізу пору-

шень тих проявів нервової діяль-

ності, що пов’язані з роботою

другої сигнальної системи.

П.Н.Д.Д. є частиною П. вищої

нервової діяльності - нового роз-

ділу П., виділеного І. Павловим,

його колегами та учнями. Її ство-

рення стало можливим завдяки

методиці дослідження умовних

рефлексів - засобу, який дав змо-

гу успішно проводити експери-

менти не лише на тваринах, а й

на людях в умовах, максимально

наближених до природних.

Багато даних П.н.д.д. викори-

стовується в педіатрії, неврології,

психіатрії (аналіз сутності захво-

рювань, розробка методів ліку-

вання тощо), гігієні (обґрунту-

вання різних нормативів), зага-

льній психології і фізіології,

оскільки дослідження закономір-

ностей динаміки нервової діяль-

ності в патологічних умовах -

один із шляхів розкриття законо-

мірностей вищої нервової діяль-

ності здорової дитини.

ПЕВЗНЕР Марія Семенівна

(1901-1989) - рос. дефектолог, д-

р пед. наук з психології. Пробле-

мами дефектології почала займа-

тися в 1931 р. під керівництвом

Л. Виготського. За участю П. та

під її безпосереднім керівницт-

вом був розгорнутий і успішно

здійснювався широкий комплекс

клінічних і нейрофізіологічних

досліджень, спрямованих на ви-

вчення механізмів різних анома-

лій розвитку. П. започаткувала

розробку нового для дефектології

напряму - генетичного вивчення

аномальних дітей; сформувала

основні теоретичні положення

комплексної клініко-генетичної

та психолого-педагогічної діаг-

ностики аномалій розвитку з

урахуванням етіології, патогене-

зу, клініки. Завдяки науковим ро-

зробкам П., її співробітників ви-

значився новий напрям педагогі-

чної науки - клінічна дефектоло-

гія.

П. є автором понад 100 нау-

кових праць, серед яких збірни-

ки, 12 монографій. Дослідження

П. відзначені п’ятьма преміями

АПН СРСР, наукові праці видано

в багатьох країнах світу.

Основні наукові праці: «Дети-

психопаты»; «Дети-олигофре-

ны»; «Динамика развития детей-

олигофренов в процессе обуче-

ния и воспитания»; «Дети с отк-

лонениями в развитии»; «Учите-

лю о детях с отклонениями в раз-

витии».

ПЕДАГОГІКА КОРЕК-

ЦІЙНА - наука про закономір-

ності та особливості освіти, ви-

ховання й навчання різних кате-

горій осіб, які мають вади психі-

чного розвитку переважно дитя-

чого віку. Згідно з державною

класифікацією наукових спеціа-

льностей в Україні П.к. є самос-

тійною галуззю педагогічних на-

ук і складається з низки спеціа-

льних педагогічних дисциплін,

кожна з яких вивчає педагогічні

проблеми конкретних категорій

дітей з вадами розвитку: вихо-

вання та навчання при глибоких

порушеннях слуху (сурдопедаго-

гіка), зору (тифлопедагогіка), ін-

телекту (олігофренопедагогіка),

мовленнєвої діяльності (логопе-

дія), опорно-рухового апарату, з

комплексними дефектами, реак-

тивними станами та конфліктни-

ми переживаннями, психопатич-

ними формами поведінки. П.к.

досліджує питання розвитку ди-

ференційованої системи спеціа-

льних освітньо-виховних закла-

дів для дітей, починаючи з до-

шкільного віку, а також кожного

типу спеціальних шкіл, сімейно-

го виховання дітей, надання осві-

тньо-педагогічної допомоги до-

рослим із вадами розвитку, спе-

ціально-педагогічного супрово-

дження процесу післяшкільної

соціальної адаптації. Так, напри-

клад, сурдопедагогіка, крім про-

блем роботи з дітьми дошкільно-

го та шкільного віку, вивчає пе-

дагогічні аспекти роботи з доро-

слими глухими (зокрема, особли-

вості надання їм вищої освіти,

перекваліфікації тощо), тифлопе-

дагогіка - навчання нових про-

фесій осіб, які втратили зір у піс-

ляшкільному віці, формування в

них нових особистісних рис, не-

обхідних для соціально-психоло-

гічної реабілітації.

ПЕДАГОГІКА ЛІКУВАЛЬ-

НА - див. Лікувальна педагогіка.

ПЕДАГОГІЧНА ЗАНЕДБА-

НІСТЬ - відхилення від оптима-

льного розвитку дитини, зумов-

лене недоліками виховання та

навчання.

Причинами П.з. є психічна

депривація в ранньому дитинстві,

неправильне виховання в сім’ї,

недостатнє врахування індивіду-

альних особливостей дитини в

навчально-виховному процесі

тощо.

П.з. виявляється в несформо-

ваності навичок соціально схва-

люваної поведінки, обмеженості

знань, умінь і навичок, властивих

дітям певної вікової категорії.

Рання і тривала П.з., яка не дає

змоги дитині в сензитивні періо-

ди психічного розвитку реалізу-

вати потенційні можливості, мо-

же зумовлювати затримку психі-

чного розвитку.

П.з. часто обтяжує картину

порушень психічного розвитку

дітей. Це зумовлено значною за-

лежністю психічного розвитку

дітей із психофізичними вадами

від своєчасності спеціальної пе-

дагогічної роботи з ними. Основ-

ними причинами виникнення П.з.

у дітей є несвоєчасне виявлення

того чи іншого відхилення в роз-

витку дитини та запізніле 'її на-

правлення до спеціального педа-

гогічного закладу, який може на-

дати необхідну корекційну допо-

могу; недостатнє врахування ін-

дивідуальних особливостей в пе-

дагогічному процесі, некомпете-

нтність батьків у вихованні дітей.

Запобігання П.з. дітей пов’я-

зане, насамперед, із ранньою діа-

гностикою недоліків у розвитку

дітей, своєчасною и індивідуалі-

зованою корекційною роботою з

ними, підвищенням педагогічної

культури сім’ї.

ПЕДОЛОГІЯ (від грец.

раісіов - дитина, /о£о? - вчення) -

наука про психічний і фізичний

розвиток дітей і молоді.

На початку XX ст. П. поши-

рилась у багатьох країнах Євро-

пи. Проблеми П. досліджували

С. Холл - у США; Е. Мейман - у

Німеччині; А. Бінне - у Франції;

Піццолі - в Італії; П. Блонський,

С. Виготський, А. Залужний,

Г. Россолімо, І. Соколянський - у

Росії та ін.

Більшість вітчизняних дослі-

джень у галузі педагогіки, дитя-

чої психології, фізіології та де-

фектології здійснювалися в руслі

П. - комплексного наукового на-

пряму, покликаного об’єднати

різноманітні знання про дитину.

Про це писав П. Блонський, під-

креслюючи, що П. - не компіля-

ція знань із різних галузей, а ці-

лісна наука про розвиток власти-

востей дитини в її повноті та вза-

ємозв’язку.

П. як наука про дитину буду-

вала свою діяльність, спираю-

чись на певні принципи. Суть

першого полягала у відмові від

вивчення дитини «частинами».

Цілісного знання про дитину та її

особливості неможливо отрима-

ти, підкреслювали педологи, ко-

ли щось вивчатиме психологія,

щось - вікова фізіологія, щось -

неврологія, педагогіка тощо. Ін-

ший підхід грунтувався на доко-

рінному перегляді методів ви-

вчення дитини. Провідним у діа-

гностиці педологи вважали тес-

тове випробування, за допомо-

гою якого визначався «розумо-

вий вік», «коефіцієнт розумової

обдарованості». Однак це ви-

вчення ґрунтувалося на визна-

ченні фаталістичної зумовленості

долі дітей біологічними й соціа-

льними факторами, впливу спад-

ковості й соціально-культурного

середовища, які були незмінни-

ми. Врешті педологи намагалися

зробити науку про дитину прак-

тично значущою, перейти від її

пізнання до цілеспрямованого

впливу на розвиток. З цією ме-

тою рекомендувалося проводити

психолого-педагогічне консуль-

тування дітей, батьків, педагогів,

вивчалися інтереси, здібності,

нахили дітей, налагоджувалася

психологічна діагностика їхнього

розвитку. Звичайно це сприяло

піднесенню навчально-виховної

роботи з урахуванням індивідуа-

льних і типологічних особливос-

тей дітей, умов їхнього життя,

досвіду виховання в сім’ї.

Водночас П. стримувала роз-

виток вітчизняної дефектології та

шкільної практики. Зокрема, всіх

дітей, які за результатами обсте-

ження одержували низький кое-

фіцієнт розумової обдарованості,

педологи рекомендували на на-

вчання в спеціальні школи, що

спричиняло значне зростання

«псевдорозумово відсталих ді-

тей». Це призвело до втрати спе-

цифіки корекційно-розвивальної

спрямованості їхніх навчання і

виховання. За структурою, за-

вданнями, змістом, методикою

навчання і виховання допоміжна

школа наближалася до масової.

У 1936 р. постановою ЦК

ВКП (б) П. була оголошена «псе-

вдонаукою». Головним пунктом

критики було неприйняття мето-

ду тестів як інструмента діагнос-

тики психічного розвитку, що

призвело до недооцінки проблем

вікового розвитку та вікових

особливостей дитини, стримува-

ло подальший розвиток психоло-

гії та педагогіки.

Нині ставлення до надбань П.

змінюється, робляться значні

кроки щодо розробки діагности-

чного інструментарію з метою

вивчення вікового розвитку й ві-

кових особливостей дітей, орга-

нізації на цій основі їхнього ди-

ференційованого навчання.

ПЕНІТЕНЦІАРНА ДЕФЕ-

КТОЛОГІЯ (від лат. роепіїепіїа

- каяття) - галузь педагогічних

знань, що знаходиться на межі

двох наук: дефектології і пеніте-

нціарної педагогіки.

П.д. - наука про перевихо-

вання засуджених із вадами пси-

хічного та фізичного розвитку,

які відбувають покарання шля-

хом позбавлення волі. П.д. ви-

вчає закономірності та специфіку

педагогічного процесу в УВП,

принципи, методи, форми впливу

на засуджених, які мають ті чи

інші недоліки.

На сучасному етапі розвитку

суспільства перед П.д. постає за-

вдання дослідження криміноло-

гічних і пенітенціарних проблем

дефектології з метою формуван-

ня в аномальних осіб соціально

нормативної поведінки, профіла-

ктики правопорушень, перевихо-

вання особистості.

ПЕРЕЖИВАННЯ - будь-

який емоційно забарвлений стан і

явище дійсності, які відчуває

суб’єкт. Під П. розуміють також

наявність прагнень, бажань, що

представляють у індивідуальній

свідомості процес вибору моти-

вів і цілей діяльності, а відтак

сприяють усвідомленню став-

лення особистості до подій влас-

ного життя. П. розглядається та-

кож як форма активності, що ви-

никає за неможливості досягнен-

ня суб’єктом провідних мотивів,

крах ідеалів і цінностей і прояв-

ляється в перетворенні його пси-

хічного світу, спрямованого на

переосмислення свого існування.

Терміном П. користуються для

позначення особливої форми ак-

тивності, що дає змогу людині в

критичній життєвій ситуації пе-

ренести тяжкі події, завдяки пе-

реоцінці цінностей набути осми-

сленості існування. Зберегти

процес П. у здорових межах -

важливе завдання корекційної

роботи з дітьми, які мають психі-

чні та фізичні вади. Вона має

проводитися в двох напрямах:

усвідомленості ситуацій, подій та

переведення процесу П. в русло

інших емоційних станів (радості,

успіху тощо).

346

ПЕРИФЕРІИНИИ ЗІР - ви-

значається периферичною ділян-

кою поля зору, використовується

для орієнтування та переміщення

в просторі. Порушується при за-

хворюваннях сітківки, зорових

шляхів і кіркових центрів через

звуження меж поля зору або ви-

падіння його окремих ділянок.

Втрата П.з. може зумовлювати

зниження швидкості й порушен-

ня здатності охоплювати погля-

дом великі предмети, простір.

ПЕРСЕВЕРАЦІЯ (від лат.

persevere - продовжую, наполя-

гаю, впираюся) - багаторазове

нав’язливе повторення певної дії,

одних і тих самих образів, асоці-

ацій, мелодій. Відповідно гово-

рять про персеверуючі дії, обра-

зи, мелодії. П. перешкоджає пе-

реходу людини до іншої дії, а її

свідомість - до іншого образу. П.

спостерігається при порушенні

рухливості вищої нервової сис-

теми, деяких захворюваннях мо-

зку: епілепсії, шизофренії, різних

органічних психозах. Як корот-

кочасне явище може виникати в

психічно здорових людей через

перевтому.

Для дітей з органічним ура-

женням головного мозку харак-

терні повторення одних і тих са-

мих слів, складів під час читання

вголос, письма. Повторення од-

них і тих самих рухів часто поєд-

нується зі зниженням інтелекту

ступеня імбецильності.

Під впливом спеціального на-

вчання і педагогічних заходів,

явища П. у цих дітей значною

мірою долаються.

ПЕРСЕВЕРАЦІЯ В МОВ-

ЛЕННЄВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ (від

лат. persevere - продовжую, на-

полягаю, впираюся) - патологіч-

не повторення чи настійливе від-

творення образу пам’яті, дії, сло-

ва, складу тощо. П. в м.д. спосте-

рігається при деяких патологіях

мовленнєвої діяльності (див.

Алалія, Афазія). Так, наприклад,

при еферентній моторній афазії

чи аналогічній формі моторної

алалії трапляються патологічні

повторення першого складу в

слові чи фразі, причиною яких є

порушення переключення з од-

ного рухового образу на інший

унаслідок ураження кінетичних

відділів кори головного мозку

(нижня третина передньоцентра-

льної звивини).

У процесі спеціального пси-

холого-медико-педагогічного

впливу явище П. значною мірою

долається.

ПЕРЦЕПЦІЯ (від лат.

perceptio - сприймання) - безпо-

середнє відображення дійсності

органами відчуттів. Термін П.

охоплює чуттєве сприймання та

перцептивні дії, які забезпечують

свідоме виділення певного аспе-

кту чуттєво заданої ситуації, а

також перетворення сенсорної

інформації, що допомагає побу-

дові образу, адекватного предме-

тному світу та завданням діяль-

ності.

ПЕТРОВА Віра Георгіївна

(н. 1921) - рос. вчений-

дефектолог, д-р психол. наук,

проф. Провідний фахівець у га-

лузі психології розумово відста-

лої дитини. Наукові праці П.

присвячено дослідженню зако-

номірностей розвитку різних ви-

дів психічної діяльності розумо-

во відсталих дітей в умовах ко-

рекційно спрямованого навчання

в допоміжній школі; висвітленню

ролі мотиваційної сторони на-

вчальної діяльності у формуванні

особистості учнів; розробці но-

вих методів корекції вад пізнава-

льної діяльності учнів допоміж-

ної школи. Під її керівництвом

підготовлено понад 40 канд. ди-

сертацій з країн ближнього і да-

льнього зарубіжжя. З 1973 р. П. -

незмінний керівник лабораторії

психології розумово відсталої

дитини НДІ дефектології АПН

СРСР (з 1992 р. - Ін-ту корекцій-

ної педагогіки РАО).

Основні наукові праці: «Прак-

тическая и умственная деятель-

ность детей-олигофренов»; «Раз-

витие речи учащихся вспомога-

тельной школы».

ПИСЬМО СЛІПИХ - див.

Прилад для письма сліпих.

ПІДРУЧНИКИ для спеціа-

льної школи - оригінальні навча-

льні книги, які спеціально ство-

рюються для навчання дітей із

психофізичними вадами. Спеціа-

льною дидактикою П. визнача-

ються як один із важливих засо-

бів навчання. У П. фіксується

зміст освіти на рівні навчального

матеріалу з певного предмета. П.

є відображенням певної методи-

чної системи, яка історично

склалася в процесі розвитку тео-

рії та практики навчання і вихо-

вання дітей у різних типах спец-

шкіл. П. створюються для всіх

типів спецшкіл з основних на-

вчальних предметів, які визначе-

ні навчальним планом. П. скла-

даються на основі навчальної

програми і мають відповідати за-

гальнодидактичним, методичним

і поліграфічним вимогам, а також

забезпечувати корекційне спря-

мування навчального процесу. П.

мають повідомляти науково дос-

товірні дані в межах навчальної

програми; забезпечувати мов-

лення й мислення учнів, здат-

ність до самостійного засвоєння

знань (у межах доступності);

враховувати особливості учнів

щодо розуміння та емоційного

сприйняття змісту; забезпечувати

необхідну кількість якісного в

поліграфічному відношенні ілю-

стративного матеріалу, який був

би самостійним джерелом інфо-

рмації і полегшував сприйняття,

розуміння та запам’ятовування

навчального матеріалу; містити

завдання, різні за ступенем скла-

дності та стимулюючими розви-

ток властивостями.

П., за якими навчають розу-

мово відсталих і дітей із вадами

слуху, друкують звичайним пло-

ским шрифтом. Його величина

залежить від року навчання (мо-

лодші класи - більший, інші -

звичайний). Для слабозорих ді-

тей у підручниках (для будь-

якого класу) використовується

348

шрифт більшого розміру згідно із

визначеним стандартом. П. для

сліпих дітей пристосовані для

читання дотиковим способом і

друкуються рельєфно-крапковим

шрифтом Брайля. Рельєфним

способом виконуються малюнки,

креслення, географічні карга та

ін. ілюстраційний матеріал.

ПІДСВІДОМЕ - сукупність

психічних процесів, актів і ста-

нів, зумовлених явищами дійсно-

сті, вплив яких суб’єкт не усві-

домлює; форма психічного відо-

браження, в якій образ дійсності

й ставлення до неї суб’єкта не є

предметом спеціальної рефлексії.

П. відрізняється від свідомості

тим, що відображувана ним реа-

льність зливається з переживан-

нями суб’єкта, його ставленням

до світу. Саме тому в П. є немо-

жливим довільний контроль

здійснюваних суб’єктом дій і

оцінка їхніх наслідків. У П. дійс-

ність переживається суб’єктом

через такі форми уподібнення,

ототожнення себе з іншими лю-

дьми і явищами, як безпосередня

емоційна чутливість, ідентифіка-

ція, емоційне навіювання.

Підсвідомі компоненти у фо-

рмуванні та розвитку дитини з

вадами психофізичного розвитку

проявляються досить сильно.

Подолання їхнього непомірного

впливу у таких дітей має відбу-

ватись за допомогою розвитку

компенсаторних процесів.

ПІЗНООГЛУХЛІ - це люди,

що втратили слух тоді, коли їхнє

мовлення було більшою чи мен-

шою мірою сформованим. Рівень

збереженості мовлення залежить

від віку, в якому дитина втратила

слух, розвитку її мовлення та

умов, за яких формується особи-

стість дитини.

Результативність сурдологіч-

ної допомоги залежить, насампе-

ред, від того мовленнєвого запа-

су лексики, фразового мовлення,

яким володіє дитина, раннього

слухопротезування та інтенсив-

ності співпраці дитини з дорос-

лими (фахівцями, батьками).

Якщо порушення слуху настало в

період від 2 до 5 років, і дитина

не отримує кваліфікованої допо-

моги, вона втрачає звуковий

склад мовлення, словниковий за-

пас, здатність конструювання

фраз.

При втраті слуху після 5 років

діти, як правило, зберігають сло-

вниковий запас, уміння вислов-

люватись.

Основним завданням цього

періоду є забезпечення дитині

зворотного зв’язку, уміння слу-

хо-зоро-вібраційного сприймання

та розуміння усного мовлення

тих, хто її оточує. Діяльність до-

рослих (фахівців, батьків) спря-

мована на забезпечення П. розу-

міння зверненого мовлення та

збереження фонематичної, лек-

сичної та граматичної сторін вла-

сного мовлення, уможливить

ефективність якісного спілкуван-

ня та розвитку дитини.

Доцільне раннє навчання П.

грамоти (читання, письма), що

створює додаткову опору при

утриманні послідовності звуко-

вого ряду слова, уточненні зву-

ковимови, запам’ятовуванні но-

вих слів, засвоєнні нових конс-

трукцій речень тощо.

П. діти можуть перебувати в

спеціальних навчально-виховних

закладах для дітей із порушен-

ням слуху та масових (за умови

інтенсивної систематичної робо-

ти з сурдопедагогом) закладах.

П. дорослі потребують анало-

гічної допомоги в забезпеченні

набуття вмінь і навичок слухо-

зоро-вібраційного сприймання

усного мовлення та збереження

чіткості власного мовлення. Зна-

чної уваги потребує формування

в П. дорослих впевненості, гото-

вності та сміливості вступати в

спілкування, сміливості в задо-

воленні комунікативних потреб.

Профілактика набутої глухо-

ти полягає в попередженні та

своєчасному лікуванні захворю-

вань, які призводять до стійких

порушень слуху, а також усунен-

ні шкідливих факторів на вироб-

ництві та побуті (шуми, вібрації,

інтоксикації). Особливу обереж-

ність потрібно проявляти при ви-

користанні деяких антибіотиків і

сечогінних засобів.

ПІНСЬКИЙ Борис Ізраї-

льович (1910-1986) - рос. пси-

холог-експериментатор, д-р пед.

наук. Протягом довгого часу

працював у НДІ дефектології

АПН СРСР. Велике значення для

теорії олігофренопедагогіки та

шкільної практики мають праці

вченого, підготовлені на основі

експериментальних досліджень,

спостережень за розумово відс-

талими дітьми на уроках трудо-

вого навчання та узагальнення

досвіду вчителів допоміжної

школи.

Вивчаючи особливості моти-

вів діяльності, формування тру-

дових навичок (планування, са-

моконтроль, перенесення в нові

умови діяльності), П. обґрунту-

вав психолого-педагогічні умови

успішного навчання розумово

відсталих дітей праці, довів ко-

рекційну значущість цілеспрямо-

ваного трудового навчання. П.

автор багатьох оригінальних на-

укових праць у галузі спеціальної

психології.

Основні наукові праці: «Пси-

хологические особенности дея-

тельности умственно отсталых

школьников»; «Психология тру-

довой деятельности учащихся

вспомогательной школы»; «Фор-

мирование двигательных навы-

ков учащихся вспомогательной

школы».

ПІРОМАНІЯ (від грец. руг -

вогонь, mania - потяг) - при-

страсть до підпалювання. П. є

проявом психічного захворюван-

ня.

ПІРОФОБІЯ (від грец. руг-

вогонь, fobos - страх) - психічне

захворювання, що виявляється в

боязні вогню. Може бути частко-

во вродженим, але частіше набу-

тим унаслідок пережитого під

час пожежі страху.

ПІСЛЯДИПЛОМНА ОСВІ-

ТА ДЕФЕКТОЛОГІВ - система

навчання й розвитку фахівців із

вищою педагогічною освітою,

спрямована на приведення їхньо-

го професійного рівня відповідно

до світових стандартів, вимог ча-

су, індивідуально-особистісних і

виробничих потреб; удоскона-

лення наукового й загальнокуль-

турного потенціалу особистості,

що реалізується через діяльність

спеціалізованих державних на-

вчальних закладів, засобами са-

моосвіти й керується державни-

ми стандартами відповідно до

фаху певних рівнів кваліфікації

згідно з вимогами суспільно-еко-

номічного та науково-технічного

прогресу. Вона є важливою лан-

кою в структурі безперервної

освіти.

Поняття «післядипломна осві-

та дефектологів» (уживається з