1) Легені з дихальним горлом

(трахеєю); 2) гортань із голосо-

вими зв’язками; 3) надставна

труба, тобто ряд порожнин, роз-

ташованих вище над голосовими

зв’язками (надзв’язочна частина

гортані, глотка, ротова та носова

порожнини).

Утворення голосу та вимов-

ляння звуків мовлення відбува-

ється у фазі видиху. Повітря з ле-

генів надходить у бронхи, а потім

- у трахею та гортань. Гортань -

це широка коротка трубка, що

складається з хрящового скелета

та м’язово-сполучного апарату.

Найважливішими для мовленнє-

вої функції є внутрішні м’язи го-

ртані. Разом із слизовою оболон-

кою, що їх покриває, вони утво-

рюють голосові зв’язки. Між го-

лосовими зв’язками розташована

голосова щілина. Під час дихан-

ня вона широко розкрита та має

форму рівностороннього трикут-

ника; під час голосоутворення

зв’язки перебувають у зімкнено-

му стані.

Над гортанню розташована

глотка. Верхня частина глотки,

або носоглотка, з’єднується з но-

совою порожниною завдяки двом

отворам - хоанам; середня час-

тина глотки, або ротоглотка,

з’єднується з порожниною рота;

нижня частина, або гортаноглот-

ка, з’єднується з глоткою через

вхід у гортань. Порожнина глот-

ки, носа та рота, що входять до

складу надставної труби, - це не

лише резонатори, які підсилюють

голос і надають йому індивідуа-

льного тембру, а й місце утво-

рення звуків мовлення (див. Ар-

тикуляція). Найсуттєвішу роль в

утворенні мовленнєвих звуків

відіграють органи порожнини

рота: язик, губи, тверде та м’яке

піднебіння, альвеоли.

Язик - масивний м’язовий ор-

ган. Його передня частина рухо-

ма, задня фіксована і має назву

кореня язика. У рухомій частині

язика розрізнюють кінчик, пе-

редній край (лезо), бокові краї та

спинку. Спинка язика умовно

поділяється на три частини - пе-

редню, середню та задню. Скла-

дно переплетена система м’язів,

різноманітність точок їхнього

прикріплення дає змогу змінюва-

ти форму, положення та напру-

ження язика під час мовлення. Це

має велике значення, оскільки

язик бере участь в утворенні всіх

голосних і майже всіх приголос-

них звуків (крім губних). Важли-

ва роль в утворенні звуків мов-

лення належить нижній щелепі,

зубам, альвеолам, твердому і

м’якому піднебінням, губам. Ар-

тикуляційна функція цих органів

полягає в утворенні щілин і зімк-

нень, що виникають під час на-

ближення або торкання язика до

піднебіння, альвеол, зубів, а та-

кож під час стуляння губ чи при-

тискання їх до зубів. Акустичні

особливості кожного звука мов-

лення визначаються особливос-

тями його артикуляції (див. Ар-

тикуляція, Голос, Фонація).

МОВЛЕННЄВИЙ РЕЖИМ

у спеціальних школах і дошкіль-

них установах для глухих і сла-

бочуючих - це сукупність педа-

гогічних і організаційних вимог,

форм, заходів, обов’язкових для

сурдопедагогів, дітей і всього пе-

рсоналу спеціального закладу.

М.р. - особливо важлива умова

та засіб навчання дітей із вадами

слуху словесного мовлення; це

спілкування дітей між собою, з

оточуючими їх дорослими, у

сім’ї за допомогою словесного

мовлення.

М.р. потребує від дитини пос-

тійного контролю за мовленням,

збагачення словникового запасу,

засвоєння нового мовленнєвого

матеріалу. Це досягається завдя-

ки правильній організації роботи

та методичним вимогам, які спо-

нукають дитину до потреби в за-

своєнні необхідного мовленнєво-

го матеріалу. Для цього викорис-

товуються різні організаційні

форми: уроки, індивідуальні за-

няття, екскурсії, спостереження,

мовленнєві ранки, літературні

читання, зустрічі з дітьми, котрі

чують, змагання між класами,

виховними групами, проведення

мовних олімпіад, походів, спор-

тивних змагань тощо.

М.р. як організаційно-мето-

дична форма є складовою систе-

ми роботи з глухими і слабочую-

чими дітьми, коли словесне мов-

лення стає основним засобом

спілкування та навчання.

МОВЛЕННЯ - це функціо-

нування мови, продукт мовлен-

нєвої діяльності в процесі якої

використовуються одиниці, кате-

горії, форми та норми мови; пос-

лідовність мовних знаків, що ор-

ганізовуються відповідно до пот-

реб інформації, яка висловлюєть-

ся. Як і мова, М. відноситься до

суспільних явищ. М. виникає й

розвивається під впливом потреб

у спілкуванні та слугує цілям су-

спільного об’єднання людей. М.

завжди має певну форму і поза-

мовний зміст.

Фізіологічною основою М. є

діяльність другої сигнальної сис-

теми, що тісно пов’язана і взає-

модіє з першою. Без активної

участі сигнальної системи М. не-

можливе. Найважливішими оди-

ницями М. є висловлювання, діа-

логічна єдність, надфразова єд-

ність, синтагма.

Завдяки зіставленню певних

слів зі сприйнятими конкретними

предметами або явищами в про-

цесі спілкування в мозку людини

утворюються системи тимчасо-

вих зв’язків. Певні слова стають

засобом узагальнюючого позна-

чення конкретних предметів і

явищ, їхніх ознак та якостей.

Тимчасові зв’язки утворюються і

між словами, що знаходять своє

вираження в утворенні словоспо-

лучень, фраз і речень, конструк-

ції яких підпорядковані законам

граматики.

М. тісно пов’язане з психіч-

ним станом людини: мисленням,

пам’яттю, уявою, емоціями тощо.

Спілкуючись, людина повідом-

ляє свої знання, думки, бажання,

спонукає оточуючих до різних

дій (вимагає, радить, просить

тощо). Існує дві функції М.: по-

відомляюча і спонукальна. Обид-

ві слугують взаємодії між людь-

ми, тому найчастіше є одним ці-

лим і мають назву комунікатив-

ної функції.

Порушення у висловлюван-

нях граматичних зв’язків між

словами сигналізує про пору-

шення процесів мислення й мов-

лення.

Навчання М. - це опанування

способами формування та фор-

мулювання думок засобами мо-

ви. М. це не лише процес вико-

ристання людиною засобів мови

з метою спілкування, а й форма

існування мови в мовленнєвій

діяльності, актах сприймання і

розуміння під час слухання або

читання, актах говоріння і пи-

сання, а також результат мовлен-

нєвої діяльності.

М. необхідна основа людсь-

кого мислення, процесу відобра-

ження дійсності в поняттях, су-

дженнях, умовиводах. Думка не

може виникнути та існувати поза

мисленням. Людина мислить за

допомогою слів, які вимовляють-

ся вголос або подумки. Мислення

здійснюється у формі М. Людина

передбачає і планує свою мов-

леннєву діяльність, використо-

вуючи знаки мови. Розрізняють

М. усне і писемне, зовнішнє і

внутрішнє, рецептивне і продук-

тивне.

Усне М. може бути у формі

діалогу чи монологу Діалогічне

М. - розмова двох або кількох

осіб, висловлювання кожної з

яких характеризується стислістю.

Монологічне М. характеризуєть-

ся граматичною розгорненістю і

складністю.

Для писемного М., що вико-

нує таку ж саму функцію спілку-

вання, що й усне, застосовують

необхідні графічні знаки. Писем-

не М. характеризується відсутні-

стю безпосереднього контакту із

співбесідником, більшою розгор-

неністю, ніж форми усного М.

Зовнішнє М. спрямовується

до інших людей в усній або пи-

семній формі та передає думки

співбесіднику.

Внутрішнім М. користуються

в процесі мислення подумки. Во-

но дає змогу мислити навіть тоді,

коли людина нічого не вимовляє.

Звичайно людина, перш ніж ви-

словити думку, користується

внутрішнім М. Для нього харак-

терна стислість.

Рецептивне М. - це мовлен-

нєва діяльність, характерна для

того, хто слухає, читає (реципіє-

нта), або сприймає й усвідомлює

графічний текст.

Продуктивне М. - це мовлен-

нєва діяльність, характерна для

того, хто говорить або пише

(продуцента), або для того, хто

передає свої думки вголос.

МОДУЛЯЦІЯ ГОЛОСУ (від

лат. тосіиіаио - мірність) - зміна

висоти голосу, пов’язана з інто-

нуванням. За значного зниження

слуху в дітей М.г. може бути по-

рушена, що негативно познача-

ється на виразності мовлення,

робить його монотонним. Під час

роботи над М.г. велике значення

має загальний емоційний розви-

ток дитини, використання зали-

шків слуху та вібраційних від-

чуттів для сприймання мовлення.

З цією метою доцільне викорис-

тання звукопідсилювальної апа-

ратури, інших технічних засобів,

зокрема «Відеофонатора», який

дає змогу стимулювати зміну ви-

соти голосу людини та керувати

цим процесом.

МОЗГОВА Галина Петрів-

на (н. 1958) - український уче-

ний-дефектолог, д-р психол. наук

(2010), проф. кафедри логопедії

Ін-ту корекційної педагогіки та

психології НПУ ім. М. П. Драго-

манова. Спеціаліст у галузі ме-

дицини, спеціальної та медичної

психології.

Досліджує проблеми психо-

соматичної патології у дітей при

нормальному й порушеному роз-

витку, комплексної медико-пси-

холого-педагогічної реабілітації.

Розробила оригінальні методики

діагностики та психологічної ко-

рекції стійких стереотипів психо-

емоційного реагування дітей та

підлітків, виявила фактори ризи-

ку утворення в них психосомати-

чних захворювань.

Основні наукові праці: моно-

графія «Психосоматичні захво-

рювання у дітей та підлітків. Діа-

гностика та реабілітація» (261 с.);

«Вплив середовища на форму-

вання психосоматичних розладів

у дітей» (Науковий часопис НПУ

ім. М. П. Драгоманова. Вип. 11. —

С. 311-315).

МОЗОК ГОЛОВНИЙ - пе-

редній відділ ЦНС, розташова-

ний у порожнині черепа. Функція

цього відділу — здійснення скла-

дних рефлекторних реакцій, які

становлять основу вищої нерво-

вої діяльності (поведінки) органі-

зму.

М.г. складається з переднього

або великого М., проміжного, се-

реднього, заднього та довгастого

мозків. Великий М. поділяється

на дві півкулі - праву й ліву. Вся

поверхня мозку вкрита сірою ре-

човиною - корою і порізана ве-

ликою кількістю борозен, що ді-

лять її на звивини, з яких скла-

даються долі (зони): лобна, скро-

нева, тім’яна й потилична. Про-

міжний М. утворюється зоровим

бугром (таламусом) і підбугро-

вою (гіпоталамічною) частиною.

Середній М. бере участь у регу-

ляції тонусу м’язів. Задній М.

включає вароліїв міст і мозочок,

що є регулятором координації

рухів.

Довгастий М. - провідний

між спинним і великим М. У

ньому знаходяться життєво важ-

ливі центри дихання, кровообігу,

ковтання тощо.

Основні функції кори великих

півкуль у людини: сприймання,

вищий аналіз і синтез усіх подра-

зників, що надходять від зовніш-

нього і внутрішнього середовищ,

здійснення мислення, мовлення і

свідомої діяльності.

Порушення нормальної дія-

льності М.г. виникають при різ-

них захворюваннях: порушення

кровообігу, психічні захворю-

вання, інфекційні захворювання

(енцефаліт, менінгіт, туберку-

льоз, сифіліс М.г., пухлини, тра-

вми, недоліки розвитку тощо).

При патологічних станах М.г.

проявляються розлади з характе-

рними симптомами, що залежать

від переважного ураження тих чи

інших відділів М. Захворювання

обох лобних частин супроводжу-

ється недоумкуватістю, цілкови-

тою дезорієнтацією, різким осла-

бленням пам’яті й критичності,

неадекватністю поведінки.

При ураженні скроневої долі

з’являються мовленнєві розлади

у вигляді сенсорної афазії, нюхо-

ві й смакові розлади, епілептичні

напади. Тісні функціонально-

динамічні зв’язки тім’яно-поти-

личних відділів М.г. і скроневих

долей спричиняють виникнення

комплексних симптомів.

Ураження тім’яної долі приз-

водить до агностичних розладів,

розладів праксису й мовлення

амнестичного та семантичного

характеру. Часто виникає прос-

торова дезорієнтація, нездатність

розрізняти правий і лівий бік, ро-

злади письма, читання, рахунку.

МОЗОК СПИННИИ - відділ

ЦНС хребетних і людини, роз-

міщений у хребетному каналі.

М.с. бере участь у здійсненні всіх

складних рухових реакцій орга-

нізму, іннервуючи скелетну мус-

кулатуру (крім м’язів голови).

Важливою функцією М.с. є про-

ведення імпульсів від перифери-

чних рецепторів до головного

мозку і від нього - до ефектор-

них апаратів. М.с. має вигляд

шнура, що поступово звужується

донизу. Цей шнур має два пото-

вщення - шийне й поперекове.

Від них відходить велика кіль-

кість міцних корінців, які утво-

рюють периферичні нерви верх-

ніх і нижніх кінцівок. М.с. зверху

поступово переходить у довгас-

тий, а нижній його кінець пере-

ходить у так звану кінцеву нитку.

М.с. оточений мозковими оболо-

нками: твердою (зовнішньою),

м’якою або судинистою (внутрі-

шньою), павутинною (серед-

ньою). Простір між м’якою і па-

вутинною оболонками заповне-

ний спинномозковою рідиною

(ликвором).

У центрі М.с. міститься сіра

речовина (накопичення нервових

клітин). Сіра речовина М.с. ото-

чена білою речовиною, в якій ро-

зрізняють передні, бокові та зад-

ні стовпи, що складаються із не-

рвових волокон. У отворах між

хребцями знаходяться міжхребе-

тні вузли. Клітини цих вузлів

мають по одному відростку, який

при виході з клітини ділиться на

два. Одні (центральні) відростки

цих клітин ідуть до спинного мо-

зку, інші (периферичні) - спря-

мовуються разом із периферич-

ними нервами до шкіри, м’язів,

сухожиль. Зв’язок М.с. із голов-

ним мозком надходить довгими

шляхами - висхідними (аферент-

ними) і нисхідними (еферентни-

ми).

Пошкодження М.с. на будь-

якому рівні порушує передачу як

чутливих імпульсів у головний

мозок, так і рухових - від нього.

Наслідком цього може бути втра-

та чутливості, паралічі, пору-

шення судинно-рухових і т. зв.

трофічних імпульсів (тих, що ре-

гулюють обмін речовин тканини)

та інші розлади функцій організ-

му.

МОНОГРАМА - графічний

запис мовлення за допомогою

апарата, який реєструє рівень

звукового тиску.

МОНОКУЛЯРНИЙ ЗІР (від

грец. monos - один, лат. oculus -

око) - бачення одним оком. М.з.

спостерігається у випадках одно-

окості, може бути за наявності

обох очей при розладі бінокуля-

рного зору, анізометропії, низь-

кій гостроті центрального зору,

через травму, при захворюванні

або аномалії розвитку органа зо-

ру. М.з. частий у сліпих і слабо-

зорих дітей.

МОНОПЛЕГІЯ (від грец.

monos — один, plege - ураження)

- парез однієї кінцівки.

МОНОФОБІЯ (від грец.

movos - страх) - психічний стан,

який виявляється у боязні зали-

шитися на самоті. М. може вияв-

лятися в дітей, які потрапляють у

стан ізоляції у колективі. Вихо-

вання дитини з недоліками пси-

хофізичного розвитку має перед-

бачати розвиток у неї багатопла-

нових міжособистісних взаємин,

які запобігали б виникненню М.

МОНТЕССОРІ Марія

(1870-1952) - італ. педагог, за-

кінчила Римський ун-т. Перша

жінка - д-р мед. наук. Викорис-

товуючи ідеї французького ліка-

ря та психолога Е. Сегена, М. ро-

зробила оригінальні методи сен-

сорного виховання розумово від-

сталих дітей. Організувала в Римі

підготовку вчителів-фахівців для

виховання розумово відсталих

дітей. Критикувала тогочасну

школу за муштру, ігнорування

природних запитів дитини. Вва-

жала, що фізичний і духовний

розвиток дитини здійснюється на

основі спеціальних законів. Га-

льмування природного розвитку

відбувається тоді, коли дорослі

нав’язують свої навички та уста-

новки. Погляди М. — різновид те-

орії «вільного» виховання. Вона

закликала до організації педаго-

гічного процесу таким чином,

щоб він максимально відповідав

потребам дитини. Внутрішні по-

треби неможливо «розгадати», а

можна лише передбачати, якщо

залишити дитину вільною в при-

родних проявах.

Свої педагогічні ідеї М. поча-

ла використовувати на практиці з