1958-1959 Рр., профілювання на-

вчання в старших класах, спеціа-

лізовані класи і школи з поглиб-

леним вивченням певних навча-

льних предметів. У сурдопедаго-

гіці диференційований підхід є

важливим дидактичним принци-

пом, на основі якого будується

мережа шкіл і класів для дітей із

вадами слуху (за станом слуху і

розвитку мовлення).

ДИХАННЯ МОВЛЕННЄВЕ

- дихання, що супроводжує про-

цес мовлення, обслуговує його, є

основою голосоутворення, фор-

мування мовленнєвих звуків і

мелодії. Дихальні рухи (вдих, ви-

дих) відбуваються в певній пос-

лідовності й регулюються диха-

льним центром довгастого мозку.

Вдих-видих здійснюються за-

вдяки дії відповідних м’язів, що

працюють узгоджено за принци-

пом м’язів-антагоністів. При

спокійному диханні в здорової

людини вдих і видих відбувають-

ся через ніс, тривалість вдиху

майже така, як і тривалість види-

ху.

під час мовлення вдих відсу-

вається швидше, він коротший та

глибший. Час видиху значно по-

довжується, стає у 7-8 разів до-

вше за час вдиху, що дає змогу

вимовляти довгі мовленнєві фра-

зи. Об’єм вдихуваного повітря,

для проходження якого носових

ходів недостатньо, порівняно зі

спокійним диханням, зростає в

3-4 рази, тому при Д.м. повітря

надходить в організм через ніс і

відкритий рот. Кількість дихаль-

них рухів за хвилину зменшуєть-

ся з 16-18 до 8-10. Витрата пові-

тря при вимові мовленнєвої фра-

зи становить 1500-2000 см3, тоб-

то в 3-4 рази більше за кількість

повітря, що потрібна при спокій-

ному диханні.

Голосова щілина при спокій-

ному вдиху звужується більше,

ніж при вдиху під час мовлення.

Витрата дихання при голосоут-

воренні залежить від роботи го-

лосових зв’язок.

Залежно від того, які відділи

легень беруть участь в акті ди-

хання під час мовлення, розріз-

нюють верхньо-, середньо- й ни-

жньореберне дихання. Ступінь

участі діафрагми в диханні мак-

симальна при нижньореберному

й мінімальна при верхньо-

реберному диханні. Доцільнішим

для мовлення є нижньо-реберний

тип дихання з активною участю

діафрагми, оскільки при цьому

складаються сприятливі умови

для роботи голосового апарату.

Відсутність достатньої кількості

повітря для мовлення в дихаль-

них шляхах негативно познача-

ється на роботі м’язів голосових

зв’язок. Слабкий струмінь повіт-

ря, що видихається, компенсу-

ється підвищенням напруження

цих м’язів. Це призводить до їх

стомлення, слабкості й спричи-

няє погіршення якості голосу.

Унаслідок порушення інерва-

ції дихальних м’язів ушкоджу-

ється мовленнєве дихання, що є

одним із симптомів дизартрії. У

дітей із ринолалією порушене

Д.м., про що свідчить скороче-

ний неекономний видих, який

розходиться через рот та носові

ходи при незрощенні або вкоро-

ченні піднебіння. Спостерігаєть-

ся порушення Д.м. при різнови-

дах тахілалії (баттаризмі та пол-

терні), а також при заїкуватості,

коли порушуються кірково-

підкіркові зв’язки ЦНС.

ДІАГНОЗ (від грец. diagnosis

- розпізнавання) - аргументоване

визначення певного стану об’єк-

та (медичний висновок про стан

здоров’я, рівень здібностей,

знань, розумового розвитку,

професійної придатності тощо).

Розрізняють Д. медичний, Д.

психологічний, Д. педагогічний

(стосується якихось навчально-

виховних труднощів у роботі з

окремими учнями чи групою

(класом)), Д. освітній (стосується

функціонування різних компоне-

нтів системи освіти).

ДІАПАЗОН ДИНАМІЧНИЙ

- це відношення максимального

значення змінної фізичної вели-

чини до її мінімального значення.

Б акустиці Д.д. - це різниця рів-

нів найгучнішого і найтихішого

звуків.

ДІАПАЗОН ДИНАМІЧНИЙ

СЛУХУ - це різниця рівнів зву-

кового тиску, які відповідають

найгучнішому, що викликає бо-

льове відчуття, і найтихішому

звукам, що сприймаються (поро-

гу чутності). Цей діапазон сягає