XVIII ст. Формується поняття

про рефлекс, закладаються осно-

ви нейрофізіології, а також кліні-

ко-морфологічного напряму в Н.

Пізніше починається експериме-

нтальна й клінічна розробки про-

блем локалізації функцій у голо-

вному мозку. Були детально ви-

вчені закономірності утворення,

✓

закріплення і зникнення умовних

рефлексів, їхні взаємодії, зако-

номірності синтетичної й аналі-

заторної діяльності великих пів-

куль головного мозку, локаліза-

ція функцій у корі великих пів-

куль, фізіологічні основи типів

вищої нервової діяльності, меха-

нізми сну та гіпнозу.

Новий етап розвитку Н.

пов’язаний із використанням

електрофізіологічних, електрод-

них і стереоскопічних методів

дослідження, що дає змогу вста-

новити структурно-функціональ-

ні відношення різних утворень

головного мозку.

Удосконалення біологічних і

морфологічних методів дослі-

дження сприяли вивченню нер-

вової системи на клітинному і

молекулярному рівнях. Уявлення

про фізіологію нервової системи

були доповнені за допомогою та-

ких методів дослідження, як еле-

ктроенцефалографія, електроміо-

графія. Широко використову-

ються також методи експеримен-

тальної неврології та математич-

ного моделювання.

Важливе значення в клініці Н.

мають рентгенорадіологічні ме-

тоди досліджень. Надалі зростає

диференціація Н. за рахунок ви-

ділення таких розділів і дисцип-

лін, як нейрохірургія, нейроендо-

кринологія, отоневрологія тощо.

НЕВРОПАТІЯ - хворобли-

вий стан, спричинений уродже-

ним порушенням функцій вегета-

тивної нервової системи, що не-

гативно впливає і на діяльність

клітин кори головного мозку.

Цим терміном користуються, аби

підкреслити переважаюче зна-

чення конституціонального фак-

тора в етіології та патогенезі не-

вропатичного розладу. Особливо

часто Н. проявляється в дитячо-

му віці. При діагностиці слід

враховувати вплив несприятли-

вих умов внутрішньоутробного

розвитку дитини (алкоголізм ба-

тьків, інфекційні захворювання

матері під час вагітності, токси-

кози).

Певну роль у виникненні Н.

відіграє спадковість, а також не-

правильне виховання дитини. У

немовлят Н. проявляється в не-

спокої, поганому апетиті, зригу-

ваннях, порушеннях з боку шлу-

нково-кишкового тракту, відста-

ванні фізичного розвитку.

У старшому віці спостеріга-

ється вередливість, недисциплі-

нованість, кишкові коліки, лабі-

льність температури. У шкільно-

му віці в дітей з явищами Н. ви-

являється синдром подразнюва-

льної слабкості (див. Неврасте-

нія), увага нестійка, працездат-

ність низька, вони бурхливо реа-

гують на будь-яке, навіть незна-

чне, подразнення. У дітей-

невропатів часто спостерігаються

патологічні звички: смоктання

пальців, обкусування нігтів, по-

гойдування тулуба, онанізм. За

несприятливих умов проявляєть-

ся схильність до мононеврозів

(нервова блювота, нічне нетри-

мання сечі, нічні страхи, заїкан-

ня). З віком, здебільшого, конт-

роль кори головного мозку над

вегетативними функціями удо-

сконалюється і явища Н. згла-

джуються.

НЕВРОПАТОЛОГІЯ (від

грец. neuron - нерв, pathos - хво-

роба, logos - вчення) - вчення

про хвороби нервової системи.

Хвороби нервової системи поді-

ляються на органічні та функціо-

нальні. В основі органічних по-

рушень нервової системи лежить

пошкодження або зруйнування

тих чи інших її відділів, яке часто

призводить до стійкої втрати фу-

нкцій, що виконуються ними

(рухових, чуттєвих, вищих кірко-

вих тощо).

Чимало органічних хвороб

нервової системи призводять до

важких стійких порушень, на-

приклад крововиливу в головний

мозок, запалення спинного й го-

ловного мозку тощо.

Функціональні порушення

нервової системи можуть розви-

ватися на основі фізико-хімічних,

хімічних, ендокринних пору-

шень, а, іноді й слабовиражених

структурних змін.

Н., поряд з іншими медични-

ми дисциплінами, є природничо-

науковою основою спеціальної

педагогіки.

НЕВРОТИЗМ (від грец.

neuron - нерв) - стан, риса харак-

теру людини, що виявляється в

емоційній нестійкості, схильності

до тривоги, невпевненості, низь-

кій самооцінці. На відміну від

неврозу, окремі прояви Н. влас-

тиві здоровим людям. Міра ви-

раженості Н. як властивості осо-

бистості визначається з допомо-

гою спеціальних шкал, опитува-

льних листів.

НЕГАТИВІЗМ ДИТЯЧИЙ

(від лат. negativus - негативний)

— немотивована безглузда пове-

дінка дитини, що виявляється в

діях, навмисно протилежних ви-

могам й очікуванням дорослих

або інших дітей. У нормі Н.д., як

ситуативна реакція або як особи-

стіша риса, зумовлена потребою

дитини в самоствердженні, захи-

сті власного «Я». Інколи наслід-

ком Н.д. може бути егоїзм і від-

чуження від потреб та інтересів

інших людей. Психологічною

основою Н.д. є установка

суб’єкта на незгоду, відкидання

вимог, очікувань і форм спілку-

вання членів соціальної групи,

протест проти певної групи лю-

дей чи особи. Ситуативні реакції

Н.д. найчастіше спостерігаються

у випадках «кризового» вікового

розвитку і виявляються в безпід-

ставному опорі зовнішнім вимо-

гам, демонстративній відмові ви-

конувати вимоги старших, неба-

жанні зважати на їхні слушні по-

ради.

Н.д. виникає внаслідок непра-

вильного виховання, коли розум-

ні бажання дитини не реалізу-

ються дорослими або коли у ви-

хованні дитини батьки зловжи-

вають заборонами та надмірною

вимогливістю. Н.д. — це своєрід-

ний, хворобливий прояв ініціати-

ви, самостійності, коли вони або

гальмуються, або не скеровують-

ся в потрібному напрямку.

Н.д. долається правильною

організацією діяльності дитини,

особливо її взаємин з оточуючи-

ми. Н.д. слід відрізняти від нега-

тивізму як ознаки розладу психі-

чної діяльності, яка трапляється в

аномальних дітей. Негативістич-

ні реакції досить часто супрово-

джують симптоматику аномаль-

них дітей, наприклад в олігофре-

нів (зокрема, гальмівних), дітей з

патологією характеру та поведін-

ки тощо. Відрізняють Н.д. пасив-

ний, тобто невиконання певних

вимог або дій, і Н.д. активний,

коли діти роблять вчинки, проти-

лежні тим, що вимагають дорос-

лі. Для подолання Н.д. необхідно

застосовувати різноманітні коре-

кційно-виховні заходи.

НЕДОЛІКИ ЗОРУ У ДІТЕЙ

- порушення зорових функцій,

які призводять до ускладнень

процесу сприймання предметів

довкілля.

Ступінь порушення зорових

функцій може бути різним - від

малого, який не має практичного

впливу на розвиток дитини, до

глибокого, що призводить до не-

обхідності навчання в спеціаль-

ній школі. Н.з. виникають унас-

лідок хвороб очей, аномалій ре-

фракції ока (див. Амбліопія, Ані-

зометрія, Астигматизм, Коротко-

зорість, Дейтероанопія, Далеко-

зорість, Мікрофтальм) і деяких

загальних захворювань.

НЕЙРОЛІНГВІСТИКА -

галузь, яка склалася на межі кі-

лькох дисциплін, - психології,

неврології, лінгвістики. Н. вивчає

механізми мозку, що лежать в

основі мовленнєвої діяльності,

зміни в мовленнєвих процесах

при локальних ураженнях мозку.

Формування Н. як спеціальної

галузі наукових знань підготов-

лено історічним розвитком кліні-

чної неврології, що накопичила

велику кількість фактів пору-

шення мовлення при ураженні

мозку, зокрема, при афазіях. Ос-

таточному становленню Н. спри-

яв розвиток нейропсихології,

спрямованої на вивчення механі-

змів -мозку, які лежать в основі

вищих психічних функцій, у то-

му числі й мовлення; розвиток

психології мовлення та психолін-

гвістики, які розкривають струк-

тури мовленнєво-розумових про-

цесів і психологічні механізми

мовленнєвої комунікації.

Сучасний етап становлення Н.

пов’язаний з ім’ям О. Лурія. Роз-

роблені вченим і його школою

методи нейролінгвістичного ана-

лізу порушень мовленнєвої дія-

льності при афазіях дав змогу ви-

являти кореляцію між психофізі-

ологічною та лінгвістичною ти-

пологією афазій і використовува-

ти ці дані для аналізу функціону-

вання мовленнєвої діяльності в

нормі та патології в цілому. Нині

модифікована методика мовлен-

нєвого аналізу використовується

під час досліджень різних за

природою порушень мовленнє-

вого розвитку в дітей.

HLUJIUl I JIM - нове СЛОВО,

словосполучення, фразеологіч-

ний зворот, що з’являються в мо-

ві у зв’язку з розвитком суспіль-

ного житія, культури, науки, те-

хніки; новотвір. Патологічний Н.

- нові, незагальноприйняті слова

та звороти, вживані хворим в ус-

ному і писемному мовленні,

створені ним самим. На відміну

від фізіологічного словоутворен-

ня дітей П.н. є результатом хво-

робливого мислення і відрізня-

ється безглуздям, протиприрод-

ністю вкладеного в нього змісту.

НЕОФОБІЯ (від грец. neos -

молодий, новий, fobos - страх) -

хворобливий страх перед усім

новим, будь-якими змінами, не-

звичними ситуаціями. Н. є нега-

тивною рисою, особливо для лю-

дей, які в своїй роботі повинні

мати високорозвинене почуття

нового - вчених, педагогів. У

аномальних дітей Н. проявляєть-

ся як результат обмеженості ши-

рокого соціального досвіду вихо-

вання в ізоляції від повноцінного

суспільного оточення, збідненос-

ті міжособистісних контактів.

НЕРВОВА СИСТЕМА - си-

стема органів у тварин і людини,

що здійснює зв’язок організму із

зовнішнім середовищем і взає-

мозв’язок органів. Н.с. регулює

та координує всі функції органі-

зму.

Структурним і функціональ-

ним елементом Н.с. є неврон -

нервова клітина з відростками,

розгалуженнями і кінцевим апа-

ратом. Н.с. складається з величе-

зної кількості невронів, які

з’єднуються один з одним через

контакт кінцевих апаратів. Міс-

це, де відбувається цей контакт, і

нервовий імпульс, що переходить

з одного неврона на інший, нази-

вається синапсом.

Н.с. поділяється на централь-

ну, периферичну, вегетативну

Н.с.

Центральна Н.с. складається

із спинного та головного мозку

(див. Мозок головний, Мозок

спинний). З одного боку, вона

пов’язана з усіма органами і тка-

нинами організму через систему

чутливих доцентрових нервових

волокон, що називаються афере-

нтними і несуть збудження до

ЦНС від периферичних сприй-

маючих елементів, з другого -

через систему відцентрових нер-

вових волокон, що називаються

еферентними, якими збудження з

ЦНС надходить до клітин робо-

чих органів (м’язів, залоз, судин

тощо). У всіх відділах ЦНС є чу-

тливі та рухові клітини, що за-

безпечують сприймання та пере-

дачу нервових імпульсів.

Специфічний фактор діяльно-

сті ЦНС - наявність функціона-

льної підпорядкованості між

окремими її органами, що виник-

ла в процесі тривалої еволюції.

Так, рефлекси спинного мозку

(рефлекси довгастого мозку, мо-

зочка) охоплюють лише окремі

органи, які відзначаються доско-

налістю, поширюються на діяль-

ність окремих систем (травної,

дихальної, серцево-судинної то-

що). Рефлекси середнього мозку

відзначаються ще більшою дос-

коналістю, охоплюють скелетну

мускулатуру тіла і забезпечують

складні рухові функції, стояння,

ходіння; рефлекси проміжного

мозку здійснюють і координують

діяльність внутрішніх органів

усіх систем організму в найріз-

номанітніших поєднаннях.

Великі півкулі головного моз-

ку здатні не лише вдосконалюва-

ти всі ці рефлекси, об’єднувати їх

у складні комплекси, а й створю-

вати нові види рефлексів - умов-

ні.

Периферична Н.с. представ-

лена нервами, які відходять від

головного й спинного мозку (че-

репно- і спинномозковими), а та-

кож міжхребцевими нервовими

вузлами і периферичним відді-

лом вегетативної Н.с. - гангліями

- з тими, що підходять до них

(прегангліорними), і тими, які

відходять від них, (постгангліор-

ними) нервовими волокнами.

Вегетативна Н.с. нерозривно

пов’язана з ЦНС й утворює з нею

єдину цілісну Н.с. організму.

Центральні утворення вегетатив-

ної Н.с. розміщені в усіх відділах

ЦНС від спинного мозку до кори

головного мозку включно. За

своєю анатомічною будовою і

функціональними особливостями

вегетативна Н.с. поділяється на

парасимпатичну і симпатичну.

Симпатична Н.с. утворює не-

рвові стволи, що розміщені по

обидва боки хребта. Від них від-

ходять волокна, що утворюють

сплетіння: серцеве, аортальне,

сонячне, шлункове тощо. Поши-

рюючись далі (головним чином

судинною системою), ці волокна

іннервують усі органи і тканини

організму. Таким чином, усі вну-

трішні органи мають подвійну

вегетативну іннервацію - симпа-

тичну і парасимпатичну. Вегета-

тивна Н.с. має тісний зв’язок з

ендокринною, особливо гіпофі-

зом, наднирковими залозами. За-

гальна функція вегетативної Н.с.

полягає в безпосередньому регу-

люванні (під контролем кори го-

ловного мозку) обміну речовин,

теплоутворення, тепловіддачі,

дихання, кровообігу, травлення,

кровотворення тощо, тобто всіх

основних життєвих процесів, що

відбуваються в організмі.

Хвороби вегетативної Н.с.

можуть виникати з різних при-

чин. На першому місці стоять та-

кі інфекційні захворювання, як

грип, малярія, дизентерія, сказ,

холера, черевний та поворотний

тиф, епідемічний менінгіт.

Вегетативна Н.с. часто страж-

дає при інтоксикаціях: отруєнні

окисом вуглецю, метиловим

спиртом, алкоголем і, особливо,

нікотином. Нерідко вегетативна

Н.с. змінюється при авітамінозах.

Травми черепа, особливо закриті,

призводять до змін вегетативних

утворень кори та гіпоталамічної

ділянки.

Патологічні запалення в цент-

ральній і периферичній Н.с.

спричиняють порушення функ-

цій як соматичної, так і вегетати-

ВН01 І1.С., оскільки в кожній діля-

нці Н.с. є елементи обох. Унаслі-

док цього вегетативні симптоми

є складовою майже кожного ор-

ганічного ураження Н.с.

Різною і часто протилежною є

дія симпатичної та парасимпати-

чної іннервації на робочі органи.

При подразненні симпатичних

волокон відбувається розширен-

ня зіниць, прискорення скоро-

чень серця, звуження судин, за-

тримка перистальтики шлунково-

кишкового тракту. Під час под-

разнення парасимпатичних воло-

кон відбувається звуження зі-

ниць, уповільнення скорочень

серця, розширення судин, поси-

лення перистальтики шлунково-

кишкового тракту.

НЕСЕН Галина Михайлівна

(н. 1939) - відомий методист-

організатор з проблем розробки

та забезпечення навчальних за-

кладів України для дітей з особ-

ливостями психофізичного роз-

витку спеціальними підручника-

ми, навчальними програмами,

посібниками, науково-методич-

ною літературою і нормативними

документами. Н. брала активну

участь в організації післядипло-

мної освіти вчителів-дефекто-

логів і республіканських науко-

во-практичних конференцій, пе-

дагогічних читань, семінарів-

практикумів. Після закінчення в