1942 Р. Вони встановили, що клі-

тинні ядра хворих на К.с. містять

статевий хроматин, який у нормі

є лише в клітинах жінок. Причи-

ною К.с. вважається нерозхо-

дження хромосом при утворенні

статевих клітин, що мають пев-

ний хромосомний набір.

Етіологічні чинники не вста-

новлено, але є припущення, що

К.с. залежить від віку матері

(більш як 35-40 років).

Клінічна картина починає ви-

являтися в підлітковому віці, ха-

рактеризується недорозвитком

яєчок, відсутністю або зниженим

рівнем продукції сперми, а також

недорозвиненістю вторинних

статевих ознак та непропорційні-

стю будови тіла - хворі мають

євнухоїдну будову тіла - здебі-

льшого, вони вищі за середній

зріст, мають довгі ноги, вузьку

грудну клітку, широкий таз, су-

тулуватість та поперековий лордз

(викривлення). М’язова система

слаборозвинена, хворі часто

страждають на ожиріння. Іноді

спостерігається ріст грудних за-

лоз, а також помірна інтелектуа-

льна недостатність (ступеню де-

більності). Глибока інтелектуа-

льна недостатність трапляється

рідко. Характерною є млявість

перебігу психічних процесів,

знижена ініціативність; емоційна

нестійкість, схильність до афек-

тивних спалахів.

КЛАСИ ВИРІВНЮВАННЯ,

класи адаптації - форма індиві-

дуалізації навчання дітей, які під

час вступу до школи виявилися

не готовими навчатися в звичай-

них умовах. Завдяки меншій на-

повнюваності класу, відносній

однорідності його складу, твор-

чій, індивідуалізованій роботі

педагога передбачалось вирівня-

ти навчально-пізнавальну діяль-

ність дітей у початковій школі і

таким чином забезпечити успіш-

ність їхнього подальшого на-

вчання в звичайних класах осно-

вної школи.

К.в. у 70-х рр. набули поши-

рення в країнах Балтії, Росії,

України. Наприкінці 80-х - поча-

тку 90-х рр. вони функціонували

в системі диференційованого на-

вчання молодших школярів як

класи підвищеної індивідуальної

уваги. У період впровадження

спеціального навчання для дітей

із затримкою психічного розвит-

ку термін К.в. поширився і на

спеціальні класи для цих дітей

при загальноосвітніх масових

школах (нині - класи інтенсивної

педагогічної корекції). На відмі-

ну від останніх, що комплекту-

ються на основі висновків психо-

лого-медико-педагогічної консу-

льтації, К.в. комплектувалися на

основі висновків педагогів, що

стало причиною необгрунтовано-

го направлення до них дітей зі

складними порушеннями пізна-

вальної діяльності. Недостатні

діагностичне і, почасти, методи-

чне забезпечення стали основною

причиною низької ефективності

К.в. та згортання їх функціону-

вання.

КЛАСИФІКАЦІЇ АУТИЗ-

МУ - Міжнародна К.а.-ІО пред-

ставлена таким розділами: Р.84.0.

- Дитячий А.; Р.84.1. - Атиповий

А.; Р.84.2. - Синдром Ретга;

Р.84.3. - Інший дитячий дезінте-

гративний розлад; Р.84.4. - Гіпе-

рактивний розлад, який поєдну-

ється з розумовою відсталістю та

стереотипними рухами; Р.84.5. -

Синдром Аспергера; Р.84.8. -

Інші первазивні порушення роз-

витку; І\84.9. - Первазивне по-

рушення розвитку не уточнене.

У К.а. за О. С. Нікольською

(1985) покладено критерії типо-

логії аутистичного дизонтогене-

зу, на які автор пропонує спира-

тися при оцінюванні особливос-

тей емоційно-вольової та комуні-

кативної сфер.

К.а. представлена типом ау-

тистичного дизонтогенезу, який

визначає рівень «польової» реак-

тивності; рівнем стереотипів; рі-

внем експансії; рівнем емоційно-

го контролю. Відповідно за цими

критеріями аутичні діти розподі-

лені на чотири групи: відчуже-

ність від навколишнього середо-

вища; відторгнення від оточую-

чої реальності; заміщення як

протилежність афективній пове-

дінці; підвищена вразливість.

К.а. В. В. Ткачової (2002) роз-

роблена на основі дослідження

психолінгвістичних аспектів осо-

бливостей особистості. У ній ав-

тор виокремлює чотири групи

аутичних дітей із різноманітними

мовленнєвими порушеннями -

мотиваційними, структурними,

діалогічними та ін., що не дає до-

статніх підстав для розробки

стратегій і тактик індивідуальної

корекційної роботи та прогнозу-

вання розвитку.

К.а., розроблена В. М. Баши-

ною та А. С. Тігановим (2005),

містить елементи етіологічного

та патогенетичного трактування

різних варіантів аутизму: ендо-

генного, екзогенного, аутистичні

розлади невстановленого генезу.

Три К.а. Д. І. Шульжен-

ко(2007). У першій К.а. виділено

сім форм спектру аутистичних

порушень, проранжованих від

неускладнених АФ-1 та АФ-2 до

ускладнених АФ-3 - АФ-7: АФ-1

- спектр аутистичних порушень

зі збереженим мовленням - легка

форма; АФ-2 - спектр аутистич-

них порушень із наявністю висо-

кого і нормального рівнів інтеле-

кту; АФ-3 - спектр аутистичних

порушень, що є вторинними при

загальній недорозвиненості мов-

лення (ЗНР); АФ-4 - аутистичні

порушення, що є вторинними

при встановлених олігофренії,

шизофренії, ДЦП, затримці пси-

хічного розвитку (ЗПР); АФ-5 -

аутистичні порушення, що ком-

бінуються з дисфоричними роз-

ладами поведінки; АФ-6 - аутис-

тичні порушення, що комбіну-

ються із психопатоподібними ро-

зладами поведінки; лч>-/ - аути-

стичні порушення, що комбіну-

ються із шизофреноподібними

розладами поведінки.

Другу авторську психолого-

педагогічну К.а. розроблено на

підставі діагностико-прогностич-

ного вивчення дітей з аутистич-

иими порушеннями за рівнем ро-

звитку мовленнєвої функції.

В основі третьої авторської

психологічної К.а. покладено

спрямування на найближче сере-

довище особистості, звернення

до динаміки цілісної психічної

організації дитини в ситуаціях,

які змінюються в процесі її жит-

тєдіяльності: тип симбіотичного

спрямування особистості, що ха-

рактеризується високим рівнем

залежності від присутності пев-

ної людини, в якій вона має пот-

ребу (матері, батька, братів, сес-

тер, няні та ін.); тип лінгвістич-

ного спрямування особистості,

який характеризується сформо-

ваним усним і писемним мовлен-

ням, мотивацією до говоріння,

вербалізмом, орієнтованістю на

оригінальність, вигадливість мо-

вленнєвої особистісної диспози-

ції; тип інтелектуального спря-

мування особистості, який харак-

теризується звуженою сферою

реалізації цієї здатності та не-

спроможністю до поширення ро-

зумових умінь на інші аспекти

життєдіяльності; тип комуніка-

тивного спрямування особистос-

ті, що характеризується наявніс-

тю бажання бути в центрі уваги і

здійснювати спілкування як за

умов мовленнєвої диспозиції, так

і за їх відсутності; водночас в ди-

тини не сформовані механізми

комунікативних дій; тип динамі-

чно-орієнтованого спрямування

особистості на розвиток здібнос-

тей, що характеризується сукуп-

ністю задатків дитини (творчих,

конструювальних, спортивних

тощо); тип індиферентного спря-

мування особистості, який харак-

теризується байдужим сприйнят-

тям навколишнього світу, пасив-

ним спогляданням дійсності, не-

спроможністю самостійно прий-

мати рішення, бажанням уникати

будь-яких, навіть спрощених си-

туацій; тип реактивно-тривож-

ного спрямування особистості,

що характеризується підвище-

ною чутливістю до сенсорних,

кінетичних та інших подразни-

ків; наявністю фобій, страхів, по-

боювань у критичних для аутич-

ної дитини ситуаціях (зміна міс-

ця проживання, в умовах скуп-

чення чималої кількості людей (у

натовпі), незнайомих обставинах

за умов потрапляння в незвичай-

ні способи перебігу подій; небез-

печні в розумінні дитини місця

чи обставини).

КЛАУСТРОФОБІЯ (від лат.

с/йш/гню - закрите місце, /оЬо.ч -

страх) — страх замкнутого прос-

тору, зачиненого приміщення, К.

пов’язана з дисфункцією психіч-

ної системи людини. У цьому

випадку К. є формою нав’яз-

ливого стану. До К. призводять

гостра втома, конфлікти, нерво-

во-психічне напруження. Стійкі

форми IV. найчастіше спостері-

гаються в людей ІЗ психічними

захворюваннями (див. Неврози).

КЛОНІЧНА СУДОМА (від

грец. кіопоя - швидкий рух) - ко-

роткочасні скорочення та розсла-

блення м’язів, що швидко наста-

ють одне за одним, внаслідок чо-

го охоплена ними частина тіла

здійснює численні рухи на одне

подразнення. К.с. виникає через

подразнення тих чи інших діля-

нок рухової зони кори головного

мозку при органічному ураженні

ЦНС, напр., при епілепсії, після

енцефаліту. Ритмічні скорочення

м’язів, спричинені розтяганням

їх сухожилків, називають клону-

сом. Вони спостерігаються при

різкому підвищенні сухожилко-

вих рефлексів (клонус колінної

чашки, стопи, кисті).

К.с. вказує на дуже підвищену

рефлекторну збудливість, яка є

симптомом ураження кори голо-

вного мозку або шляхів, що

зв’язують його зі спинним моз-

ком. Від таких К.с. слід відрізня-

ти неритмічні, несправжні К.с.

при істерії.

КМІТЛИВІСТЬ - здатність

інтелекту до оперативного й аде-

кватного аналізу пізнавальної,

трудової чи життєвої ситуації та

видання правдивої інформації

про неї. К., насамперед, характе-

ризує рівень розвитку пізнаваль-

ної активності.

К. у осіб з певними вадами

слуху чи зору не має суттєвих

особливостей порівняно із зага-

льною масою людей.

гч.оикрсінии лараліср мииісп-

ня, непослідовність, некритич-

ність суджень перешкоджають

розвиткові К. в розумово відста-

лих дітей.

Розвиток К. є частиною ком-

плексного підходу до виховання

особистості, зокрема, її розумо-

вого виховання.

КНИЖКИ для сліпих - кни-

жки, друковані рельєфним шри-

фтом на спеціальному (перфока-

ртковому) папері або пластику.

Перші К.д.с. з’явилися в Єв-

ропі у 80-х рр. XIX ст., друкува-

лися за допомогою матриць, на-

браних звичайними опуклими

літерами латинського, а згодом

російського алфавіту на одному

боці аркуша. Читання таких кни-

жок було незручним і потребува-

ло багато часу, їхнє видання до-

рого коштувало.

У 1885 р. у Петербурзі було

видруковано перші К.д.с. рельє-

фно-крапковим шрифтом Брайля.

В Україні К.д.с. видаються вид-

вом «Освіта». К.д.с. зберігаються

в спеціальних бібліотеках для

сліпих, в яких є художня, соціа-

льно-економічна, політична, тех-

нічна, навчальна, довідкова та ін.

література.

Нині широко розповсюджено

«озвучені» К.д.с. - записи текстів

різних книжок на магнітну плів-

ку. У бібліотеках існують також

фонотеки платівок із записами

прозових і віршованих творів,

різних жанрів народної творчос-

ті, пісенних вернісажів тощо.

КОБЕРНІК Георгій Мико-

лайович (1936-2010) - укр. уче-

ний-сурдопедагог, канд. пед. на-

ук, доцент. Працював у Мініс-

терстві освіти України інспекто-

ром управління шкіл (1960—

1966), заст. начальника управ-

ління вищих і середніх педагогі-

чних закладів (1974-1981); у НДІ

педагогіки України - зав. лабора-

торії сурдопедагогіки і логопедії

(1981-1987); у ІКПП НПУ ім. М.

П. Драгоманова - доцентом ка-

федри сурдопедагогіки (1969—

1974; 1987-2005).

Має понад 70 наукових праць.

Основні наукові праці: «Літера-

турна читанка» підр. для 8 кл.

шкіл глухих; «Українська мова»

для 7 кл. шкіл глухих; «Изучение

исторического материала в шко-

ле глухих»; «Введение в специа-

льность «Дефектология»; «Осно-

ви дефектології».

КОВАЛЕВСЬКИЙ Павло

Іванович (1849-1923) - укр.

психіатр, д-р мед. наук, проф. За-

кінчив медичний ф-т Харківсько-

го ун-ту (1874). З 1877 р. працю-

вав доцентом, а з 1884 р. - про-

фесором кафедри психіатрії Хар-

ківського ун-ту. У 1892-1897 рр.

- ректор Варшавського ун-ту, в

1903-1906 рр. - зав. кафедри Ка-

занського ун-ту; згодом викладав

у Петербурзькому ун-ті.

Займався поглибленим ви-

вченням захворювань нервової

системи та аномалій психічного

розвитку. В наукових досліджен-

нях розвивав матеріалістичні уя-

влення про сутність психічних

явищ у нормі та патології. Зробив

вагомий внесок у розробку пи-

тань етіології та анатомо-мор-

фології слабоумства. Автор під-

ручника з психіатрії, виданого в

1880 р., та наукових робіт, прис-

вячених проблемам судової пси-

хіатрії, невропатології дитячого

віку тощо.

Основні наукові праці: «Ос-

новы механизма душевной дея-

тельности»; «Психиатрия»; «От-

сталые дети, их лечение и воспи-

тание».

КОВАЛЕНКО Борис Гна-

тович (1890-1969) - рос. тифло-

педагог. Після втрати зору в зрі-

лому віці К. присвятив свою пе-

дагогічну діяльність роботі зі

сліпими учнями. Згодом К. було

призначено директором Смолен-

ської школи для сліпих. Специ-

фіку роботи закладу К. вбачав у

методиці навчання, застосуванні

тифлотехніки та тифлоприладів,

врахуванні стану залишкового

зору, дотримання вимог корекції

та компенсації дефектів розвитку

учнів.

Саме за ініціативи К. було

проведено експеримент з органі-

зації спільного навчання сліпих і

зрячих (починаючи з дитячого

садка до 5-го класу). Результати

експерименту відображено в ро-

боті «Краткое руководство по со-

вместному обучению слепых и

зрячих». У 1929 р. став проф.

Педагогічного ін-ту ім. О. Герце-

на в Ленінграді, в якому згодом

створив кафедру тифлопедагогі-

ки. У 30-ті роки К. одним з пер-

ших порушив питания про перет-

ворення початкових шкіл для

сліпих на семирічні, а також

створення середніх шкіл для слі-

пих. Водночас учений опікувався

організацією спеціальних шкіл

для слабозорих. У 1941 p. К. було

обрано чл.-кор. АПН РРФСР, і з

цього часу він працював у Мос-

ковському педагогічному ін-ті ім.

В. Леніна, де організовував під-

готовку кадрів із тифлопедагогі-

ки. У повоєнні роки К. повернув-

ся до Ленінграда, де крім кафед-

ри та дефектологічного ф-ту,

опікувався відділом тифлопеда-

гогіки при Ін-ті спеціальних шкіл

АПН РРФСР. На базі Ленінград-

ської школи для сліпих дітей К.

організував школу-клініку, в якій

вивчалися особливості тотально

та парціально сліпих, розумово

відсталих сліпих дітей. У 1947 р.

з його ініціативи було відкрито

1-й та 2-й класи для парціально

сліпих, а згодом класи для розу-

мово відсталих сліпих дітей.

Доробок вченого — 56 науко-

вих праць, серед яких - 12 кни-

жок.

Основні наукові праці: «Ос-

новы предметных методик в ра-

боте со слепыми детьми»; «Ме-

тодика русского языка в школе

слепых»; «Тифлопедагогика».

КОЕФІЦІЄНТ ІНТЕЛЕК-

ТУ, IQ (від англ. intelligence

quotient) - кількісний показник

рівня розумового розвитку. Це

відношення розумового віку (РВ)

до паспортного, хронологічного

(ХВ) і визначається за формулою

іу=РВ:ХВх101) %. ЇВ вирахову-

ється за результатами виконання

психологічних тестів. Для кож-

ного ХВ існує нормальний пока-

зник розв’язування тестових за-

вдань; нормальному розумовому

розвитку відповідає 10 = 100 (ві-

дхилення в межах 10 % вважа-

ються такими, що не виходять за

рамки норми). Значне переви-

щення цього показника (на 20 % і

більше) розцінюється як свідчен-

ня обдарованості. Для розумової

відсталості характерний низький

1(2 - 50-75 % для дебілів; 25-

50 % - для імбецилів, нижче

25 % - для ідіотів.

На думку вітчизняних і біль-

шості зарубіжних учених, ІС> не є

незмінним з роками показником

вроджених розумових здібнос-

тей, як це вважалося раніше. Він

є лише показником наявного рів-

ня розумового розвитку і не дає

достатніх підстав для прогнозу-

вання. Водночас 1(2 служить

прийнятою в дефектологічній

практиці оцінкою станів інтелек-

туальної сфери обстежуваного

під час тестування. Точний діаг-

ноз і прогноз можливі лише на

підставі ширшого комплексного

обстеження.

КОЗЛЕНКО Микола Опа-

насович (1927-2007) - укр. де-

фектолог, фахівець у галузі фізи-

чного виховання учнів як спеціа-

льних, так і масових загальноос-

вітніх шкіл, д-р пед. наук. Дослі-

джував проблеми змісту та коре-

кційної спрямованості фізичного

виховання розумово відсталих

учнів; розвитку в них довільного

регулювання рухів і підвищення

научуваності рухових дій. Автор

оригінальних програм, методич-

них посібників із фізичного ви-

ховання учнів допоміжної і масо-

вої загальноосвітньої школи.

Основні наукові праці: «Фи-

зическое воспитание учащихся

вспомогательной школы», «Фі-

зичне виховання учнів 5-8 класів

допоміжних шкіл», «Физическое

воспитание учащихся вспомога-

тельной школы».

КОЛЕСНИК Іван Пантелі-

йович (н. 1942) - укр. дефекто-

лог, канд. пед. наук, проф., один

із організаторів підготовки педа-

гогів-дефектологів у системі ви-

щої педагогічної освіти. Працю-

вав учителем у школі-інтернаті

для слабочуючих та школі-

інтернаті для глухих дітей (1968—