1996 Р. Видається у видавництві

«Педагогічна преса». Висвітлює

проблеми розвитку дітей з особ-

ливостями психофізичного роз-

витку, певні динамічні зміни де-

фектології та шкільної практики;

публікує дискусії з актуальних

питань спеціальної освіти, діаг-

ностики, корекційного розвитку

цих дітей; 2) «Дефектология» -

наук.-метод. ж-л АПН СРСР. Ви-

ходить з 1969 р. Висвітлює про-

блеми вивчення, навчання й ви-

ховання різних категорій дітей з

особливостями психофізичного

розвитку, підготовки та підви-

щення кваліфікації дефектологів.

ДЕФІЦИТАРНИЙ РОЗВИ-

ТОК (від лат. сіе/ісіо - виявляти-

ся недостатнім) - такий, що від-

бувається за відсутності спілку-

вання, внаслідок браку емоцій.

Дефіцит спілкування найчастіше

спостерігається в дитячих закла-

дах закритого типу (лікарнях, ди-

тячих притулках, інтернатах),

неблагополучних сім’ях, родинах

нездатні надавати дітям повно-

цінну увагу. Недостатнє задово-

лення афективних потреб (любо-

ві батьків) призводить до пору-

шення психічного розвитку ди-

тини та викривлення рис її хара-

ктеру.

ДЕЦЕНТРАЦІЯ - один із

механізмів розвитку пізнаваль-

них процесів особистості, фор-

мування її моральної зрілості та

вдосконалення навичок спілку-

вання; функціонує на ґрунті зда-

тності до сприйняття точки зору

іншої людини. Д. - одне з клю-

чових понять теорії Ж. Піаже,

визначається як механізм подо-

лання егоцентризму й означає

процес перетворення змісту об-

разів, понять і уявлень дитини з

урахуванням поглядів інших лю-

дей. Здатність до Д. значно зни-

жена при деяких розладах емо-

ційно-вольової сфери й інтелекту

(при ранньому дитячому аутизмі

практично відсутня), що потре-

бує відповідних корекційно-

виховних заходів. Недостатній

розвиток здатності до Д. може

стати сприятливим підґрунтям

для виникнення деяких психіч-

них захворювань.

ДЗЕРКАЛЬНЕ ПИСЬМО -

це особливий вид недорозвитку

письма, який відносять до оптич-

ної дисграфії. Виявляється в не-

здатності розрізняти просторове

розташування елементів букв,

унаслідок чого вони пишуться

так, ніби відображаються в дзер-

калі.

Дз.п. спостерігається в дітей

молодшого віку, часто в лівшів,

як тимчасове явище на перших

етапах опанування елементів

грамоти. У дітей з органічними

ураженнями мозку, олігофрені-

єю, алалією, афазією. Дз.п. має

стійкий характер. У цих випадках

необхідно проводити спеціальну

корекційну роботу, яка включає

вправи, спрямовані на розвиток

зорово-просторових уявлень, по-

рівняння та розрізнення букв,

подібних за накресленням.

ДИДАКТИКА СПЕЦІАЛЬ-

НА (від грец. сіїсіакії^ - пов-

чаю) - складова спеціальної пе-

дагогіки, теорія освіти й навчан-

ня осіб з особливостями психофі-

зичного розвитку. Д.с. досліджує

та науково обґрунтовує завдання,

принципи, зміст, форми органі-

зації, методи та засоби навчаль-

ного процесу в різних типах спе-

ціальних освітньо-виховних за-

кладів, виявляє загальні та спе-

цифічні закономірності навчаль-

но-пізнавальної діяльності, особ-

ливості соціалізації осіб із пси-

хофізичними порушеннями роз-

витку різних типологічних і віко-

вих категорій. Оскільки пізнава-

льні можливості таких дітей сут-

тєво відрізняються, Д.с. синтезує

відповідні положення різних га-

лузей спеціальної педагогіки -

олігофрено-, сурдо-, тифлопеда-

гогіки тощо - стосовно освіти й

навчання розумово відсталих,

глухих, сліпих та інших осіб із

вадами розвитку. У дефектології

термін Д.с. вживається для поз-

начення дидактичних підсистем

окремих галузей спеціальної пе-

дагогіки: олігофрено-, сурдо-,

тифлодидактики.

Отже, поняття Д.с. має широ-

ке, загальнодефектологічне, і ву-

жче (в межах конкретної галузі

спеціальної педагогіки) значення.

Дослідження в галузі Д.с., на-

самперед, важливі для дефекто-

логічної практики, враховуючи

принципово провідну роль, яку

відіграє навчання в розвитку ди-

тини з особливостями психофі-

зичного розвитку, забезпеченні її

соціалізації та адаптації в суспі-

льстві. Д.с. стосовно кожної ка-

тегорії таких осіб:

- визначає зміст освіти відпо-

відно до державних освітніх стан-

дартів, пізнавальних можливостей

та реальних адаптаційних перспе-

ктив учнів із вадами розвитку;

- вивчає найефективніші умо-

ви формування у таких дітей які-

сних знань і вмінь, максимально-

го розвитку їхніх здібностей,

враховуючи специфіку дефекту і,

головним чином, збережені, си-

льні сторони особистості;

- розробляє спеціальні техні-

чні засоби навчання для різних

категорій осіб;

- удосконалює організаційні

системи диференційованого та

інтегрованого навчання й освіти

дітей з особливостями психофі-

зичного розвитку, зокрема безпе-

рервної багатоступеневої освіти

й самоосвіти в різних формах.

Спільними завданнями для

всіх конкретних галузевих різно-

видів д.с. є наукова розроока за-

гально-дефектологічного прин-

ципу корекційної спрямованості

навчання в спеціальних освітніх

закладах, реалізація якого перед-

бачає формування та максималь-

ну активізацію компенсаторних

можливостей організму та особи-

стості при аномаліях розвитку, а

також специфічних умов опти-

мальної реалізації загально-

педагогічних дидактичних прин-

ципів у спеціальному навчанні.

Різні галузі Д.с. мають свої пер-

шочергові завдання. Так, для ти-

флодидактики - це розробка ме-

тодів і засобів передачі, сприй-

мання різних компонентів навча-

льної інформації в умовах зоро-

восенсорної депривації; для сур-

додидактики - особливості вико-

ристання вербальних способів

навчання та розвитку спілкуван-

ня глухих; для олігофрено-

дидактики - забезпечення свідо-

мості опанування системи знань

та умінь, міцності формування

навичок, їх застосовування в

умовах, що змінюються, активі-

зація самостійної навчально-

пізнавальної діяльності.

Дослідження в галузі Д.с.,

оскільки вона вивчає закономір-

ності процесу навчання у своєрі-

дних умовах специфічного роз-

витку учнів і розробляє тонкі пе-

дагогічні технології для подо-

лання відповідних труднощів

освітньої діяльності, мають істо-

тне значення для збагачення за-

гально-педагогічної теорії на-

вчання, а також розвитку конкре-

тних методик навчання в спеціа-

льних і масових школах.

ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕ-

РІАЛ - вид наочних навчальних

посібників, що використовують-

ся педагогом або учнем для дося-

гнення навчальної, виховної та

корекційної мети (картки з ма-

люнками, текстом або цифрами,

макети, моделі геометричних фі-

гур тощо).

Д.м. буває демонстраційний і

роздатковий. Перший домінує під

час фронтального навчання, дру-

гий - при диференційованому та

індивідуальному підходах. Як вид

наочних навчальних посібників

Д.м. має відповідати завданням,

змісту навчальних програм, під-

ручників, віковим особливостям

учнів спеціальних шкіл у подо-

ланні та компенсації фізичних і

розумових недоліків у дітей.

Особливості розвитку дітей із

вадами психофізичного розвитку

зумовлюють форму та зміст Д.м.

у спеціальних школах. Напри-

клад, при навчанні сліпих поряд

із натуральними об’єктами вико-

ристовуються рельєфні зобра-

ження предметів, схеми, таблиці

тощо. Один і той самий дидакти-

чний матеріал може виконувати

різні функції на різних етапах

корекційного навчання. Функції

Д.м. залежать від навчально-

виховних та корекційних цілей і

умов навчально-пізнавальних за-

вдань (від репродуктивних до

творчих).

ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИ-

ПИ в дефектології - науково об-

грунтовані основні теоретичні

положення, які визначають мету

й завдання, організаційні форми,

методи освіти, навчання осіб усіх

вікових категорій з вадами пси-

хофізичного розвитку, переважно

в спеціальних освітніх закладах.

В основі Д.п. - закономірності

процесу навчання, які є спільни-

ми для учнів масових і спеціаль-

них шкіл. Проте в спеціальних

школах Д.п. мають певну специ-

фіку через особливості пізнава-

льної діяльності різних категорій

дітей з вадами психофізичного

розвитку. Система Д.п. у дефек-

тології складається із загально-

педагогічних принципів навчан-

ня й охоплює зв’язок навчання з

соціальним життям; спрямова-

ність процесу навчання на систе-

мне розв’язування завдань осві-

ти, виховання і розвиток особис-

тості; науковість навчання; сис-

тематичність і послідовність на-

вчання; доступність змісту на-

вчання з урахуванням реальних

пізнавальних можливостей учнів;

диференційований та індивідуа-

льний підхід до учнів; свідомість,

активність і самостійність учнів у

процесі навчання при керівній

ролі педагога; наочність навчан-

ня при оптимальному поєднанні

словесних, наочних і практичних

методів; стимулювання мотивації

та позитивного ставлення учнів

до навчання; міцність засвоєння

учнями змісту навчання; ство-

рення оптимальних умов для пе-

ребігу навчального процесу то-

що. Кожний з цих принципів в

умовах роботи з різними катего-

ріями дітей спеціальних шкіл ре-

алізується з певними особливос-

тями, які враховують типологічні

характеристики навчально-пізна-

вальної діяльності глухих, слі-

пих, розумово відсталих учнів

(специфіку сприймання, розу-

міння, запам’ятовування, відтво-

рення, взаємодії першої та другої

сигнальних систем, працездатно-

сті, мотивації тощо). У спеціаль-

них школах зберігаються основні

вимоги до процесу навчання в

усіх його компонентах (цілях,

змісті, методах, формах організа-

ції, результатах), відображені в

загально-дидактичних принци-

пах.

Оскільки для будь-якої кате-

горії дітей спільною ознакою є

вади процесу психофізичного ро-

звитку, спеціальна дидактика ви-

діляє особливий для дефектології

принцип корекційної спрямова-

ності навчання, реалізація якого

потребує застосування спеціаль-

них прийомів і засобів з метою

активізації діяльності та форму-

вання компенсаторних можливо-

стей психіки учнів у процесі на-

вчання.

ДИДАКТОГЕНІЯ (від грец.

didaktikos - повчаю, genesis - по-

ходження) - захворювання, зу-

мовлене необережними вислов-

люваннями, діями вчителя, нета-

ктовністю (надмірно підкреслені

дорікання за нездатність до на-

вчання, погану поведінку), що

негативно впливають на психіку

вихованця, спричиняючи пригні-