Ittinn mii/ipi*I, сірал. /4,. — u,V и

нервово-психічні порушення, ЩО

виникають після лекцій, пояс-

нень, в яких йшлося про захво-

рювання, студіювання статей ме-

дичного характеру, перегляду

науково-популярних фільмів.

ДИЗАРТРІЯ (від грец. dus -

розлад, arthroo - розчленовую) —

це розлад розбірливого мовлен-

ня, зумовлений недостатністю

інервації мовленнєвого апарату

внаслідок дитячого церебрально-

го паралічу.

Особливістю дизартричних

порушень є їхня патогенетична

спільність із руховими розлада-

ми, що виявляється в характері

вад загальної та мовленнєвої мо-

торики: обмеженість довільних

артикуляційних рухів; стабіль-

ний характер м’язового тонусу в

мовленнєвій мускулатурі; наяв-

ність гіперкінезів і оральних син-

кінезій; вади імпульсації від

м’язів артикуляційного апарату

та вплив патогенетичних тоніч-

них рефлексів на ці м’язи. Такі

вади артикуляційної моторики

дітей з Д., здебільшого, усклад-

нюються розладами дихання й

голосоутворення. Внаслідок цьо-

го мовлення дітей стає змазаним

з гугнявим відтінком, зі значною

кількістю вад звуковимови, не-

зрозумілим, часом скандованим.

Провідним порушенням при Д. є

важкий розлад різних сторін ви-

мови (темпу, ритму, голосу); інші

ж сторони мовлення (розуміння

мовлення, словник, граматична

будова) можуть відставати у сво-

с.м у риошіїл^ аии XIV- ішр^ш^гоа-

тись. Загальноприйнятою є кла-

сифікація Д, побудована за ло-

калізаційним принципом,за якою

виділяють такі форми Д.: псев-

добульбарну, екстрапірамідну,

мозочкову, кіркову. Найчастіша

форма, псевдобульбарна Д., ха-

рактеризується різними вадами

м’язового тонусу, що зумовлені

ураженням черепно-мозкових

нервів, які інервують артикуля-

ційну мускулатуру. Ця форма Д.

має різні ступені: важкий (анарт-

рія), середній (виражений), лег-

кий (стерта форма). Діти зі стер-

тими формами Д. мають численні

вади звуковимови: бічна вимова

свистячих, шиплячих звуків, мі-

жзубний сигматизм і ламбда-

цизм, в основі яких - легкі зали-

шкові розлади інервації мовлен-

нєвої мускулатури, що виявля-

ються лише при поглибленому

обстеженні рухів артикуляційно-

го апарату. Подолання таких вад

звуковимови достатньо пробле-

матичне. У дітей з Д. найчастіше

спостерігаються вади зорового,

слухового та кінестетичного

сприймання, аналізу й синтезу.

Серед дітей з різними формами

дитячого церебрального паралічу

40-50 % - діти з нормальним ін-

телектом, 40-50 % - із затрим-

кою психічного розвитку; 7-10 %

- діти з розумовою відсталістю.

Мета логопедичної роботи

при Д. - корекція всієї звукової

системи мовлення: звуковимови,

звукосприймання, дикції, голосу,

темпу й ритму мовлення, мов-

лсннсвиги дихання, а також роз-

виток лексико-граматичної будо-

ви. Виховання всіх цих навичок

можливе лише на основі подо-

лання або компенсації вад мов-

леннєвої моторики. З огляду на

це, робота з відновлення мотор-

ної сфери, корекції мовленнєвих

вад, розвитку мімічної активнос-

ті, інтонаційної виразності й чіт-

кої дикції набуває вирішального

значення.

ДИЗОНТОГЕНЕЗ - пору-

шення індивідуального розвитку

в результаті впливу як генетич-

них, так і різних зовнішніх шкід-

ливих чинників. Виділяють анте-

натальний Д. і постнатальний,

зокрема, психічний (за Ковальо-

вим), залежний не лише від біо-

логічно діючих чинників, а й

психосоціальних. Значна роль Д.

в дитячому віці полягає в оформ-

ленні психоневрологічної і сома-

тичної симптоматики, а також

нозології захворювань. Результа-

том Д. є вади розвитку органів і

тканин, у тому числі мозку, відс-

тавання в розвитку (ретардація)

прискорений розвиток (акселера-

ція), асинхронії розвитку (нерів-

номірність дозрівання різних си-

стем), що породжують різномані-

тні дизонтогенетичні симптоми і

синдроми, як негативні (затримка

і недорозвинення психіки або

окремих функцій, ранній дитячий

аутизм), так і продуктивні, фазо-

во-специфічні для різних вікових

періодів (патологічне фантазу-

вання, дисморфоманічні надцінні

ідеї та ін.).

ДИНАМІЧНИМ СТЕРЕО-

ТИП - порівняно стійка система

фізіологічних процесів, зумовле-

на умовно-рефлекторним підкрі-

пленням, досягненням певного

результату. Д.с. властива закос-

тенілість, тому його важко змі-

нити, подолати новими умовами

чи подразниками. Виділяють ро-

бочий Д.с. як фізіологічну оди-

ницю трудової поведінки. Це со-

ціально детермінована система

рефлексів, яка містить: а) сукуп-

ність рухових і вегетативних ре-

флексів; б) інтегральний образ; в)

уявлення про мету праці. Уяв-

лення про робочий Д.с. є осно-

вою розробки професіограм для

різних видів трудової діяльності.

ДИРЕКТОР спеціальної

школи - керівник та організатор

навчально-виховної і господар-

ської діяльності навчального за-

кладу. Повинен мати вищу дефе-

ктологічну освіту й досвід педа-

гогічної роботи. Його призначає

та звільняє з роботи засновник

або уповноважений орган. Д.с.ш.

забезпечує реалізацію державної

освітньої політики, діє від імені

спеціальної школи, розпоряджа-

ється шкільним майном і кошта-

ми, укладає угоди, відкриває ра-

хунки в установах банку, є роз-

порядником кредитів; організо-

вує навчально-виховний, корек-

ційно-відновлювальний, лікува-

льний, оздоровчий процес, конт-

ролює його хід та результати, ві-

дповідає за якість й ефективність

роботи педагогів, дотримання

вимог охорони дитинства і праці,

створює НЄО0Х1ДН1 умови для

участі учнів у позакласній і по-

зашкільній роботі.

Д.с.ш., за погодженням із ра-

дою спеціальної школи, призна-

чає своїх заступників, педагогіч-

них, інших працівників; за пого-

дженням із профспілковим комі-

тетом затверджує правила внут-

рішнього трудового розпорядку,

посадові обов’язки працівників,

режим дня та харчування учнів.

Важливою функцією Д.с.ш. є

організація навчального процесу,

виховання, корекційної роботи,

оздоровлення, відновлювального

лікування. Він відповідає за при-

йом дітей до школи згідно з ме-

дичними показаннями, правильне

комплектування класів. Д.с.ш.

організовує роботу з творчого

зростання педагогічних праців-

ників, пошуку та застосування

ними ефективних форм і методів

навчання, виховання та реабілі-

тації; відповідає за створення не-

обхідних санітарно-побутових

умов для вихованців, обладнання

школи навчальною, методичною,

корекційною апаратурою відпо-

відно до типу спеціальної школи,

за індивідуальне слухо- та орто-

педопротезування, придбання

окулярів.

Д.с.ш. бере участь у роботі ба-

тьківського комітету, організовує

й поширює педагогічні ідеї серед

населення, здійснює зв’язок із

дошкільними закладами відпові-

дного типу; несе відповідальність

за свою діяльність перед учнями,

батьками, працівниками спеціа-

льної школи та загальними зоо-

рами, засновником, органами

державної виконавчої влади.

ДИСГРАФІЯ (від грец. dys -

розлад, graphe - пишу) - це част-

кове специфічне порушення про-

цесу письма. Особливість Д. ви-

являється в помилках стійкого

характеру, які під час письма по-

вторюються. Це можуть бути

спотворення чи заміна букв, ви-

кривлення звукоскладу в струк-

турі слова, порушення злитного

написання слів і речень, аграма-

тизми тощо.

Процес письма має багаторів-

неву структуру й охоплює велику

кількість операцій: аналіз звуко-

вої структури слова, співвідне-

сення виділеної зі слова фонеми з

певним зоровим образом букви,

відтворення зорового образу бу-

кви за допомогою рухів руки, си-

нтез букв у слові та послідовний

перехід від одного слова до ін-

шого, граматичне структуруван-

ня, внутрішнє програмування

окремих речень і тексту тощо.

Порушення цих та інших опера-

цій породження письмового мов-

леннєвого висловлювання приз-

водить до виникнення вад пись-

мового мовлення в дітей. У дисг-

рафіків також спостерігається

несформованість багатьох вищих

психічних функцій: зорового

аналізу і синтезу, просторових

уявлень, слухової диференціації

звуків мовлення, фонематичного

і складового аналізу й синтезу,

поділу речень на слова, лексико-

граматичної будови мовлення;

вади пам’яті, уваги, сукцесивних

і симультанних процесів, а також

емоційно-вольової сфери.

Д. класифікуються за різно-

манітними критеріями з ураху-

ванням порушених аналізаторів,

психічних функцій. Найобґрун-

тованішою нині є класифікація

Д., в основі якої лежить несфор-

мованість певних операцій про-

цесу письма. Виділяють такі ви-

ди Д:

- артикуляційно-акустична Д.

виявляється в замінах, пропусках

букв, які відповідають замінам і

пропускам звуків в усному мов-

ленні. Найчастіше спостерігаєть-

ся при дизартріях, ринолаліях,

дислаліях поліморфного характе-

ру;

- Д. на основі порушення фо-

немною розпізнавання виявля-

ється в замінах букв, що відпові-

дають фонетично близьким зву-

кам, хоча в усному мовленні зву-

ки вимовляються правильно.

Найяскравіше цей вид Д. спосте-

рігається при сенсорній алалії та

афазії. З урахуванням порушених

операцій фонемного розпізна-

вання виділяють такі її підвиди:

акустичну, кінестетичну та фо-

нематичну. Логопедична робота з

усунення артикуляційно-аку стич-

ної Д. і Д. на основі порушення

фонемного розпізнавання має

спільні риси. Вона спрямована на

розвиток фонематичного сприй-

мання: уточнення кожного звука,

який змішується, ставлення ар-

тикуляційного та слухового об-

разів звуків;

— Д. на основі порушення мо-

вного аналізу та синтезу. На пи-

сьмі це виявляється в спотворен-

ні звуко-буквенної структури

слова, порушується поділ речень

на слова. Логопедична робота в

цьому випадку спрямована на ро-

звиток уміння визначати кіль-

кість, послідовність і місце звуків

у словах і слів у реченнях, скла-

дів і звуків у словах;

— аграматична Д. пов’язана з

недорозвитком граматичної будо-

ви мовлення: морфологічних, син-

таксичних узагальнень. Цей вид Д.

виявляється на рівні слова, слово-

сполучення, речення і тексту. Во-

на є складовою ширшого симпто-

мокомплексу - лексико-грама-

тичного недорозвитку, який спо-

стерігається в дітей з дизартрією,

алалією та розумово відсталих.

Логопедична робота полягає в

уточненні структури речення, ро-

звитку функції словозміни, сло-

воутворення, а також уміння ана-

лізувати склад слова за морфоло-

гічними ознаками;

— оптична Д. пов’язана з не-

дорозвитком зорового аналізу й

синтезу та просторових уявлень.

Виявляється в замінах і спотво-

ренні букв на письмі. Розрізня-

ють такі її підвиди: літеральну та

вербальну. До оптичної Д. відно-

сять дзеркальне письмо.

Логопедична робота спрямо-

вана на розвиток зорових сприй-

мань, розширення й уточнення

зорової пам’яті, формування про-

сторових уявлень і розвиток зо-

рового аналізу і синтезу.

ДИСКШЕЗІЯ (від грец. dys -

розлад, kinesis - рух) - розлад

рухової функції. Цим терміном,

здебільшого, позначають пору-

шення координації рухових актів,

у тому числі внутрішніх органів,

що мають гладку (на відміну від

скелетної, поперечносмугастої)

мускулатуру, а також повік.

Д. виявляється в порушенні

просторово-часової координації

фізіологічно цілісних рухових

процесів і неадекватній інтенси-

вності їх основних компонентів.

При Д. гортані до голосових

вібрацій залучаються не лише

голосові зв’язки, а й інші елемен-

ти гортані (несправжні голосові

зв’язки), через що голос стає

хриплим, монотонним, із своєрі-

дним неприємним тембром.

Під час Д. повік неможливо

заплющити одне око, хоча одно-

часне заплющення обох очей ві-

дбувається нормально.

У більшості випадків Д. ви-

никає при вегетативних пору-

шеннях і часто поєднується з ін-

шими неврогенними розладами.

Є випадки, коли Д. виникає на

ґрунті органічних порушень фу-

нкцій організму.

ДИСЛАЛІЯ (від грец. dys -

розлад, Іаііа - мовлення) - пору-

шення звуковимови за нормаль-

ного слуху та збереженої інерва-

ції мовленнєвого апарату. Термін

Д. є міжнародним, хоча його

зміст, а також види порушень,

що ним визначаються, не завжди

збігаються із загальноприйняти-

ми.

Д. є одним з найпоширеніших

дефектів вимови. Недоліки вимо-

ви фіксуються майже в ЗО % ді-

тей дошкільного віку, приблизно

в 20 % дітей молодшого шкіль-

ного віку; учнів старшого віку

недоліки вимови складають 1 %.

Виділяють дві основні форми

Д. залежно від причин, що зумо-

влюють дефект звуковимови: ме-

ханічну (органічну) і функціона-

льну. При відхиленнях у будові

периферичного мовленнєвого

апарату (зубів, щелеп, язика, під-

небіння) говорять про механічну

(органічну) Д. У випадках, коли

органічні порушення відсутні,

йдеться про функціональну Д.

Функціональна Д. поділяється

на дві форми залежно від того, які

психофізіологічні механізми, що

беруть участь у здійсненні мов-

леннєвих процесів, порушені. Ви-

діляють сенсорну й моторну Д.

Відповідно до того, яким є

дефект, фонематичним чи фоне-

тичним, виділяють такі три фор-

ми Д.: акустико- та артикулярно-

фонематичну, артикулярно-фоне-

тичну. Від того, яка кількість

звуків вимовляється дефектно,

виділяють прості та складні Д.

До простих (мономорфних) від-

носять порушення, за яких дефе-

ктно вимовляється один звук або

однорідні за артикуляцією звуки;

до складних (поліморфних) - по-

рушення, за яких дефектно вимо-

вляються звуки різних груп (сви-

стячі та сонори). Корекція Д.

здійснюється за допомогою спе-

ціальних логопедичних вправ,

спрямованих на формування на-

вичок вимови та слухового розрі-

знення звуків, усунення недоліків

мовленнєвої моторики, попере-

дження можливих порушень чи-

тання та письма.

Логопедичний вплив здійсню-

ється поетапно. Наприклад, І етап

- підготовчий; II - формування

первинних умінь і навичок вимо-

вляння; ІП - формування комуні-

кативних умінь та навичок.

Для сучасної логопедії зали-

шається актуальним пошук мето-

дично виправданих шляхів виро-

блення правильної звуковимови.

ДИСЛЕКСІЯ (від грец. dys -

розлад, lekso - читати) - часткова

специфічна вада процесу читання,

яка виявляється в помилках, що

повторюються і мають стійкий

характер. У Міжнародній класи-

фікації хвороб 9-го перегляду це

порушення відповідає діагнозу

«специфічна затримка розвитку

навички читання». При Д. спосте-

рігаються такі типи помилок: змі-

ни і змішування звуків при чи-

танні, частіше близьких за акус-

тико-артикуляційними ознаками

(дзвінких і глухих, африкат і зву-

ків, що входять до їх складу, тве-

рдих та м’яких, свистячих і шип-

лячих); побуквене читання (вади

злиття звуків у склади й слова);

спотворення звуко-складової

структури слова, що виявляються

в пропусках приголосних (за ная-

вності збігу приголосних) і голо-

сних, додавання, перестановки,

пропуски звуків і складів; вади

розуміння прочитаного, які про-

являються на рівні окремого сло-

ва, речення, тексту (без розладів

технічної сторони процесу читан-

ня); аграматизм, що виявляється

на аналітико-синтетичному і син-

тетичному етапах опанування на-

вички читання (вади використан-

ня відмінкових закінчень, закін-

чень дієслів, узгодження іменни-

ка й прикметника тощо).

Симптоматика і перебіг Д. за-

лежить від виду, ступеня вира-

женості та етапу опанування чи-

тання. На аналітичному етапі

(звуко-буквене позначення та по-

складове читання) Д., як правило,

виявляється в замінах звуків, по-

рушенні злиття звуків у склади

(побуквенне читання), спотво-

ренні звуко-складові структури

слова, вадах розуміння прочита-

ного. На синтетичному етапі спо-

стерігаються заміни слів, аграма-

тизми, вади розуміння прочита-

ного речення, тексту. Недорозви-

ток смислового здогаду або його

негативна роль унаслідок неточ-

них уявлень дитини про законо-

мірності зміни слів у ряді випад-

ків призводить до значної кілько-

сті специфічних помилок. Однак

у більшості випадків динаміка Д.

має регресивний характер із пос-

туповим зменшенням видів і кі-

лькості помилок при читанні та

ступеня їх вираженості.

В основу класифікації Д. пок-

ладено різні критерії: прояви,

ступінь вираженості від читання,

розлади діяльності аналізаторів,

що беруть участь в акті читання,

вади психічних функцій.

з урахуванням дефектних

операцій читання виділені такі

види Д.: фонематична, семантич-

на, аграматична, оптична, такти-

льна, мнестична. Деякі автори в

основу класифікації вад читання

покладають не патогенез, а сту-

пінь вияву дефектів, виділяючи

при цьому такі типи: вроджена

словесна сліпота, дислексія, бра-

джилексія, легастенія тощо. Ме-

ханізм Д. розглядаються також у

межах мультифакторної класифі-

кації розладів читання з виділен-

ням таких її форм: конституцій-

на, енцефалопатична, конститу-

ційно-енцефалопатична.

Труднощі в навчанні читання

виникають як результат кількох

причин: конституційні вади (спа-

дковість, реактивні ресурси орга-

нізму, вікові й статеві особливос-

ті, характер церебральної нейро-

динаміки, перенесені захворю-

вання тощо); умови навчання

(обсяг і рівень вимог, що

пред’являє суспільство до грамо-

тності дитини, методи, темпи на-

вчання та індивідуальний темп

засвоєння матеріалу тощо). Д.

можуть негативно впливати на

формування особистості дитини,

оскільки невдачі при опануванні

читання можуть спричинити й

закріпити в неї невпевненість у

собі, тривожність, агресивність.

Спонтанного зникнення Д. з

віком на практиці не спостеріга-

ється. Головна мета корекції Д.

полягає не лише в навчанні чи-

танню, а й досягненні соціальної

адаптації, оскільки Д., охоплює

порушення передумов інтелекту,

певну когнітивну незрілість, мов-

леннєву недостатність, фрустра-

ційні вади та безпосередні дефек-

ти читання. Саме тому допомога

має бути комплексною і здійсню-

ватися групою спеціалістів: нев-

ропатологом, логопедом, психо-

логом, вчителем і вихователем. У

роботі педагогів найважливішим

є вибір оптимального для дитини

методу й темпу навчання. Для ді-

тей, в яких сформовані мовленнє-

во-слухові здібності, рекоменду-

ється застосовувати аналітико-

синтетичний метод з опорою на

слуховий фонематичний аналіз і

сукцесивні навички. У роботі з

дітьми, в яких добре розвинуті

зорові здібності, використовуєть-

ся метод глобального читання з

опорою на зоровий аналізатор і

симультанні навички. Для іншої

групи дітей найбільш прийнят-

ним може виявитися напівглоба-

льний метод, який передбачає ро-

звиток функцій фонематичної і

зорової систем, формування сук-

цесивних та симультанних нави-

чок. Ефективність корекційної

роботи значною мірою визнача-

ється своєчасністю виявлення

схильності дитини до Д.

ДИСМНЕЗІЯ (від грец. dys -

розлад, тпете - пам’ять) - роз-

лади пам'яті, що характеризу-

ються зниженням здатності до

запам’ятовування, зменшенням

обсягів пам’яті та погіршенням

відтворення.

ДИСМОРФОФОБІЯ (від

грец. dys - розлад, morphe - фор-

ма, phobos - страх) (дисморфо-

манія) - стійке переконання у

власній потворності (будови тіла,

окремих його частин), що не під-

дається корекції. Часто спостері-

гається у хворих на шизофренію,

депресії, неврози та під час пубе-

ртатних патохарактерологічних

збочень.

ДИСПЛАЗІЯ (від грец. dys -

розлад, ptosis - утворення) - не-

правильний розвиток тканин ор-

ганів. Це поняття охоплює всі

випадки неправильного росту та

розвитку (пренатального або

постнатального). Диспластичні

процеси здебільшого призво-

дять до вад розвитку. У дитячо-

му віці поширеною є Д. клубо-

во-стегнових суглобів (одно- та

двостороння). Вона полягає в

недорозвиненості частини клу-

бової кістки, що має становити

ложе для головки стегнової кіс-

тки. Без вчасної ортопедичної

допомоги Д. клубово-стегнового

суглобу призводить до його ви-

виху, коли дитина починає хо-

дити.

ДИСТРОФІЯ (від грец. dys -

розлад, trophe - живлення) - па-

тологічний стан у дітей, що

спричинюється різноманітними

проявами хронічних розладів

живлення та обміну речовин в

організмі, характеризується за-

тримкою росту та розвитку, зни-

женням опору організму до хво-

роб. Особливості обміну речовин

у дітей та підвищена реактив-

ність дитячого організму ство-

рюють умови для виникнення

дистрофічних станів під впливом

навіть слабких чинників.

У виникненні Д. мають зна-

чення зовнішні та внутрішні

чинники. До зовнішніх відно-

сяться недостатнє за кількістю,

не збалансоване за якістю харчу-

вання, інфекційні хвороби, не-

дбалий догляд. Серед внутрішніх

чинників мають значення ендок-

ринні розлади, вади розвитку се-

рцево-судинної та системи трав-

лення тощо.

Основні прояви Д.: зменшен-

ня ваги, імунного захисту, при-

пинення росту, затримка психо-

моторного розвитку, розлади

травлення. При Д. діти кволі, ма-

лорухливі, мляво реагують на зо-

внішні подразники.

ДИСТРОФІЯ м’язова про-

гресуюча (або міопатія) - група

спадкових недуг м’язів, основ-

ними проявами яких є зниження

м’язового тонусу, зниження, або

відсутність сухожильних рефлек-

сів, зміни в біоелектричній акти-

вності м’язів. Причина Д.м.п. -

генетично детерміновані дефекти

обміну речовин у тканині м’язів з

порушенням структури м’язових

клітин.

При локалізації міодистрофі-

чного процесу в ділянці обличчя

міміка хворих стає збідненою.

Гіподинамія призводить до хара-

ктерного виразу обличчя («міо-

патичне» обличчя). Через атро-

фію кругового ротового м’яза

характерною є «поперечна пос-

мішка» (губи потовщені й трохи

вивернуті назовні - «губи тапі-

ра», на лобі відсутні зморшки -

синдром «полірованого лоба»).

Ураження мускулатури очей

призводить до птозу (опущення

повік) та екзофтальму (виступан-

ня очних яблук, очі трохи виря-

чені). Ураження мускулатури

м’якого піднебіння супроводжу-

ється порушенням ковтання та

звучання голосу.

Ураження мускулатури пле-

чового пояса призводить до об-

меженості активних рухів у діля-

нці плечей (синдрому крилоподі-

бних лопаток). Відсутність тону-

су в цій групі м’язів спричиняє

симптом вільних надпліч (при

спробі підняти хворого під пахви

- плечі вільно піднімаються вго-

ру, а голова ніби провалюється

між ними).

Атрофія м’язів спини та тазо-

вого поясу призводить до пору-

шення постави та ходи. Хребет

прогинається в попереці (попере-

ковий гіперлодоз), тулуб під час

ходи ритмічно погойдується

(«качина хода»), голова закинута

назад.

Хворим важко підніматися

сходами, вставати із сидячого по-

ложення. При локалізації процесу

в гомілках і ступнях характерним

є порушення ходи («півняча хо-

да»). Ураження м’язів призводить

до обмеження рухливості сугло-

бів і, навіть, контрактур. На пізніх

стадіях захворювання додається

серцево-легенева недостатність,

що є наслідком міодистрофічного

процесу в міокарді та дихальній

мускулатурі.

Діагноз встановлюється на

основі клінічної картини та мік-

роскопічного дослідження м’я-

зової тканини.

Лікування всіх форм Д.м.п.

спрямоване на покращення обмі-

ну речовин у м’язах і проводить-

ся комплексно. Прогноз визнача-

ється швидкістю прогресування

дистрофічних змін у скелетній

мускулатурі, а також віком, в

якому почалася хвороба. При

найзлоякіснішій формі - міопатії

Дюмена - цілковита нерухомість

може настати в дитячому віці.

При цій формі Д.м.п. частим

симптомом є інтелектуальна не-

достатність.

ДИСФОНІЯ (від грец. dys -

розлад, phone - голос) - розлад

голосу. Голос при Д. зберігаєть-

ся, але він глухий, грубий, фаль-

цетний, неприємний на слух, ча-

сто переривається кашлем, при

розмові виникають больові від-

чуття. Причини Д. можуть бути

органічного та функціонального

характеру Органічні причини:

хронічні ларингіти, парези та па-

ралічі гортані, видалення пухлин

тощо. Функціональні причини:

гостра респіраторна вірусна ін-

фекція, грип, дифтерія, сильні

перенапруження голосу.

Поновлення голосу потребує

ліквідації основного захворю-

вання і проведення фонопедич-

них занять.

ДИСФОРІЯ (від грец. dys -

розлад, euphoria - підвищений

настрій) - похмурий, дратівли-

вий, злостивий настрій із розлю-

іиьгшіиііи га шиулишиш исз ви-

димої причини. Часто спостеріга-

ється при епілепсії, органічних

захворюваннях мозку.

ДИТЯЧА ПСИХІАТРІЯ -

один із розділів психіатрії. Пос-

тупове перетворення Д.п. на са-

мостійну медичну дисципліну

зумовлене тим, що вікові особ-

ливості дитини та підлітка суттє-

во змінюють клінічну картину та

перебіг психічних розладів і хво-

роб.

Самостійним розділом психі-

атрії Д. вважається з 20-х рр. XX

ст. У 70-х рр. О. Личко та інші

автори як самостійний розділ ви-

діляють підліткову психіатрію.

Становлення Д.п. у радянський

період відбувалося шляхом відо-

кремлення її від дефектології та

подальшого розвитку в межах

загальної психіатрії. При цьому

Д.п. тісно пов’язана із педіатрі-

єю, дитячою неврологією, психо-

логією та дефектологією.

Умовно можна виділити два

основних наукових напрями роз-

витку Д.п. - психологічний та

біологічний. Психологічний тіс-

но пов’язаний із дитячою клініч-

ною психологією. Він забезпечує

розробку та вдосконалення мето-

дів діагностики психічних розла-

дів у дітей і підлітків, особливос-

тей і рівня їхнього психічного

розвитку, методів психотерапев-

тичної корекції збочень у емо-

ційному стані та поведінці. У

Д.п. вік тісно пов’язаний із сумі-

жними аспектами дефектології та

практики.

для розвитку оюлопчного

напрямку велике значення мали

успіхи генетики та біохімії, що

зумовлені дослідженнями окре-

мих форм інтелектуальної недо-

статності, спадково-дегенератив-

них захворювань ЦНС та ендо-

генних психозів.

ДИТЯЧИЙ САДОК для глу-

хих дітей - спеціальний навчаль-

ний заклад для глухих дітей до-

шкільного віку. У Д.с.г.д. пере-

бувають діти віком від 3 до 7 ро-

ків, які внаслідок вродженої або

набутої у ранньому віці глухоти

не можуть самостійно опанову-

вати словесне мовлення. Прийом

дітей відбувається восени. На-

правляють дітей до Д.с. психоло-

го-медико-педагогічні консуль-

тації, враховуючи висновки,

зроблені внаслідок обстеження

спеціалістами відповідних ліку-

вально-профілактичних установ.

Групи комплектуються з дітей,

близьких за віком, з урахуванням

їхньої підготовки, розвитку мов-

лення. Існують молодша (перший

рік навчання), середня (другий

рік), старша (третій), підготовча

(четвертий рік навчання) виховні

групи. Гранична наповнюваність

виховних груп - 6 дітей. На пер-

шому році навчання та вихован-

ня допускається перебування в

групі слабочуючої дитини, яка не

володіє мовленням, за умов інди-

відуальної корекційно-відновлю-

вальної роботи з нею сурдопеда-

гога і вихователя. Наприкінці

першого року психолого-медико-

педагогічна консультація визна-

чає можливість переведення та-

кої дитини у Д.с. для слабочую-

чих. Глуха дитина, яка опанувала

мовлення до втрати слуху (піз-

ньооглуха) та значною мірою

зберегла його, або до вступу у

Д.с. оволоділа мовленням завдя-

ки спеціальному навчанню, може

бути направлена до Д.с. для сла-

бочуючих дітей. Групи поділя-

ються на підгрупи з однорідним

за рівнем розвитку складом. Ди-

тина, яка вперше вступає до Д.с.,

направляється в групу першого

року навчання і виховання. Діти

5-6 років, щойно прийняті, ком-

плектуються в самостійні групи

для проходження програм пер-

ших трьох років навчання.

До Д.с.г.д. не приймаються

діти з вадами слуху в поєднанні з

розумовою відсталістю у ступені

імбецильності та ідіотії; сліпог-

лухі; глибокими мовленнєвими

порушеннями при збереженій

слуховій функції (алалія, афазія

тощо); психопатоподібними роз-

ладами; тяжкими вадами мото-

рики, які потребують індивідуа-

льного догляду.

Навчально-виховний процес

забезпечують вчителі-дефектоло-

ги та вихователі. На посади вчи-

телів-дефектологів призначають

педагогів, які мають вищу дефек-

тологічну освіту. Адміністратив-

не та методичне керівництво ви-

конують завідувач і методист.

Дошкільне виховання глухих

дітей відбувається в закладах рі-

зного типу: дитячих садках та

яслах із цілодобовим перебуван-

ням; дитячих будинках; групах

при дошкільних закладах, дитя-

чих будинках загального типу;

дошкільних відділеннях у шко-

лах-інтернатах для глухих дітей,

спеціалізованих центрах.

Д.с.г.д. розв’язує важливі со-

ціальні завдання: забезпечує різ-

нобічний, гармонійний розвиток і

виховання дітей, сприяє запобі-

ганню та корекції відхилень у ро-

звитку пізнавальної діяльності,

психічних функцій та процесів,

на яких позначається глухота;

забезпечує охорону та віднов-

лення здоров’я, соціально-психо-

логічну реабілітацію, адаптацію

дитини; проводить підготовку до

навчання у школі; надає допомо-

гу родині у вихованні та навчанні

глухої дитини.

Навчально-виховний процес у

Д.с.г.д. організований згідно спе-

ціальної програми, що передбачає

проведення корекційно-виховної

роботи з урахуванням загальних

закономірностей розвитку дітей

дошкільного віку та сензитивних

періодів у розвитку психічних

процесів і структури дефекту й

індивідуальних особливостей глу-

хих дошкільників; використання

всіх видів дитячої діяльності.

Особливе у Д.с.г.д. значення

надається формуванню навичок

розуміння мовлення оточуючих

на основі слухо-зорово-вібра-

ційного сприймання вимови, роз-

витку мовлення, сенсорних здіб-

ностей, навчанню користуватися

залишками слуху як засобів ком-

пенсації глухоти.

При навчанні глухих дошкі-

льників використовується дакти-

льна форма мовлення, що сприяє

опануванню усного та писемного

мовлення, як допоміжний засіб -

міміко-жестикуляційне мовлен-

ня. Ефективності навчання спри-

яє вчасне слухопротезування, за-

стосовування звукопідсилюваль-

ної апаратури, технічних засобів

навчання.

Під час перебування у Д.с.г.д.

глухі діти здобувають навички

навчальної діяльності, мовленнє-

вого спілкування, поведінки в

дитячому колективі, самообслу-

говування та побутової праці, на-

вчаються читати, писати, рахува-

ти, малювати, ліпити, конструю-

вати, гратися, сприймати музич-

ний ритм, виконувати фізичні

вправи, набувають уявлення про

навколишній світ (див. Заняття у

Д.с. для глухих дітей).

В Україні існує широка мере-

жа Д.с.г.д. Вченими та педагога-

ми-практиками розробляються

питання підвищення ефективнос-

ті навчально-виховного процесу,

створюються нові прогресивні

методики.

ДИТЯЧИЙ САДОК для сла-

бочуючих дітей - спеціальний

навчально-виховний заклад для

слабочуючих дітей дошкільного

віку. Д.с.с.д. комплектується ді-

тьми зі стійкими порушеннями

слуху, які здатні сприймати звер-

нене до них мовлення хоча б на

найменшій відстані від вушної

раковини та самостійно опанува-

ти мовлення, хоча б найменшою

мірою, на основі збереженої слу-

хової функції.

До Д.С.С.Д. психолого-медико-

педагогічні консультації направ-

ляють дітей, починаючи з 3 ро-

ків, базуючись на висновках,

зроблених внаслідок обстеження

спеціалістами. Прийом дітей від-

бувається восени.

Групи організовуються за ві-

ковим принципом з урахуванням

мовленнєвої підготовки дітей. З

метою підвищення ефективності

навчально-виховного процесу у

Д.с.с.д. використовують технічні

засоби навчання мовленню, зву-

копідсилювальну апаратуру. Для

покращення слухового сприй-

мання слабочуючим дітям реко-

мендують раннє слухопротезу-

вання.

В окремих випадках у Д.с.с.д.

допускається перебування глухої

дитини, якщо вона опанувала

мовлення до втрати слуху (піз-

ньооглухла) та значною мірою

зберегла його, або до вступу до

Д.с.с.д. оволоділа мовленням за-

вдяки спеціальному навчанню.

Дитина, яка вперше вступає

до Д.с.с.д., направляється в мо-

лодшу групу. Щойно прийняті

діти 5-6 років об’єднуються в

самостійні групи для проходжен-

ня програм перших трьох років.

До Д.с.с.д. не приймаються

глухі, в яких не сформовані мов-

леннєві навички; слабочуючі з

розумовою відсталістю в ступені

імбецильності та ідіотії; сліпі

слабочуючі; діти з глибокими

мовленнєвими порушеннями при

зисрежеши илулиши

(алалія, афазія тощо); із психопа-

то-подібними розладами; тяжки-

ми вадами моторики, які потре-

бують індивідуального догляду.

Гранична наповнюваність ви-

ховних груп - 8 дітей. Передба-

чене чотирирічне перебування

дитини у Д.с.с.д. Існують моло-

дша, середня, старша та підгото-

вча виховні групи.

Навчально-виховний процес

у Д.с.с.д. забезпечують вчителі з

вищою дефектологічною осві-

тою та вихователі. Адміністра-

тивне та методичне керівництво

здійснюють завідуючий та мето-

дист.

Для слабочуючих дошкільни-

ків організовують такі ж типи

навчально-виховних закладів, як

і для глухих дітей (Див. Д.с. для

глухих дітей).

Діяльність Д.с.с.д. спрямова-

на на розв’язання корекційно-

реабілітаційних, навчальних і ви-

ховних завдань. Головна мета ді-

яльності - забезпечити соціальну

адаптацію та психологічну реабі-

літацію дитини з порушеним

слухом, сприяти її різнобічному,

гармонійному розвитку. Серед

проблем, покликаних вирішувати

Д.с.с.д., - запобігання та корекція

відхилень у розвитку пізнаваль-

ної діяльності, психічних функ-

цій, на яких позначається дефект

слуху, охорона та відновлення

здоров’я дітей, підготовка до

школи, надання допомоги родині

у вихованні та спеціальному на-

вчанні слабочуючої дитини.

/Д'.і/.І'.Д. нрацшіиіь за ипсціа-

льною програмою, побудованою

на принципах урахування загаль-

них закономірностей розвитку

дітей дошкільного віку та сензи-

тивних періодів у розвитку пси-

хічних функцій, структури сен-

сорного дефекту, індивідуальних

особливостей дітей, реалізації

діяльнішого підходу до вихо-

вання, проведення всіх видів на-

вчальної та корекційної роботи в

руслі основних видів дитячої ді-

яльності. Передбачено фронталь-

ну та індивідуальну форми на-

вчання.

Розвиток мовлення слабочу-

ючих дітей відбувається на осно-

ві використання збереженої слу-

хової функції в умовах природ-

ного спілкування, на спеціальних

заняттях, у процесі побутової

праці, гри. Під час навчання ви-

користовуються та розвиваються

ті мовленнєві вміння і навички,

які були сформовані в дітей до

спеціального навчання. Форму-

вання навичок використання збе-

реженого слуху, розуміння мов-

лення оточуючих, орієнтації у

звуковому середовищі, форму-

вання вимови, розвиток сенсор-

них здібностей, компенсаторне

використання всіх збережених

аналізаторів, розвиток пізнаваль-

ної діяльності, всіх психічних

функцій та процесів, в тому числі

сприймання, мислення, пам’яті,

на яких позначається зниження

слуху, є засобами попередження

та корекції вторинних проявів

дефекту. Уточненню звуко-бук-

венного складу слів, оволодінню

писемним та усним мовленням

сприяє використання дактильної

форми мовлення (див. Заняття у

Д.с. для слабочуючих дітей). На-

вчання слабочуючих дітей про-

ходить успішніше, якщо до нього

залучаються батьки, родина ди-

тини.

Перебуваючи у Д.с.с.д., сла-

бочуючі діти здобувають навич-

ки сприймання та розуміння мо-

влення, говоріння, навчальної ді-

яльності; навчаються поводитися

в дитячому колективі, самообс-

луговуванню та побутовій праці;

вчаться читати, писати, гратися,

малювати, ліпити, будувати; за-

своюють елементарні математи-

чні уявлення; навчаються сприй-

мати музичний ритм, виконувати

фізичні вправи; набувають знан-

ня про довкілля.

ДИТЯЧИЙ ЦЕРЕБРАЛЬ-

НИЙ ПАРАЛІЧ (ДЦП) - захво-

рювання, що виникає в дітей

унаслідок уражень головного мо-

зку в пренатальний період, під

час пологів, а також коли основні

структури мозку ще незрілі. Час-

тота захворювання на ДЦП -1,7

випадків на 1000 дітей.

Причини ДЦП - хронічна гі-

поксія плоду, асфіксія під час по-

логів, пологова черепно-мозкова

травма, інтоксикація плоду під

час вагітності, порушення в хар-

чуванні вагітної, перенесені нею

інфекційні хвороби, що спричи-

няють енцефаліт плоду. Основ-

ними в клінічній картині ДЦП є

рухові розлади - паралічі та па-

рези (неповні паралічі); рідше -

гіперкінези (мимовільні рухи),

порушення рівноваги, розлади

мовлення та вади психічного ро-

звитку.

Мовленнєві розлади спостері-

гаються у вигляді дизартрій і за-

гального мовленнєвого недороз-

витку. Порушення психічного

розвитку розвиваються за психо-

органічним типом і характеризу-

ються великою різноманітністю

щодо ступеня та характеру.

Поряд із недорозвитком емо-

ційно-вольової сфери та церебра-

стенічними явищами може відмі-

чатися інтелектуальна недостат-

ність різного ступеня, затримка

психічного розвитку, локальні

порушення вищих психічних фу-

нкцій, що призводить до усклад-

нення оволодіння шкільними

вміннями та навичками - дизлек-

сія, дизграфія, дискалькулія.

Діти із ДЦП, залежно від рівня

інтелектуального розвитку та

ступеня вираженості основної не-

дуги, проходять реабілітацію та

навчання в лікувальних закладах

- дитячих клініках і спеціалізова-

них санаторіях; освітніх - спеціа-

льних дитячих садках та школах,

в яких мають змогу навчатися за

загальноосвітньою програмою чи

програмою допоміжної школи.

Діти зі значними ураженнями

опорно-рухового апарату мають

змогу навчатися вдома за тими

самими програмами.

У закладах системи соціаль-

ного захисту діти з тяжкими

ураженнями опорно-рухового

апарату та вираженою інтелекту-

альною недостатністю (ступеня

імбецильності та ідіотії) перебу-

вають в інтернатах четвертого

профілю.

Із віком дитини збільшується

питома вага педагогічних і соціа-

льних реабілітаційних заходів

порівняно з медичними. У стар-

шому дошкільному та шкільному

віці важливу роль відіграє педа-

гогічна корекція, спрямована на

стимуляцію інтелектуального ро-

звитку й усунення негативних

тенденцій у поведінці. В юнаць-

кому віці при збереженні інтеле-

кту та помірних чи легких рухо-

вих розладах важливим засобом

реабілітації є професійне навчан-

ня та, згодом, працевлаштування.

При інтелектуальній збереженос-

ті та значних рухових розладах

важливим засобом соціальної ре-

абілітації є самоосвіта, заочне

навчання, систематична розумова

праця та налагодження спілку-

вання з ровесниками, людьми, які

мають схоже коло інтересів. У

всі вікові періоди необхідною є

лікувальна фізкультура та зага-

льнооздоровчі заходи.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НАВ-

ЧАННЯ (від фр. differentiation,

лат. differentia - різниця) - форма

організації навчальної діяльності

школярів, за якої враховуються

їхні схильності, інтереси та вияв-

лені здібності. Д.н. не знижує за-

гального (базового) рівня загаль-

ноосвітньої підготовки учнів.

Достатньо поширеною була ди-

ференціація за здібностями, але в

більшості випадків вона себе не

виправдала. Здібності людини не

є чимось раз і назавжди даним;

вони формуються, розвиваються

в певних видах діяльності й про-

являються в різних людей у різ-

ному віці. Різновидом такої сис-

теми була диференціація за інте-

лектом на основі інтелектуаль-

них тестів, але й вона не прижи-

лася. Важливою формою Д.н.

стали факультативи, які почали

використовуватися в школах з