10. Проведені в Україні дослі-

дження показали, що за допомо-

гою таких тестів можна отримати

лише кількісні показники інтеле-

ктуального розвитку дитини,

тобто встановити факт наявності

відхилень у показниках дитини

від середньостатистичних ре-

зультатів. У роботі зональних

ПМПК використовують укр. ме-

тодики, які містять 14 завдань,

згрупованих у блоки, виконання

кожного з них передбачає наван-

таження відповідних «аспектів»

інтелектуальної діяльності Ця

методика враховує результати

комплексного і цілісного пси-

хол.-пед. обстеження, забезпечує

якісно-кількісну характеристику

інтелектуального розвитку, дає

змогу виявити специфіку відхи-

лень, чим вона відрізняється від

тестової діагностики. Навчання й

виховання А.д. здійснюється ди-

ференційовано, з урахуванням

особливостей їхнього розумового

і фізичного розвитку в спеціаль-

них навч. закладах для кожної

категорії дітей.

На початку XXI ст. в Україні

склалася і функціонує система

спеціальної освіти. Об’єктом

особливої уваги є А.д. дошкіль-

ного віку (від 2 до 7 р.). Вихо-

вання їх здійснюється в 179 до-

шкільних закладах компенсую-

чого типу (для всіх категорій), а

також у формі спеціальних груп

у 1,4 тис. дошкільних закладів

загального типу. З метою спеціа-

льного навчання А.д. створено

диференційовану мережу шкіл-

інтернатів 8-ми типів (385 закла-

дів з контингентом понад 48,5

тис. дітей), які перебувають на

держ. утриманні. Понад 100 тис.

дітей, які потребують корекцій-

ної допомоги інтегровані взага-

льноосвітні навчальні заклади.

На різних етапах розвитку людс-

тва в різних країнах світу став-

лення до осіб з психофізичними

вадами було неоднаковим: від їх

фізичного знищення до визнання

повноправними членами суспіль-

ства. Для України характерним

було і є гуманне ставлення до за-

значеної категорії осіб. Визнання

Україною Конвенції ООН про

права дитини та Всесвітньої де-

кларації про забезпечення вижи-

вання, захист і розвиток дітей

посилило увагу держави до про-

блем дітей-інвалідів, зумовило

необхідність розроблення цілес-

прямованих дій щодо створення

найсприятливіших умов для їх

інтеграції в систему сучасних су-

спільних відносин.

Особливої уваги й соціаль-

ного захисту держави потребу-

ють діти-сироти і діти, позбав-

лені батьківського піклування.

Протягом останніх років збері-

гається тенденція до збільшення

їх чисельності, що становить

100 тис. осіб (у 1995 р. їх налі-

чувалось близько 52,4 тис). У

школах-інтернатах всіх типів

навчаються 65,8 тис. дітей-

сиріт, у профес.-технічних учи-

лищах - 15,4 тис., у ВНЗ різних

рівнів акредитації - 7,5 тис. Се-

ред інтернатних закладів функ-

ціонують 36 шкіл-інтернатів, де

утримуються 5,7 тис. дітей-

сиріт із вадами психофізичного

розвитку та 106 дитячих будин-

ків, в яких перебувають 5,3 тис.

дітей з 3-річного віку, переваж-

но з порушеннями інтелектуаль-

ної сфери. До останнього часу в

Україні були відсутні спеціальні

заклади для дітей зі складною

структурою психофізичних по-

рушень (дитячий аутизм, сліпог-

лухі, діти із сукупністю фізич-

них чи психол. недоліків). Не

проводилися також фундамента-

льні та прикладні дослідження

стосовно комплексного психол.-

пед. супроводу дітей зазначеної

категорії. Це не забезпечувало

рівний доступ усіх громадян, які

потребують корекції психічного

чи фізичного розвитку, до якіс-

ної освіти, не створювало умов

для їх адаптації та інтеграції в

суспільство.

відтворення молодого поко-

ління, збереження його фізично-

го й морального здоров’я, забез-

печення умов для якнайповнішої

реалізації потенційних можливо-

стей кожної дитини стали пріо-

ритетними напрямами Нац. про-

грами «Діти України». Для ви-

конання цієї програми розробле-

но Концепцію спеціальної освіти

осіб із фізичними та психічними

вадами на найближчі роки та пе-

рспективу і Концепцію реабілі-

тації дітей з обмеженими фізич-

ними та розумовими можливос-

тями. На сучасному етапі

розв’язання проблем вивчення,

навчання та виховання А.д. їх пі-

дготовкою до самостійного жит-

тя займаються науковці Ін-ту

спеціальної педагогіки АПНУ,

колективи дефектологічних ф-тів

НПУ ім. М. П. Драгоманова,

Кам’янець-Подільського та Сло-

в’янського пед. ун-тів, Київсько-

го НДІ отоларингології ім.

О. Коломійченка. Значну різноа-

спектну роботу з А.д. проводять

навч.-реабілітаційні центри: в

Києві - СУВАГ (Система уні-

версальної вербальної аудіології

проф. Губеріна), центри слухової

реабілітації - ВАБОС (абревіа-

туру утворено від перших букв

імен засновників центру), «Ав-

рора»; у Львові - «Джерело»,

«Еліта», «Левеня». Роботу з ва-

жливих напрямів дефектологіч-

них досліджень очолюють

В. Бондар, В. Синьов, В. Тара-

сун, М. Шеремет, Л. Фомічова,

Є. Синьова.

АНиГЕКСІЯ (від грец. а —

заперечна частка, огехй — апетит)

— послаблення або відсутність

почуття голоду. А. нервова - ба-

жання схуднути, зумовлене по-

боюванням ожиріння (переважно

в дівчат).

А. психічна - стійка відмова

від харчування, що супроводжу-

ється схудненням та іншими

симптомами голодування.

АНОФТАЛЬМ (від грец.

апорНИаІтоз - відсутність ока) -

вроджена аномалія розвитку орга-

на зору як наслідок патологічного

пренатального розвитку дитини,

коли взагалі не відбулася закладка

органа зору або він значно недо-

розвинений (зменшені в розмірах

очна ямка, повіки та зорові щіли-

ни), трапляється рідко. А. спосте-

рігається під час недорозвитку пе-

реднього мозку або порушення

нормального розвитку зорового

міхура на ранній ембріональній

стадії. Типовим для А. є відсут-

ність очного яблука, що супрово-

джується аномаліями розвитку зо-

рових нерва і центрів. Частіше

трапляються випадки двосторон-

нього А. При односторонньому А.

друге очне яблуко має менший

розмір, ніж у нормі. Діти з А. від-

носяться до категорії сліпих.

АПАТІЯ (від грец. араіИеіа -

нечутливість) - байдужість до

себе, оточуючих людей і подій,

відсутність бажань, спонукань

тощо. А. - втрата активного ста-

влення особи до життя.

АПГАР ШКАЛА - шкала

для оцінки адаптації дитини до

^ ітжчуі* /пил іл

гом перших хвилин після наро-

дження. Включає перелік п’яти

клінічних ознак (забарвлення

шкіри, частота серцевих скоро-

чень, рефлекторна збудженість,

м’язовий тонус, дихання), кожна

з яких оцінюється від 0 до 2 ба-

лів. Залежно від вираженості ко-

жної функції ставлять оцінку в

балах і отримані цифри додають.

Сума балів від 1 до 3 вказує на

важкий стан, від 4 до 6 - серед-

ньої тяжкості, від 7 до 10 - задо-

вільний. Низькі оцінки, особливо

менше 5 балів, відносять до чин-

ників ризику відносно смертності

та розвитку неврологічних пору-

шень.

АПЕРЦЕПЦІЯ (від лат. ас! -

до, регсерейо - сприймання) (те-

рмін запроваджено Г. Лейбніцем

(1646-1716) - один із проявів ви-

бірковості сприймання, його за-

лежності від загального стану

психічного життя людини, її дос-

віду і спрямованості. Розрізня-

ють стійку і тимчасову А.

Стійка А. - залежність

сприймання від стійких інтересів

людини, її світогляду, психічного

складу. Тимчасова А. характери-

зує залежність сприймання від

психічного стану людини у від-

повідний момент (її настрою,

стану очікування тощо). В А.

може виявлятися (свідомо чи не-

свідомо) упереджене ставлення

людини до певних об’єктів. Рі-

вень розвитку й особливості А.

слід враховувати в навчально-

виховному процесі, науковій і

luvu. (Ціілга j vvv

бливими потребами буває важко

встановити зв’язки між набутим

досвідом і новими знаннями, то-

му формування А. має велике

значення для їхнього навчання.

АПРАКСІЯ (від грец. а - за-

перечна частка, praxis - дія) -

порушення здатності виконувати

складні предметні дії, рухи, що

виникає через ураження певних

ділянок кори головного мозку

(найчастіше нижньотім’яної ді-

лянки лівої півкулі). Людина не

може користуватися ложкою,

ножем, виделкою, писати; замі-

нює необхідні рухи безпорадни-

ми, неорганізованими.

Розрізняють загальну і част-

кову А. Під час загальної А. по-

рушуються будь-які рухові про-

цеси; під час часткової - діяль-

ність лише певних груп м’язів.

А. може призвести до пору-

шень моторного мовлення (див.

Афазія) або письма (див. Агра-

фія).

Суть педагогічної роботи по-

лягає в закріпленні послідовності

й опануванні просторової орієн-

тації, починаючи з найпростішо-

го.

АРНОЛЬД Іван Карлович

(1805-1891) - рос. сурдопедагог,

організатор навчально-виховних

закладів для глухих у Росії. А.

втратив слух у ранньому дитинс-

тві. Навчався в Німеччині, закін-

чив Берлінське училище глухо-

німих і Дрезденську академію

мистецтва зі срібною медаллю

(1824). Повернувшись у Росію,

організував у Петербурзі приват-

ну школу для малолітніх глухо-

німих дітей, а згодом (1860) -

школу для глухонімих у Москві,

яка поклала початок Московсь-

кому Арнольдо-Третьяковському

училищу глухонімих.

АРТИКУЛЯЦІЯ (від лат.

агіїсиїаге - членороздільно ви-

мовляю) - 1. Спільна діяльність

мовленнєвих органів, пов’язана з

вимовлянням звуків, складів,

слів. Для правильної А. кожного

звука необхідна відповідно зумо-

влена система рухів органів ар-

тикуляції (артикуляційна база),

звична в даному мовному ото-

ченні. Основні органи А., скла-

дові артикуляційної бази, поді-

ляються на рухливі (язик, губи,

м’яке піднебіння, нижня щелепа)

та нерухомі (верхня щелепа, тве-

рде піднебіння). Артикуляційна

база формується під впливом

слухового й кінестетичного кон-

тролю за правильною вимовою,

що відбувається через механізм

зворотного зв’язку. Діти засвою-

ють правильну мовленнєву А.

поступово. Найскладнішою є А.

збігу приголосних, а також шип-

лячих, свистячих та сонорів [л],

[р], їх правильну вимову діти

опановують до 4—5 років. Дити-

на, яка до 5 років ще не оволоді-

ла правильною А. звуків, потре-

бує логопедичної допомоги. Фо-

рмування правильної А. мовлен-

ня тісно пов’язане з розвитком

фонематичного слуху, що дає

змогу диференціювати мовлен-

нєві звуки. Недорозвиток фоне-

матичного слуху або загальне

порушення слуху (в дітей з вада-

ми слуху) ускладнюють опану-

вання правильної А. Недоліки А.

можуть виникати і внаслідок від-

хилень у період онтогенетичного

розвитку органів А., або у разі

травмування та анатомічних вад

артикуляційного апарату. Такі

порушення звуковимови мають

органічний характер, всі інші -

функціональний і можуть вважа-

тися самостійним порушенням

або одним із проявів складнішого

дефекту мовлення. Засобом ко-

рекції порушень А. є артикуля-

ційна гімнастика. Її мета полягає

у створенні повноцінних рухів

артикуляційних органів, необ-

хідних для правильного вимов-

ляння звуків, об’єднання простих

рухів у складні комплекси (арти-

куляційні уклади різних звуків).

Артикуляційні вправи можуть

бути беззвучними чи за участю

голосу. Починаються вони з ру-

хів за наслідуванням чи з пасив-

них, що створюються за механіч-

ною допомогою (чисто вимита

рука або палець логопеда, а потім

і самої дитини, продезінфіковані

медичні штапелі, спеціальні ло-

гопедичні зонди). Пасивні рухи

поступово переводяться в пасив-

но-активні (самостійні) при зоро-

вому контролі перед дзеркалом

(спочатку повільні). У процесі

автоматизації виробляється кіне-

стетичне відчуття кожного руху

й необхідність у зоровому конт-

ролі поступово зникає. Залежно

від форми звукового дефекту ви-

користовується відповідний ком-

плекс артикуляційних вправ. 2.

Ступінь розбірливості мовлення

під час його передавання через

акустичну апаратуру та за різної

якості вимови (напр., у глухих).

Визначається шляхом підраху-

вання відсотка складів, слів або

фраз, правильно сприйнятих ау-

диторами.

АРТ-ТЕРАПІЯ- лікувально-

профілактичний, корекційний

засіб подолання психологічних

проблем, відновлення емоційної

рівноваги чи усунення порушен-

ня поведінки.

Одна з особливостей дитини

полягає в тому, що вона в біль-

шості випадків має труднощі у

вербалізації власних проблем і

переживань. Для неї є природ-

ною невербальна експресія, у то-

му числі й образотворча. Це стає

особливо значущим, якщо дити-

на має мовні порушення. Пере-

живання й почуття дітей безпо-

середніше і жвавіше «звучать» в

образотворчих витворах, ніж у

словах, і є більш доступними для

сприйняття й аналізу.

Слід ураховувати дитячу фан-

тазію і схильність до ігрової дія-

льності. В арт-терапевтичному

кабінеті необхідно створювати

особливу атмосферу для гри і

творчості, підбираючи разом із

дітьми відповідні сюжети і теми

як основу індивідуальної і групо-

вої арт-терапії.

Важливо, що образотворчі

матеріали і предмети ігрової дія-

льності є для дитини більш важ-

ливими «партнерами» комуніка-

ції, ніж арт-терапевт.

Варто враховувати і те, що іг-

ровий простір, образотворчий

матеріал і образ є для дитини за-

собами психічного захисту і са-

морегуляції, до яких вона вдаєть-

ся у важких для себе ситуаціях.

Це, зокрема, пов’язано з можли-

вістю образотворчого образу до-

сить тривалий час «утримувати»

афекти, не даючи їм «виплесну-

тися» назовні. Тому образ може

виступати для дитини своєрід-

ним «контейнером» («накопичу-

вачем»), усередині якого складні

почуття зберігаються доти, доки

дитяча свідомість не зможе їх

«побачити» чи «сприйняти».

Арт-терапевтичні методи є

ефективними в роботі з дітьми,

які страждають на аутизм. Вер-

бальний контакт із ними вкрай

утруднений. Вони «занурюються

в себе», а їхня діяльність носить

ритуальний, стереотипний харак-

тер. Спроби змінити ці стереоти-

пи, як правило, викликають си-

льну тривогу і, навіть, агресивну

реакцію. Арт-терапія дозволяє

якоюсь мірою отримати доступ

до переживань таких дітей, акти-

візувати їх, а в деяких випадках

сприяти розвитку практичних

навичок. Варто враховувати і те,

що досить часто аутичні діти ви-

являють особливі здібності до

малювання.

АСИНЕРГІЯ (від грец. а -

заперечна частка, sin - разом,

ergon - робота) - розлад склад-

них рухових актів і навичок.

^nutiçpuütibtM при ураженнях

або недорозвитку мозочка. Еле-

менти А. трапляються в дітей до

2-х років як фізіологічне явище.

АСОЦІАЦІЯ (від лат. associe

- з’єдную, зв’язую) - закономір-

ний зв’язок кількох психічних

явищ (відчуттів, уявлень, думок).

Актуалізація одного з них веде

до виникнення іншого. Психофі-

зіологічна основа А. - умовний

рефлекс. Утворення А. є основою

запам’ятовування та мислення.

Термін А. запроваджено Дж. Ло-

кком, хоча явище зв’язку психіч-

них процесів було описано ще

стародавніми вченими. Зокрема,

Арістотель розрізняв види А. за

суміжністю в часі та просторі,

схожістю, контрастом. Діти з

психофізичними вадами мають

особливості А., зумовлені харак-

тером дефекту. У дітей з уражен-

нями слуху А. мають наочно-

образну основу, а з вадами зору -

словесно-логічну. Порушення

механізмів утворення тимчасо-

вих нервових зв’язків, що спо-

стерігається при розумовій відс-

талості та деяких формах затри-

мки психічного розвитку цереб-

рально-органічного генезу, зумо-

влює збідненість, недостатню

узагальненість А. У процесі ком-

пенсації дефекту та розвитку та-

кої дитини її А. вдосконалюють-

ся.

АСОЦІАЦІЯ ТИФЛОПЕ-

ДАГОГІВ УКРАЇНИ (повна на-

зва - Всеукраїнська громадська

організація «Асоціація тифлопе-

дагогів України») - заснована

пшенням і всеукраїнського з іду

тифлопедагогів «Тифлопедагогі-

ка України: витоки, сьогодення,

перспективи розвитку», який ві-

дбувся 3-5 травня 2006 р. в на

базі Харківської школи-гімназії

для сліпих дітей ім. В. Г. Коро-

ленка. Юридичний статус Всеук-

раїнська громадська організація

«АТ11У» отримала 14 травня

2007 р.

Асоціація є добровільною не-

прибутковою організацією, ство-

реною тифлопедагогами України

на основі єдності їх професійних

інтересів. Основна мета Асоціації

- захист фахових, економічних,

соціальних, культурних та інших

прав та інтересів своїх членів.

Керівний орган - конференція

членів Асоціації.

Президент ВГО «АТП» - Си-

ньова Є. П., канд. психол. наук,

проф., зав. кафедри тифлопедаго-

гіки ІКПП НПУ ім. М. П. Драго-

манова.

АСТЕНІЯ (від грец. asthenia

- слабість) - хворобливий стан,

підвищена втомлюваність, незда-

тність до тривалого розумового

чи фізичного напруження. Хворі

скаржаться на головний біль, по-

рушення сну. Часто змінюється

настрій, превалюють реакції не-

гативного характеру - роздрато-

ваність, невдоволеність, плакси-

вість. А. виникає після інфекцій-

них захворювань, психічних і фі-

зичних перевантажень. У дітей

спостерігається послаблення

пам’яті, уповільнення темпу ро-

зумової діяльності. Тривала А.

може спричинити затримку пси-

хічного розвитку. В таких випад-

ках діти навчаються в спеціаль-

ній школі.

АСТЕРЕОГНОЗІЯ (від грец.

а — заперечна частка, stereos -

твердий, gnosis - знання) - роз-

лад упізнавання предметів під

час їх обмацування із заплюще-

ними очима, зі збереженням до-

тикової чутливості. Спостеріга-

ється при ураженні вторинних

кіркових центрів тім’яної долі,

зокрема домінантної півкулі.

АСТИГМАТИЗМ (від грец.

а - заперечна частка, stigmus —

точка, astigmatismus — відсут-

ність фокусної точки) - аномалія

заломлюючої здатності ока, за

якої в одному оці спостерігаєть-

ся сполучення різних видів ре-

фракції або різних ступенів од-

ного її виду. Промені, що потра-

пляють в око від джерела світла,

при А. по-різному заломлюють-

ся в різних меридіанах роговиці,

через що на сітківці з’являється

нечітке відображення, витягнуте

в якому-небудь меридіані. А. ко-

ригується циліндричними оку-

лярами.

При зниженні зору, що не

піддається достатній корекції,

діти з А. мають навчатися у шко-

лах для слабозорих. А., як і інші

аномалії рефракції (див. Рефрак-

ція, Анізометрія), — одна з при-

чин слабозорості.

АСФІКСІЯ (від грец. а - за-

перечна частка, sphygmos -

пульс) - ядуха, що виникає в но-

вонародженої дитини під час по-

логів, коли припиняється поста-

чання кисню.

АТАКА ЗВУКА - засіб при-

ведення в дію голосових зв’язок,

подавання голосу. Розрізняють:

придихову А.з. - спочатку відбу-

вається легкий видих, потім го-

лосові зв’язки змикаються й по-

чинають коливатися, звучанню

голосу передує шум; м’яку А.з. -

фізіологічний і розповсюджений

спосіб подачі звука, виникає, ко-

ли змикання голосових зв’язок і

початок видиху відбувається од-

ночасно, зв’язки починають ко-

ливатися під час змикання; твер-

ду А.з. - спочатку змикаються

голосові зв’язки, потім під нати-

ском видихуваного повітря змич-

ка між ними «вибухає» і голосові

зв’язки починають коливатися.

Зловживання твердою А.з. може

призвести до виникнення голосо-

вих порушень.

АТЕТОЗ (грец. athetos - не-

стійкий, такий, що не має певно-

го положення в просторі) - гіпе-

ркінез, який характеризується

мимовільними, ритмічними,

черв’якоподібними рухами зде-

більшого пальців рук і ніг. Вини-

кає А. внаслідок захворювання

головного мозку.

АТРЕЗІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, tresis - отвір) - від-

сутність або недорозвиненість

природних отворів організму. А.

може бути наслідком неправиль-

ного ембріонального розвитку

(А. вроджена) та заростання

отворів після травм і запальних

процесів (А. рубцева).

наслідком л. оувають тяжкі

порушення життєдіяльності ор-

ганізму (напр., А. різних ділянок

кишечнику) або розлади функцій

різного ступеню (напр., А. зов-

нішнього слухового проходу, А.

носових отворів).

АТРОПІНІЗАЦІЯ (циплоп-

легія) - введення до кон’юнк-

тивального міхура ока 1 %-го ро-

зчину сірчанокислого атропіну

(по одній краплі вранці та ввечері

протягом 10 днів). На 4, 7 і 10 дні

після введення атропіну офталь-

молог оглядає пацієнта. А. приз-

начається дітям дошкільного і

шкільного віку при зниженні зо-

ру, косоокості для точного об’єк-

тивного встановлення заломлю-

ючої здатності ока (див. Рефрак-

ція). А. допомагає правильно

призначити коригуючі окуляри.

Якщо погіршення зору спри-

чинене не розвитком короткозо-

рості, а напругою акомодації, то

після проведення А. (яка тимча-

сово виключає акомодацію) зір

відновлюється до норми або де-

що покращується. У таких випа-

дках або зовсім зникає необхід-

ність у призначенні коригуючих

окулярів, або призначаються

слабкіші окуляри.

Якщо напруга акомодації або

її спазм спостерігається при да-

лекозорості, за допомогою А.

вдається точно визначити її сту-

пінь. У цих випадках признача-

ються сильніші окуляри, ніж ра-

ніше.

Якщо А. проводиться в сере-

дині навчального року, учні мо-

жуть відвідувати школу, але пи-

сати, читати і виконувати інші

види зорової роботи на уроках і

вдома їм не можна. А. для очей

дитини та її здоров’я нешкідлива.

АТРОФІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, trophe — живлення)

- зменшення об’єму певного ор-

гана, м’язів внаслідок порушення

живлення.

АТРОФІЯ ЗОРОВОГО НЕ-

РВА (від лат. atrophia - відсут-

ність живлення, голодування) - є

наслідком різних захворювань.

Супроводжується набряком, за-

паленням, стисканням, ушко-

дженням, дегенерацією волокон

зорового нерва або судин, які йо-

го живлять. Найчастіше до А.з.н.

призводять ураження централь-

ної нервової системи, травми че-

репа, пухлини, інтоксикації, ал-

когольні отруєння метиловим

спиртом, сифіліс, тривале голо-

дування, авітамінози, неврити,

застійні диски, гіпертонічна хво-

роба й атеросклеротичні зміни

судин. А.з.н. трапляється за піг-

ментної абітрофії сітківки, тром-

бозів центральної артерії сітківки

й артерій, які живлять зоровий

нерв.

Проявляється А.з.н. у зни-

женні гостроти зору, змінах поля

зору та сприймання кольорів.

Ступінь виявів порушень зоро-

вих функцій залежить від локалі-

зації патологічного процесу.

Існує спадкова форма А.з.н.

Це так звана леберівська атрофія,

пов’язана зі статтю людини. Нею

хворіють переважно чоловіки.

Успадкована А.з.н. виявляється у

віці від 13 до 28 років. Спостері-

гається різке зниження гостроти

зору обох очей упродовж корот-

кого часу.

Через обмежену здатність

нервової тканини до регенерації

А.з.н. часто призводить де слі-

поти й тяжкої інвалідності та є

однією з клінічних форм сліпо-

ти в дитячому віці. Залежно від

ступеня порушень зорових фун-

кцій діти з А.з.н. навчаються у

школах для сліпих або слабозо-

рих.

АУДИТОРИ (від лат. audio -

чую) - група осіб, які беруть

участь (прослуховують) у переві-

рці рівня виразності мовлення

через лінію зв’язку (в телефонії

та радіотехніці). У сурдопедаго-

гіці А. оцінюють якість вимови

глухих учнів.

АУДІОЛОГІЯ (від лат. audio

- чую, грец. logos - вчення) -

вчення про слух. Предметом А. є

вивчення слухової функції, її по-

рушень, встановлення причин

цих розладів, способів їх запобі-

гання.

АУДІОМЕТР - суб’єктивний

та об’єктивний діагностичний

звуковий генератор спеціальних

вимірювальних звукових стиму-

лів (сигналів) і механічних коли-

вань разом із пристроями для фі-

ксування та документування реа-

кції пацієнта на ці сигнали.

Складовими А. є генератори еле-

ктричних сигналів звукових час-

тот, перетворювачі цих сигналів

на акустичні випромінювання

(телефони повітряного звукопро-

ведення, гучномовці) та вібрації

(телефони кісткового звукопро-

ведення), вихідні регістратори

слухових відчуттів.

А. для суб’єктивних дослі-

джень потребують набору стан-

дартних аудіотестів, технічних

можливостей для фіксування

слухових відчуттів, зв’язку ауді-

ометриста з досліджуваним і

охоплює створення вимірюваль-

ного акустичного (чи вібраційно-

го) сигналу (тонального, мовлен-

нєвого, шумового тощо) за допо-

могою головних телефонів повіт-

ряного (кісткового) звукопрове-

дення з регулюванням частоти,

рівня звукового тиску та рівня

вібрацій (чи рівня перемінної си-

ли) з тональними, мовленнєвими

та шумовими сигналами; маску-

вання акустичних сигналів вузь-

космужковим або широкосмуж-

ковим шумом; подачу маскуючо-

го шуму на протилежний (відно-

сно телефона, що випромінює

акустичний сигнал) телефон по-

вітряного звукопроведення; по-

дачу акустичного сигналу та ма-

скуючого шуму на один і той са-

мий телефон; подачу маскуючого

шуму на телефон кісткового зву-

копроведення; змінну подачу ко-

роткотривалих тональних сигна-

лів однієї частоти на ліве та пра-

ве вухо; одночасну подачу двох

тональних сигналів; змінну пода-

чу двох тональних сигналів на

одне вухо; автоматичне забезпе-

чення переривчастості тонально-

го сигналу; контрольне прослу-

хешування сигналу, який пред’яв-

лено пацієнту; систему сигналі-

зації останнього про його реак-

цію на акустичний сигнал; мож-

ливість мовленнєвого зв’язку з

пацієнтом чи передача йому

«живого мовлення» через мікро-

фон, що встановлено на А.

А. суб’єктивні умовно поді-

ляються на клінічний, полікліні-

чний, амбулаторний (аудіотес-

тер), звукореактометр, дитячий

аудіометричний комплект.

Стандарт № 645 Міжнародної

електротехнічної комісії (МЕК)

встановлює п’ять типів А. До 1-3

типів належить А., що допома-

гають здійснювати діагностичні

оцінки (для цього передбачено

можливості роботи через повіт-

ряне і кісткове звукопроведення).

А. типу 5 зараховують до спро-

щених категорій (перевіряють

слух лише через повітряне зву-

копроведення). До А. клінічних

відносяться типи 1, 2; до поліклі-

нічних дитячих А. - типи 2, 3; до

амбулаторних звукореактометрів

-типи 4, 5.

А. складаються з генератора

звукових стимулів, високочутли-

вого електронного підсилювача,

пристрою обробки викликаних

потенціалів головного мозку -

мікропроцесора з електронною

пам’яттю, дисплея (монітора) для

візуального подання інформації,

самописця з паперовою стріч-

кою, контактних електродів. Такі

А. охоплюють вимірювання ко-

ротко-, середньо- та довголатен-

тних викликаних потенціалів.

АУДІОМЕТРІЯ (від лат.

audio - чую, грец. metron - міра)

- вимірювання характеристики

слуху з використанням калібро-

ваних електронних приладів.

А. заснована на вимірюванні

реакцій пацієнта на звукові сти-

мули фіксованої інтенсивності й

частоти, що пред’являються в

звукоізольованій камері. Звукові

сигнали подають через навушни-

ки (за виключенням тих випад-

ків, коли це зробити неможливо),

що дає змогу контролювати їхню

інтенсивність і частоту. При ви-

значенні порогів сприймання чи-

стих тонів визначають пороги як

для повітряної, так і для кісткової

провідності. Відтак забезпечу-

ється можливість диференціюва-

ти зміни слуху, зумовлені пору-

шенням звукопровідності від

нейросенсорної (сенсоневрологі-

чної) туговухості, а також визна-

чати їхній зв’язок. Вимірюють

поріг сприймання мовлення і

здатність розрізнювати його

окремі звуки. За підозри пору-

шення центральних відділів слу-

хової системи вдаються до спе-

цифічних тестів, проте вони не-

придатні для клінічного обсте-

ження дітей віком до 6 років.

А. - це визначення порогів

сприймання звуків різної часто-

ти.

Порогова тональна А. Поріг

сприймання тону - це мінімальна

інтенсивність звукового подраз-

ника, за якого виникає відчуття

звуку. Порогова тональна А. за-

стосовується під час визначення

порогів сприймання через повіт-

ряне та кісткове звукопроведен-

ня. Результати дослідження на-

носять на бланк аудіограми, де на

вісі абсцис позначено частоти в

Гц, а на осі ординат - інтенсив-

ність у дБ. Бажана наявність

окремих графіків для правого та

лівого вуха. Для позначення ре-

зультатів обстеження обох вух

використовують міжнародні поз-

начення: «о» (кружок) - пороги

сприймання правого; «х» (хрес-

тик) - пороги сприймання лівого

вуха; суцільна лінія з’єднує по-

роги сприймання по повітряному

звукопроведенню, а пунктирна -

по кістковому.

Дослідження починають із

визначення порога слухового

сприймання тону частотою 1 000

Гц. Звук плавно підсилюють до-

ти, доки пацієнт не натисне кно-

пку, повідомивши, що він чує си-

гнал. Потім інтенсивність звуку

зменшують до 20 дБ і знову під-

силюють до отримання відповіді.

Далі переходять до визначення

порогів сприймання інших тонів:

високих (2000, 3000, 4000, 6000

та 8000 Гц), низьких (500, 250 та

125 Гц). Для стабільності резуль-

тату дослідження повторюють 2-

3 рази.

Надпорогова тональна А. дає

уявлення про сприймання звуків

надпорогової інтенсивності, до

яких належать і звуки мовлення.

Мовленнєва А. проводиться

під час налаштування аудіометра

за абсолютною шкалою. Інтенси-

вність мовленнєвих сигналів змі-

нюється рівнями по 5 дБ. Макси-

мальна інтенсивність мовлення,

що створюється аудіометром, ві-

дповідає максимальній інтенсив-

ності для тонів 1000 та 2000 Гц.

Результати дослідження наносять

на мовленнєву аудіограму. Мов-

леннєву А. проводять за допомо-

гою фонограм, записаних на маг-

нітній стрічці.

А. об’єктивна - це обстежен-

ня, яке здійснюється без активної

участі пацієнта, основане на ін-

терпретації слухових викликаних

потенціалів (СВП). СВП - одна з

форм електричної активності

структур головного мозку на

звукові стимули. Латентний пе-

ріод викликаних потенціалів від-

повідає стадії центрального

сприймання звукового стимулу.

СВП дають змогу отримати ін-

формацію про ступінь ураженім

системи повітряної провідності

та допомагають локалізувати

центральні порушення слуху.

При об’єктивній А. пред’яв-

лення звукових стимулів здійс-

нюється через головні телефони,

кісткові вібратори або у вільному

звуковому полі. Частоти сигналів

відповідають стандартним для

аудіометрії в діапазоні 125-10

ООО Гц, а їхні рівні можуть

встановлюватися ступенями по

1-5 дБ від О до 100-120 дБ.

Підсилені біопотенціали під-

лягають спеціальній електронній

обробці в мікропроцесорі. Важ-

ливим є забезпечення надійності

отриманих біопотенціалів на фо-

ні неминуче присутніх електрич-

походження чи випадкових пе-

решкод, що досягається вибором

міжстимульного інтервалу в діа-

пазоні від одиниць до десятків

мілісекунд при аналізі коротко-

латентних потенціалів і від со-

тень мілісекунд до десятків та

більше секунд у випадку довго-

латентних.

Електрофізіологічні методи

дослідження, що включають ім-

педансну А. та викликані потен-

ціали, дають змогу оцінити фізі-

ологічну інтеграцію слухової та

вестибулярної систем. Імпеданс-

на А. полягає в тімнанометрії та

вимірюванні статичної функції й

порогу слухового рефлексу.

АУРА (від лат. aura - віте-

рець) - короткочасний (триваліс-

тю кілька секунд) психічний

стан, що передує епілептичному

нападу. А. поділяють на сенсор-

ну, коли порушується діяльність

аналізаторів (галюцинації, втрата

зору); вегетативну, коли настає

розлад у діяльності внутрішніх

органів; моторну, яка виявляєть-

ся в різноманітних рухових авто-

матизмах; психічну - немотиво-

вані переживання страху, бла-

женства тощо; мовленнєву - ко-

ли порушено мовленнєвий син-

тез; сенситивну - порушено чут-

ливість на певних ділянках тіла,

можливе запаморочення.

АУТИЗМ (від грец. autos -

сам, всередині себе) - важке по-

рушення розвитку (pervasive

developmental disorders PDDs),

що характеризується значними

із реальністю; виявляється в зо-

середженості на власних пережи-

ваннях, обмеженні спілкування з

іншими людьми, а також проява-

ми стереотипних інтересів.

Хворі на А. створюють свій

власний світ марення, що приз-

водить до нездатності дітей спів-

відносити себе звичайним спосо-

бом із людьми та ситуаціями.

Широковідомим є визначення

раннього дитячого аутизму

(РДА) К. С. Лебединської (1988)

для розробки комплексної систе-

ми медико-психолого-педагогіч-

ної корекції.

АУТИСТИЧНА ДІЯЛЬ-

НІСТЬ - діяльність аутичної ди-

тини, спрямована на реалізацію

власних потреб та установок, що

провадиться нею самостійно й

змістовно відповідно до структу-

ри, компонентів і видів діяльнос-

ті людини.

АУТИСТИЧНИЙ РОЗЛАД

- тяжка форма патології психіч-

ного розвитку з соціальними,

комунікативними, мовленнєви-

ми, регуляторними порушення-

ми.

АУТИСТИЧНИЙ СПЕКТР

ПОРУШЕНЬ - це спектр бага-

точисельних різновидів, відмін-

ностей, відхилень і порушень,

ядерним і загальним для яких є

порушення соціальної інтеграції і

небажання (навіть страх) аутич-

них людей вступати в будь-який

контакт із суспільством, зокрема

своїм оточенням.

АУТИСТИЧНИИ СПЕКТ-

РАЛЬНИЙ РОЗЛАД - пору-

шення психічної сфери людини,

при якому патерни захворюван-

ня, рівень здібностей осіб з аути-

змом трапляється в різних комбі-

націях, і хвороба може мати різні

ступені тяжкості, від легкої до

глибокої, та різні супутні хворо-

би, що не належать до аутизму

(розумова відсталість, епілепсія,

шизофренія).

АУТИСТИЧНІ ПСИХІЧНІ

ПОРУШЕННЯ РОЗВИТКУ У

ДІТЕЙ. До них відносять: ран-

ній дитячий аутизм Л. Каннера;

аутистичний синдром Д. Аспер-

гера; аутизм при олігофренії;

синдром Ретта; дитячий аутизм,

обумовлений органічними за-

хворюваннями головного мозку;

дитячий аутизм унаслідок інших

причин; атиповий аутизм; ати-

повий аутизм із розумовою від-

сталістю; атиповий аутизм без

розумової відсталості; інші дез-

інтегративні розлади дитячого

віку, гіперактивні розлади, які

поєднуються з розумовою відс-

талістю та стереотипними руха-

ми, тощо.

АУТИСТИЧНІ ПСИХО-

ЛОГІЧНІ МАРКЕРИ — психо-

логічні ознаки, які належать до

точнішого, повного вірогідного

поняття й нового визначення

«спектру аутистичних пору-

шень», де аутистичні порушення

є компонентами як нормально

розвиненої психічної структури

дитини, так і дизонтогенетичної

спотвореності.

АФАЗІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, рИазія - мова) -

цілковита або часткова втрата

мовлення, яка виникає при ура-

женнях домінантної півкулі го-

ловного мозку в осіб зі сформо-

ваним мовленням. Причинами А.

можуть бути крововиливи, пух-

лини, закупорка судин, інфек-

ційні захворювання, травми. При

А. порушується мовленнєва дія-

льність у всіх її проявах: усне й

письмове мовлення, розуміння

мовлення, називання, граматич-

не оформлення висловів. А. від-

носиться до тяжких форм мов-

леннєвої патології, бо ізолює

хворого від того соціального се-

редовища, в якому він перебував

до захворювання.

Загальновизнаною є нейролі-

нгвістична класифікація А., роз-

роблена О. Лурія та його послі-

довниками, яка враховує: локалі-

зацію, тобто місце ураження ко-

ри головного мозку; характер

немовленнєвих розладів; якісну

характеристику порушень мов-

леннєвих систем - фонетичної,

граматичної, лексичної.

Згідно з цією класифікацією

виділяють такі форми А.: мотор-

на аферентна А., моторна ефере-

нтна А., сенсорна (акустико-

гностична), амнестична (акусти-

ко-мнестична), динамічна, сема-

нтична, тотальна.

Акустико-мнестична А. вини-

кає при ураженні середніх і зад-

ніх відділів скроневої зони домі-

нантної півкулі. За цієї форми А.

виникають труднощі утримання

у слухо-мовленнєвій пам’яті серії

слів. Усне мовлення відносно

збережене, але хворому важко

називати предмети і дії, в його

мовленні спостерігається значна

кількість словесних замін.

Моторна аферентна А. (кіне-

стетична) виникає при ураженні

вторинних постцентральних і

нижньотім’яних відцілів доміна-

нтної півкулі й у більшості випа-

дків супроводжується порушен-

ням орального праксису. Внаслі-

док цього хворий не може знайти

потрібне положення губ, язика,

м’якого піднебіння для вимови

звука, що зумовлює заміни і змі-

шування звуків (літеральні та ве-

рбальні парафазії). Письмове мо-

влення здебільшого грубо пору-

шене. Читання «про себе» й ро-

зуміння мови на слух відносно

збережені.

Моторна еферентна А. (кіне-

тична) пов’язана з ураженням

премоторних і задньолобних від-

ділів домінантної (лівої) півкулі,

супроводжується дезорганізацією

кінетичної основи, внаслідок чо-

го порушується моторна програ-

ма всього слова. Хворий вимов-

ляє звуки, але не може плавно

злити їх у склади, слова; в його

мовленні переважають іменники

в називному відмінку (телеграф-

ний стиль). Порушення читання

й письма у хворих з еферентною

моторною А. зумовлені утруд-

ненням звукобуквенного аналізу

складу слова.

Сенсорна А (акустико-

гностична) виникає при ураженні

задніх відділів верхньої скроне-

вої звивини домінантної півкулі,

що супроводжується порушен-

ням фонематичного слуху і приз-

водить до дефекту акустичного

сприймання звукового складу

слова. Внаслідок цього розумін-

ня, повторення слів стає майже

неможливим. При сенсорній А.

спостерігаються розлади письма

й читання, що виявляється в за-

мінах звуків і букв.

Семантична А. виникає при

ураженні тім’яно-потиличних

відділів домінантної півкулі, що

супроводжується розладом розу-

міння складних логіко-граматич-

них конструкцій. Розуміння про-

стих фраз залишається збереже-

ним.

Тотальна А. - порушені всі

форми мовленнєвої діяльності.

АФЕКТ (від лат. а//есШБ -

хвилювання) - найсильніша емо-

ція вибухового характеру, корот-

кочасна й бурхлива; непідконт-

рольна свідомості, може прийня-

ти форму патологічного А. Лю-

дина відповідає за дії, які здійс-

нює у стані А., оскільки здатна

довільно не допустити цього

психічного стану і своєчасно

стриматися. Під час А. реакції

відбуваються порушення саморе-

гуляції функцій організму (ендо-

кринної, серцево-судинної, рухо-

вої, дихальної та інших) і специ-

фічні зміни свідомості. А. зміни

свідомості - це нерозгорнутий,

неадекватний прояв подальших

станів цілісної психічної діяль-

ності. У стані А. послаблюється

робота кори головного мозку, пі-

двищується роль підкірки.

У розумово відсталих дітей

через недостатній розвиток во-

льових процесів А. спостерігаг

ється частіше.

АФЕКТ НЕАДЕКВАТНО-

СТІ (від лат. асіедиаїш - прирів-

нений) - вид афекту, що виникає

через його амбівалентність і ви-

являється в імпульсивних діях.

Легко переходить у патологічний

афект. У дитячій психології під

цим терміном розуміють гострі

емоційні переживання, які вини-

кають у випадках, коли домаган-

ня дітей, зумовлені звичною са-

мооцінкою, не мають успіху. А.н.

є своєрідною захисною реакцією,

яка допомагає дитині відмежува-

тися від небажаних впливів і збе-

регти задовольняюче її ставлення

до себе. А.н. виникає для збере-

ження самооцінки в ситуації, що

потребує перегляду цього став-

лення, захищає самооцінку дити-

ни від травмуючих впливів і, за-

вдяки всьому комплексу пов’я-

заних з ним переживань, дає змо-

гу зберегти певне ставлення до

себе. Під час А.н., зазвичай, по-

рушуються системи зв’язків і ро-

лей особи, яка може дезорганізу-

вати її поведінку.

АФЕКТИВНІ ПОРУШЕН-

НЯ - розлади емоційно-вольової

сфери, що виникають через

вплив на психіку причини, зазви-

чай пов’язаної із незадоволенням

важливих для людини потреб, а

також унаслідок функціональних

та органічних захворювань

центральної нервової системи.

Недоліки виховання також мо-

жуть призводити до виникнення

А.п. у дітей.

Несподівані, сильні психо-

генні травми (загроза, образа,

приниження) можуть спричинити

А.п. у вигляді патологічного

афекту - короткочасного, скоро-

минучого психічного розладу з

характерною гострою, несподі-

ваною емоційною напругою, піс-

ля якої настає різке звуження

свідомості, іноді аж до цілкови-

того її затьмарення. Можуть ви-

никати тенденції до агресії з тя-

жкими руйнівними діями, які

здійснюються автоматично та

супроводжуються втратою

пам’яті на події, що відбувалися.

Патологічний афект може стати-

ся й у психічно здорових людей з

ослабленою, нестійкою нервовою

системою.

A.n., що мають органічну ос-

нову (психопатії, шизофренії,

олігофренії, травми головного

мозку тощо), характеризуються

неадекватністю емоційних реак-

цій на зовнішні подразники.

АФОНІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, phone - голос) -

відсутність гучності голосу при

збереженні шепітного мовлення.

А. - незмикання голосових

зв’язок, унаслідок чого під час

фонації відбувається втрата голо-

су. Порушення голосу поділя-

ються на органічні та функціона-

льні. Причинами органічної А.

можуть бути хронічні ларингіти,

парези, паралічі гортані, травми,

пуллини іищи. при органічній А.

можливе лише шепітне мовлен-

ня, голос не з’являється навіть

при кашльовому поштовху. При-

чинами функціональної А. мо-

жуть бути перевтома голосу, різ-

ні інфекційні захворювання, пси-

хотравмуючі ситуації, патологіч-

на мутація. Характерною рисою

функціональної А. є нестійкість

патологічних змін у гортані та

можливість звучного голосу при

кашлі. При функціональній А.

голос поновлюється після ліку-

вання і спеціальних вправ.

АХРОМАЗІЯ. АХРОМА-

ТИЧНИЙ ЗІР (від гр. а+сИгота

- колір, забарвлення) - найважча

форма порушення кольоросп-

риймання. Всі кольори поділя-

ються на ахроматичні й хромати-

чні. Ахроматичні кольори (білі,

чорні та подібні) відрізняються

один від одного лише за світліс-

тю. Хроматичні кольори - всі

інші. Хроматичне сприймання

виникає від змішування лише

трьох кольорів - червоного, зе-

леного та синього (або фіолето-

вого). Це нормальне кольоросп-

риймання, що має назву трихро-

мазія. при А. людина сприймає

навколишній світ у чорно-білому

або сірому зображенні. А. трап-

ляється і за нормальної гостроти

зору. Але при А. зберігається

можливість розрізняти яскравість

спектра тонів. Максимум яскра-

вості у спектрі кольорів при А.

дає враження зеленого кольору,

що характерно для сутінкового

сприймання в людей із нормаль-

ним кольоророзрізненням. Це

явище пов’язане з чутливістю

ока до світлових хвиль різної до-

вжини. Найяскравішими для но-

рмального зору здаються проме-

ні, довжина хвиль яких відпові-

дає жовто-зеленій частині спект-

ра вдень. У сутінках - найяскра-

вішими здаються зелені кольори.

В темряві червоно-фіолетові ко-

льори темнішають, а зелено-

блакитні - світлішають.

А.з. супроводжується низь-

кою гостротою центрального зо-

ру, ністагмом та світлобоязкістю.

А.з. спостерігається в сліпих із

залишковим зором і слабозорих

дітей із деякими захворюваннями

нейрозорового апарату органа

зору.

Б

БАЖАННЯ - емоційна фор-

ма спрямованості, ієрархічно

вища за потяг, але нижча за інте-

рес. Б. людина усвідомлює як по-

ривання до чогось, як мету. Б. -

найважливіший компонент роз-

витку вольової дії як усвідомле-

ного хотіння. Якщо неможливо

досягнути бажаного, виникає

стан фрустрації, тобто марне

сподівання. У процесі вікового

розвитку Б. втрачає свій безпосе-

редній характер. Виникають Б.,

пов’язані з усвідомленням пев-

них цілей і завдань, які постають

із намірів людини. Правильні Б.

дитини формуються під час залу-

чення її уваги до таких предметів

задоволення потреб, які відпові-

дають задачам виховання.

БАЗИЛЯРНИЙ (від грец.

ЬаБІІаш — той, що відноситься до

основи головного мозку).

БАЙДУЖІСТЬ - психічний

стан людини, що характеризуєть-

ся притупленням або цілковитою

втратою інтересу до інших лю-

дей, довкілля. Причинами Б. мо-

жуть бути фізичні чи нервові

хвороби, перевтома, психічні

травми, комплекс невдоволеності

тощо.

БАЙКІНА Ніна Григорівна

(н. 1942) - укр. сурдопедагог,

фахівець у галузі фізичної реабі-

літації дітей із сенсорними вада-

ми, д-р пед. наук, зав. кафедри

спорту та спортивних ігор Запо-

різького державного ун-ту. Коло

її наукових інтересів охоплює

фізичну реабілітацію дітей-

інвалідів шляхом фізичних вправ

і методику викладання легкої ат-

летики, теорію та методику інва-

лідного спорту.

Основні наукові праці: «Бас-

кетбол в школе глухих детей»;

«Внеклассная работа по легкой

атлетике для глухих детей»;

«Физическое воспитание в школе

глухих и слабослышащих».

БАТАРЕЯ ТЕСТІВ - сукуп-

ність тестових завдань (субтес-

тів), об’єднаних в одну психодіа-

гностичну методику і спрямова-

них на визначення загального ін-

телекту і спеціальних інтелекту-

альних факторів.

Найвідоміші й найпоширені-

ші в сучасній психодіагностичній

діяльності є тести Векслера, Ам-

тхауера, загальних здібностей

(САТВ), психологічний профіль

особистості Г. Россолімо.

Батарейні методики містять

різноманітні групи завдань,

спрямовані на вивчення різних

аспектів складного психологіч-

ного утворення, напр., вербаль-

них і практичних рис загальних

здібностей. Такі методики поши-

рені серед тестів інтелекту.

Набір завдань Б.т. відображає

структуру певної комплексної

якості, на дослідження якої

спрямована методика. Так, Б.т.

Векслера містить завдання на за-

гальну обізнаність, розуміння,

здатність до встановлення схо-

жості та аналогій, візуальну ком-

бінаторику й репродукцію, смис-

ловий аналіз послідовних подій,

арифметичні здібності та навич-

ки, стан репродуктивної функції

пам’яті тощо. У сукупності нас-

лідки вимірювання за окремими

субтестами репрезентують дослі-

джувану комплексну якість.

Не зважаючи на згрупованість

в єдиній методиці, деякі субтести

Б.т. використовуються окремо

для розв’язування вузьких діаг-

ностичних завдань. Часто відо-

кремлені субтести Б.т. забезпе-

чуються власними нормами і

стандартами виконання. Можли-

вість їх комбінування, залежно

від ситуації обстеження, - особ-

ливість багатьох батарейних ме-

тодик. Відносна незалежність де-

яких субтестів Б.т. передбачає

внутрішню узгодженість, валід-

ність, складність завдань не лише

з точки зору задач окремих суб-

тестів, а й у зв’язку із загальним

результатом.

Процедура розробки та пере-

вірки діагностичних якостей ба-

тарейних методик значно склад-

ніша порівняно з одиничними

(монометричними) тестами. Б.т.

проходять процедуру валідності,

дискримінативності, внутрішньої

узгодженості спочатку окремо, за

субтестами, а потім у цілому.

У психодіагностиці недостат-

ньо враховувати дані лише однієї

сторони пізнавальної сфери чи

окремих психічних функцій,

процесів. У цьому розумінні Б.т.

інформативніші щодо якісних

характеристик психічної діяль-

ності дитини з відхиленнями ро-

звитку, дають більше підстав для

визначення психолого-педагогіч-

ного діагнозу.

БАТАРИЗМ (від грец.

ЬаМаштоя - заїкання) - патоло-

гічно прискорений темп мовлен-

ня, за якого виявляються непра-

вильні формування фраз, слів.

Слова вимовляються нечітко, не-

договорюються, ковтаються за-

кінчення, в реченнях багато про-

пусків слів, повторень, змішу-

вань. Порушене мовленнєве ди-

хання, цілий каскад звуків і слів

вимовляється без передиху. Все

це робить мовлення незрозумі-

лим. Б. найчастіше спостеріга-

ється в дітей-невропатів із під-

вищеною збудженістю.

Б. усувається завдяки компле-

ксним лікувально-педагогічним

засобам (зміцнення й оздоров-

лення нервової системи), логопе-

дичним вправам, спрямованим на

вироблення чіткого, плавного та

виразного мовлення.

БАСЮРА Валентина Івані-

вна (н. 1932) - укр. дефектолог,

канд. пед. наук, доцент, провід-

ний викладач кафедри олігофре-

нопедагогіки НПУ ім. М. П. Дра-

гоманова. Б. з 1959 р. займається

дослідженням різних аспектів

методики викладання математи-

ки в допоміжній школі. Б. - автор

близько 50 наукових праць, серед

яких навчальні програми з мате-

матики для допоміжних шкіл,

програми вузівського курсу, ме-

допоміжній школі.

Основні наукові праці: «При-

йоми усної лічби в молодших

класах допоміжної школи»; «Ма-

тематика. Основи спеціальної

дидактики» за ред. І. Єременка;

методичні рекомендації до курсу

«Методика викладання матема-

тики у допоміжній школі».

БЕЗПОРАДНІСТЬ - мора-

льна властивість окремих людей,

що виявляється в невмінні захис-

тити себе. Це призводить до нев-

дач у діяльності, спілкуванні,

взаєминах. Подолати Б. частково

(в окремих випадках і цілковито)

можна завдяки доцільно органі-

зованому навчально-виховному

процесу, в якому постійно куль-

тивуються вольові зусилля під-

ростаючої особистості.

БЕЗСИЛЛЯ — негативний

стан людини, якому властиві не-

здатність, невміння, неспромож-

ність досягти поставленої мети.

Причинами Б. можуть бути

суб’єктивні й об’єктивні факто-

ри. Б. коригується формуванням

у суб’єкта вмінь мобілізовувати

фізичні та психічні зусилля, ак-

тивізовувати наявні потенції. По-

чуття Б. призводить до пасивнос-

ті, втрати життєвих цілей, ідеа-

лів, планів.

БЕЛЬТЮКОВ Володимир

Ілліч (н. 1917) - рос. сурдопеда-

гог, д-р пед. наук. Коло наукових

інтересів - вивчення слухового

сприймання фонетичних елемен-

тів мовлення при нормальній і

порушеній слуховій функціях,

иіии^т ишчиип у іл^лііл і иіаии-

чуючих школярів з метою пошу-

ку шляхів удосконалення їхнього

усного мовлення. З 1969 р. - зав.

лабораторії зорового і тактильно-

го сприймання усного мовлення

Ін-ту дефектології АПН СРСР, в

якому розроблялися проблеми

взаємодії та засвоєння усного

мовлення. В останні роки Б. дос-

ліджує сучасні проблеми саморо-

звитку на матеріалі співвідно-

шення мовленнєвої та мовної

структур в онтогенезі. У 1994-