1955-1958 Рр. Очолював відділ

дефектології в НДІ педагогіки

України. У 70-х рр. - доцент ка-

федри сурдопедагогіки і логопе-

дії КДПІ ім. М. Горького, викла-

дав методику природознавства,

керував педагогічною практикою

студентів, займався науковою

роботою.

Основні наукові праці: «Чи-

танка для 6 класу школи глухо-

німих»; «Формування моральних

уявлень і понять в учнів початко-

вих класів школи глухонімих».

ГУЧНІСТЬ ЗВУКУ - харак-

теристика слухового сприйняття

людиною інтенсивності звуку.

Вона залежить від рівня звуково-

го тиску та частоти сигналу. В

більшій частині діапазону чутно-

сті потроєння звукового тиску

призводить до подвоєння гучнос-

ті. При незмінній частоті гуч-

ність звуку збільшується зі збі-

льшенням звукового тиску. При

незмінному звуковому тиску

найбільшу гучність мають звуки

в діапазоні 1000-6000 Гц. Оди-

ниця гучності - фон. На практиці

частіше використовується понят-

тя рівня гучності звуку - це ве-

личина, що дорівнює рівню зву-

кового тиску (в децибелах) чис-

того тону частотою 1000 Гц такої

ж гучності, як і заданий звук (при

порівнянні на слух). Одиниця рі-

вня гучності звуку — фон.

д

ДАКТИЛОГРАФІЯ (від

грец. dactilos — палець, grafio -

пишу) - допоміжний засіб спіл-

кування з глухим або сліпоглу-

хим співрозмовником, без вико-

ристання спец, засобів дактило-

логії.

ДАКТИЛОЛОГІЯ (від грец.

dactilos - палець, logos - слово) -

своєрідна форма мовлення, що

базується на використанні паль-

ців рук. Кожна літера передаєть-

ся певним положенням і рухом

пальців і п’ясті руки. Дактильна

мова - ручна азбука, що замінює

усну мову під час спілкування

грамотних глухих людей між со-

бою та з усіма, хто знає Д. Дак-

тильні знаки замінюють букви, а

тому в Д. їх стільки, скільки букв

у алфавіті певної мови. За обри-

сом багато дактильних знаків на-

гадують букви друкованого і ру-

кописного шрифтів (напр., О, М,

П, Л, Ш).

Звичайно дактильні знаки зо-

бражуються пальцями однієї ру-

ки, але в деяких країнах, напр.,

Великобританії, Австралії, засто-

совується і дворучна Д., що опа-

новується в початковий період

навчання глухих дітей. Її наоч-

ний характер допомагає глухим

засвоювати словесну мову.

ДАЛЕКОЗОРІСТЬ (гіперме-

тропія) - різновид аномалії ре-

фракції, за якої паралельні про-

мені, що надходять від розташо-

ваних далеко від ока предметів,

з’єднуються у фокусі за сітків-

кою ока. Розрізняють три ступе-

ня Д.: слабкий (до 2,0 Б (діопт-

рій), середній (до 5,0 Б) і висо-

кий (понад 5,0 О).

При Д. середнього та високо-

го ступеня спостерігається погі-

ршення зору вдалину (особливо

під час читання та роботи на бли-

зькій відстані): виникає відчуття

швидкої зорової втомлюваності,

можливий головний біль.

Д. потребує ранньої корекції,

що має велике значення для фо-

рмування правильного співвід-

ношення між акомодацією і кон-

вергенцією, попередження роз-

витку косоокості, амбліопії обох

очей.

ДАЛЬТОНІЗМ (протанопія)

- вроджений розлад кольорового

зору. Назва походить від імені

англ. хіміка Дж. Дальтона (XVIII

ст.), який страждав порушенням

кольоросприймання. Він не від-

різняв червоного кольору від зе-

леного, а темно-червоний йому

здавався сірим або чорним. Це

стало приводом для його спеціа-

льних досліджень. Дальтон впе-

рше описав розлад кольорового

сприймання, виявив, що це по-

рушення частіше зустрічається в

чоловіків (8 %) і значно рідше в

жінок (0,5 %). Ця аномалія є вро-

дженою; передається спадково

по жіночій лінії від діда до онука.

При Д. зберігаються контрастна

чутливість, рівень функціональ-

ної стійкості хроматичного зору,

не змінюються інші зорові функ-

ції, тому особи з аномаліями ко-

льоросприймання можуть навіть

не помічати порушення, бо вони

диференціюють кольори за яск-

равістю і правильно їх назива-

ють. Проблеми можуть виникну-

ти випадково, коли людині пот-

рібно адекватне кольоросприй-

мання для повноцінного вико-

нання певної діяльності. Виявити

наявність аномалії кольорового

зору допомагає використання

спеціальних прийомів і приладів.

У сучасній медичній терміно-

логії цей термін вживається нечас-

то. Вроджений розлад кольорово-

го зору називають протанопією.

ДАНЮШЕВСЬКИЙ Ізраїль

Ісаакович (1890-1950) - рос. де-

фектолог. З 1915 р. працював

учителем. Після 1917 р. займав

відповідальні посади в Гомельсь-

кому Губсоцвисі. У 1930 р. йому

було доручено організувати пер-

ший у світі Експериментальний

дефектологічний ін-т, який зго-

дом став НДІ дитячих будинків та

спеціальних шкіл і, нарешті, Ін-

том дефектології МО РРФСР (з

1944 АПН РРФСР). У 1943-1947

рр. Д. - директор Центрального

науково-методичного кабінету

дитячих будинків МО РРФСР.

Основна наукова праця:

«Учебно-воспитательная работа

в детских домах и школах».

ДАУНА ХВОРОБА - одна з

клінічних форм олігофренії, при

якій розумова відсталість поєдну-

ється зі своєрідною зовнішністю

хворого: диспропорціями будови

тіла, недорозвитком черепа, мон-

голоїдним типом обличчя, висо-

лопленим язиком, деформовани-

ми вушними раковинами тощо.

Ін. назва Дауна синдром (за прі-

звищем Дж.-Л. Дауна, який

1866 р. вперше його описав під

назвою «монголізм»), Д.х. зустрі-

чається в одного з 500-800 ново-

народжених, співвідношення

хлопчиків і дівчаток - 1:1. Зумов-

лена порушенням набору хромо-

сом у заплідненій яйцеклітині: у

21-парі присутня додаткова, вна-

слідок чого їх загальна кількість у

всіх клітинах організму становить

не 46, як у нормі, а 47. Додаткова

хромосома виникає через генет.

випадковість при утворенні яйце-

клітини чи сперматозоїда або під

час першого поділу клітини, тоб-

то при їх злитті. Цитогенетичні

варіанти Д.х. мають певні особ-

ливості: основну частину (92-

94%) складають випадки повної

трисомії 21-ї пари хромосом уна-

слідок нерозбіжності хромосом у

мейозі; найменша частка дітей з

Д.х. (до 3 %) має мозаїчні, 4-6 %

- транслокаційні форми трисомії.

При Д.х. ушкоджуються всі орга-

ни і системи. Найбільші зміни ві-

дбуваються в ЦНС і залозах вну-

трішньої секреції. Поряд із мож-

ливим ускладненням в осн. пси-

хопатол. симптоматиці олігофре-

нії, під впливом зовнішніх і внут-

рішніх причин (особливо таких,

як ситуації, що травмують психі-

ку) у дітей із Д.х. виникають нові

психопатол. синдроми, не типові

для осн. клін. картини олігофре-

нії: тривожно-депресивні, іпохон-

дричні, кататоноподібні, реакція

псевдодеменції тощо. Характерні

риси дітей із Д.х.: недорозвиток

мовлення, конкретність і уповіль-

неність мислення, невправні ру-

хи, порушення дрібної моторики,

нестійка хода. При Д.х. спостері-

гаються важкі й легкі форми ро-

зумової відсталості; у 75 % випа-

дків вона набуває помірного та

важкого (імбецильність), 20 % -

глибокого (ідіотія), до 5 % - лег-

кого (дебільність) ступенів.

ДЕБІЛЬНІСТЬ - див. Олі-

гофренія.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА

- поведінка, що відхиляється від

загальноприйнятих, властивих

віку форм поведінки, але не на-

буває ступеня антисоціальності

та делінквентності.

ДЕГЕНЕРАЦІЯ (від лат.

degenero - вироджуюся) - виро-

дження, погіршення із покоління

в покоління певних рис або влас-

тивостей організму. Процес руй-

нування органів або клітин орга-

нізму. Д. психічна - втрата мож-

ливостей вищої психічної діяль-

ності.

ДЕГРАДАЦІЯ (від лат. Ое%г-

dado - спускаються) - у психіатрії

- загальне прогресуюче і частково

відтворюване зниження психіки.

Д. - ширше поняття, ніж недоумс-

тво. Недоумство є компонентом

Д., але не завжди основним.

Ступінь Д. залежить від скла-

дності основного захворювання.

Суть захворювання визначає тип

Д. (шизофренний, епілептичний

тощо).

ДЕГРАДАЦІЯ ПСИХІЧНА

(від лат. degrado - спускаються)

- загальне прогресуюче знижен-

ня рівня психічного розвитку

людини, пов’язане з психічним

захворюванням, може бути част-

ково зворотним.

Д.п. має певні особливості,

які визначаються характером за-

хворювання (шизофренія, епіле-

псія, пухлини мозку, гідроцефа-

лія, прогресуючі хвороби нерво-

вої системи), пов’язані з обміном

речовин. Суть цих захворювань

визначає тип Д.п. Ступінь Д.п.

залежить від складності й трива-

лості захворювання.

ДЕЙТЕРОАНОШЯ - анома-

лія кольоророзрізнення (див. Про-

танопія, Дальтонізм, Ахромазія).

ДЕКОМПЕНСАЦІЯ (від de

- префікс із значенням відсутно-

сті, compensatio - врівноваження)

або розлад компенсації (зрівно-

важення) - порушення діяльності

організму, будь-якої функціона-

льної системи або органа внаслі-

док зриву чи виснаження присто-

сувальних механізмів. Причиною

Д. у психічній діяльності дітей є

додаткові ураження екзогенного

(травми, інфекції, інтоксикації,

загострення хронічних гнійних

осередків, перевтома, надмір-

ність вимог) та ендогенного по-

ходження (вікові періоди з поси-

ленням ендокринно-вегетативної

дисгармонії). Найчастіше Д. спо-

стерігається в дітей з резидуаль-

ноорганічними, ускладненими

формами олігофренії, атонічним

та астенічним варіантом. Пато-

генними факторами Д. є пору-

шення лікворо-, гемодинаміки,

посилення гіпертензивних явищ,

дезорганізація встановлених ней-

родинамічних відношень.

Проявляється Д. у підсиленні

основних або ускладнюючих си-

ндромів, а також виникненні но-

вих симптомів і синдромів, пато-

генетично пов’язаних із двома

першими. Серед них: 1) знижен-

ня продуктивності навчання, за-

своєння знань, запам’ятовування,

осмислення; 2) підсилення цере-

брастенічних явищ (стомлюва-

ність, головний біль, вегетатив-

но-судинні розлади); 3) підси-

лення психопатоподібної поведі-

нки (озлобленість, сексуальна

розгальмованість, «протестна»

поведінка); 4) виникнення або

частіша поява дисфоричних ста-

нів, фазових афективних коли-

вань; 5) відновлення епілептифо-

рмного синдрому; 6) виникнення

психотичних станів.

Рівень і характер Д. значно

залежить від структурних особ-

ливостей і форми олігофренії.

Часто невротична, психопатопо-

дібна та психотична симптома-

тики поєднуються; спостеріга-

ються зміни та перехід одних

симптомів у інші. Психотичні Д.

частіше спостерігаються в пубер-

татний період, різноманітні за

тривалістю, клінічними проява-

ми. Вони називаються «олігоф-

ренними психозами», оскільки

немає підстав пов’язувати їхнє

виникнення із психогенними чи

іншими зовнішніми факторами.

Основні клінічні варіанти: а)

кататоноподібне збудження із

частим переходом у ступорозний

чи субступорозний стани; б) при-

смеркові стани з безглуздими й

агресивними діями; в) епізодичні

та періодичні афективні психози,

схожі з психозами в підлітків із

резидуально-органічною недо-

статністю, моно- і біполярними

нападами маніакальноподібного

й астено-депресивного характе-

ру. Такі психози можуть тривати

довго, але минають до 18-20 ро-

ків. Психотичні Д. у молодшому

віці найчастіше спричиняються

екзогенними, іноді психогенними

факторами. їхні клінічні прояви

відбивають зв’язок з основним

синдромом. У дітей із розумовою

відсталістю, зумовленою гідро-

цефалією, порушується сон,

з’являється психомоторне збу-

дження, стереотипи, страхи, афе-

ктивна неврівноваженість, іноді

регрес мови, навичок охайності.

Д. у дітей з атонічною олігофре-

нією, органічним дитячим аутиз-

мом виявляється в безглуздій бі-

ганині, мовленнєвому збудженні,

персевераціях, ехолалії, втраті

цілеспрямованості, підсиленні

симптому тотожності. Діти з

явищами Д. потребують медика-

ментозного лікування.

ДЕЛІНКВЕНТНА ПОВЕ-

ДІНКА - поведінка, що включає

дрібні правопорушення, просту-

пки, які не досягають міри зло-

чину. Характерна для підлітково-

го віку в колі патохарактерологі-

чних реакцій, акцентуацій і пси-

хопатій нестійкого типу. Може

мати також не хворобливий, со-

ціально обумовлений характер.

ДЕМЕНЦІЯ (від лат.

dementia - безумство) - набуте

слабоумство, стійке ослаблення

інтелектуальної діяльності в спо-

лученні з розладами пам’яті та

емоційно-вольової сфери. У ди-

тячому віці після деякого періоду

нормального розвитку дитини Д.

виникає внаслідок органічних

захворювань мозку при шизоф-

ренії, епілепсії, запальних захво-

рюваннях (менінго-енцефаліти),

травмах мозку. Розрізнення Д. і

олігофренії в ранньому віці

ускладнене тим, що будь-яке

ураження мозку призводить не

тільки до розпаду вже сформова-

них функцій, а й відставання

психічного розвитку в цілому.

Значно легше встановити прави-

льний діагноз, якщо Д. виникла

після трьох років.

Специфіка інтелектуального

дефекту при Д. полягає в нерів-

номірній недостатності пізнава-

льної функції. Діти, які стражда-

ють на Д., можуть володіти знач-

ним запасом знань, накопичених

у період нормального розвитку,

однак вони майже нездатні кори-

стуватися ними внаслідок стій-

ких порушень пам’яті, уваги, ро-

зумової працездатності. Для цих

дітей характерною є загальна ру-

хова розгальмованість, підвище-

на збудливість, свавільність по-

ведінки.

Незважаючи на стійкість вад

інтелектуального розвитку при

Д., за умови лікування основного

захворювання можливо досягти

часткової компенсації втрачених

психічних функцій.

Дементні діти, як і діти-

олігофрени, мають навчатися в

спеціальних освітніх закладах

залежно від ступеня інтелектуа-

льних порушень.

Пнесевдодеменція - несправ-

жнє слабоумство, що розвиваєть-

ся психогенно; характеризується

станом оглушеності або розгуб-

леності, дезорієнтуванням і не-

здатністю давати правильні від-

повіді на найелементарніші запи-

тання.

ДЕМОР Жан (1867-1941) -

бельг. учений, д-р мед. і природ-

ничих наук, інспектор допоміж-

них класів у Брюсселі, активний

пропагандист ідей допоміжного

навчання. Д. зробив значний вне-

сок у клінічне вивчення розумово

відсталих дітей; з’ясував причи-

ни дитячих ненормальностей, в

основі яких лежить органічне

ураження ЦНС, дав власну кла-

сифікацію аномальних дітей. Ро-

звинув оригінальні шляхи мето-

дичного вдосконалення навчаль-

но-виховного процесу, його ак-

тивізації з метою фізичного

оздоровлення і психічного розви-

тку учнів; розробив методику і

програму логопедичної роботи в

допоміжній школі, ввів у практи-

ку заняття з ритміки, велику ува-

гу надавав ручній праці та ліку-

вально-корекційним заходам.

Основна наукова праця: «Не-

нормальные дети и их воспита-

ние в семье и школе».

ДЕОНТОЛОГІЯ (від грец.

deon, deontis - належне, logos -

вчення) - сукупність етичних

норм, яких дотримуються пра-

цівники при виконанні своїх фа-

хових обов’язків. Термін вжива-

ється в галузі медицини.

Медична Д. - це вчення, що є

складовою медичної науки та лі-

кувальної практики й зумовлю-

ється гуманістичним змістом

останніх.

Головними засадами медич-

ної Д. є доброзичливе ставлення

до пацієнта, встановлення довіри

та взаєморозуміння з ним, до-

тримання належного фахового

рівня (що забезпечує ефектив-

ність допомоги), уміння налаго-

дити позитивні взаємини з роди-

чами пацієнта. Правила Д. також

регламентують стосунки між лі-

карями та іншим медичним пер-

соналом. Це важливе підґрунтя

організації всієї роботи медичних

закладів.

Правила медичної Д. подібні

до професійних етичних засад,

що прийняті у дефектології як у

галузі педагогіки, зорієнтованої

на навчання та виховання дітей з

вадами психофізичного розвитку.

ДЕПРЕСІЯ - хворобливо

знижений настрій, що включає

широкий діапазон негативних

емоційних характеристик - від

емоцій смутку, печалі до вира-

женого афекту туги. Депресив-

ний синдром (вітальна депресія,

меланхолійний синдром) вклю-

чає безпричинно тужливий на-

стрій, іноді з хворобливим від-

чуттям бездушності, незбудливі-

стю позитивних емоцій, рухову і

розумову загальмованість. Зага-

льмованість зазвичай торкається

також бажань, інстинктів. З ме-

ланхолійним характером пере-

живання узгоджуються ідеї само-

звинувачення (надцінні або мая-

чні) і самоприниження, суїцида-

льні тенденції. Хворі з вітальною

Д. не можуть плакати.

ДЕПРЕСИВНИЙ СТАН (від

лат. depressio, deprimo - приду-

шую, пригнічую) - хворобливий

стан пригніченості, безвиході,

відчаю, пов’язаний із психічними

захворюваннями або реакцією

організму на складні життєві об-

ставини. Яскраво Д.с. виявляєть-

ся під час депресивної фази мані-

акально-депресивного психозу. У

дітей підліткового віку (особливо

в дітей з вадами психофізичного

розвитку) Д.с. спостерігається

досить часто і потребує відповід-

них корекційно-виховних захо-

дів.

ДЕІТРИВАЦІЯ (від лат.

deprivatio - втрата, позбавлення)

- І. Сенсорна Д. - недостатність,

недовантаження системи аналіза-

торів, що спостерігається в умо-

вах ізоляції (наприклад, у космо-

навтів) чи внаслідок порушення

роботи органів чуття (сліпота,

глухота, сліпоглухота тощо). Се-

нсорна Д. призводить до психіч-

них, вегетативних і соматичних

змін, глибина яких залежить від

її тривалості та індивідуальних

особливостей людини. 2. Психіч-

на Д. у дітей - психічний стан,

який виникає внаслідок немож-

ливості протягом тривалого часу

задовольняти життєво важливі

психічні потреби в певній кіль-

кості та модальності стимулів -

сенсомоторному навантаженні;

соціальних зв’язках (особливо з

матір’ю); суспільній самореалі-

зації, яка створює можливість

опанування соціальних ролей.

Через психічну Д. виникають не-

гативні зміни в емоційно-

мотиваційному та інтелектуаль-

ному розвиткові дитини, пору-

шується її соціальна адаптація.

Тому Д. часто є причиною за-

тримки психічного розвитку ді-

тей, неврозів.

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ

СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ -

зведення норм і положень щодо

державних вимог до освіченості

учнів і випускників спеціальних

закладів освіти та гарантій дер-

жави щодо їх забезпечення.

Д.с.с.о. є складовою системи

освіти України та основою для

оцінювання освітнього рівня уч-

нів з порушеннями психофізич-

ного розвитку незалежно від фо-

рми отриманої ними освіти.

Д.с.с.о. узгоджується з Базовим

компонентом загальної дошкіль-

ної освіти та Державним станда-

ртом загальної середньої освіти,

що створює умови для форму-

вання в Україні єдиного освіт-

нього простору, вироблення єди-

них вимог до рівня й якості осві-

ти дітей, забезпечення наступно-

сті різних ланок спеціальної осві-

ти, створення умов для рівного

доступу дітей до освіти незалеж-

но від стану їхнього здоров’я.

У системі загальної середньої

освіти Д.с.с.о. репрезентовано

«Державним стандартом почат-

кової загальної освіти для дітей,

які потребують корекції фізично-

го та (або) розумового розвитку»,

що був розроблений на основі

«Концепції Державного стандар-

ту спеціальної освіти» (1999) фа-

хівцями Інституту спеціальної

педагогіки АПН України, Націо-

нального педагогічного ун-ту ім.

М.П.Драгоманова, інших пед. ун-

тів України та затверджений По-

становою Кабінету Міністрів

України від 5 липня 2004 р. №

848.

Метою «Державного стандар-

ту початкової загальної освіти

для дітей, які потребують корек-

ції фізичного та (або) розумового

розвитку» є забезпечення рівного

доступу до якісної освіти; насту-

пництва між дошкільною та по-

чатковою освітою; створення

умов для особистісно орієнтова-

ного навчання і виховання, за-

провадження інтегрованого та

інклюзивного навчання дітей із

порушеннями психофізичного

розвитку.

«Державний стандарт почат-

кової загальної освіти для дітей,

які потребують корекції фізично-

го та (або) розумового розвитку»

містить: «Базовий навчальний

план»; вимоги до складання ти-

пових навчальних планів; держа-

вні вимоги до рівня загальноосві-

тньої підготовки учнів з ураху-

ванням особливостей їхнього

психофізичного розвитку; на-

прями корекційно-розвивальної

роботи.

«Базовий навчальний план

початкової загальної освіти для

дітей, які потребують корекції

фізичного та (або) розумового

розвитку», визначає структуру

обов’язкової складової змісту

освіти з урахуванням особливос-

тей психофізичного розвитку та-

ких нозологічних груп дітей: слі-

пих та зі зниженим зором, глухих

та зі зниженим слухом, розумово

відсталих, із тяжкими порушен-

нями мовлення, порушеннями

опорно-рухового апарату, затри-

мкою психічного розвитку. До

базового навчального плану

включено освітні галузі: «Мови і

література», «Математика», «Лю-

дина і світ», «Мистецтво», «Тех-

нології», «Здоров’я і фізична ку-

льтура». Зміст освітніх галузей

реалізується шляхом викладання

окремих навчальних предметів та

інтегрованих курсів.

Структура «Базового навча-

льного плану» охоплює дві скла-

дові: інваріантну і варіативну.

Інваріантна складова формується

на державному рівні та є обо-

в’язковою для всіх загальноосві-

тніх навчальних закладів незале-

жно від їх підпорядкування, типу

і форми власності. У спеціальних

закладах освіти інваріантна скла-

дова передбачає проведення ко-

рекцшно-розвивальних занять з

учнями, які мають порушення

психофізичного розвитку.

Змістове наповнення варіати-

вної складової формується на-

вчальним закладом з урахуван-

ням особливостей регіону, типу

закладу, індивідуальних освітніх

потреб учнів. Оптимальний рі-

вень загальноосвітньої підготов-

ки учнів забезпечується реаліза-

цією змісту освітніх галузей у

поєднанні з корекційно-розви-

вальною роботою, спрямованою

на корекцію та розвиток зорового

та слухового сприймання, мов-

лення; пізнавальної діяльності,

фізичного розвитку особистості;

формування навичок просторо-

вого та соціально-побутового

орієнтування; підготовку дітей

до навчання в основній школі;

створення передумов для соціа-

льної реабілітації та інтеграції;

розвиток самостійності та життє-

вих компетенцій учнів тощо.

ДЕФЕКТ (від лат. сІе/есШя -

недолік) - фізичний чи психіч-

ний недолік (вада, аномалія),

який порушує хід нормального

розвитку. Д. буває вродженим

або набутим. Причини вроджено-

го Д. - генетичні (спадкові) чин-

ники та шкідливі впливи під час

ембріонального розвитку (інток-

сикація, травма, інфекція тощо).

Набуті Д. найчастіше виникають

унаслідок перенесених у ранньо-

му дитинстві інфекційних захво-

рювань (менінгіт, поліомієліт,

грип, кір, скарлатина), рідше —

травм, інтоксикацій. Основні ви-

ди Д.: порушення зору, слуху,

рухової сфери, психіки, мовлен-

ня. Відповідно до виду Д. виді-

ляють різні категорії дітей. В

окремих випадках діти мають не

один, а більше Д. (див. Складний

дефект).

Наявність будь-якого Д. своє-

рідно позначається на психічно-

му розвиткові дитини, надаючи

йому аномальної форми, і тим

самим унеможливлює характер-

ний для нормальних дітей спосіб

засвоєння культурно-соціального

досвіду.

Поняття Д. - центральне для

дефектології - детально розроб-

лене Л. Виготським. Встановле-

но, що структура Д. не зводиться

лише до симптомів ушкоджених

біологічних систем (різних відді-

лів ЦНС, аналізаторів тощо), які

представляють первинні симпто-

ми порушення - первинний Д.

Недорозвиток вищих психічних

функцій (мови, мислення, пам’я-

ті, сприймання, просторової орі-

єнтації) та соціальної поведінки

Л. Виготський вважав вторинни-

ми відхиленнями, не пов’язаними

безпосередньо з основним, пер-

винним Д., але зумовленими ним.

Співвідношення первинних і по-

дальших, що нашаровуються на

них, відхилень ускладнює струк-

туру Д. За Л. Виготським адеква-

тне навчання і виховання сприяє

подоланню причин, які поро-

джують вторинні й подальші від-

хилення. Центральною зоною

компенсації Д. є підвищення ку-

льтурного розвитку, формування

вищих психічних функцій. Чим

далі відстоїть порушення від

ураженого органа та пов’язаного

з ним первинного відхилення,

тим легше воно коригується.

ДЕФЕКТ РОЗВИТКУ - пси-

хічна чи фізична вада, що викли-

кає порушення нормального роз-

витку дитини (див. Аномальні

діти). Основні види Д.р. - вади

зору (сліпота, слабозорість), слу-

ху (глухота, туговухість), розуму

(олігофренія), мовлення (алалія,

афазія, логопатія), опорно-рухо-

вого апарату.

Д.р. у людини - гетерогенне

(неоднорідне) системне утворен-

ня, що зазнає певних динамічних

змін протягом життя. За Л. Ви-

готським, Д.р. складають ядерні

порушення та їхні симптоми -

ускладнення первинного та по-

дальших порядків. Первинні Д.р.

є наслідком ядерного (органічно-

го) пошкодження аналізаторів

центральної нервової системи.

Вторинні Д.р. і подальші усклад-

нення постають із первинних

симптомів і є наслідком анома-

льного розвитку. Відсутність

звичної опори для становлення

функції, необхідність викорис-

тання інших збережених функцій

створює своєрідну картину роз-

витку. Так, у слабочуючих і глу-

хих первинним Д.р. є вади слу-

хового сприймання; вторинним -

порушення чи відсутність мов-

лення (німота); третинним - роз-

лади словесно-логічного мислен-

ня та пам’яті, особливості харак-

теру. У слабозорих і сліпих пер-

Ш1»«*.... п-|----г/------------ж

го сприймання; вторинний та по-

дальші - недоліки просторового

орієнтування, обмеженість конк-

ретних предметних уявлень, змі-

ни в моториці та ході, невиразна

міміка, характерологічні особли-

вості, вербалізм і формалізм

знань. У дітей із розумовими ва-

дами первинний Д.р. - порушен-

ня елементарних інтелектуальних

операцій; вторинний і подальші

ускладнення - недорозвиток ви-

щих, довільних форм сприйман-

ня, пам’яті, словесно-логічного

мислення, характеру й особисто-

сті в цілому (завищений рівень

самооцінки, негативізм, недороз-

виток волі, невротичні реакції

тощо). Діти з вадами мовлення, в

яких ядерними порушеннями є

анатомічні особливості артику-

ляційного апарату, мають такі

вторинні відхилення в розвитку,

як недоліки в опануванні звуко-

вого складу слова, розлади пись-

ма тощо.

Усі складові Д.р. взаємо-

пов’язані: не лише первинні

впливають на виникнення вто-

ринних, а й вторинні на первин-

ні. Наприклад, у дитини з част-

ково збереженим слухом мов-

леннєвий розвиток сприяє опти-

мальному використанню збере-

женого слуху, розвиваючи його.

Якщо ж це не відбувається, пер-

винний дефект посилюється.

Залежно від характеру пору-

шень одні Д.р. можуть долатися,

другі - коригуватися, інші - ли-

ше компенсуватися. Подолання

дачного втручання. Корекційно-

розвивальному впливові ефекти-

вніше піддаються не первинні

ускладнення, що тісно пов’язані з

ядерним дефектом, а ускладнен-

ня подальшого порядку. Особли-

ва роль у розвитку дитини нада-

ється формуванню вищих психі-

чних функцій, що позитивно

впливає на розвиток нижчих

(елементарних) (Л. Виготський).

Завдання спеціального навчання

та виховання - запобігти виник-

ненню похідних ускладнень від

первинного дефекту. Своєчасний

педагогічний вплив допомагає

уникнути дисгармонійності, упо-

вільненості та віддаленості від

норми в розвитку аномальних

дітей.

ДЕФЕКТОЛОГІЇ ІНСТИ-

ТУТ - 1) досліджує проблеми

дефектології; у Києві функціонує

з 1930 р.; з 1994 р. працює під

егідою АПН України; з 2002 р.

має назву Ін-т спеціальної педа-

гогіки АПН України; 2) Москов-

ський Д.і. у різні періоди мав різ-

ні назви і входив до різних сис-

тем (міністерств, академій).

ДЕФЕКТОЛОГІЯ - наука

про психофізіологічні особливо-

сті розвитку дітей із фізичними

та психічними вадами (глухих,

слабочуючих, сліпих, слабозо-

рих, сліпоглухонімих, розумово

відсталих, логопатів, із порушен-

ням рухових функцій та ін.), за-

кономірності їхнього виховання,

освіти та навчання. Залежно від

характеру порушень одні дефек-

ністю долатися, інші - лише ко-

ригуються, а деякі - компенсу-

ються. У процесі розвитку Д. ви-

ділилися самостійні галузі: сур-

допедагогіка, тифлопедагогика,

олігофренопедагогіка та логопе-

дія, які вивчають закономірності

навчання і виховання різних ка-

тегорій дітей (глухих і слабочу-

ючих, сліпих і слабозорих, розу-

мово відсталих, дітей із вадами

мови).

«ДЕФЕКТОЛОГІЯ» - 1) на-

ук.-метод. ж-л АПН України. З