1971 Р. Національним ін-том не-

врологічних захворювань і симп-

томів (США) й використовується

сучасними клініцистами як пока-

зник легкого ступеня церебраль-

но-органічної неповноцінності.

ММД - результат наявності лег-

ких, дифузних уражень мозкової

тканини, що з’явилися перената-

льно, постнатально чи перената-

льно або, навіть, у підлітковому

віці.

У період новонародженості

чільне місце в клінічній картині

ММД займають загальномозкові

симптоми: підвищена збудли-

вість, тремор, загальна гіпересте-

зія, рухова збудженість, горизон-

тальний ністагм, нестійка косоо-

кість, м’язова гіпертонія, пору-

шення формули сну, пригніче-

ність безумовних рефлексів,

шлунково-кишкова дискінезія.

Невротичні порушення лабільні,

нестійкі й протягом першого ро-

ку життя поступово нівелюють-

ся. На другому році життя відмі-

чають підвищену збудливість,

порушення апетиту, сну, часто

відставання в сенсорно-мотор-

ному та мовленнєвому розвитку.

На третьому році спостерігають-

ся моторна незграбність, затрим-

ка навичок самообслуговування,

моторна розгальмованість, не-

стійкість і виснажуваність уваги,

афективна збудливість.

ММД може бути причиною

розвитку нервово-психічних за-

хворювань, шкільної та соціаль-

ної дезадаптації. Важливого зна-

чення набувають питання органі-

зації допомоги дітям із ММД у

ранньому віці, коли компенса-

ційні можливості мозку великі,

але не сформувався патологічний

стереотип.

МІОКЛОНІЯ (від грец. туз -

м’яз, кіопш - тремтіння, судома)

- швидкі, уривчасті посмикуван-

ня окремих груп м’язів, що час-

тіше поширюються на м’язи кін-

цівок. Посмикування в різних

м’язах відбувається неодночасно.

Інтенсивність м’язових скоро-

чень, здебільшого, не досягає

ступеня, необхідного для руху

всієї кінцівки або, навіть, її час-

тини. Посмикування посилюють-

ся під час хвилювання, але при-

пиняються уві сні. М. спостеріга-

ється при багатьох осередкових

захворюваннях головного мозку.

МІОПІЯ - див. Короткозо-

рість.

МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬ-

НІСТЬ - це специфічна форма

психічної діяльності людини, яка

забезпечує розуміння мовлення

оточуючих людей і власні висло-

влювання. М.д. — це активний,

цшеспрямований, мотивований

(як будь-яка довільна дія), пред-

метний (змістовний) процес ви-

дачі та прийому сформованої та

сформульованої за допомогою

мови думки, інформації, спрямо-

ваної на задоволення комуніка-

тивно-пізнавальної потреби лю-

дини в процесі спілкування. Така

інформація видається та прийма-

ється у звукових (усне мовлення)

чи графічних (писемне мовлення)

знаках, які представляють реалі-

зацію мови, що зберігається в

нашій свідомості.

Поняття «мова», «мовлення»,

«мовленнєва діяльність» не є

ідентичними, однак перебувають

у певному зв’язку та взаємодії.

Мова та мовлення є двома лан-

ками М.д. У процесі М.д. вико-

ристовується мова - система си-

мволічних умовних знаків, ство-

рена з метою спілкування. Роль

мови в структурі М.д. полягає в

тому, що вона є внутрішнім засо-

бом М.д. (засобом спілкування).

Мовлення, з точки зору теорії

М.д., є способом реалізації остан-

ньої, кінцевим її продуктом. У

психолінгвістиці терміни «мов-

лення» та М.д. використовуються

як умовно рівнозначні. М.д. фо-

рмується та розвивається на ос-

нові біологічних і генетичних пе-

редумов для утворення та оперу-

вання знаковою системою. М.д.

формується лише в умовах спіл-

кування в єдності із загальним

інтелектуальним розвитком.

Існують різні форми викорис-

тання та застосування М.д. Види

М.д. розрізняють на такій підста-

ві: залежно від форми спілкуван-

ня (усне чи писемне) виділяють

говоріння та слухання (або усне

мовлення); читання та письмо

(або писемне мовлення); за спря-

мованістю М.д. (прийом чи пере-

дачу мовленнєвого повідомлен-

ня) виділяють рецептивні види

М.д., або імпресивне мовлення,

(слухання і читання) та продук-

тивні види М.д., або експресивне

мовлення, (говоріння та письмо);

залежно від його функцій та ви-

явлення виділяють зовнішнє

(слухання, говоріння, читання та

письмо) та внутрішнє мовлення.

Кожен із названих видів М.д. має

специфічну психофізіологічну

структуру.

МОВЛЕННЄВА КАРТА -

основний документ, що характе-

ризує стан мовлення дитини, за-

рахованої до логопедичного за-

кладу. М.к. заповнюється лого-

педом під час обстеження дитини

на логопедичному пункті. До неї

заноситься прізвище, ім’я, вік,

школа, клас, дитячий садок, до-

машня адреса, дата зарахування

на логопункт, висновки лікарів-

спеціалістів (психоневролога,

психіатра, отоларинголога та ін.),

інформація про перенесені за-

хворювання, перебіг розвитку

мовлення, скарги вчителів і бать-

ків, особливості поведінки в

школі та вдома, успішність з ос-

новних предметів - рідної мови,

читання, математики.

Під час обстеження логопед

детально фіксує у М.к. стан ар-

тикуляційного апарату дитини

(будова, рухливість); її самостій-

ні висловлювання; дає якісну й

кількісну характеристику слов-

никового запасу (наводяться

приклади); відзначає особливості

граматичної будови, зокрема,

граматичного оформлення мов-

лення (типи речень, що вжива-

ються, наявність аграматизмів);

вимова і розпізнавання звуків

(відсутність або неправильна ви-

мова, заміна окремих звуків, роз-

пізнавання звуків на слух, вимова

слів із різним складом); оцінює

темп і чіткість мовлення. Лого-

пед фіксує рівень сформованості

навичок аналізу та синтезу зву-

кового складу слова; стан нави-

чок письма, наявність і характер

специфічних помилок (змішу-

вання та заміна букв, що позна-

чають приголосні звуки, аграма-

тизм тощо) у різних видах пись-

мових робіт. Письмові роботи

додаються до М.к. У М.к. фіксу-

ються рівень опанування техні-

кою читання (побуквене, поскла-

дове, словами), успішність з чи-

тання на момент зарахування до

логопедичного пункту; специфі-

чні помилки; якість розуміння

прочитаного. За наявності заїку-

ватості фіксуються можлива

причина; вираженість; сформо-

ваність мовленнєвих засобів;

особливості загального та мов-

леннєвого розвитку; адаптація до

умов спілкування.

На основі обстеження склада-

ється та записується коротка ха-

рактеристика дитини (організо-

ваність, самостійність, стійкість

уваги, працездатність, спостере-

жливість, ставлення до свого де-

фекту).

У кінці М.к. логопед записує

висновки. Під час виписки з ло-

гопедичного закладу зазначають-

ся результати виправлення мов-

лення, які візуються вчителем,

вихователем дитсадка або бать-

ками.

МОВЛЕННЄВИЙ АПАРАТ

- система органів, які беруть

участь в утворенні звуків мов-

лення. У цій системі розрізняють

периферичний і центральний

відділи. До складу периферично-

го відділу М.а. входять виконавчі

органи голосоутворення та арти-

куляції, а також чуттєві та рухові

нерви. Центральний відділ М.а.

знаходиться в головному мозку і

складається з кіркових центрів,

підкіркових вузлів, провідних

шляхів та ядер відповідних нер-

вів. Для нормальної мовленнєвої

діяльності особливо важливе

значення має ліва (у лівшів пра-

ва) півкуля головного мозку. У

задньому відділі лівої скроневої

звивини розміщується слуховий

центр мовлення, який називаєть-

ся сенсорним мовленнєвим

центром, або центром Верніке, а

в задньому відділі другої та тре-

тьої лобних звивин лівої півкулі

- моторний (руховий) центр мов-

лення, або центр Брока.

Периферичний М.а. склада-

ється з трьох основних частин: