
- •1, 2 Є розбірливість, а для п. З -
- •Valentia - сила) - суперечливе,
- •0,1) Ступеня.
- •10. Проведені в Україні дослі-
- •1997 Рр. Опубліковані дослі-
- •1940) - Український учений, спе-
- •1Bujj4u Іірацшп/лші ivvtfiwnmw
- •1975); «Шляхи підвищення ефек-
- •1944 Р. - в нді дефектології
- •1844 Р. Викладав перший самос-
- •1974 Р. - «Шкала Векслера для
- •1920 Р. Розпорядженням Управ-
- •100 Гц. Високу в.Ч. Мають кінчи-
- •70 Наукових праць. За її методи-
- •2»; «Особливі діти в закладі і со-
- •1790) - Нім. Сурдопедагог, один
- •Ivjii і ип jupuoui u unojiuu і upa. Njpn
- •9 Кл. Вивчають елементи соціаль-
- •1 111 Ij I 1 шф1л {від грец.
- •3 Р.), не може самостійно оволо-
- •1981 Рр. - старший науковий
- •1938-1945 Рр. - у Москві.
- •2, 4 Класи; «Буквар» для дітей зі
- •1955-1958 Рр. Очолював відділ
- •1996 Р. Видається у видавництві
- •Ittinn mii/ipi*I, сірал. /4,. — u,V и
- •1958-1959 Рр., профілювання на-
- •140 ДБ для людей з нормальним
- •3. У дітей з особливостями
- •3. Виникають у 2,5-3,5 роки
- •1) Гуманітарної та соціально-
- •1 Курс - зо днів; 2-3 курси - зо
- •1934) — Укр. Педагог, учитель-
- •1948 По 1974 рр. - завідувачем
- •1994 До 2003 р. Очолювала лабо-
- •10° У найбільшому діаметрі ви-
- •1951); О. Дьячков, докт. Пед. На-
- •1. Сприяє ефективному впли-
- •Infantilis - дитячий) - збереження
- •4 До 16 років. За допомогою лі-
- •1942 Р. Вони встановили, що клі-
- •1979) М. Дніпропетровськ, асис-
- •II відділення направляються сла-
- •293 С.); підручник «Логопедія» (у
- •1) Сукупність педагогічних та лі-
- •1933 Р. Частота вияву точно не
- •1942) - Укр. Дефектолог, канд.
- •1968 Р. К. - заст. Директора Ін-ту
- •40 Хв, індивідуального - 15-20
- •II», «Психолого-педагогічні ос-
- •1971 Р. Національним ін-том не-
- •1) Легені з дихальним горлом
- •1907 Р. У дошкільних закладах,
- •1 Рік 10 місяців - 4 роки) виді-
- •7 Класу. З метою всебічного роз-
- •40, Але з’явилися колективні та
- •XVIII ст. Формується поняття
- •1967 Р. Дефектологічного ф-ту
- •1963-1974 Рр. - директор Одесь-
- •0.Д. Потребують не меншої ува-
- •1 Рік, порівняно з масовою шко-
- •0,04). Залишковий зір має велике
- •0.Д. Надається педагогічна
- •0/05 - Вухо та ясіегоя - твердий,
- •10 Од (таке дослідження назива-
- •1990-Х) на сучасному етапі роз-
- •13.05.1993 Р. № 136) спеціальна
- •7 Років). Хвороба поширюється
- •1) Надання учням загальнотехні-
- •6 Років; старша - 6-7 років; під-
- •10 Класі допоміжної школи заве-
- •XX ст. Відомим російським нев-
- •4,5 Год. У другому (1911) - кіль-
- •1. Органічна п., в основі якої
- •1968 Р. - відділу вивчення, на-
- •VI« ілиосиїишлшші сш-
- •1978), «Мова, пізнавальна діяль-
- •14 Років ліквідуються залишкові
- •5Єи5м5 поЧуТтя, відЧуТтя) — ЧуТтє-
- •1885 Р. Керував кафедрою психі-
- •1944 Р. С. Приїхала до Москви,
- •0,01 До 0,04, яка дозволяє орієн-
- •Iи.Ті у ш рчлзвиїлу,
- •1963 Р. - на дефектологічному ф-
- •1923 Р. У Харкові було організо-
- •1978 Р. У 80-ті рр. Займалася
- •1973-1978 Pp. Завідувала лабора-
- •3. Фрейдом, - підключення енер-
- •Viewer-з», який складається з
- •1975), Деканом (1975-1980) де-
- •1.1. Мамайчук); макатон — аб-
- •70 Дб; III ступінь - зниження
- •6 Кл. Допоміжної школи.
- •9 Класах II варіанту структури
- •5 Класу - методом скоропису. Ді-
- •2003 Р. - заступник директора Ін-
- •40 Програм для дошкільних за-
- •2) При порушенні звуковимовної
- •X. Як утворення особистості
- •X. Адресував не лише логопедам,
- •X. Захворюють діти у 5-15 років,
- •1, 2, 3). Ш.А. Є істотним джере-
- •XX ст. За ініціативою Ольги та
- •1975 Р. Ілюстрований рельєфни-
- •1932 Pp., щ. Домігся підготовки
- •1997 Рр. - президент-організатор
- •XX ст.): Нариси» (відповідаль-
1) Легені з дихальним горлом
(трахеєю); 2) гортань із голосо-
вими зв’язками; 3) надставна
труба, тобто ряд порожнин, роз-
ташованих вище над голосовими
зв’язками (надзв’язочна частина
гортані, глотка, ротова та носова
порожнини).
Утворення голосу та вимов-
ляння звуків мовлення відбува-
ється у фазі видиху. Повітря з ле-
генів надходить у бронхи, а потім
- у трахею та гортань. Гортань -
це широка коротка трубка, що
складається з хрящового скелета
та м’язово-сполучного апарату.
Найважливішими для мовленнє-
вої функції є внутрішні м’язи го-
ртані. Разом із слизовою оболон-
кою, що їх покриває, вони утво-
рюють голосові зв’язки. Між го-
лосовими зв’язками розташована
голосова щілина. Під час дихан-
ня вона широко розкрита та має
форму рівностороннього трикут-
ника; під час голосоутворення
зв’язки перебувають у зімкнено-
му стані.
Над гортанню розташована
глотка. Верхня частина глотки,
або носоглотка, з’єднується з но-
совою порожниною завдяки двом
отворам - хоанам; середня час-
тина глотки, або ротоглотка,
з’єднується з порожниною рота;
нижня частина, або гортаноглот-
ка, з’єднується з глоткою через
вхід у гортань. Порожнина глот-
ки, носа та рота, що входять до
складу надставної труби, - це не
лише резонатори, які підсилюють
голос і надають йому індивідуа-
льного тембру, а й місце утво-
рення звуків мовлення (див. Ар-
тикуляція). Найсуттєвішу роль в
утворенні мовленнєвих звуків
відіграють органи порожнини
рота: язик, губи, тверде та м’яке
піднебіння, альвеоли.
Язик - масивний м’язовий ор-
ган. Його передня частина рухо-
ма, задня фіксована і має назву
кореня язика. У рухомій частині
язика розрізнюють кінчик, пе-
редній край (лезо), бокові краї та
спинку. Спинка язика умовно
поділяється на три частини - пе-
редню, середню та задню. Скла-
дно переплетена система м’язів,
різноманітність точок їхнього
прикріплення дає змогу змінюва-
ти форму, положення та напру-
ження язика під час мовлення. Це
має велике значення, оскільки
язик бере участь в утворенні всіх
голосних і майже всіх приголос-
них звуків (крім губних). Важли-
ва роль в утворенні звуків мов-
лення належить нижній щелепі,
зубам, альвеолам, твердому і
м’якому піднебінням, губам. Ар-
тикуляційна функція цих органів
полягає в утворенні щілин і зімк-
нень, що виникають під час на-
ближення або торкання язика до
піднебіння, альвеол, зубів, а та-
кож під час стуляння губ чи при-
тискання їх до зубів. Акустичні
особливості кожного звука мов-
лення визначаються особливос-
тями його артикуляції (див. Ар-
тикуляція, Голос, Фонація).
МОВЛЕННЄВИЙ РЕЖИМ
у спеціальних школах і дошкіль-
них установах для глухих і сла-
бочуючих - це сукупність педа-
гогічних і організаційних вимог,
форм, заходів, обов’язкових для
сурдопедагогів, дітей і всього пе-
рсоналу спеціального закладу.
М.р. - особливо важлива умова
та засіб навчання дітей із вадами
слуху словесного мовлення; це
спілкування дітей між собою, з
оточуючими їх дорослими, у
сім’ї за допомогою словесного
мовлення.
М.р. потребує від дитини пос-
тійного контролю за мовленням,
збагачення словникового запасу,
засвоєння нового мовленнєвого
матеріалу. Це досягається завдя-
ки правильній організації роботи
та методичним вимогам, які спо-
нукають дитину до потреби в за-
своєнні необхідного мовленнєво-
го матеріалу. Для цього викорис-
товуються різні організаційні
форми: уроки, індивідуальні за-
няття, екскурсії, спостереження,
мовленнєві ранки, літературні
читання, зустрічі з дітьми, котрі
чують, змагання між класами,
виховними групами, проведення
мовних олімпіад, походів, спор-
тивних змагань тощо.
М.р. як організаційно-мето-
дична форма є складовою систе-
ми роботи з глухими і слабочую-
чими дітьми, коли словесне мов-
лення стає основним засобом
спілкування та навчання.
МОВЛЕННЯ - це функціо-
нування мови, продукт мовлен-
нєвої діяльності в процесі якої
використовуються одиниці, кате-
горії, форми та норми мови; пос-
лідовність мовних знаків, що ор-
ганізовуються відповідно до пот-
реб інформації, яка висловлюєть-
ся. Як і мова, М. відноситься до
суспільних явищ. М. виникає й
розвивається під впливом потреб
у спілкуванні та слугує цілям су-
спільного об’єднання людей. М.
завжди має певну форму і поза-
мовний зміст.
Фізіологічною основою М. є
діяльність другої сигнальної сис-
теми, що тісно пов’язана і взає-
модіє з першою. Без активної
участі сигнальної системи М. не-
можливе. Найважливішими оди-
ницями М. є висловлювання, діа-
логічна єдність, надфразова єд-
ність, синтагма.
Завдяки зіставленню певних
слів зі сприйнятими конкретними
предметами або явищами в про-
цесі спілкування в мозку людини
утворюються системи тимчасо-
вих зв’язків. Певні слова стають
засобом узагальнюючого позна-
чення конкретних предметів і
явищ, їхніх ознак та якостей.
Тимчасові зв’язки утворюються і
між словами, що знаходять своє
вираження в утворенні словоспо-
лучень, фраз і речень, конструк-
ції яких підпорядковані законам
граматики.
М. тісно пов’язане з психіч-
ним станом людини: мисленням,
пам’яттю, уявою, емоціями тощо.
Спілкуючись, людина повідом-
ляє свої знання, думки, бажання,
спонукає оточуючих до різних
дій (вимагає, радить, просить
тощо). Існує дві функції М.: по-
відомляюча і спонукальна. Обид-
ві слугують взаємодії між людь-
ми, тому найчастіше є одним ці-
лим і мають назву комунікатив-
ної функції.
Порушення у висловлюван-
нях граматичних зв’язків між
словами сигналізує про пору-
шення процесів мислення й мов-
лення.
Навчання М. - це опанування
способами формування та фор-
мулювання думок засобами мо-
ви. М. це не лише процес вико-
ристання людиною засобів мови
з метою спілкування, а й форма
існування мови в мовленнєвій
діяльності, актах сприймання і
розуміння під час слухання або
читання, актах говоріння і пи-
сання, а також результат мовлен-
нєвої діяльності.
М. необхідна основа людсь-
кого мислення, процесу відобра-
ження дійсності в поняттях, су-
дженнях, умовиводах. Думка не
може виникнути та існувати поза
мисленням. Людина мислить за
допомогою слів, які вимовляють-
ся вголос або подумки. Мислення
здійснюється у формі М. Людина
передбачає і планує свою мов-
леннєву діяльність, використо-
вуючи знаки мови. Розрізняють
М. усне і писемне, зовнішнє і
внутрішнє, рецептивне і продук-
тивне.
Усне М. може бути у формі
діалогу чи монологу Діалогічне
М. - розмова двох або кількох
осіб, висловлювання кожної з
яких характеризується стислістю.
Монологічне М. характеризуєть-
ся граматичною розгорненістю і
складністю.
Для писемного М., що вико-
нує таку ж саму функцію спілку-
вання, що й усне, застосовують
необхідні графічні знаки. Писем-
не М. характеризується відсутні-
стю безпосереднього контакту із
співбесідником, більшою розгор-
неністю, ніж форми усного М.
Зовнішнє М. спрямовується
до інших людей в усній або пи-
семній формі та передає думки
співбесіднику.
Внутрішнім М. користуються
в процесі мислення подумки. Во-
но дає змогу мислити навіть тоді,
коли людина нічого не вимовляє.
Звичайно людина, перш ніж ви-
словити думку, користується
внутрішнім М. Для нього харак-
терна стислість.
Рецептивне М. - це мовлен-
нєва діяльність, характерна для
того, хто слухає, читає (реципіє-
нта), або сприймає й усвідомлює
графічний текст.
Продуктивне М. - це мовлен-
нєва діяльність, характерна для
того, хто говорить або пише
(продуцента), або для того, хто
передає свої думки вголос.
МОДУЛЯЦІЯ ГОЛОСУ (від
лат. тосіиіаио - мірність) - зміна
висоти голосу, пов’язана з інто-
нуванням. За значного зниження
слуху в дітей М.г. може бути по-
рушена, що негативно познача-
ється на виразності мовлення,
робить його монотонним. Під час
роботи над М.г. велике значення
має загальний емоційний розви-
ток дитини, використання зали-
шків слуху та вібраційних від-
чуттів для сприймання мовлення.
З цією метою доцільне викорис-
тання звукопідсилювальної апа-
ратури, інших технічних засобів,
зокрема «Відеофонатора», який
дає змогу стимулювати зміну ви-
соти голосу людини та керувати
цим процесом.
МОЗГОВА Галина Петрів-
на (н. 1958) - український уче-
ний-дефектолог, д-р психол. наук
(2010), проф. кафедри логопедії
Ін-ту корекційної педагогіки та
психології НПУ ім. М. П. Драго-
манова. Спеціаліст у галузі ме-
дицини, спеціальної та медичної
психології.
Досліджує проблеми психо-
соматичної патології у дітей при
нормальному й порушеному роз-
витку, комплексної медико-пси-
холого-педагогічної реабілітації.
Розробила оригінальні методики
діагностики та психологічної ко-
рекції стійких стереотипів психо-
емоційного реагування дітей та
підлітків, виявила фактори ризи-
ку утворення в них психосомати-
чних захворювань.
Основні наукові праці: моно-
графія «Психосоматичні захво-
рювання у дітей та підлітків. Діа-
гностика та реабілітація» (261 с.);
«Вплив середовища на форму-
вання психосоматичних розладів
у дітей» (Науковий часопис НПУ
ім. М. П. Драгоманова. Вип. 11. —
С. 311-315).
МОЗОК ГОЛОВНИЙ - пе-
редній відділ ЦНС, розташова-
ний у порожнині черепа. Функція
цього відділу — здійснення скла-
дних рефлекторних реакцій, які
становлять основу вищої нерво-
вої діяльності (поведінки) органі-
зму.
М.г. складається з переднього
або великого М., проміжного, се-
реднього, заднього та довгастого
мозків. Великий М. поділяється
на дві півкулі - праву й ліву. Вся
поверхня мозку вкрита сірою ре-
човиною - корою і порізана ве-
ликою кількістю борозен, що ді-
лять її на звивини, з яких скла-
даються долі (зони): лобна, скро-
нева, тім’яна й потилична. Про-
міжний М. утворюється зоровим
бугром (таламусом) і підбугро-
вою (гіпоталамічною) частиною.
Середній М. бере участь у регу-
ляції тонусу м’язів. Задній М.
включає вароліїв міст і мозочок,
що є регулятором координації
рухів.
Довгастий М. - провідний
між спинним і великим М. У
ньому знаходяться життєво важ-
ливі центри дихання, кровообігу,
ковтання тощо.
Основні функції кори великих
півкуль у людини: сприймання,
вищий аналіз і синтез усіх подра-
зників, що надходять від зовніш-
нього і внутрішнього середовищ,
здійснення мислення, мовлення і
свідомої діяльності.
Порушення нормальної дія-
льності М.г. виникають при різ-
них захворюваннях: порушення
кровообігу, психічні захворю-
вання, інфекційні захворювання
(енцефаліт, менінгіт, туберку-
льоз, сифіліс М.г., пухлини, тра-
вми, недоліки розвитку тощо).
При патологічних станах М.г.
проявляються розлади з характе-
рними симптомами, що залежать
від переважного ураження тих чи
інших відділів М. Захворювання
обох лобних частин супроводжу-
ється недоумкуватістю, цілкови-
тою дезорієнтацією, різким осла-
бленням пам’яті й критичності,
неадекватністю поведінки.
При ураженні скроневої долі
з’являються мовленнєві розлади
у вигляді сенсорної афазії, нюхо-
ві й смакові розлади, епілептичні
напади. Тісні функціонально-
динамічні зв’язки тім’яно-поти-
личних відділів М.г. і скроневих
долей спричиняють виникнення
комплексних симптомів.
Ураження тім’яної долі приз-
водить до агностичних розладів,
розладів праксису й мовлення
амнестичного та семантичного
характеру. Часто виникає прос-
торова дезорієнтація, нездатність
розрізняти правий і лівий бік, ро-
злади письма, читання, рахунку.
МОЗОК СПИННИИ - відділ
ЦНС хребетних і людини, роз-
міщений у хребетному каналі.
М.с. бере участь у здійсненні всіх
складних рухових реакцій орга-
нізму, іннервуючи скелетну мус-
кулатуру (крім м’язів голови).
Важливою функцією М.с. є про-
ведення імпульсів від перифери-
чних рецепторів до головного
мозку і від нього - до ефектор-
них апаратів. М.с. має вигляд
шнура, що поступово звужується
донизу. Цей шнур має два пото-
вщення - шийне й поперекове.
Від них відходить велика кіль-
кість міцних корінців, які утво-
рюють периферичні нерви верх-
ніх і нижніх кінцівок. М.с. зверху
поступово переходить у довгас-
тий, а нижній його кінець пере-
ходить у так звану кінцеву нитку.
М.с. оточений мозковими оболо-
нками: твердою (зовнішньою),
м’якою або судинистою (внутрі-
шньою), павутинною (серед-
ньою). Простір між м’якою і па-
вутинною оболонками заповне-
ний спинномозковою рідиною
(ликвором).
У центрі М.с. міститься сіра
речовина (накопичення нервових
клітин). Сіра речовина М.с. ото-
чена білою речовиною, в якій ро-
зрізняють передні, бокові та зад-
ні стовпи, що складаються із не-
рвових волокон. У отворах між
хребцями знаходяться міжхребе-
тні вузли. Клітини цих вузлів
мають по одному відростку, який
при виході з клітини ділиться на
два. Одні (центральні) відростки
цих клітин ідуть до спинного мо-
зку, інші (периферичні) - спря-
мовуються разом із периферич-
ними нервами до шкіри, м’язів,
сухожиль. Зв’язок М.с. із голов-
ним мозком надходить довгими
шляхами - висхідними (аферент-
ними) і нисхідними (еферентни-
ми).
Пошкодження М.с. на будь-
якому рівні порушує передачу як
чутливих імпульсів у головний
мозок, так і рухових - від нього.
Наслідком цього може бути втра-
та чутливості, паралічі, пору-
шення судинно-рухових і т. зв.
трофічних імпульсів (тих, що ре-
гулюють обмін речовин тканини)
та інші розлади функцій організ-
му.
МОНОГРАМА - графічний
запис мовлення за допомогою
апарата, який реєструє рівень
звукового тиску.
МОНОКУЛЯРНИЙ ЗІР (від
грец. monos - один, лат. oculus -
око) - бачення одним оком. М.з.
спостерігається у випадках одно-
окості, може бути за наявності
обох очей при розладі бінокуля-
рного зору, анізометропії, низь-
кій гостроті центрального зору,
через травму, при захворюванні
або аномалії розвитку органа зо-
ру. М.з. частий у сліпих і слабо-
зорих дітей.
МОНОПЛЕГІЯ (від грец.
monos — один, plege - ураження)
- парез однієї кінцівки.
МОНОФОБІЯ (від грец.
movos - страх) - психічний стан,
який виявляється у боязні зали-
шитися на самоті. М. може вияв-
лятися в дітей, які потрапляють у
стан ізоляції у колективі. Вихо-
вання дитини з недоліками пси-
хофізичного розвитку має перед-
бачати розвиток у неї багатопла-
нових міжособистісних взаємин,
які запобігали б виникненню М.
МОНТЕССОРІ Марія
(1870-1952) - італ. педагог, за-
кінчила Римський ун-т. Перша
жінка - д-р мед. наук. Викорис-
товуючи ідеї французького ліка-
ря та психолога Е. Сегена, М. ро-
зробила оригінальні методи сен-
сорного виховання розумово від-
сталих дітей. Організувала в Римі
підготовку вчителів-фахівців для
виховання розумово відсталих
дітей. Критикувала тогочасну
школу за муштру, ігнорування
природних запитів дитини. Вва-
жала, що фізичний і духовний
розвиток дитини здійснюється на
основі спеціальних законів. Га-
льмування природного розвитку
відбувається тоді, коли дорослі
нав’язують свої навички та уста-
новки. Погляди М. — різновид те-
орії «вільного» виховання. Вона
закликала до організації педаго-
гічного процесу таким чином,
щоб він максимально відповідав
потребам дитини. Внутрішні по-
треби неможливо «розгадати», а
можна лише передбачати, якщо
залишити дитину вільною в при-
родних проявах.
Свої педагогічні ідеї М. поча-
ла використовувати на практиці з