1940) - Український учений, спе-

ціаліст у галузі загальної та спе-

ціальної психології, теорії та ме-

тодики виховної роботи, доктор

психологічних наук, професор,

дійсний член НАПН України,

директор Інституту проблем ви-

ховання НАПН України, заслу-

жений діяч науки і техніки Укра-

їни.

Закінчив дефектологічний

факультет КДШ ім. М. Горького

(1964), працював учителем дитя-

чого будинку для розумово відс-

талих дітей. Має наукові доробки

з питань порівняльної психології

формування трудових навичок у

дітей при нормальному і пору-

шеному інтелектуальному розви-

тку, а також теоретичних про-

блем дефектології, керує підго-

товкою наукових кадрів з корек-

ційної педагогіки та спеціальної

психології. Брав участь як засту-

пник директора у становленні

Інституту дефектології АПН

України. Для розвитку сучасної

української дефектології значу-

щими є фундаментальні дослі-

дження Б. у галузі особистісно

орієнтованого морального вихо-

вання, формування суспільно

значущої довільної поведінки

особистості.

Основні наукові праці: «Пси-

хология формирования трудових

умений учащихся» (1986); «Від

волі до особистості» (2000); «Ви-

ховання особистості: сходження

до духовності» (2007).

БІЛОУСОВ Олександр Ми-

колайович - директор (1984)

Харківського спеціального зага-

льноосвітнього навчально-вихов-

ного закладу для дітей з вадами

зору ім. В. Г. Короленка (раніше

- Харківської обласної спеціаль-

ної гімназії-інтернату для сліпих

дітей ім. В. Г. Короленка), віце-

президент ВГО «АТПУ». Заслу-

жений працівник народної освіти

України.

Б. створив матеріально-тех-

нічну базу, сформував стабільно і

1Bujj4u Іірацшп/лші ivvtfiwnmw

дагогічних і медичних працівни-

ків. Результатом творчих здобут-

ків стало узагальнення досвіду

роботи гімназії-інтернату «Інно-

ваційні підходи в роботі Харків-

ської обласної спеціальної гімна-

зії-інтернату для сліпих дітей ім.

В. Г. Короленка». Під редакцією

Б. колективом закладу було роз-

роблено та видано понад 50 на-

вчально-методичних посібників

із питань навчання і виховання

дітей з вадами зору.

Ініціатор і автор створення

моделі інноваційного загальноос-

вітнього навчального закладу

«Соціалізація особистості незря-

чої дитини й адаптація її в сучас-

не середовище в умовах іннова-

ційного комплексу «НВК гімна-

зія-інтернат для дітей з вадами

зору». На одинадцятій Міжнаро-

дній виставці навчальних закладів

«Сучасна освіта в Україні - 2008»

- модель нагороджена бронзовою

медаллю у номінації «Упрова-

дження здобутків педагогічної

науки в освітню практику».

Нагороджений Орденом

«Україна - дітям» Національного

фонду соціального захисту мате-

рів і дітей. У 2007 р. колектив гі-

мназії-інтернату нагороджено

Почесною грамотою Кабінету

Міністрів України.

У 2006 році обраний віце-

президентом Всеукраїнської гро-

мадської організації «Асоціація

тифлопедагогів України».

БІЛЬМО - стійке помутніння

рогової оболонки ока. Рубцювата

ростається внаслідок різних :

хворювань роговиці, її травм а

опіків. Залежно від розташувг

ня, величини та інтенсивно

помутніння відбувається рі:

зниження зору. Так, при цент]

льному (навпроти зіниці) роз

шуванні Б. спостерігається рі:

зниження гостроти зору, аж

сліпоти (при інтенсивному ПО!

тнінні роговиці); при перифер:

ному - незначне зниження го

роти зору або таке, що впли

на гостроту зору. Іноді Б. рогс

оболонки призводить до її п

риву і зрощування з райдужні

що може вплинути на підвиш

ня внутрішнього тиску ока.

новним методом лікування І

хірургічна кератопластика, к

уражена частина роговиці вис

ється і замінюється прозо]

донорською тканиною. У виї

ках, коли проведення кератої

стики недоцільне, помутнілу

говицю замінюють кератопр'

зом.

БІНАРНИЙ УРОК (від

Ьіпагіш - подвійний) - оди

видів інтегрованого уроку, я

проводять з учнями фахівці з

них предметів або різних гал]

науки, техніки, культури. Наї

клад, у молодших класах ур

рідної мови ведуть учит

класовод та логопед. Завдяки

спільній діяльності досягаю

не лише дидактичні, а й кс

ційно-попереджувальні цілі,

учитель-логопед під час засв

ня навчальної програми на

ках з мови надає диференційова-

ну та індивідуальну допомогу

учням з вадами мовлення, зокре-

ма нерізко вираженим загальним

мовленнєвим недорозвитком. Та-

ким чином педагоги запобігають

труднощам і неуспішності, про-

водять ефективну корекційну ро-

боту, виправляють мовленнєвий

недолік у цієї категорії дітей.

Б.у. має певну специфіку про-

ведення, зумовлену співпрацею

двох педагогів. Розробкою і

впровадженням Б.у. займалися

науковці Ін-ту спеціальної педа-

гогіки АПН України.

БІНАУРАЛЬНИЙ СЛУХ

(від лат. Ьіпі - пара, аиш - вухо)

- здатність сприймати звукові

подразники обома вухами. В по-

всякденному житті звуки, що

сприймаються обома вухами, не

є повністю ідентичними, проте в

слуховій системі вони зливають-

ся в єдиний звуковий образ. Ва-

жливою особливістю Б.с. є здат-

ність локалізувати джерело звуку

в просторі. При слуханні у зву-

ковому полі бінауральний поріг

для різних стимулів (тони, шум,

мовлення) приблизно на 3 дБ

нижчий за моноуральний. Звук

сприймається бінаурально приб-

лизно вдвічі гучніше, ніж моноу-

рально.

Під час дослідження слуху з

використанням навушників єди-

ний «злитий» слуховий образ ла-

тералізується по центру серед-

ньої лінії голови. Для бінаураль-

ного злиття звукового образу

найважливішими є частоти, ниж-

чі за 1500 Гц, особливо частоти в

діапазоні 300-600 Гц. Два висо-

кочастотних тони, що значно ві-

дрізняються за частотою і подані

окремо на кожне вухо, сприйма-

тимуться як два окремих сигна-

ли. Якщо ж обидва тони моду-

лювати одним і тим самим низь-

кочастотним тоном, то пацієнт

почне сприймати злитий звуко-

вий образ. Якщо в одне вухо по-

дається тон однієї частоти, а в

друге - тон, який відрізняється

від першого на кілька Гц, то у

злитому слуховому образі з’яв-

ляються пульсації. Бінауральні

пульсації виникають при центра-

льній взаємодії збудження від

кожного вуха, оскільки в цьому

випадку виключається безпосе-

редня акустична взаємодія сиг-

налів. Коли різниця в частоті між

тонами, що подаються на кожне

вухо, перевищує 200 Гц, злитий

слуховий образ розщеплюється

на два однорідних тони, а потім,

із наступним збільшенням різни-

ці в частоті сприймання кожного

тону, переміщується у відповідне

вухо.

БІНЕ Альфред (1857-1911) -

фр. психолог, пропагандист екс-

периментального методу в меди-

цині, психології, педагогіці. Зро-

бив значний внесок у розвиток

педагогіки й олігофренопедагогі-

ки. Заслуговує визнання ідея Б.

про надання педагогіці статусу

науки, що позбавлена емпіризму,

керується результатами експери-

менту. В навчанні розумово відс-

талих Б. вважав основною прак-

ВІДВОДИВ ручній праи>, -----.

пристосовуванню індивіда до на-

вколишнього середовища. Орга-

нізоване в такий спосіб навчання,

з точки зору Б., активізує учня,

робить його діяльнішим, працез-

датним, спонукає думати і твори-

ти. Специфіку навчання розумо-

во відсталих учений вбачав у то-

му, щоб навчити їх учитися. Для

цього Б. рекомендував застосо-

вувати систему спеціальних тре-

нувальних вправ на розвиток

спритності, швидкої реакції та

достатнього орієнтування в на-

вколишньому середовищі.

Б. - співавтор методу вивчен-

ня інтелектуального розвитку,

який сприяє діагностиці розумо-

вої відсталості під час відбору

дітей у спеціальні заклади. Зго-

дом цей метод Б. застосовував

під час вимірювання інтелекту в

межах норми. В основі методу -

спеціальні тести, за результатами

виконання яких визначався так

званий розумовий вік, вирахову-

валася різниця між розумовим і

хронологічним віком; негативне

число свідчило про розумову від-

сталість. Відомі різноманітні мо-

дифікації методу Б. для психодіа-

гностики дітей віком від 2 до 16

років.

Основна наукова праця -

«Метрична шкала».

БІНЕ-СІМОНА ТЕСТ - пе-

рший тест інтелекту, прототип

сучасних тестів діагностики рів-

ня інтелектуального розвитку.

Розроблений у 1905 р. фр. психо-

НОМ. До СІ вир

кала необхідність виявлення ро-

зумово неповноцінних дітей і на-

правлення їх у спеціальні школи.

Перший варіант тесту містив 30

завдань, розташованих зі зрос-

танням складності таким чином,

що вірогідність успішного вико-

нання збільшувалась із хроноло-

гічним віком. Рівень складності

завдань визначався емпірично;

особи з різними видами недоумс-

тва не могли розв’язати завдання

за межами певного рівня склад-

ності. На цій підставі й здійсню-

валася диференціація. При доборі

завдань відповідно до теоретич-

них положень авторів було зроб-

лено акцент на «складні інтелек-

туальні процеси», що вивчалися.

Водночас цей тест був допоміж-

ним інструментом для вивчення

інтелекту.

У 1908 р. Б.-С.т. було суттєво

доопрацьовано, значно розшире-

на вибірка стандартизації. У

цьому варіанті тесту автори мали

на меті ширше завдання: крім

диференціації на нормальних і

недоумкуватих, виділити різні

рівні інтелектуального розвитку

нормальних дітей. Тести-

завдання групувалися за вікови-

ми рівнями (10 вікових рівнів).

Кожний з них містив 5 задач, які

діти з нормальним інтелектом

успішно розв’язують.

У 1911 р. опубліковано моди-

фікований варіант Б.-С.т. Шкала

вимірювання досягла вікового

рівня дорослих. Ці варіанти тес-

тів не передбачали визначення

коефіцієнта інтелекту.

Тести Б.-С.т. привернули ува-

гу психологів усього світу. Вони

перекладалися багатьма мовами,

широко впроваджувалися в прак-

тику, стали поштовхом для роз-

витку тестування рівня розумо-

вого розвитку, вихідним матеріа-

лом для створення різних варіан-

тів інтелектуальних тестів. Б.-

С.т. у редакції 1911р. використо-

вували педагоги нашої країни

(1920-1930) у практичній діяль-

ності.

За оцінкою В. Лубовського,

недоліки Б.-С.т. полягали в тому,

що завдання для різних вікових

ступенів не були однорідними за

характером. Відносна складність

виконання - фактично єдиний

критерій добору завдань, у всьо-

му іншому він був випадковим;

спектр досліджуваних функцій

дуже вузький; п’ять груп завдань

спрямовані переважно на тесту-

вання словесної пам’яті, словни-

кового запасу, вміння користува-

тися ним, здатність оперувати

символами. Ці тести не могли

використовуватися для диферен-

ціації різних форм порушеного

розвитку, не допомагали розріз-

няти й педагогічну занедбаність.

Вони лише констатували факт

відставання, а тому були досить

грубим і соціально необ’єктив-

ним інструментом діагностики.

Висока оцінка психологів і педа-

гогів того часу пояснюється ли-

ше тим, що Б.-С.т. були першою

спробою вимірювання розумових

здібностей.

БІНОКУЛЯРНИЙ ЗІР (від

лат. Ьіпі - два, oculus - око) -

здатність бачити обома очима

одночасно (протилежне - моно-

кулярний зір); предмет сприйма-

ється як єдине ціле. Б.з., забезпе-

чує просторове, стереоскопічне

сприймання навколишнього сві-

ту. Формується Б.з. протягом 7-

15 років.

Механізм Б.з. полягає в тому,

що в процесі фіксації обома очи-

ма певного предмета беруть

участь ідентичні точки сітківки

ока, що забезпечує злиття зобра-

ження та його сприймання як

єдиного цілого. Якщо об’єкт фік-

сується на диспаратних (неіден-

тичних) точках, його зображення

передається в різні зони зорового

центру, через що злиття зобра-

ження не відбувається, а виникає

його подвоєння - диплопія. Різ-

номанітні порушення Б.з. спо-

стерігаються при косоокості.

БІОГЕНЕТИЧНИЙ ЗАКОН

(від грец. bios - життя, лат.

genesis - народження, виникнен-

ня) - положення, сформульоване

Ф. Мюллером та Е. Геккелем,

відображає закономірне повто-

рення (рекапітуляцію) предко-

вих форм в індивідуальному

(переважно ембріональному) ро-

звитку вищих організмів. Тобто,

онтогенез є стислим і скороче-

ним повторенням процесу філо-

генезу - тих етапів, які пройшли

предки у своєму історичному ро-

звитку.

пізніше ь.з. оуло поширено

на постнатальний період життя

дитини та оголошено послідов-

никами Е. Геккеля всезагальним

законом. Керуючись ним, деякі

педагоги та педологи заперечу-

вали соціальну зумовленість роз-

витку дитини та провідну роль

виховання у формуванні його

особистості (Р. Краєвський).

Критика Б.з. мала, насампе-

ред, соціально-політичний, а не

науковий характер. Наукова по-

зиція щодо Б.з. полягає в оціню-

ванні його положень як з точки

зору еволюціонізму (від лат. єуо-

Іийо - розгортання, розкриття),

так і з точки креаціонізму (від

лат. сгеагіо - створення, поро-

дження). Посилення креаціоніст-

ських позицій в науці зумовлене

тим, що досі не встановлена мо-

жливість міжвидових переходів,

а еволюційні зміни спостеріга-

ються лише в межах роду (Г.

Морріс), що не дає змогу розгля-

дати еволюційну теорію Ж.-Б.

Ламарка та Ч. Дарвіна як науко-

ву, а зумовлює ставлення до неї

як до світоглядної позиції.

Протиріччя між креаціоніст-

ськими та еволюціоністськими

підходами до сутності психобіо-

логічної діяльності людини та

різних психічних феноменів неа-

нтагоністичне і долається шля-

хом функціонального різнонава-

нтаження понять «індивідуаль-

ність» та «індивідуум». Воно по-

лягає в тому, що «індивідуаль-

ність» продуктивніше розглядати

у філософських термінах, які

стосуються всього виявленого та

невиявленого буття, «індивіду-

ум» - у термінах соціально-

біологічної та соціально-куль-

турної еволюції.

Притаманне сучасному стану

суспільної свідомості метафізич-

не та містичне сприйняття пси-

хосоціальних явищ потребує ре-

тельного вивчення всіх феноме-

нів, які свідчать на користь та

проти дієвості Б.з.

БІСЕКСУАЛЬНІСТЬ (від

лат. Ьіпі - два, явхисіИя - стате-

вий) - наявність в індивіда стате-

вих залоз або ознак протилежної

статі; двостатевість, гермафроди-

тизм.

БЛІНОВА (КЛИМАНСЬ-

КА) Ганна Йосипівна (н. 1926)

- вчитель-методист у галузі ло-

гопедії. Закінчила дефектологіч-

ний ф-т КДГП ім. М. Горького

(1966); працює в спеціальних за-

кладах логопедичного профілю.

Досліджує проблеми спеціальної

педагогіки, зокрема виправлення

вад вимови в учнів молодшого

шкільного віку; особливості та

шляхи формування доказового,

логічного мислення розумово ві-

дсталих учнів у процесі навчан-

ня; шляхи подолання дислексій і

вад письма у дітей.

Основні наукові праці: «Ди-

дактичний матеріал для подолан-

ня дислексій у дітей» (у співавт.);

«Дидактичний матеріал для по-

долання вад письма у дітей» (у

співавт.); «Дидактичний матеріал

для логопедичних занять» (у спі-

вавт.).

ьиики кіра Дмитрівна

(1936-1985) - укр. сурдопедагог,

фахівець у галузі навчання і ви-

ховання дітей з вадами слуху,

канд. пед. наук, доцент. Трудову

діяльність розпочала в Українсь-

кому товаристві глухих перекла-

дачем. У 1962 р. розпочала ви-

кладацьку діяльність на дефекто-

логічному факультеті КДПІ ім.

М. Горького.

Автор ЗО науково-методичних

праць, у тому числі методичних

листів із проблеми навчання глу-

хих мови, підручників, навчаль-

них посібників для глухих учнів

із розвитку мовлення, один з

яких нагороджено бронзовою

медаллю ВДНГ СРСР.

Основні наукові праці: «Разви-

тие речи». Учебник для 2 кл. шко-

лы глухих; «Розвиток мови». Під-

ручник для 2 кл. школи глухих;

«Розвиток мови». Підручник для З

кл. школи глухих; «Дидактичний

матеріал з розвитку мови».

БОНДАР Віталій Іванович

(н. 1938) - д-р пед. наук (1992),

проф. (1992), дійсний член (ака-

демік) НАПН України (1990), За-

служений працівник освіти Укра-

їни, директор науково-методич-

ного центру інклюзивної освіти,

спеціаліст у галузі олігофренопе-

дагогіки та спеціальної психоло-

гії.

З 1965 по 1987 р. працював у

КДПІ ім. М. Горького, зробив

значний внесок як викладач, де-

кан дефектологічного факультету

в справі підготовки спеціалістів

дефектологів, розробки й вдос-

коналення навчальних планів та

програм. Під керівництвом Б., як

першого директора Ін-ту дефек-

тології (нині спеціальної педаго-

гіки) АПН України (1993-2009),

відбулося становлення цього на-

укового закладу, розширення те-

матики науково-дослідної робо-

ти, зміцнився його кадровий по-

тенціал, створено державну сис-

тему підготовки та атестації нау-

ково-педагогічних кадрів вищої

кваліфікації зі спеціальностей

«спеціальна психологія», «коре-

кційна педагогіка». У 1995 р. за-

початкував Всеукраїнський на-

ук.-метод. ж-л «Дефектологія»,

який постановою ВАК України

включено до переліку наукових

фахових видань, до 2009 р. був

головним редактором.

За наукового керівництва Б.

підготовлено і захищено 2 док-

торські та 22 кандидатські дисер-

тації, які збагатили корекційну

педагогіку і спеціальну психоло-

гію новими технологіями корек-

ційного навчання. Він - організа-

тор міжнародних та укр. науко-

вих конференцій у галузі дефек-

тології. Як голова науково-

методичної комісії МОН України

зі спеціальної освіти (1995-2009)

сприяв навчально-методичному

забезпеченню потреб спеціальної

школи. Наукова діяльність Б.

пов’язана з розробкою психоло-

го-педагогічних проблем профе-

сійно-трудового навчання і вихо-

вання розумово відсталих шко-

лярів, їх підготовки до самостій-

ного життя. Йому належить фун-

даментальне дослідження історії

розвитку в Україні теорії і прак-

тики професійно-трудового на-

вчання учнів допоміжної школи

та історії олігофренопедагогіки.

Б. співавтор перших навчальних

програм і підручників із фізики

(7, 8, 9 класи) для розумово відс-

талих дітей.

Б. автор понад 270 наукових

праць, основними серед яких є:

монографії «Психология форми-

рования трудовых учений шко-

льников» (109 с.), «Підготовка

учнів допоміжної школи до са-

мостійної трудової діяльності»

(130 с.), «Проблеми корекційного

навчання у спеціальній педагогі-

ці» (174 с.); підручники «Історія

олігофренопедагогіки» (375 с.) (у

співавт. з В. В. Золотоверх), «Фі-

зика для розумово відсталих уч-

нів 7-8-9 класів» (у співавт. з JI.

М. Гнатюк); навчальні посібники

«Трудове виховання учнів допо-

міжної школи» (112 с.), «Психо-

лого-педагогічні основи розвитку

дітей в системі М. Монтессорі»

(у співавт. з А. М. Ільченко),

«Особливості формування тру-

дової компетентності розумово

відсталих учнів» (167 с.) (у спі-

вавт. з К. В. Рейда), з яких 10 ре-

комендовані Міністерством осві-

ти і науки України.

За особисті досягнення в га-

лузі корекційної педагогіки і

психології нагороджений почес-

ною грамотою Президії Верхов-

ної Ради України.

БОНДАР Володимир Івано-

вич (н. 1936) - відомий українсь-

кии учении в галузі загальної та

корекційної педагогіки, д-р пед.

наук, проф., дійсний член НАПН

України, заслужений працівник

освіти України, директор Інсти-

туту педагогіки та психології

НПУ ім. М. П. Драгоманова. Пе-

рші наукові дослідження Б. ще з

часів його навчання в аспірантурі

за спеціальністю «Корекційна

педагогіка» були пов’язані з де-

фектологічною проблематикою.

У 1969 р. Б. в Ін-ті дефектоло-

гії АПН СРСР (м. Москва) захис-

тив кандидатську дисертацію, в

якій розв’язав принципово важ-

ливе для олігофренопедагогіки

завдання навчання розумово від-

сталих дітей застосуванню знань

у практичній діяльності. Для роз-

витку сучасної корекційної педа-

гогіки мають значення фундаме-

нтальні дослідження Б. у галузі

загальної дидактики та управлін-

ня освітніми закладами.

Основні наукові праці: «Ди-

дактика» (2005); «Основи спеціа-

льної дидактики» (у співавт.,