10° У найбільшому діаметрі ви-

міру. Підставою для встановлен-

ня II групи інвалідності є стійке

зниження гостроти зору на оці,

яке краще бачить, до 0,08 з коре-

кцією; звуження поля зору до 20°

від точки фіксації оком, що кра-

ще бачить; наявність у полі зору

центральних двобічних дефектів

поля зору, які перевищують 10°

від точки фіксації. ПІ група інва-

лідності встановлюється при зна-

чному зниженні працездатності,

зумовленому патологією зору

внаслідок хронічних захворю-

вань або анатомічних дефектів.

Група інвалідності встановлю-

ється районною, міжрайонною,

міською або обласною лікарсько-

трудовою експертною комісією

(ЛТЕК). У конфліктних випадках

група інвалідності визначається

спеціалістами УДНДІ медико-

соціальних проблем інвалідності

(Дніпропетровськ). І.з користу-

ються передбаченими законодав-

ством України пільгами.

ІНВАЛІДНІСТЬ (від лат.

іпуаНсіш - слабий, безсилий, не-

мічний) - соціальна недостат-

ність (дезадаптація) внаслідок

обмеження життєдіяльності лю-

дини, викликана порушенням

здоров’я зі стійким розладом фу-

нкцій організму, що призводить

до необхідності соціального за-

хисту й допомоги. При цьому

обмеження життєдіяльності -

неможливість виконувати по-

всякденну діяльність способом та

в обсязі, звичайних для людини,

що створює перешкоди в соціа-

льному середовищі, ставить її в

незручне становище порівняно зі

здоровими і проявляється част-

ковою або повного втратою здат-

ності до самообслуговування,

пересування, орієнтації, спілку-

вання, навчання, контролю за по-

ведінкою, а також значним об-

меженням обсягу трудової діяль-

ності, зниженням кваліфікації,

що призводить до соціальної де-

задаптації. Залежно від ступеня

обмеження життєдіяльності вста-

новлюють І, II, III групу інвалід-

ності, а також причини інвалід-

ності: загальне захворювання;

інвалідність з дитинства; трудове

каліцтво; професійне захворю-

вання; поранення, контузія, тра-

вма, каліцтво, захворювання,

пов’язані із захистом Батьківщи-

ни; поранення, контузія, травма,

каліцтво, захворювання, пов’я-

зані з перебуванням у партизан-

ському загоні; поранення, конту-

зії або каліцтва, пов’язані з бойо-

вими діями в період Великої Віт-

чизняної війни (або з наслідками

бойових дій); поранення, конту-

зія, травма, каліцтво, захворю-

вання, отримані при виконанні

обов’язків військової служби; за-

хворювання, отримане в період

проходження військової служби;

поранення, контузія, травма, ка-

ліцтво, захворювання, отримані

при виконанні інтернаціонально-

го обов’язку; поранення, конту-

зія, травма, каліцтво, захворю-

вання, отримані при виконанні

обов’язків військової служби під

час ліквідації аварії на Чорно-

бильській АЕС, інших ядерних

об’єктах та випробуваннях ядер-

ної зброї; захворювання, травма,

каліцтво, пов’язані з роботами

під час ліквідації аварії на Чор-

нобильській АЕС та інших ядер-

них об’єктах; захворювання,

пов’язане з впливом аварії на Чо-

рнобильській АЕС. Підставою

для встановлення першої групи

інвалідності є стійкі, значно ви-

раженої важкості функціональні

порушення в організмі, зумовле-

ні захворюванням, травмою або

вродженим дефектом, що приз-

водять до значного обмеження

життєдіяльності людини, не-

спроможності до самообслугову-

вання й викликають потребу в

постійному, що не регулюються,

сторонньому нагляді, догляді чи

допомозі. Підставою для встано-

влення другої групи інвалідності

є стійкі, вираженої важкості фун-

кціональні порушення в організ-

мі, зумовлені захворюванням,

травмою або вродженим дефек-

том, що призводять до значного

обмеження життєдіяльності лю-

дини, при збереженій здатності

до самообслуговування, та не ви-

кликають потреби в постійному

сторонньому нагляді, догляді чи

допомозі. Підставою для встано-

влення третьої групи інвалідності

є стійкі, помірної важкості функ-

ціональні порушення в організмі,

зумовлені захворюванням, нас-

лідками травм або вродженими

дефектами, що призвели до помі-

рно вираженого обмеження жит-

тєдіяльності, в тому числі праце-

здатності, які потребують соціа-

льної допомоги й соціального за-

хисту.

Термін І. є медичним, юриди-

чним та соціальним поняттям.

Соціальний фактор тлумачення І.

зумовлює релятивістичність та

функціональну залежність цього

поняття від культурного та соці-

ально-економічного стану розви-

тку суспільства, розвитку став-

лення суспільства до осіб з інва-

лідністю. Зміст поняття І. визна-

чається моделлю інвалідності

(медичною, економічною, адмі-

ністративною, нормалізаційною,

соціальною, неосоціальною).

ІНДИВІД (від лат. individuum

- неподільне) - 1) людина як

природна істота, представник ви-

ду Homo sapiens, продукт філо-

генетичного й онтогенетичного

розвитку, єдності спадкового та

набутого, носій індивідуально

своєрідних рис (задатків, праг-

нень тощо); 2) окремий предста-

вник людської спільноти. Ці ви-

значення терміну І. взаємо-

пов’язані й описують людину в

аспекті її відокремленості.

Основні характеристики І.:

цілісність психофізіологічної ор-

ганізації; стійкість у взаємодії з

довкіллям; активність. Ознака

цілісності вказує на системний

характер зв’язків між різноманіт-

ними функціями та механізмами,

що реалізують життєві відно-

шення І. Стійкість визначає збе-

реженість основних ставлень І.

до довкілля, передбачаючи вод-

ночас існування моментів плас-

тичності, гнучкості, варіативнос-

ті. Активність І., забезпечуючи

його здатність до самозміни, діа-

лектично поєднує залежність від

ситуації із подоланням її безпо-

середніх впливів.

ІНДИВІДУ АЛЬНЕ НАВ-

ЧАННЯ - це особлива організа-

ційна форма проведення навча-

льних занять. І.н. застосовується,

якщо дитина неспроможна на-

вчатися в навчальному закладі

тимчасово чи стаціонарно. При-

чини такого стану бувають набу-

тими та вродженими: травми, ва-

ди фізичного та інтелектуального

розвитку тощо. Для навчання та-

ких дітей органами народної

освіти призначаються вчителі,

які проводять заняття в домашніх

умовах або лікувальних устано-

вах.

Особливості фізичного й ін-

телектуального розвитку дітей

потребують індивідуалізації на-

вчання і навчання в спецшколах.

У навчальних планах таких шкіл

передбачено години для індиві-

дуальних занять.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІД-

ХІД ДО ДІТЕЙ - один із дидак-

тичних принципів (а також прин-

ципів виховної роботи), згідно з

яким педагогічний вплив на кож-

ну дитину має ґрунтуватися на

глибоких і всебічних знаннях про

особливості розвитку особистос-

ті, психічного стану здоров’я,

працездатності, умов життя.

Ураховуючи особливу роль

І.п. в роботі з дітьми, які мають

недоліки психофізичного розви-

тку, а також те, шо наявність де-

фекту викликає значні та своєрі-

дні індивідуальні відмінності

між ними, в спеціальних освіт-

ньо-виховних закладах створено

умови для реалізації цього прин-

ципу. Зокрема, порівняно з кла-

сичними масовими установами,

значно меншою є наповнюва-

ність класів і руп, що дає змогу

глибше вивчати кожну дитину і

застосовувати індивідуальні за-

соби впливу на неї при загальній

фронтальній роботі. Передбаче-

но індивідуальні заняття корек-

ційного характеру - логопедйч-

ні, лікувально-фізкультурні, з

розвитку залишкових функцій

ушкоджених аналізаторів. Прак-

тикують індивідуальне навчання

дітей, які за станом здоров’я не

можуть вчитися за класно-

урочною формою організації на-

вчального процесу.

При вивченні особливостей

дитини для забезпечення І.п. ува-

га надається причинам, часу ви-

никнення, глибині та структурі

дефекту; історії попереднього

виховання та навчання; загаль-

ному стану здоров’я й фізичному

розвитку; темпераменту і типо-

вим психічним станам; перебігу

пізнавальних та емоційно-вольо-

вих психічних процесів, наявним

знанням, вмінням, навичкам; пе-

реважним потребам та інтересам,

ставленню до різних видів діяль-

ності, інших людей, самого себе

(у старших класах - життєвим

планам і перспективам); здібнос-

тям, позитивним та негативним

рисам характеру; стосункам з

іншими, референтними групами,

статусу в системі міжособистіс-

них стосунків.

Вивчення дитини має бути ці-

леспрямованим, об’єктивним, ди-

намічним, з урахуванням актуа-

льного рівня і зони найближчого

розвитку, комплексним. У шко-

лах для дітей з глибокими пору-

шеннями зору внутрішньокласна

диференціація здійснюється на

основі урахування діагнозу та

прогнозу захворювання, ступеня

ураження основних зорових фун-

кцій, супровідних захворювань,

рівня успішності.

У навчальному процесі І.п. до

школярів реалізується шляхом

індивідуалізації обсягів навчаль-

них завдань для окремих учнів,

варіювання часу на їх виконання

з урахуванням темпу роботи, до-

зування педагогічної допомоги,

застосовування різних типів ін-

структажу, методів і прийомів

стимулювання діяльності та її

оперативної корекції тощо.

І.п. в навчанні дітей з особли-

востями психофізичного розвит-

ку поєднується з диференційова-

ним підходом до певних катего-

рій учнів, які відрізняються одна

від одної спільними типологіч-

ними особливостями. Так, в од-

ному класі допоміжної школи

можуть бути діти з різними рів-

нями научуваності. Це потребує

деякого зниження програмних

вимог до засвоєння знань (порів-

няно з основною корекційною

програмою для певного виду на-

вчання) для учнів з меншими пі-

знавальними можливостями.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАНЯТ-

ТЯ - одна з організаційних форм

навчально-виховного процесу в

спеціальних закладах. І.з. перед-

бачаються навчальним планами

спеціальних закладів для дітей із

порушеннями в розвитку і про-

водяться за розкладом з обов’яз-

ковим урахуванням особливостей

та можливостей кожної дитини.

Для дітей з недоліками слуху

такі заняття мають особливе зна-

чення, оскільки їхня основна ме-

та - робота над вимовою та роз-

витком слухового сприймання.

Тривалість І.з. для глухих дітей

дошкільного віку до - 18 хв, а

шкільного - до 25 хв. Для дітей-

олігофренів та логопатів також

передбачаються І.з., їх проводять

учителі-логопеди. Основна мета

І.з. - подолати мовленнєві пору-

шення. Для сліпих і слабозорих

дітей І.з. спрямовані на корекцію

порушень фізичного розвитку,

орієнтування в просторі, недолі-

ків мовлення.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБ-

ЛИВОСТІ ПСИХІКИ - значущі

та стійкі психічні риси, що ви-

значають ту чи іншу особистість.

Передумовою формування І.о.п.

служать анатомо-фізіологічні за-

датки, які зазнають змін у проце-

сі виховання, що має суспільно

зумовлений характер, породжу-

ючи широку варіативність їхніх

виявів. Це індивідуальні особли-

вості (інтереси, нахили, здібнос-

ті, темперамент, характер) і своє-

рідність пізнавальних, емоційних

і вольових процесів. І.о.п, фор-

муються в дитини у процесі жит-

тєдіяльності та значною мірою

залежать від типу нервової сис-

теми, умов навчання й вихован-

ня.

Необхідною умовою навчаль-

но-виховної роботи з дітьми, які

мають психофізичні вади, є ціле-

спрямоване вивчення їхніх І.о.п. і

застосування основаного на цьо-

му індивідуального підходу до

кожної дитини. Нехтування І.о.п.

такої дитини може призвести до

негативних освітньо-виховних

наслідків.

ІНДИФЕРЕНТНІСТЬ (від

лат. іп(і^егет (іпсі^егеШи) -

байдужий) - психічний стан лю-

дини, що характеризується при-

тупленням або відсутністю інте-

ресу до навколишнього світу

(людей, предметів, подій, діяль-

ності тощо). І. спостерігається

під час хвороби, внаслідок психі-

чних травм, перевтоми. І. - одна

з особливостей розвитку дитини

з вадами психофізичного розвит-

ку, пов’язана зі зниженою психо-

логічною готовністю до діяльно-

сті. (Див. Психологічна готов-

ність).

ІНДУКЦІЙНА УСТАНОВ-

КА - це система, яка перетворює

звуковий сигнал на електромаг-

нітне поле. У цьому полі людина

зі слуховим апаратом сприймає

чистий звуковий сигнал (у поло-

женні «Т» чи «МТ» перемикача

слухового апарата) від мікрофона

або з лінійного звукового виходу

приладу.

І.у. використовують у спеціа-

льних навчальних закладах для

дітей із вадами слуху, церквах,

концертних залах та інших при-

міщеннях, в яких може опинити-

ся людина з вадами слуху.

За допомогою індукційної си-

стеми дитина чує чистий звуко-

вий сигнал без спотворень (учи-

тель ніби наближається до учня),

за рахунок чого зовнішній шум

не заважає. Користувач такого

слухового апарата не прив’я-

заний до одного місця, а може

вільно пересуватися в межах

приміщення, обладнаного індук-

ційною петльовою системою.

Звукова інформація завжди за-

лишається якісною та доступ-

ною.

І.у. має автоматичний пере-

микач, який автоматично вими-

кає систему, якщо вхідний сиг-

нал не з’являється протягом 2-4

хв. Коли він з’являється знову,

система автоматично вмикається.

І.у. має регулятор вхідного сиг-

налу, узгоджуючий пристрій,

який автоматично, залежно від

довжини петлі, встановлює необ-

хідну напругу електромагнітного

поля. У системі є два мікрофон-

них і два лінійних входи. Це дає

змогу з’єднати її з магнітофоном,

телевізором, CD-програвачем

тощо. І.у. має перемикач, з допо-

могою якого існує більше мож-

ливостей передавати низькочас-

тотний спектр (це важливо для

користувача зі значною втратою

слуху).

Спотворення в системі -

менш ніж 1 %; співвідношення

сигнал/шум - більше 50 дБ; по-

тужність - 20 Вт; вага 160 г.

ІНЕРТНІСТЬ (від лат. ines,

inert is - бездіяльний) - довгот-

ривале (відносно сили й характе-

ру подразника) збереження рівня

процесів нервового збудження чи

гальмування.

У клінічній психології цей те-

рмін є антонімом терміна «лабі-

льність». Ним характеризують

зниження динаміки психічних

процесів. І. зумовлює труднощі в

переключенні з однієї розумової

дії на іншу.

ІНІЦІАТИВНІСТЬ (від лат.

initium — початок) - морально-

психологічна риса особистості,

яка виявляється у висуненні по-

чину, в організації діяльності

тощо. І. є необхідною рисою лю-

дей, які зайняті у галузі науки,

організації життя колективу. І. є

важливою рисою і кожного пере-

січного громадянина, оскільки

дає змогу повніше організувати

свою власну діяльність (ігрову,

навчальну, трудову).

Прояви І. у осіб із вадами зо-

ру та слуху бувають різними, за-

лежно від оточення: в середови-

щі людей з подібними вадами І.

може бути високою, водночас як

у середовищі осіб без порушень

аналізаторів вона значно знижу-

ється. Причиною цього в більшо-

сті випадків є психологічний

бар’єр у спілкуванні між цими

суб’єктами. Прояви І. у середо-

вищі розумово відсталих людей

характеризується загальною

примітивністю, некритичністю у

виборі об’єкта прикладання своїх

сил тощо.

Розвиток І. учнів усіх катего-

рій спецшкіл можливий лише за

умови раціонально організованої

педагогічної взаємодії дефекто-

логів і сім’ї, спрямованої на її

всебічну стимуляцію.

ІНКЛЮЗИВНА ПЕДАГО-

ГІКА - галузь педагогічної нау-

ки, що розкриває загальні та кон-

кретні залежності між причинами

виникнення порушень у розвитку

й поведінці дітей, їх наслідками,

способами запобігання, переваж-

но зосереджує увагу на кризових

явищах порушень як у нормі, так

і при патології,. пояснює, чому

вони виникають, указує шлях і

засоби їх попередження. І.п. об-

грунтовує основні теоретичні по-

ложення, необхідні для розумін-

ня сутності, змісту, структури й

організації складного процесу

спільного навчання дітей із різ-

ними пізнавальними здібностями

та практичні питання корекційної

роботи в умовах інклюзії. Клю-

човими питаннями І.п. є такі: для

яких категорій дітей з особливос-

тями розвитку І.н. найбільш дос-

тупне і сприятливе? Які найоп-

тимальніші організаційні форми

якісного навчання учнів з різни-

ми здібностями (інтегрована, ін-

клюзивна, інтернатна)? Яким має

бути зміст освіти, які варіанти

навчання й можливості переходу

від одного варіанта до іншого? У

якому віці доцільно включати

дітей до загальноосвітньої шко-

ли? Які специфічні (стать, вік,

соціальний статус) та індивідуа-

льні (своєрідність вищої нервової

діяльності, темперамента, харак-

тера, рівень сприймання, за-

пам’ятовування, працездатності,

рівень емоційно-вольової сфери

та ін.) особливості інтеграції уч-

нів із різними здібностями й мо-

жливі способи та засоби запобі-

гання проблем і труднощів їх

включення в загальноосвітній

простір? Ці та інші питання І.п.

перебувають у стадії вивчення.

ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАН-

НЯ - процес і результат вклю-

чення (об’єднання) дітей з особ-

ливостями психофізичного роз-

витку та дітей, які не мають та-

ких порушень, до навчання в од-

ному класі загальноосвітньої

школи. Відповідно до потреб і

можливостей кожної дитини

у чиї ель імкліизивнш и клаиу за

участі другого фахівця (корек-

ційного педагога) забезпечує га-

рантовану підтримку тих, хто

цього потребує, здійснює особи-

стісно орієнтований підхід до ор-

ганізації їхньої навчальної діяль-

ності. Важливою передумовою

якісної освіти в І.к. є пристосу-

вання школи (адміністрації, учи-

телів, більшості учнів) до потреб

і можливостей кожної особистос-

ті, створення умов психологічно-

го комфорту в новому середови-

щі. Кінцевою метою І.н. є підго-

товка осіб із порушеннями в роз-

витку до умов і стилю життя сус-

пільства, в якому вони живуть. За

наявності в школі великої кілько-

сті І.к. вводяться додаткові став-

ки логопеда, психолога, соціаль-

ного педагога. Рішення про фор-

му навчання (інтегровану чи ін-

клюзивну) адміністрація приймає

індивідуально з урахуванням

складності порушення в розвит-

ку, наявного в закладі навчально-

го середовища, яке мінімально

обмежує дітей і максимально за-

довольняє особливі освітні пот-

реби.

ІНОЗЕМНА МОВА в спеці-

альній школі - навчальний пред-

мет, змістом якого є навчання

усного мовлення, читання та пи-

сьма іноземною мовою. Основне

завдання навчання І.м. - форму-

вання в учнів практичних нави-

чок володіння іноземним мов-

ленням на основі засвоєння пев-

ного обсягу доступних знань. І.

м. вивчається в школах для слі-

пих і слаоозорих, дітей з пору-

шеннями опорно-рухового апа-

рату, із затримкою психічного

розвитку та важкими порушен-

нями мовлення (П відділення).

Навчання І.м. ведеться за про-

грамою масової школи, однак з

іншим розподілом годин.

Навчання І.м. у школі для

сліпих дітей ґрунтується на

сприйманні слуховим аналізато-

ром і запам’ятовуванні. Письмо

сліпих здійснюється рельєфно-

крапковим шрифтом (див. Брай-

ля шрифт), уніфікованим до ба-

гатьох європейських мов. Тому

письмо іноземною мовою не пе-

редбачає засвоєння сліпими ла-

тинської абетки, а потребує ви-

вчення лише деяких знаків, які

позначають характерні фонеми,

властиві І.м., що вивчається.

Під час навчання фонетики та

орфоепії І.м. у спецшколах особ-

лива увага надається звуковому

наслідуванню і словесному пояс-

ненню, активізації усного мов-

лення. Для цього використову-

ються всі можливості позаклас-

ної та виховної роботи школи-

інтернату. Для вдосконалення

вимови застосовують магніто-

фонні записи, навчальні телеві-

зійні передачі, озвучені інозем-

ною мовою навчальні фільми;

організовується листування та

спілкування з однолітками із за-

рубіжних країн.

ІНСТИНКТИ (від лат. ітії-

піїт - спонукання) - вроджені

акти поведінки, що утворюються

із складних ланцюгів послідов-

них безумовних рефлексів. 1. фо-

рмуються в ході розвитку бага-

тьох поколінь тваринних органі-

змів як пристосувальних актів до

відносно стійких умов існування.

І. спрямовані на задоволення ос-

новних потреб організму в хар-

чуванні, розмноженні, збережен-

ні роду та самозбереженні.

І. у людини не можна розгля-

дати як самостійні акти поведін-

ки, життя. Вони включаються як

окремі підпорядковані компоне-

нти в складнішу суспільно обу-

мовлену діяльність. Саме така

підпорядкована роль І. спостері-

гається в діяльності дітей з осо-

бливостями психофізичного роз-

витку. Виняток - випадки важкої

розумової відсталості (ідіотія),

що виникають через тяжкі роз-

лади центральної нервової сис-

теми дитини. У ідіотів не фор-

муються суспільні форми люд-

ської поведінки, зберігаються

лише І.

ІНСТИТУТ ДЕФЕКТОЛО-

ГІЇ - наук.-дослідна установа,

яка об’єднує вчених, що дослі-

джують проблеми дитячої дефек-

тивності. І.д. проводить фунда-

ментальні й прикладні дослі-

дження щодо вивчення, вихован-

ня, навчання і розвитку дітей

дошкільного та шкільного віку: з

порушеннями зору (сліпі та сла-

бозорі), слуху (глухі й слабочую-

чі), з тяжкими порушеннями мо-

влення, порушеннями опорно-

рухової сфери, затримкою психі-

чного розвитку та розумовою ві-

дсталістю.

У перші післяреволюційні ро-

ки створилися сприятливі умови

для організації наук, досліджень

у галузі дефектології. Ця робота

була започаткована ще в 1922 р.

на базі дефектологічного ф-ту

Петроградського дошкільного

пед. ін-ту і Московського меди-

ко-пед. ін-ту, які в 1924 р.

об’єдналися в один ін-т, що оде-

ржав статус відділення пед. ін-ту

Другого Московського держ. ун-

ту, а згодом реорганізувався на

дефектологічний ф-т Московсь-

кого держ. пед. ін-ту ім. В. Лені-

на. З 1930 до 1943 рр. наук.-

дослідна робота в галузі дефек-

тології проводилася в Експери-

ментально-дефектологічному ін-

ті та Наук.-практ. ін-ті спеціаль-

них шкіл і дитячих будинків На-

ркомосу РРФСР (директор І. Да-

нюшевський).

У 1943 р. на базі Науково-

практичного ін-ту шкіл і дитячих

будинків Наркомосу РРФСР

створюється НДІ дефектології

АПН РРФСР (а з 1966 р. - АПН

СРСР). На його базі здійснюється

фундаментальні клінічні, патофі-

зіологічні, психол., пед. дослі-

дження, які стали основою для

вдосконалення теорії і практики

виховання, навчання та диферен-

ціальної діагностики дітей з пси-

хофізичними вадами. Директо-

рами ін-ту у різні періоди були:

Д. Азбукін, д-р пед. наук, проф.,

чл.-кор. АПН РРФСР (1944-