1. Сприяє ефективному впли-

вові на емоційну сферу дитини,

збуджує її творчі можливості, а

тому часто використовується на

уроках пояснювального читання

та літератури, в позаурочний час

(літературні ранки, святкові ве-

чори тощо) в усіх типах шкіл.

Рольові ігри, до яких охоче вда-

ються діти дошкільного віку, слід

розглядати як передумову підго-

товки учнів до І.

ІНТЕГРОВАНЕ НАВЧАН-

НЯ - процес і результат навчан-

ня дітей із особливостями пси-

хофізичного розвитку в спеціа-

льному класі (групі) загальноос-

вітнього навчального закладу за

спеціальними програмами, адап-

тованими методами і засобами. У

виховній роботі створюються рі-

вні можливості для участі цих

дітей в усіх сферах життєдіяль-

ності на рівні та разом із рештою

дітей навчального закладу. Над-

звичайно важлива умова - набут-

тя дітьми з особливостями пси-

хофізичного розвитку соціально

прийнятих норм наслідування

поведінки інших дітей, які не

мають таких недоліків. Специфі-

чною особливістю такої форми

навчання є адаптація дітей цієї

категорії до найближчого навча-

льного середовища. Ключовою

фігурою І.н. є корекційний педа-

гог, який створює для цього не-

обхідні умови, надає відповідні

педагогічні послуги в розвитку

пізнавальних процесів. При цьо-

му за дітьми цієї категорії збері-

гаються всі пільги, якими вони

користуються в процесі навчання

в спеціальних загальноосвітніх

навчальних закладах. За наявнос-

ті в закладі великої кількості ді-

тей з порушеннями психофізич-

ного розвитку вводяться додат-

кові ставки логопеда, психолога,

соціального педагога.

ІНТЕГРОВАНІ УРОКИ -

мають на меті синтез змісту (спо-

собів пізнання) з кількох тем,

предметів або видів діяльності

щодо однієї проблеми. У практи-

ці інтегрується переважно зміст

навчальних предметів, але синте-

зуватися можуть і способи пі-

знання, і різні види діяльності

людини. Такий тип уроків допо-

магає краще реалізувати різні

функції навчання, особливо-

корекційно-розвивальну та вихо-

вну. Основа І.у. — об’єднання

змісту різних предметів навколо

однієї теми. Власне І.у. слід від-

різняти від уроків, що проводять-

ся за інтегрованими курсами, а

також від уроків з окремими мі-

жпредметними зв’язками. І.у.

можуть бути різних видів, залеж-

но від кількості предметів, видів

діяльності, що поєднуються, ха-

рактеру пізнавальної діяльності

учнів тощо. Умовно можна ви-

значити такі види І.у.: бінарні та

поліфонічні.

ІНТЕЛЕКТ (від лат. іпіеііес-

Іия- свідомість, розуміння) - від-

носно самостійна, динамічна

структура пізнавальних власти-

востей особистості, яка виникає

на грунті спадково закріплених (і

вроджених) анатомо-фізіологіч-

них особливостей мозку та нер-

вової системи (задатків), форму-

ється у взаємозв’язку з ними. І.

виявляється в діяльності, зумов-

леній культурно-історичними об-

ставинами і, переважно, забезпе-

чує адекватну взаємодію індивіда

з довкіллям.

У сучасному розумінні понят-

тя І. тлумачиться як: загальна

здатність до пізнання та вирі-

шення проблем, що визначає ус-

пішність будь-якої діяльності та є

підґрунтям для вияву інших зді-

бностей; система всіх пізнаваль-

них здатностей індивіда (відчут-

тя, сприймання, пам’ять, уява,

мислення, уявлення); здатність

до вирішення проблем подумки

без спроб і помилок.

Як загальна розумова здат-

ність І. використовується для

узагальнення поведінкових ха-

рактеристик, пов’язаних з успі-

шною адаптацією до розв’я-

зування нових життєвих завдань.

Р. Стернберг виділив три форми

інтелектуальної поведінки: вер-

бальний І. (запас слів, ерудиція,

вміння розуміти прочитане);

здатність вирішувати проблеми;

практичний І. (уміння домагати-

ся мети).

Більшість сучасних дослідни-

ків розглядають І. як універсаль-

ну психічну здатність, схильність

раціонально діяти в новій ситуа-

ції. Г. Айзенк основою І. вважає

генетично детерміновану власти-

вість нервової системи, яка ви-

значає швидкість і точність пере-

робки інформації. З огляду на

успіхи в розвитку кібернетики,

теорії систем, інформації тощо

помітна тенденція трактувати І.

як пізнавальну діяльність будь-

яких складних систем, здатних

до навчання, цілеспрямованої пе-

реробки інформації та саморегу-

ляції.

Результати спеціальних дос-

ліджень свідчать, що найбільша

генетична зумовленість виявлена

у вербального І., дещо менша - в

невербального. Невербальний І.

(І. дій) податливіший до трену-

вання. Індивідуальний рівень ро-

звитку І. визначається низкою

зовнішніх впливів: інтелектуаль-

ним кліматом у сім’ї, професією

батьків, широтою соціальних ко-

нтактів у ранньому дитинстві

тощо.

ІНТЕНСИФІКАЦІЯ (від

лат. Шетіо - напруження, /асіо

- роблю) - посилення ефектив-

ності, результативності, продук-

тивності, дієвості. У дефектології

І. пов’язується з підвищенням

ефективності навчально-вихов-

ного та корекційно-розвивально-

го впливів на дитину в спеціаль-

ному освітньому закладі (органі-

зації, змісту, методики) з метою

розв’язання освітніх та корекцій-

них завдань; продуктивності дія-

льності дитини, передусім навча-

льно-практичної, метою якої є

засвоєння певних рівнів знань та

способів дій.

І. досягається впровадженням

у практику освітніх закладів нау-

ково обґрунтованих педагогічних

інновацій.

ІНТЕРЕС (від лат. interest -

важливий, значущий) - активна

пізнавальна спрямованість лю-

дини на певний предмет чи яви-

ще діяльності, пов’язана з пози-

тивним емоційним ставленням до

пізнання об’єкта чи опанування

відповідної діяльності. І. втикає

на основі потреб, але не зводить-

ся до них.

Розрізняють безпосередній І.,

тобто зацікавленість самим про-

цесом діяльності (пізнанням,

працею тощо), та опосередкова-

ний І. до наслідків діяльності.

І. дітей з особливостями пси-

хофізичного розвитку має деяку

обмеженість та однотипність за-

лежно від характеру дефекту та

соціальної ситуації розвитку. У

глухих дітей розвиваються І. пе-

реважно до практичної діяльнос-

ті, спорту, недостатньо - до пі-

знання; у сліпих - до гуманітар-

них наук, музики. Розумово відс-

талі діти проявляють недостатній

І. до змісту навчальної і трудової

діяльності, в цих процесах вони

надають перевагу механічним

діям.

ІНТЕРОРЕЦЕПТОРИ (від

лат. interior - внутрішній) - чут-

ливі нервові закінчення, що роз-

міщуються в різних тканинах і

внутрішніх органах (серці, кро-

воносних і лімфатичних судинах,

органах травлення тощо). Пред-

ставлені вільними нервовими за-

кінченнями, а також різними ви-

дами складних інкапсульованих

закінчень (наприклад тільця Па-

чіні). З огляду на важливу роль І.,

локалізованих у структурах опо-

рно-рухового апарату, їх виділя-

ють в окрему групу пропріореце-

пторів. За функціональними

ознаками І. поділяють на хемо-

рецептори, механорецептори (ре-

агують на хімічні подразнення

або зміну рівня обміну речовин),

терморецептори (сприймають

зміну температури внутрішнього

середовища), осморецептори (ре-

агують на зміну осмотичного ти-

ску), барорецептори (сприйма-

ють зміну кров’яного тиску). І.

здійснюють аналіз стану внутрі-

шнього середовища організму,

пристосовують його до поточних

потреб.

ІНТОНАЦІЯ (від лат. Шопо

— гучно вимовляю) - сукупність

просодичних елементів мовлен-

ня, таких, як мелодика, ритм,

темп, інтенсивність, акцентна

будова, тембр, логічний наголос

тощо. І. фонетично організовує

мовлення, встановлює між час-

тинами фрази смислові відно-

шення, надає фразі розповідаль-

ного, питального, окличного зна-

чення, дає змогу висловлювати

різні почуття.

На письмі І. позначається за

допомогою відповідних розділо-

вих знаків і графічних засобів.

Однак абсолютної відповідності

між І. та пунктуацією немає.

ІНТРАВЕРСІЯ (від лат. ігМга

- всередині, \ersio - видозміню-

вати) - скерованість психічної

активності людини (уваги,

сприймання, переживань, мис-

лення) на свій внутрішній світ, на

відміну від екстраверсії, якій

притаманна скерованість актив-

ності на зовнішній світ. І. зумов-

лена значною мірою природже-

ними особливостями індивіда,

насамперед, типом нервової сис-

теми. Проте суттєве значення для

розвитку І. мають умови вихо-

вання, особливості спілкування,

професійної діяльності.

Труднощі спілкування та со-

ціально-трудової адаптації дітей

із недоліками психофізичного

розвитку часто зумовлюють їхню

схильність до І., що в крайніх ви-

явах негативно позначається на

розвиту особистості та її самови-

значенні. Запобіганню негатив-

ним проявам І. сприяє форму-

вання в таких дітей адекватної

самооцінки, навичок спілкуван-

ня, позитивних поглядів на жит-

тєві перспективи.

ІНТУЇЦІЯ (від лат. Шиеог -

пильно, уважно дивлюся) - не-

понятійне мислення як безпосе-

реднє відображення зв’язків між

предметами та явищами реально-

го світу. І. має дві форми: ще не-

усвідомлюваного примітивного

мислення, на основі каузального

(причинного) рефлексу, власти-

вого також вищим тваринам; ми-

слення, що вже стало неусвідом-

люваним, на основі високоавто-

матизованих розумових навичок

як результату значного досвіду в

галузі та його використання.

Правильне розуміння психологі-

чної суті І. важливе для прийнят-

тя рішень і психології управління

в цілому.

ІНФАНТИЛІЗМ (від лат.