0.Д. Потребують не меншої ува-

ги, ніж інші, рівень розвитку

яких відрізняється від середньої

норми.

ОБЛАДНАННЯ УРОКУ -

добір і приведення до стану го-

товності навчальних посібників,

дидактичного матеріалу, літера-

тури, реактивів тощо, що відпо-

відають темі уроку та необхідні

для демонстрації або самостійної

роботи учнів. Учитель перевіряє

справність і комплектування об-

ладнання, стан проекційної, зву-

козаписуючої та іншої апаратури,

розподіляє книги, інструменти,

матеріали, прилади. Правильне й

своєчасне використання О.у. —

одна з умов підвищення ефекти-

вності навчально-виховного про-

цесу в спеціальній школі. Поряд

зі звичайним О.у., доступним уч-

ням спеціальних шкіл різних ти-

пів, використовують О.у., що ві-

дповідає можливостям кожної

категорії дітей з особливостями

психофізичного розвитку, з ура-

хуванням компенсаторних мож-

ливостей учнів. Так, у школах

для сліпих дітей використовуєть-

ся комп’ютерний тифлокомп-

лекс, до якого входять інтеракти-

вна дошка зі спеціальними про-

грамами забезпечення мовного

доступу до інформації (синтеза-

тор голосу і рядок письма ьраи-

ля), прилади прямого читання,

друкарські машинки зі шрифтом

Брайля, рельєфні карти, малюн-

ки, креслення, глобуси, тифлог-

рафічні прилади і плоскі зобра-

ження предметів, прилади зі зву-

ковим сигналом на позначення

предметів чи явищ. У школах для

дітей зі зниженим зором викори-

стовують засоби оптичної корек-

ції - лупи, рельєфно-графічні ка-

рти з полосним шрифтом, спеці-

альні зошити, книжки зі збільше-

ним шрифтом, тренажери для зо-

рової гімнастики, також застосо-

вують індивідуальне освітлення.

У школах для дітей з пору-

шеннями слуху спеціальне О.у.

використовується для фронталь-

ної та індивідуальної роботи. Для

фронтальної роботи використо-

вується стаціонарна звукопідси-

лююча апаратура («СПЕКТР»,

СРП - 10, «ТОНФІЛЛ» та ін.),

БМ - система. Для індивідуаль-

ної роботи використовують інди-

відуальні слухові апарати. Парти

обов’язково розміщують півко-

лом.

ОБРАЗ ПСИХІЧНИЙ -

суб’єктивний продукт психічного

відображення як пізнання реаль-

ної дійсності. У психології по-

няття О.п. використовується у

кількох значеннях. Поряд із роз-

ширеним тлумаченням, синоні-

мічним поняттям «відображен-

ня» і «психіка», існує традиційне,

що пов’язує з О.п., насамперед,

перцептивні (див. Сприймання)

форми знання. Так, при описі ро-

звитку мислення дитини виділя-

ють стадію наочно-образного

мислення. На відміну від більш

ранніх і наступних стадій, вона

ґрунтується на зорових уявлен-

нях і їхній трансформації як за-

собу розв’язування мислиннєвих

задач. Інтенсивне вивчення О.п.

ведеться в когнітивній психоло-

гії, де, зокрема, обговорюється

проблема співвідношення О.п.,

що виникає внаслідок актуально-

го сприймання, з уявленням тих

самих предметів і подій. Аналіз

просторових перетворень пред-

метів, що сприймаються і уявля-

ються, свідчить про близькість

процесів, які лежать у їх основі.

О.п. дітей із психофізичними ва-

дами відрізняється незначною

диференційованістю структури,

невичленованістю головних і

другорядних елементів, що

ускладнює процес розв’язування

певних навчальних і практичних

задач. Стратегія формування та

розвитку абстрактно-логічного

мислення у цієї категорії дітей

має полягати у поступовому уза-

гальнені О.п. і процесу наочно-

образного мислення, що допома-

гає виділенню суттєвих ознак і

зв’язків.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕ-

ЦТВО у спеціальній школі - на-

вчальний предмет, зміст якого

полягає у навчанні учнів елемен-

тарним основам зображувальної

діяльності, формування відповід-

них умінь малювання з натури,

декоративного і тематичною ма-

лювання.

ламами» \_>.м. відиува^гься за

спеціальними програмами для

кожного типу спеціальних шкіл.

Навчаючись О.м., учні озна-

йомлюються з поняттями перс-

пективи, вчаться уважно розгля-

дати предмети, визначати їх по-

ложення у просторі, основні орі-

єнтири тощо.

Школярі опановують техніку

поступового переходу від менш

складних зображень плоских

предметів до малювання з натури

об’ємних предметів, вчаться ана-

лізувати предмети за формою,

конструкцією, порівнювати ве-

личину цілого і його частин, ви-

значати і передавати у малюнках

об’єм, колір, освітленість, перс-

пективні зміни форми, знаходити

головне і характерне у зображу-

ваних предметах і явищах.

На уроках О.м. удосконалю-

ються знання учнів про предмети

і явища довкілля, виробляється

спостережливість, формується

зорова пам’ять, уява, фантазія,

естетичні смаки. Організація зо-

рового сприймання тісно пов’я-

зана з розвитком умінь усвідом-

лювати спостережуване, виділяти

головне, встановлювати зв’язки

між загальним і частковим, а ро-

звиток просторових уявлень і

графічних навичок сприяє засво-

єнню таких дисциплін, як крес-

лення і професійне навчання.

Як обов’язковий навчальний

предмет О.м. викладається в усіх

типах спецшкіл: у допоміжній

школі - у 1-6 кл.; у школах для

сліпих і слабозрячих дітей - у 1-

б кл.; у школах для дітей з важ-

ким недорозвитком мовлення,

затримкою психічного розвитку,

для глухих і слабочуючих учнів -

у 1-7 кл. На уроках О.м. учні

ознайомлюються з творами обра-

зотворчого мистецтва.

Основна форма позакласних

занять з малювання у спецшко-

лах - гурток. Для поглибленого

опанування техніки малюнка пе-

редбачається навчання учнів

спецшкіл у художніх студіях.

ОБУХІВСЬКА Антоніна

Григорівна (н. 1950 р.) - укр.

вчений-дефектолог, канд. психол.

наук. Коло наукових інтересів -

особливості психічної діяльності

дітей із різними формами інтеле-

ктуальних порушень (затримка

психічного розвитку, розумова

відсталість) та діагностика від-

хилень у розумовому розвитку

дошкільників. О. - співавтор віт-

чизняної методики діагностики

відхилень у розумовому розвитку

дітей, з 1994 р. працює зав.

Центральної психолого-медико-

педагогічної консультації.

Основні наукові праці: «Диа-

гностика отклонений в умствен-

ном развитии учащихся. Пособие

для учителей», «Особливості на-

учуваності дошкільників з різни-

ми формами психічного розвитку

в діагностичному процесі», «Ме-

тодика діагностики відхилень у

розумовому розвитку молодших

школярів та старших дошкільни-

ків».

ОГЛУХЛІ - див. Пізнооглу-

хлі.

Ч/Л «/ Ж «7 111 ЖИ

СНИХ - специфічний недолік

вимови дзвінких приголосних,

незалежно від способу та місця

їхнього утворення, при якому

дзвінкі приголосні [б], [д], [г], [з],

[ж], [ґ] відтворюються у вигляді

відповідних їм парних глухих

приголосних звуків [п], [т], [х],

[с], [ш], [к]. Серед звуків [б-п],

[д-т], [Ґ-К], [г-х] дефект оглу-

шення спостерігається частіше,

ніж серед [з-с] і [ж-ш].

Розрізняють: постійну заміну

дзвінких парними глухими («Ті-

ти спирали хрипи» - Діти збира-

ли гриби) та часткове оглушення

дзвінких приголосних («Голуби

залетіли у твір» - Голуби залеті-

ли у двір).

Оглушення приголосних спо-

стерігається при відкритій гугня-

вості, дизартрії, вадах слуху, при

будь-яких недоліках у діяльності

голосових зв’язок і може вважа-

тися частковим порушенням го-

лосу.

Для подолання цієї вади за-

стосовують традиційні способи

постановки звуків: наслідування,

механічну допомогу та залучення

спеціальної системи вправ.

ОКУЛОГРАФІЯ - реєстра-

ція рухів очей. Відомі механічні,

оптичні, фотографічні та елект-

ричні методи О. Найчастіше ви-

користовуються методи фотореє-

страції переміщення при рухах

очей вузького пучка світла, від-

битого від роговиці або від дзер-

кальця, прикріпленого до склери

ока. Широко розповсюджений

Під час рухів очей змінюється

різниця потенціалів між електро-

дами, поставленими біля зовніш-

ніх куточків ока. Можлива реєст-

рація цієї різниці потенціалів при

рухах очей по вертикалі й гори-

зонталі за допомогою електрон-

ної апаратури. Електроокулогра-

ма надає інформацію про латент-

ний період (прихований час) реа-

кції руху ока від однієї точки до

іншої, залежність латентного пе-

ріоду від місця подразнення. За

допомогою О. досліджуються

спонтанні (мимовільні), а також

слідкуючі рухи очей. О. є цінним

методом вивчення патології ру-

хового апарату ока.

ОЛІГОФАЗІЯ - різке змен-

шення словникового запасу,

складність відтворення слів зі

збереженням їх розуміння. О. є

характерною особливістю епіле-

птичного недоумства, що форму-

ється з гострої амнестичної афа-

зії.

ОЛІГОФРЕНІЯ (від грец.

olygos - малий і рИгеп - розум) -

одна з найпоширеніших форм

психічної недорозвиненості, що

виникає внаслідок ураження

ЦНС у пренатальний, натальний

або постнатальний періоди. При

О. органічна недостатність мозку

має непрогресуючий характер,

тому такі діти здатні до поступа-

льного пізнавального розвитку,

хоча зі значними ускладненнями,

зумовленими його патологічною

основою. При важких формах О.

наявні анатомічні зміни мозку:

зменшена кількість нервових клі-

тин, недостатній розвиток зви-

вин, потовщення оболонок, зро-

щення їх із мозковою тканиною

тощо. Часто спостерігається за-

лишкова гідроцефалія, зумовлена

порушенням нормального відто-

ку мозкової рідини, що спричи-

няє розширення шлуночків мозку

і створює патологічні умови для

розвитку нервових клітин.

При О. анатомічні зміни по-

ширені на всю кору мозку. Однак

це не виключає поєднання дифу-

зного ураження кори з її локаль-

ними пошкодженнями, які в

окремих випадках захоплюють і

підкоркові зони. Все це зумовлює

різноманітні порушення в розви-

ткові пізнавальної діяльності та

емоційно-вольової сфери дітей-

олігофренів. Найзагальнішою

ознакою О. є переважне недороз-

винення складних форм пізнава-

льної діяльності. Часто спостері-

гається порушення рівноваги між

процесами збудження і гальму-

вання, причому в одних випадках

переважає процес збудження

(збуджені олігофрени), а в інших

- процес збудження виявляється

ослабленим і переважає пасивне

внутрішнє гальмування (загаль-

мовані олігофрени). Значні ура-

ження нервових процесів приз-

водять до того, що тимчасові

зв’язки, що виникають, стають

інертними, а це ускладнює виро-

блення нових зв’язків.

Порушення пізнавальної дія-

льності виявляється в обмежено-

сті та недиференційованості

сприймання, недостатності різ-

них функцій мовлення, уваги,

пам’яті, труднощах логічного за-

пам’ятовування, відтворення

сприйнятого й вивченого. Недо-

розвинутими є наочно-образне і

словесно-логічне мислення, абс-

трагування й узагальнення, ана-

ліз і синтез. При О. спостеріга-

ється недорозвиненість емоцій-

но-вольової сфери, якостей осо-

бистості: бідність емоційних пе-

реживань, слабкість вольових зу-

силь, зниження критичності, са-

мооцінки, нестійкість мотивів

поведінки тощо.

За глибиною дефекту О. поді-

ляють на 3 групи. Найтяжча -

ідіотія. Ідіоти не здатні усвідом-

лювати оточення, мають не роз-

винене мовлення та важкі пору-

шення моторики. У них дуже

важко сформувати елементарні

навички гігієни, поведінки, само-

обслуговування. Саме тому таких

дітей направляють у спеціальні

заклади Міністерства соціально-

го захисту. Менш тяжка форма

О. - імбецильність. За умови

правильного виховання імбецили

можуть опанувати деякі елемен-

тарні навички практичної та ро-

зумової діяльності, нескладні ви-

ди фізичної праці, елементи гра-

моти. Однак здатність самостій-

но орієнтуватися у життєвих си-

туаціях у них обмежена, вони по-

требують постійної опіки. Найле-

гша форма О. - дебільність. Діти-

дебіли становлять основний кон-

тингент допоміжної школи. Вна-

слідок яскраво вираженої недо-

розвиненості вищих психічних

функцій вони мають обмежені

можливості свідомого засвоєння

понять, узагальнених правил, за-

кономірностей, перенесення здо-

бутого досвіду на аналогічні си-

туації, встановлення та розуміння

часових, просторових, причинно-

наслідкових зв’язків. Діти-дебіли

здатні опанувати елементарні на-

вички письма, читання, рахунку.

Вони відрізняються від імбецилів

і своєю поведінкою, зокрема,

краще орієнтуються у просторі,

підкоряються вимогам учителя,

виконують окремі завдання за

мовною інструкцією. У процесі

спеціально організованого на-

вчання і виховання вони досяга-

ють достатнього рівня розвитку,

щоб брати участь у суспільно ко-

рисній трудовій діяльності, опа-

новувати доступні професії та

інтегруватися в суспільство.

Серед дітей-олігофренів зу-

стрічаються й такі, у яких зага-

льний недорозвиток пізнавальної

діяльності поєднується з важки-

ми ураженнями слухомовної сис-

теми, руховими розладами. У та-

ких випадках поряд із загальни-

ми завданнями навчання поста-

ють спеціальні, спрямовані на

компенсацію зазначеного дефек-

ту.

ОЛІГОФРЕНОПЕДАГОГ -

педагог-дефектолог, який навчає

розумово відсталих дітей. О.

працюють на посаді вчителів і

вихователів спеціальних загаль-

ноосвітніх (допоміжних) навч.

закладів для розумово відсталих

дітей, директорів, заступників

директора з виховної роботи, за-

відувачів навч. частиною цих за-

кладів, а також інспекторів і ме-

тодистів у галузі навчання і ви-

ховання розумово відсталих ді-

тей.

В Україні підготовка О. впер-

ше розпочалася восени 1919 р. у

Києві при Вищих пед. курсах 2-го

Тов-ва проф. і навчателів на лі-

карсько-пед. ф-ті, який у 1920 р.

як відділ увійшов до складу ф-ту

соціального виховання Київсько-

го вищого ін-ту народної освіти

ім. М.П. Драгоманова. У 1929 р.

підготовка О. здійснювалася на

дефектологічному відділенні при

психол.-пед. ф-ті Ін-ту народної

освіти, який у 1934 р. було за-

крито. У 1939 р. в Ін-ті народної

освіти було створено дефектоло-

гічний ф-т, який готував олігоф-

ренопедагогів. У повоєнний пе-

ріод О. готували при Учительсь-

кому ін-ті, а з 1946 р. - на дефек-

тологічному ф-ті КДПІ ім.

М. Горького.

У 1969 р. підготовка О. поча-

ла здійснюватися на базі другого

в Україні дефектологічного ф-ту,

відкритого при Слов’янському

держ. пед. ін-ті (Донецька обл.), а

з 1991 - на дефектологічному ф-

ті Кам’янець-Подільського пед.

ін-ту.

Робота О. визначається поло-

женням про спеціальний загаль-

ноосвітній заклад для розумово

відсталих дітей, затвердженим

МОН України, спеціальними

програмами, якими визначається

зміст виховання, навчання основ

наук, трудова підготовка та їх

корекційна спрямованість. На

основі всебічного пед. вивчення,

індивід, і диференційованого пі-

дходу до учнів О. здійснюють

корекцію порушень розумового

розвитку дітей, забезпечують ро-

звиток мовлення, пізнавальної

діяльності, виховують навички

культури поведінки. Вони прова-

дять роботу з громадськістю і

сім’єю розумово відсталих дітей,

підтримують зв’язки з випускни-

ками школи, збирають катамнез,

допомагають випускникам у

працевлаштуванні, вивчають і

збагачують кращий пед. досвід.

Зміст, форми і строки підго-

товки О. визначаються держ.

стандартом, навч. планами, про-

грамами та інструктивними ме-

тод. вказівками МОН України.

Навч. плани підготовки О. охоп-

люють предмети таких циклів:

суспільно-політ., загальнокуль-

турних, психол.-пед., спеціаль-

них дисциплін за вибором. До

циклу спеціальних дисциплін на-

лежать: анатомо-фізіологічні та

клінічні основи дефектології,

спеціальна педагогіка і психоло-

гія, спеціальні методики навчан-

ня, фундаментальні дисципліни

за спеціальністю. Передбачено

також ознайомлення студентів з

роботою спеціального загальноо-

світнього навч. закладу та актив-

на пед. практика. Для удоскона-

лення пед. майстерності органі-

зуються курси післядипломної

пед. освіти, метод, об’єднання,

семінари. О. надаються можли-

вості брати участь в експеримен-

тальній, наук.-дослідній і метод,

роботі з проблем олігофренопе-

дагогіки.

Особи, які працюють у спеці-

альних загальноосвітніх навч. за-

кладах для розумово відсталих

дітей, мають змогу одержати ви-

щу дефектологічну освіту на за-

очних відділеннях, спец, ф-тах та

через екстернат при дефектологі-

чних ф-тах.

ОНАНІЗМ - штучне подраз-

нення статевих органів з метою

задоволення статевого почуття.

О. поширений головним чином

серед підлітків у період статевого

дозрівання. У маленьких дітей

приводом для О. може бути тіс-

ний одяг, наявність глистів, ек-

зема статевих органів. У старшо-

му віці певну роль відіграє збу-

джуюче читання, приклади доро-

слих тощо. О. може негативно

впливати на ЦНС і спричиняти

дратівливість, головний біль,

швидку втомлюваність. Профіла-

ктика і лікування: роз’ясню-

вальні бесіди лікаря про шкідли-

вість О., психотерапія, увага до

одягу тощо. Рекомендується та-

кож сон на твердому ліжку, під

легкою ковдрою, руки - на ковд-

рі. Дитина щоденно має бувати

на свіжому повітрі, займатися

спортом. Якщо дитина страждає

екземою, має глистів та схиль-

ність до запорів, необхідне від-

повідне лікування. Педагогам і

батькам варто пам’ятати, що, ви-

корінюючи цю звичку, необхідно

виявляти такт і терпіння, не фік-

сувати увагу дитини безпосеред-

ньо на явищі, не залякувати її,

намагатися залучити її до занять

спортом, роботи гуртків тощо.

ОНТОГЕНЕЗ (від грец. ontos

— єство і genesis - походження) -

процес розвитку індивідуального

організму або сукупність морфо-

логічних, фізіологічних і біологі-

чних перетворень, яких зазнає

організм від зародження до кінця

життя. У психології О. - це фор-

мування основних структур пси-

хіки індивіда впродовж його ди-

тинства. Основний зміст О. скла-

дає предметна діяльність і спіл-

кування дитини (передусім - спі-

льна діяльність і спілкування з

дорослими). Під час інтеріориза-

ції дитина присвоює соціальні,

знаково-символічні структури та

засоби цієї діяльності й спілку-

вання. Формування психіки, сві-

домості особистості аномальної

дитини в О. є соціальним проце-

сом, що відбувається в умовах

активного, цілеспрямованого

впливу суспільства.

ОНТОГЕНЕЗ ДИТЯЧОГО

МОВЛЕННЯ (від грец. ontos -

існуюче, genesis - походження,

розвиток) - розвиток мовлення

дитини в різні вікові періоди.

Виділяють кілька підходів до

вивчення О.д.м. Традиційно-

лінгвістичний підхід передбачає

опис послідовного виникнення в

мовленні дитини тих чи інших

його одиниць (напр., звуків, слів,

граматичних форм, синтаксичних

конструкцій), тобто простежує

фактичнии переоіг засвоєння

елементів мови. Такий підхід ха-

рактерний для більшості дослі-

джень минулого. Психологічний

підхід передбачає вивчення фор-

мування психічних процесів і

функцій, які забезпечують засво-

єння певних аспектів мовлення

та елементів мови (Л. Виготсь-

кий, Ж. Піаже, Ф. Сохін, І. Попо-

ва та ін.). Психолінгвістичний

підхід до вивчення 0.д.м. спира-

ється на вчення про складну

структуру мовленнєвої діяльнос-

ті та психологічні механізми, що

її забезпечують.

Отже, 0.д.м. інтерпретується

як процес опанування способів

мовленнєвої діяльності (мовних

знаків, їхніх значень, закономір-

ностей організації), засобів мов-

леннєвої діяльності, тобто знако-

вих операцій (практичне виді-

лення мовленнєвих знаків, їхнє

співвідношення зі значенням, ві-

дбір, комбінування, сполучення

тощо) у процесі розуміння та за-

родження мовлення.

У дослідженнях О. Леонтьєва

і Є. Соботович простежується

динаміка розвитку усіх ланок

мовленнєвої діяльності в дошкі-

льному віці.

ОПТИМІЗАЦІЯ (від лат.

оріїтш - найкращий) — процес

приведення системи у найкра-

щий стан. О. передбачає приве-

дення у найповнішу, за певних

умов, відповідність мети і засобів

її досягнення у діяльності; вибір

найкращого варіанта детермінан-

ти діяльності з усіх можливих

для досягнення максимального

ефекту за мінімальних матеріа-

льних і часових затрат і людсь-

ких (психофізичних) зусиль.

Фактори детермінанти О. мо-

жуть бути об’єктивними та

суб’єктивними. Наприклад, на

оптимальне функціонування пе-

дагогічного процесу у спеціаль-

ному освітньому закладі вплива-

ють матеріально-технічне забез-

печення та його організаційна

структура, зміст і методика на-

вчання, педагоги, їхні фахові та

особистісні якості, а також пси-

хофізичні особливості та можли-

вості дітей. О. навчання, вихо-

вання, діяльності педагога та уч-

ня здійснюється на основі певних

об’єктивних, науково обґрунто-

ваних параметрів, які є її крите-

ріями.

ОПТИЧНІ ПРИСТРОЇ - це

спеціальні засоби відображення

інформації та її підсилення для

інвалідів із залишком зору. Вони

можуть бути як окремими оптич-

ними приладами, так і складовою

частиною тифлотехнічних при-

строїв.

При ушкодженому зорі засто-

совуються різного роду лінзи,

проекційна апаратура, пристрої

для читання з різним збільшен-

ням, а також для фронтальних

занять у школах для слабозрячих

- замкнуті телевізійні установки,

що дозволяють частково зрячим і

слабозрячим отримувати аудіові-

зуальну і зорову інформацію (за

рахунок посилення контрастнос-

ті, підвищення яскравості, збіль-

шення зображень).

При відновленні неповноцін-

ного зору застосовується різно-

манітна оптична апаратура для

розвитку гостроти зору, розріз-

нення кольорів, бінокулярного

зору, фіксації погляду; у вироб-

ничій діяльності сліпих і слабоз-

рячих використовуються при-

строї, що підвищують продукти-

вність праці, полегшують її, а та-

кож спеціальна техніка для без-

пеки праці.

ОРГАНИ ВІДЧУТТЯ - нер-

вові структури, які слугують на-

ступниками сигналів, що інфор-

мують про зміни в навколиш-

ньому середовищі (екстерореце-

пція) і в організмі людини (інте-

рорецепція). Розрізняють п’ять

зовнішніх чутливих систем: зір,

слух, нюх, смак, шкірна чутли-

вість.

О.в. складаються із рецепто-

рів, нервових провідників і

центрів. Кожний О.в. дає лише

властиве йому відчуття. Спеціа-

лізовані О.в. людини та вищих

тварин - результат еволюції про-

стих і диференційованих О.в.

нижчих тварин. У процесі ево-

люції зберігалася відповідність

між О.в. та ефекторним (у першу

чергу, м’язово-руховим) апара-

том: О.в. забезпечують надхо-

дження саме тієї інформації, яка

необхідна для організації дії ефе-

кторного апарату. Робота О.в. )

забезпечує суб’єкта необхідною

інформацією і, водночас, підпо-

рядкована діяльності. Із величез-

ної кількості сигналів, які діють

на суб’єкта, О.в. виділяють ті, що

необхідні для здійснення поточ-

ної діяльності.

Виведення тих чи інших сиг-

налів із загального потоку зале-

жить від їхньої значущості для

суб’єкта. Саме цим забезпечуєть-

ся активність сприймання.

ОРГАНИ ЧУТТЯ - спеціалі-

зовані периферичні утворення,

які приймають зовнішні подраз-

ники, що діють на організм. За-

вдяки високій спеціалізованій

збудливості О.ч. забезпечують

сприйняття лише певних подраз-

нень. О.ч. людини є органи зору,

слуху, нюху, смаку та дотику.

Предмети і явища об’єктивної

дійсності впливають на О.ч.

У процесі розвитку організму

кожний О.ч. пристосувався до

сприйняття певних видів енергії.

Залежно від способу подразнення

О.ч. їх поділяють на контактні

(тактильний, смаковий), що реа-

гують через безпосередній кон-

такт із подразниками, та дистан-

тні (зоровий, слуховий, нюхо-

вий), збудження в яких виника-

ють внаслідок дії об’єктів на пе-

вній відстані. Цей поділ є умов-

ним, оскільки будь-яке подраз-

нення виникає внаслідок безпо-

середнього впливу енергії подра-

зника.

Для виникнення певного

суб’єктивного відчуття потрібно,

щоб збудження з рецепторів на-

дійшло до ЦНС у спеціальні ді-

лянки кори великих півкуль.

О.ч. дітей із психофізичними

вадами характеризуються певни-

ми особливостями залежно від

виду аномалії.

ОРТОПЕДАГОГІКА (від

грец. Орвод - прямий) - наука

про принципи, закономірності,

зміст, методи і форми навчання

та виховання дітей з порушення-

ми опорно-рухового апарату. Се-

ред останніх виділяються діти з

органічними ураженнями нерво-

вої системи (дитячий церебраль-

ний параліч, наслідки поліомієлі-

ту, травми спинного мозку то-

що), з вродженою патологією та

набутими захворюваннями опор-

но-рухового апарату. О. розвива-

ється на основі загальних прин-

ципів педагогіки, дефектології,

реабілітології з урахуванням да-

них таких споріднених дисцип-

лін, як ортодизонтогенез та орто-

психологія.

ОСВІТА СЛПІИХ І СЛА-

БОЗРЯЧИХ - ОХОПЛЮЄ ДИТЯЧІ

дошкільні заклади (спеціальні

групи для сліпих дітей у садках

для дітей з порушенням зору,

групи охорони зору при масових

дитячих садках, а також групи

короткочасного перебування,

оздоровчі, для сліпих і слабозря-

чих дітей із суміжними дефекта-

ми та ослабленим здоров’ям);

триступеневі спеціальні загаль-

ноосвітні школи, класи (групи)

для дітей з додатковими дефек-

тами (розумова відсталість, ЗПР);

очно-заочні середні школи при

УПО УТОС.

па дошкільному етапі основ-

ними завданнями освіти є забез-

печення повноцінного розвитку

дітей, формування у них сенсор-

ного досвіду, готовності (інтеле-

ктуальної, фізичної, особистіс-

но'ї) до навчання у школі.

Початкова школа (1-4 кл., пе-

рший ступінь) покликана забез-

печити початкову загальноосвіт-

ню підготовку, розвиток потен-

ційних можливостей дитини, ко-

рекцію відхилень у розвитку, лі-

кування, гігієнічну охорону зору.

У початковій школі здійснюють-

ся корекційні заняття з розвитку

зорового сприймання, дотику,

ЛФК, ритміки, соціально-побуто-

вого орієнтування, орієнтування

у просторі, корекції мовленнєвих

порушень.

Основна або неповна середня

школа (5-10 кл., другий ступінь)

закладає фундамент загальноос-

вітньої і трудової підготовки.

Продовжується корекція пізнава-

льної, особистісної і рухової

сфери дітей, особлива увага при-

діляється гігієні та охороні зору,

зміцнюється здоров’я. Школа ро-

звиває потенційні можливості

дитини, формує наукове світоба-

чення і здатність до соціального

самовизначення, розширює сфе-

ру пізнання і оволодіння різними

видами трудової діяльності з

урахуванням шляхів професійно-

го навчання і працевлаштування

інвалідів зору. Учні навчаються

за програмами масової загально-

освітньої школи з деякими змі-

нами, пов’язаними з особливос-

тями розвитку (ооразотворче ми-

стецтво, креслення, фізкультура,

праця тощо). Всю програму на-

вчання основної школи вони

проходять за 6 років. Внаслідок

збільшення терміну навчання на