Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова

ДЕФЕКТОЛОГІЧНИЙ

СЛОВНИК

Навчальний посібник

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки,

молоді та спорту України

Київ 2011

УДК 376 (038)

ББК 74.3я2

Д 71

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України,

молоді та спорту (лист № 1/11-3682 від 16.05.11 р.)

Редакційна рада:

Бондар В.І., Синьов В.М., Колесник І.П., Руденко Л.М.,

Синьова Є.П., Шевцов А.Г., Шеремет М.К., Фомічова Л.І.,

Тімашова В.М. (упорядник)

Д 71 Дефектологічний словник: навчальний посібник / За редак-

цією В.І. Бондаря, В.М. Синьова. - К.: «МП Леся», 2011. -

528 с.

гаВИ 978-966-8126-89-5

Словник побудовлено за довідково-тлумачним принципом, що

дає змогу читачеві у стислій формі і водночас ґрунтовно ознайоми-

тись з термінами й поняттями, які стосуються традиційних підходів

до навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного роз-

витку. З урахуванням сучасних тенденцій в освіті до словника уведе-

но нові поняття, що розкривають особливості організації навчального

процесу з дітьми, які мають порушення психофізичного розвитку, у

загальноосвітньому навчально-виховному закладі за місцем прожи-

вання.

Словник розрахований на численну аудиторію: учителів загаль-

ноосвітніх і спеціальних навчальних закладів, практичних психоло-

гів, працівників соціальних служб, науковців, аспірантів, студентів

ВНЗ, батьків дітей з проблемами у розвитку, усіх, кому не байдужа

доля таких дітей.

ББК 74.3я2

КВИ 978-966-8126-89-5

© Колектив авторів

© Інститут корекційної педагогіки та

психології НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2011

СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ

Розбудова громадянського суспільства в Україні прискорила

започаткувати нових засад національної системи освіти, адап-

тацію її до умов соціально орієнтованої економіки, трансформа-

цію та інтеграцію освітянської галузі в європейське і світове

співтовариство. Освіта в цивілізованому суспільстві є могутнім

фактором розвитку духовної культури, відтворення продуктив-

них сил народу та спрямована на забезпечення фундаментальної

наукової, загальнокультурної, професійно-практичної підготов-

ки особистості, формування інтелектуального потенціалу нації

та всебічний розвиток людини як найвищої цінності.

Сучасні соціально-економічні реалії зумовлюють створення

оригінальних теорій, ідей, концепцій, альтернативних педагогіч-

них підходів до навчання й виховання учнівської молоді, нових

стратегій управління процесом навчання, спрямування його на

гармонізацію й узгодженість інтересів громадянина і суспільст-

ва. Без цього освіта не може стати тим осередком, тим джерелом

знань, на основі яких створюються й поширюються суспільні

цінності та підтримуються внутрішні зв’язки в суспільстві.

Конституцією України, законами України «Про освіту»,

«Про загальну середню освіту», «Про основи соціальної захище-

ності інвалідів в Україні», «Національною доктриною розвитку

освіти України у XXI столітті» та міжнародними правовими ак-

тами, ратифікованими Верховною Радою України, гарантується

кожному, у тому числі й проблемним дітям, право вибору місця,

способу і форми навчання. Тисячі загальноосвітніх шкіл і до-

шкільних закладів уже відкрили свої двері для дітей з різномані-

тними відхиленнями у розвитку, включили їх до загальноосвіт-

нього навчального простору, перебуваючи у стані пошуку тех-

нологій, які забезпечують якість їхньої освіти.

Чи готовий сьогодні вчитель звичайної загальноосвітньої

школи до педагогічної роботи з цією категорією учнів? Чи знає

він особливості та навчальні можливості таких дітей? Чи воло-

діє спеціальними (корекційними) прийомами і засобами на-

вчання, якщо у дитини виникають труднощі? Чи знає він про

те, де отримати необхідні знання, консультації з корекційної

педагогіки, з конкретних питань навчання і виховання? Чи мо-

же він ставитися до цих дітей з любов’ю, терпінням і вірою у

їхні можливості?

Дефектологічний словник - перший навчальний посібник,

розрахований на студентів педагогічних закладів, педагогів і ви-

хователів загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладів,

практичних психологів, батьків дітей з проблемами у розвитку.

Це колективна праця вчених-дефектологів, викладачів вузів, яка

дає можливість ознайомитися з основами теорії та історії корек-

ційної педагогіки, її предметними галузями, основами спеціаль-

ної дидактики, методиками викладання основних навчальних

предметів, відчути їх могутній гуманістичний потенціал і оригі-

нальну технологічну оснащеність, що дозволяє розв’язати такі

проблеми, які непосильні ні медицині, ні загальній педагогіці.

Створюючи цей посібник, автори намагалися викликати

професійний інтерес не тільки в учителів-дефектологів, але й в

учителів масової системи освіти до проблем навчання і вихован-

ня дітей з порушеннями у розвитку, розкрити перед ними освітні

можливості різних предметних галузей корекційної педагогіки і

потенційні можливості розвитку таких дітей.

Глибоко переконаний, що підготовлений за редакцією ака-

деміка Синьова В.М., директора Інституту корекційної педаго-

гіки та психології та академіка Бондаря В.І., директора Науко-

во-методичного центру інклюзивної освіти НПУ ім. М.П. Дра-

гоманова навчальний посібник «Дефектологічний словник»

стане тим джерелом науково-пошукових знань, яке забезпечить

інтеграцію в соціум дітей і підлітків з особливостями розвитку.

Ректор НПУ імені М.П. Драгоманова

академік В.П. Андрущенко

ПЕРЕДМОВА

У 2003 р. був опублікований перший в Україні словник під

титульною назвою «Спеціальна педагогіка. Понятійно-терміно-

логічний словник» за редакцією В. І. Бондаря. Ця книга викли-

кала значний інтерес усіх, кому не байдужа доля дітей з особли-

востями психофізичного розвитку. За цей короткий період в

освіті дітей цієї категорії відбулося багато змін. В освіту вво-

дяться демократичні засади гуманізації, стандартизації та децен-

тралізації освітнього процесу. Активно впроваджуються концеп-

туальні, структурні, методичні й організаційні засади. Обґрунто-

вується нова методологія навчання. Посилюється інтерес до по-

треб освіти учнів та створення рівних можливостей для одер-

жання як загальної, так і професійної освіти на доступному для

них рівні.

У межах чинного законодавства у спеціальних загальноосві-

тніх закладах створено умови для розширення їх функцій, на-

дання, крім освітніх соціально-педагогічних послуг, державної

підтримки і соціального захисту найбільш уразливих категорій

дітей (з помірною розумовою відсталістю, аутичним синдромом,

важкими порушеннями розвитку). Вводяться інноваційні моделі

освітніх закладів для дітей з особливостями психофізичного роз-

витку, що створює законодавче поле рівного доступу всіх дітей

до навчання в загальноосвітньому середовищі за місцем їх про-

живання.

Наприкінці XX ст. відбувається заміна традиційно вживаних

понять і термінів новими, у широке професійно-термінологічне

поле вводяться терміни «спеціальна педагогіка», «корекційна

педагогіка» як альтернатива термін «дефектологія». Також замі-

нюється термін «дефективні», «аномальні» діти на терміни «діти

з особливими потребами», «діти з особливими освітніми потре-

бами», «діти з обмеженими можливостями здоров’я», «неповно-

справні діти» без наукового аналізу інформаційного й сутнісного

змісту з метою встановлення ідентичності чи відмінності між

старими і новими термінами. На нашу думку, термін «діти з осо-

бливостями психофізичного розвитку» є найбільш коректним і

таким, що не принижує гідність особистості й широко вживаєть-

ся в сучасній педагогічній практиці зарубіжжя.

гедакційна колегія свідомо змінила титульну назву раніше

опублікованого словника («Спеціальна педагогіка. Понятійно-

термінологічний словник») на «Дефектологічний словник», ви-

ходячи з того, що поняття «дефектологія» набагато ширше по-

нять «корекційна», «спеціальна педагогіка». Як наука про пси-

хофізіологічні особливості розвитку дітей із фізичними та психі-

чними порушеннями, закономірності їхнього виховання, освіти

та навчання, дефектологія не тільки охоплює теоретичні галузі

самостійних наук (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофре-

нопедагогіка, логопедія та ін.), а й спирається на результати,

одержані вченими інших галузей знань (спеціальна психологія,

патологія, патологічна фізіологія, психопатологія та ін.).

Представлені в словнику поняття і терміни інших галузей

знань допоможуть зрозуміти закономірності виникнення та пе-

ребігу патологічних процесів, причини й умови функціональних

змін організму, особливості психічних процесів у дітей залежно

від характеру, глибини первинної вади й етапу розвитку, на яко-

му вони виникають, урахувати їх у навчально-виховному проце-

сі. Без урахування результатів досліджень учених суміжних наук

ускладнюється пошук найефективніших педагогічних шляхів,

засобів, умов, які забезпечують корекцію фізичних і психічних

недоліків, компенсацію діяльності порушених органів і систем

організму в процесі раціональної системи навчання і виховання.

У словнику розміщено як традиційно усталені терміни, так і

нові, що характеризують сучасні тенденції в освіті дітей з особ-

ливостями психофізичного розвитку і розкривають здебільшого

психолого-педагогічний зміст.

Читачі знайдуть у словнику визначення трьох видів: автор-

ські, які сформульовано самостійно; запозиченні з уже відомих

літературних джерел; взяті з документів, які стосуються норма-

тивно-правової бази спеціальної освіти. Залежно від обсягу і ха-

рактеру інформації до словника введено: статті-тлумачення, у

яких подається загальне й стисле визначення поняття; статті-

довідки, у яких наведена тільки основна інформація щодо сутті

поняття; статті-огляди, які повніше розкривають зміст найваж-

ливіших понять дефектології; статті-персоналій, які сприяли ро-

звитку вітчизняної та зарубіжної теорії і практики навчання ді-

тей із психофізичними порушеннями.

Словнику властиві традиційні особливості висвітлення мате-

ріалу. Статті розміщено в алфавітному порядку; поняття, що ро-

зкриваються в статті, в тексті позначається великою літерою

(наприклад: Олігофренія - О.; Важковиховуваність - В.; Індифе-

рентність - І.). Якщо поняття складається з кількох слів, на пер-

ше місце ставиться слово, яке має логічний наголос, а кожне

слово скорочується до першої літери, із них перша літера велика

(наприклад: Психічні процеси - П.п., Складний дефект - С.д.).

Дефектологічний словник буде корисний учителям загально-

освітніх навчальних закладів, корекційним педагогам, психоло-

гам, науковцям, аспірантам, студентам, батькам дітей з особли-

востями психофізичного розвитку, заохотить їх до поглибленого

вивчення проблем освіти цих дітей в умовах принципових змін у

методології, змісті та педагогічних технологіях корекційного на-

вчання.

Редакційна колегія буде вдячною всім, хто, ознайомившись з

цією працею, висловить свої зауваження і побажання, які проси-

мо надіслати на адресу: 01054 м. Київ, вул. Тургенівська 8/14,

Інститут корекційної педагогіки та психології НПУ імені

М. П. Драгоманова.

В. І. Бондар, В. М. Синьов

А

АБАЗІЯ (від грец. а - запере-

чна частка, basis - база, опора) -

втрата здатності стояти або ходи-

ти, порушення координації рухів

ніг. А. - наслідок органічного

ураження кори лобної частини

головного мозку. Іноді А. може

бути наслідком істерії.

АБЕТКА ДЛЯ СЛІПИХ -

рельєфно-крапкове зображення

літер за системою Луї Брайля

(див. Брайля шрифт), яке викори-

стовується незрячими для читан-

ня та письма. Літери розташовані

за принципом абетки для зрячих.

Основа для зображення літери -

шестикрапка. Літери відрізня-

ються певною кількістю крапок

та їх розташуванням. Характер-

ним у рельєфно-крапковому спо-

собі є опукле зображення літер

на папері. Це робить їх придат-

ними для дотикового сприймання

за допомогою чутливої внутріш-

ньої поверхні пучок пальців обох

рук.

АБІЛІТАЦІЯ (від лат.

habilitatio - вплив, діяння) - сис-

тема лікувальних і психолого-

педагогічних заходів, спрямова-

них на попередження, лікування,

розвиток та корекцію патологіч-

них станів і психологічних по-

рушень у дітей, які ще не адапто-

вані до соціального середовища,

що призводять до стійкої втрати

можливості навчатися, працюва-

ти (на відміну від реабілітації -

відновлення життєвого і трудо-

вого досвіду). Про А. доречно

говорити в тих випадках, коли

психологічні порушення вини-

кають у ранньому віці. У дитини

ще не сформовані нормальний

руховий стереотип, гностико-

практичні й мовленнєві функції.

Вона ще не має навичок самооб-

слуговування і досвіду суспіль-

ного життя. А. передбачає яко-

мога ранню лікувально-педаго-

гічну корекцію рухової, психіч-

ної та мовленнєвої сфер дітей

дошкільного й молодшого шкі-

льного віку.

АБСАНС (від фр. absence -

відсутність чогось) - короткочас-

на, раптова втрата свідомості. Пі-

сля запаморочення хворий при-

ходить до тями. Напади бувають

поодинокими чи серійними. А. є

симптомом і виявом певного за-

хворювання (див. Епілепсія).

АБСТРАКТНЕ МИСЛЕН-

НЯ - див. Мислення.

АБСТРАКЦІЯ (від лат.

abstactio - віддаляти, відволіка-

ти) - виділення подумки певної

ознаки предмета або явища серед

інших. А. має місце вже під час

сприймання (напр., виділення

форми, відволікаючись від ко-

льору). Вищою формою А. є ві-

докремлення загальних, істотних

властивостей об’єктів, їх розпі-

знавання серед неістотних, дру-

горядних. Завдяки такій А. в лю-

дини формуються такі абстрактні

поняття, як відображення необ-

хідних і суттєвих властивостей,

ознак предметів і явищ. Напри-

клад, поняття «книга», «діяль-

ність» охоплюють, відповідно до

їх властивостей, багато чуттєво

сприйнятих об’єктів. А. нерозри-

вно пов’язана з узагальненням.

Узагальнюючи предмети та яви-

ща, людина відволікається від

відмінностей між ними. Проти-

лежним А. є процес конкретиза-

ції - судження про конкретні ви-

яви загальних властивостей, за-

кономірностей.

У дітей з особливостям пси-

хофізичного розвитку ця мисли-

тельна операція має своєрідний

перебіг. Найбільші труднощі в

абстрагуванні зазнають розумово

відсталі діти. Оскільки їм прита-

манні неповноцінні операції ана-

лізу, синтезу, узагальнення й

особливості розвитку мовлення,

вони часто не здатні виявляти

загальні ознаки предметів, розг-

лядати їх ізольовано від інших.

Через це у них формуються не-

точні поняття.

Особливості А. у глухих дітей

зумовлені своєрідністю в розвит-

ку мовлення та логічного мис-

лення. Таким дітям важко поду-

мки аналізувати предмети, виді-

ляти їх певні властивості, особ-

ливо загальні, оскільки вони не

знають відповідних назв. Посту-

пово, з опануванням мовлення,

А. стає доступнішою, хоча про-

цес відокремлення абстрактних

властивостей реальних об’єктів

та їх конкретизація в глухих ви-

кликає значні труднощі.

У дітей із вадами зору А. має

певні особливості, пов’язані з не-

доліками або відсутністю зорово-

го сприймання. Аналіз об’єктів

та узагальнення їх властивостей

незрячі здійснюють на основі

словесних знань. Уявлення про

предмети, необхідні для повно-

цінної А., у них збіднені, неконк-

ретні.

У дітей з особливостями пси-

хофізичного розвитку, зокрема

тих, які мають сенсорні пору-

шення, А. значно вдосконалю-

ється завдяки корекційному на-

вчанню, її недоліки зменшують-

ся.

АБУЛІЯ (від грец. abulia —

нерішучість) - ослаблення або

втрата волі. У практичній діяль-

ності людини - це безвольність,

незібраність, невміння спрямову-

вати свої психічні зусилля на до-

сягнення мети, нездатність

приймати рішення і діяти. Про-

яви А. є симптомом хвороби. У

дитячому віці А. може свідчити

про психічне захворювання. А. -

характерна ознака тотального

недоумства та шизофренічного

дефекту.

АВТОМАТИЗАЦІЯ ДІЙ -

процес формування різноманіт-

них навичок унаслідок вправ-

ляння. А.д. краще вивчена на

етапах формування рухових на-

вичок. Високоавтоматизована

трудова навичка контролюється

свідомістю і є складовою свідо-

мої діяльності. Корисну автома-

тизацію навички не слід плутати

з автоматизмами, не контрольо-

ваними свідомістю, шкідливими

в трудовій діяльності. А.д. вико-

ристовується під час формуван-

ня вимови глухих, слабочуючих,

дітей із порушенням мовлення,

навчання сліпих письму та чи-

танню за Брайлем. А.д. дуже ва-

жлива для розумово відсталих

дітей під час опанування трудо-

вих операцій.

АВТОМАТИЗМ (від грец.

avtomatimos - самочинне діяння)

- рухове реагування через меха-

нізми фізіологічного відобра-

ження, яке не контролюється сві-

домістю. Автоматичні дії - це

прості рефлекси (функції рівно-

ваги, стояння тощо), а також за-

вчені рухи, що стали підсвідоми-

ми (звички, прості умовні рефле-

кси). Більшість вольових дій мо-

же перетворитися на автоматичні

(підсвідомі) внаслідок повторен-

ня і вправляння (ходьба, рухи

мовленнєвого апарату, письмо

тощо).

АВТОФІЛІЯ (АУФІЛІЯ)

(від грец. autos - сам, phileo -

люблю) - невиправдано висока

думка про власну особистість

(див. Егоцентризм).

АГЛОСІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, лат. glossa - язик) -

відсутність язика. Вроджена па-

тологія розвитку язика, що рідко

спостерігається в медичній прак-

• тиці. Спричиняє грубий дефект

вимови голосних і приголосних

звуків за типом механічної дис-

лалії.

Достатня зрозумілість мов-

лення досягається шляхом ком-

пенсаторної артикуляції. Так,

диференціація вимовляння окре-

мих голосних можлива завдяки

участі в артикуляції губ (лабіалі-

зації). Повністю збереженими

залишаються губно-губні та губ-

но-зубні приголосні [б], [п], [в],

[м], [ф]. Частково компенсується

вимова передньоязикових зімк-

нених непалаталізованих звуків

[д], [т], [н], які артикулюються як

лабіально-дентальні за участю

нижньої губи, що втягується за

верхні різці.

АГНОЗІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, лат. gnosis - пі-

знання) - розлад процесів упізна-

вання подразників зовнішнього

середовища (оптичних, акустич-

них, тактильних, нюхових, сма-

кових) або частин власного тіла,

що виникає внаслідок руйнуван-

ня певних зон кори головного

мозку зі збереженням цілісності

органів відчуття. За слухової А.

людина чує звуки, але не впізнає

їх. Зорова А. - розлад читання

(напр. Алексія).

АГРАВАЦІЯ (від лат.

aggravate - обтяження) - перебі-

льшення власного захворювання

чи дефекту. Іноді є симптомом

психічних порушень, зокрема

психопатій. У дітей з особливос-

тями психофізичного розвитку А.

може мати невротичний харак-

тер, тобто виникає внаслідок

психічних травм (постійне акце-

нтування уваги на дефекті). Ко-

рекційно-виховна робота з таки-

ми дітьми значно зменшує мож-

ливість виникнення А.

АГРАМАТИЗМ (від грец.

agrammatos - нечленороздільний,

незрозумілий) - порушення ро-

зуміння (імпресивний А.) і вжи-

вання граматичних засобів мов-

лення (експресивний А.).

Імпресивний А. виявляється в

порушенні розуміння смислових

відношень слів у реченні, вира-

жених за допомогою флексій,

прийменників, порядку слів у ре-

ченні та різних типів граматич-

них конструкцій. Наприклад, у

реченні «Дерево зламане силь-

ним вітром» логічний і грамати-

чний суб’єкт та об’єкт дії не

співпадають, на відміну від їх

оформлення в активних констру-

кціях: «Вітер зламав дерево». Ро-

зуміння змісту речення можливе

лише у разі засвоєння конструк-

ції, де присудок виражено діє-

прикметником, що потребує ін-

шого граматичного оформлення

логічного суб’єкта й об’єкта дії.

Експресивний А. виявляється

в неправильному граматичному

оформленні власного висловлю-

вання: пропусках членів речення,

використанні нульових закін-

чень, замінах однієї флексії ін-

шою. При моторній алалії вико-

ристовуються ненормативні, від-

сутні в мові форми.

Психологічні механізми ім-

пресивного й експресивного А. в

окремих випадках можуть бути

однаковими: незасвоєння пред-

метно-синтаксичного та катего-

ріального значення формоутво-

рювальних морфем; недостатня

спрямованість уваги на грамати-

чне оформлення мовлення, що

спричиняє нерозуміння відповід-

них речень; неправильне грама-

тичне оформлення слів у власно-

му мовленні. Такі дефекти мо-

жуть зумовлюватися відхилен-

нями в інтелектуальному розвит-

ку дитини (оскільки граматичні

значення мають абстрактно-

узагальнений характер, а їх за-

своєння пов’язане з розвитком

відповідних розумових опера-

цій), недостатнім орієнтуванням

дитини на граматичну форму

слова; вадами елементарного

морфологічного аналізу. Пору-

шення слухової функції на всіх

рівнях її організації призводить

до незасвоєння звукового складу

граматичних морфем, а отже, до

неможливості їх співвіднесення з

певним значенням.

Експресивний та імпресивний

А. можуть мати різну природу.

Так, дефекти розуміння наведе-

них вище та інших складних син-

таксичних конструкцій можуть

спричинятися порушенням симу-

льтанних синтезів (спроможності

схоплювати елементи речення

або логіко-граматичні схеми в їх

співвідношенні). Ці дефекти спо-

стерігаються у разі ураження

тім’яно-потиличних ділянок кори

головного мозку (див. Афазія се-

мантична). В основі експресив-

ного А. можуть лежати труднощі

оперування артикуляційним,

морфологічним і словесним ря-

дами в процесі конструювання

словоформ (слово в певній гра-

матичній формі) та речень. Ці

jj'mv/DJiwni ІшруШСННЯМ

сукцесивного синтезування (син-

тез послідовних елементів у пев-

ну систему, в даному випадку -

складів і морфем у слово, слів - у

речення). Експресивний А. тако-

го походження спостерігається

при деяких формах моторної

алалії, еферентної моторної афа-

зії та пов’язаний з ураженням ло-

бних відділів кори головного мо-

зку.

Робота щодо подолання А. у

наведених випадках має бути

диференційованою і проводитися

з урахуванням механізмів, що

лежать у його основі.

АГРАФІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, graphe - писати) -

порушення психофізіологічних

проявів, що відображають зако-

номірний зв’язок звукового та

письмового аспектів мовленнєвої

діяльності.

Виділяють «чисту» (або амне-

стичну А.) та апраксичну А. Крім

того, порушення письма є симп-

томом різних форм афазій.

У разі «чистої» (амнестичної)

А. ускладнення виникають, зде-

більшого, під час спонтанного

письма, письма під диктовку.

Водночас, списування залиша-

ється збереженим. Характерними

ознаками «чистої» А. є труднощі

в перекодуванні фонем у графе-

ми. Хворі часто не в змозі знайти

графему, що відповідає заданій

фонемі, відбувається відчуження

графічного образу букви від її

фонетичного значення. Особливо

грубі порушення виявляються

під час спроо самостійного пись-

ма та письма під диктовку. Спо-

стерігаються грубі літеральні па-

рафазії, пропуски не лише букв, а

й слів у реченнях, аграматизми,

пропуски розділових знаків,

явища дзеркального письма або

його елементи. «Чиста» А. іноді

поєднується із синдромом Герс-

тмана (пальцева агнозія) та є од-

ним із суттєвих його компонен-

тів, а також іншими симптомами,

характерними для ураження

тім’яно-скроневопотиличного

відділу лівої півкулі.

Апраксична А. може бути са-

мостійною формою А. або розг-

лядатися як один із проявів ідеа-

торної апраксії разом з іншими

розладами складних дій. При ап-

раксичній А. діти не знають, як

надати своїй руці положення, не-

обхідного для письма. Хворий не

здатний розгорнути в потрібній

послідовності серію рухових ак-

тів, здійснити моторну програму.

На письмі спотворюються й не-

правильно співвідносяться в про-

сторі окремі елементи букв, деякі

зображуються дзеркально. У ва-

жких випадках повністю розпа-

дається рисунок букви, а зобра-

жуються лише окремі рисочки,

що перетинаються. Апраксична

А. виявляється в усіх видах пи-

сьма: самостійному, під диктов-

ку, під час списування. Водночас

хворий знає, що саме потрібно

написати, він здатний аналізува-

ти фонемний склад слова, знайти

букву, що відповідає фонемі, але

не в змозі її записати внаслідок

порушення організації рухового

акту. Також грубо порушується

складання букв з елементів. Зде-

більшого виникнення апраксич-

ної А. пов’язують з ураженням

кутової та надкраєвої звивини

лівої півкулі мозку.

У дітей спостерігається ціл-

ковита або майже цілковита А.:

вони не знають усіх або багатьох

букв, можуть писати лише кілька

коротких слів, накреслення яких

вони вивчили напам’ять. У бага-

тьох випадках письмо значно

уповільнене: перш, ніж написати

букву, дитина довго пригадує ві-

дповідну графему, через що пи-

сьмові роботи містять значну кі-

лькість специфічних дисграфіч-

них помилок.

АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА

(лат. aggredior - нападаю) - ін-

дивідуальна або колективна по-

ведінка, дія, спрямована на запо-

діяння фізичного, морального

зла, шкоди, знищення іншої лю-

дини чи групи людей. Для А.п.

характерні: імпульсивна актив-

ність, афективний стан, пережи-

вання (гнів, злість, ненависть),

коли особистість повністю втра-

чає контроль над собою. А.п. у

вигляді аутоагресії, коли дії

суб’єкта спрямовані на самого

себе (суїцид, самоскалічення то-

що), є ознакою розвитку пато-

психологічних змін особистості

(надмірна збудливість, паранойя,

епілепсія тощо).

А.п. у дітей раннього віку -

здебільшого частина загальної

«реакції протесту» щодо дій до-

рослих. Спалахи люті з елемен-

тами А.п. спостерігаються, коли з

якихось причин не виконуються

бажання дитини. Це властиве ма-

люкам 1,5-2,5 років, батьки яких

наполягають на своєму, не вра-

ховуючи вікових та індивідуаль-

них особливостей, динаміки їх

розвитку, актуального фізичного

стану. У віці 5-7 років А.п. - це

специфічна форма взаємин з ін-

шими людьми, насамперед одно-

літками та молодшими дітьми,

що виникає, здебільшого, як на-

слідок незадоволення дитини

своїм статусом у сім’ї, дошкіль-

ному закладі чи школі. Така си-

туація часто виникає в неблаго-

получних сім’ях.

АГРЕСИВНІСТЬ (від лат.

aggressio - напад) - не спричи-

нена об’єктивними обставинами

(як необхідна реакція-відповідь),

неспровокована ворожість інди-

віда до інших людей і довкілля;

властивість або риса особистості,

що виявляється в тенденції напа-

дати, чинити прикрощі тощо. А.,

якій притаманний цілеспрямова-

но-усвідомлений намір заподіяти

шкоду, відрізняється від інстру-

ментальної А., коли мета дії

суб’єкта нейтральна, й А. вико-

ристовується як засіб її досяг-

нення. Іноді А. розглядають як

стенічний активний прояв фруст-

рації. Виділяють: експресивну,

імпульсивну, афективну А.

АДАПТАЦІЯ (лат. adaptatio)

- в широкому розумінні - процес

і результат пристосування

об’єкта; дія, спрямована на

об’єкт з метою його пристосу-

вання до визначених вимог, при-

стосування об’єкта до викорис-

тання в конкретних умовах. У

спеціальній психології виокрем-

люють: А. до навчання, А. пси-

хологічну, А. професійну, А. со-

ціальну.

А. до навчання - процес при-

стосування, зміни психіки дити-

ни в умовах переходу до систе-

матичного організованого шкіль-

ного навчання. А. психологічна -

сукупні властивості індивіда, що

характеризують його стійкість до

умов середовища та рівень прис-

тосування до них, результат та-

кого пристосування. А. профе-

сійна - пристосування індивіда

до самостійної трудової діяльно-

сті в початковий період його ро-

боти, особливостей робочого мі-

сця та організації праці. А. соціа-

льна - пристосування індивіда

(суспільної групи) до соціально-

го середовища, яке задовольняє

його потреби, створює умови для

щасливого життя в суспільстві і,

водночас, часткове пристосуван-

ня самого середовища до потреб

індивіда з метою соціалізації

особистості в соціальні групи.

АДАПТАЦІЯ ЗОРОВА -

пристосування ока до різних

умов освітлення. Діапазон прис-

тосування зорового аналізатора

до різних умов освітлення дуже

великий. Він забезпечує виник-

нення зорових відчуттів за умови

яскравого сонячного освітлення і

слабкого місячного світла. Розрі-

зняють А.з. до світла й темряви.

А.з. до світла в нормі відбуваєть-

ся протягом 50-60 с, а до темря-

ви - за 30-45 с. У цей час підви-

щується світлова чутливість ока

у 8-10 тис. разів. Процес А.з.

продовжується впродовж пере-

бування в темряві, досягаючи

максимуму на 2-3-тій год. А.з. до

світла й темряви відбувається

внаслідок фотохімічних реакцій

у сітківці, що керуються центра-

льною нервовою системою. А.з.

до світла регулюється кірковим

зоровим центром, до темряви -

адаптаційним центром діенцефа-

логіпофізної ділянки. А.з. вимі-

рюється спеціальними прилада-

ми - адаптометрами.

Розлади А.з. трапляються

внаслідок захворювань ока (піг-

ментна дистрофія сітківки, атро-

фія зорового нерва, короткозо-

рість високого ступеня тощо), під

впливом уражень центральної

нервової системи.

АДАПТАЦІЯ СЛУХОВА -

пристосування органа слуху до

змін інтенсивності звукового по-

дразника та висоти звука. A.c.

виявляється в зниженні слухової

чутливості, що настає через 0,4 с

після початку звукового подраз-

нення. Величина A.c. визнача-

ється за підвищенням слухових

порогів після подразнення й

тривалістю періоду відновлення

слуху до початкового рівня (зво-

ротна адаптація). Існує також

період вимірювання A.c. безпо-

середньо під час подразнення.

На перебіг A.c. впливають не

лише акустичні параметри под-

разнення, а й характер і місце

патологічного процесу в слухо-

вому аналізаторі.

A.c. характеризується діапа-

зоном зміни чутливості, швидкіс-

тю цього процесу й вибірковістю

змін щодо адаптуючого впливу.

A.c. охоплює периферійні та

центральні відділи аналізатора.

АДАПТАЦІЯ СОЦІАЛЬНА

(від лат. adaptatio - пристосуван-

ня, socialis - суспільний) - про-

цес пристосування людини до

нового для неї соціального сере-

довища, а також наслідки цього

процесу. A.c. - це формування в

індивіда в процесі онтогенезу со-

ціальної поведінки, яка за смис-

лом, що їй надає суб’єкт, спів-

віднесена з поведінкою інших

людей і спрямована на встанов-

лення соціальних стосунків - до-

статньо стійких і самостійних

зв’язків між індивідами та соціа-

льними групами. A.c. передбачає

дотримання особою соціальних

норм - історично зумовлених су-

спільним буттям вимог до діяль-

ності та взаємин індивідів, соціа-

льних груп, суспільних інститу-

тів, що виражають суспільну по-

требу в організації діяльності та

стосунків відповідно до об’єк-

тивних умов. A.c. охоплює соціа-

лізацію та соціальну реабіліта-

цію.

Змістом процесу A.c. і показ-

ником її успішності є засвоєння

людиною норм, правил, тради-

цій, культури, моралі, духовності

свого народу та знаходження

власного місця в суспільстві.

У дітей із невротичними та

психічними розладами, захворю-

ваннями опорно-рухового апара-

ту, різними формами аномалій, а

також дітей із девіантною пове-

дінкою процес A.c. викликає

труднощі.

Успіх A.c. таких дітей визна-

чається правильністю виховного

процесу, коли враховуються ін-

дивідуальні особливості та мож-

ливості кожного.

У підлітків часто виникають

труднощі, пов’язані з особливос-

тями росту, відсутністю емоцій-

них контактів зі старшими, дру-

зями, через непорозуміння, непо-

вагу, невизнання. Ці проблеми

можливо подолати, з’ясувавши

та усунувши їх причини.

АДАПТИВНІ КОМП’ЮТЕРНІ

ПРОГРАМИ ДЛЯ НЕЗРЯЧИХ

- прикладами таких програм є

озвучений тренажер клавіатури

Кноп і читець текстів Мах

Reader. За допомогою універса-

льних програм екранного досту-

пу (таких, як JAWS) можна лише

імітувати процес освоєння клаві-

атури або читання книжок. До

того ж, попередньо доведеться

освоїти роботу з Windows і

JAWS.

Програми Кноп і Max Reader

розроблені програмістами з про-

блемами зору, тому їх інтерфейс

продуманий таким чином, щоб

незряча людина без навичок ро-

боти з комп’ютером могла прак-

тично без підготовки почати

працювати з ними. Такі програми

відіграють неоціненну роль для

початківців-користувачів ком-

п’ютера з вадами зору. Вони да-

ють незрячій людині впевненість

у тому, що вона може працювати

з комп’ютером. Ця впевненість

вкрай необхідна для подальшого

досить довгого і складного про-

цесу оволодіння комп’ютером.

АДЕНОЇДИ (від грец. асіеп -

залоза, єісіоб - вид) - аденоїдні

розрощування, аденоїдні вегета-

ції - пухлеподібні розрощування

лімфатичних утворень носоглот-

ки. У нормальному стані - неве-

личкі лімфатичні вузлики. А.

найчастіше спостерігаються в

дитячому віці (майже в 15 % ді-

тей). Якщо А. досягають значних

розмірів, то можуть становити

небезпеку для нормального ди-

хання - закривати протоки в но-

соглотці, створюючи перешкоди

для проходу повітря між порож-

нинами носа та глотки. Внаслі-

док таких перешкод хворі на А.

постійно перебувають із відкри-

тим ротом, що надає їм неприва-

бливого зовнішнього вигляду.

Хворі на А. часто страждають

на хронічну нежить, мають глу-

хий голос, неспокійний сон. У

них можливий неправильний ро-

звиток зубів, виникає зниження

слуху (навіть глухота), послаб-

люються пам’ять, увага. А. поз-

бавляються хірургічним шляхом.

Після видалення А. хворобливі

ознаки зникають.

АДИНАМІЯ (від грец. а -

заперечна частка, (ПупатЬ - сила)

- патологічна розслабленість

м’язів, що перешкоджає руховій

активності. Виникає внаслідок

тривалого голодування, важких

соматичних захворювань та от-

руєнь, а також при енцефаліті. А.

у дітей іноді виявляється поряд з

ознаками астенії після інфекцій-

ного захворювання. А. - один із

ранніх симптомів туберкульозно-

го менінгіту. Ураження лобних

долей головного мозку (внаслі-

док пухлини чи травми) призво-

дить до апатико-адинамічного

синдрому - поєднання А. із зага-

льною в’ялістю, загальмованіс-

тю.

АЗБУКІН Дмитро Іванович

(1883-1953) - відомий рос. де-

фектолог, д-р пед. наук, проф.,

засл. діяч науки РРФСР, чл.-кор.

АПН РРФСР, один з організато-

рів вищої дефектологічної освіти

в СРСР. А. завідував кафедрою

психопатології, був деканом де-

фектологічного ф-ту Московсь-

кого державного педагогічного

ін-ту, очолював НДІ дефектоло-

гії АПН РРФСР. Один із заснов-

ників ж-лу «Вопросы дефекто-

логии» (1928-1931 рр.), відпові-

дальний редактор «Известий

АПН РРФСР». А. був притаман-

ний широкий діапазон наукових

уподобань. Він автор моногра-

фій, статей, рецензій щодо кліні-

ки олігофренії, шкільної гігієни,

олігофренопедагогіки. А. ціка-

вився питаннями історії російсь-

кої та зарубіжної олігофренопе-

дагогіки, що були чи не найпер-

шими працями в цьому напрямі.

Небайдуже А. ставився до пи-

тань спеціальної педагогіки, що,

за його оцінкою, успішно вирі-

шувалися в Україні (зокрема,

проблема навчання сліпоглухо-

німих під керівництвом І. Соко-

лянського).

Основна наукова праця:

«Клиника олигофрении».

АКАЛЬКУЛІЯ (від грец. а -

заперечна частка, calculatio - ра-

хунок, обчислення) - нездатність

виконувати арифметичні дії. А.

поєднується з порушенням прос-

торового гнозису (утруднення

орієнтації у просторі, впізнаван-

ня геометричних фігур тощо). А.

зумовлена недорозвитком або

ураженням кори нижніх відділів

тім’яної частини домінантної пі-

вкулі головного мозку.

АКІНЕЗІЯ (від грец. а - за-

перечна частка, kinesis - рух) -

цілковита втрата рухової актив-

ності. Причиною А. можуть бути

психастенії, істерії після сильно-

го відчуття страху, фізичного або

функціонального ураження суг-

лобів.

АКОМОДАЦІЯ (від лат.

accmodatio - пристосування) -

динамічний процес посилення

заломлюючої здатності ока під

час його пристосування до

сприймання зображень на різних

відстанях. Переведення погляду з

далекої відстані на предмет, роз-

ташований близько від ока, ви-

кликає безумовний рефлекс - А.

Вона здійснюється за рахунок

збільшення кривизни криштали-

ка, який має здатність змінювати

форму (ставати опуклішим) у ра-

зі розслаблення зв’язкового апа-

рату, на якому він підвішений

усередині ока. Розслаблення

зв’язкового апарату відбувається

під час скорочення внутрішньоо-

чного м’яза.

Недостатність освітленості

під час навчальних занять (через

що учні змушені низько нахиля-

тися над книжкою) може спри-

чинювати напругу або спазм А.,

що продовжується й після того,

як очі перестали фіксувати бли-

зький предмет. У деяких випад-

ках напругу або спазм А. у дітей

помилково діагностують як роз-

виток короткозорості. Щоб зняти

спазм А., точно встановити вид і

ступінь клінічної рефракції ока,

проводять атропінізацію.

Ослаблення та параліч А.

(втрата здатності розрізняти дрі-

бний шрифт і деталі на близькій

відстані) дуже ускладнюють на-

вчання, особливо при далекозо-

рості високих ступенів.

Деякі захворювання органа

зору, травми очей, післяопера-

ційна афакія (відсутність криш-

талика), захворювання централь-

ної нервової системи, що спри-

чинюють паралічі або ослаблен-

ня акомодаційного м’яза, супро-

воджуються розладами А. У та-

ких випадках необхідно користу-

ватися спеціальними окулярами.

Лікування спазму та паралічу

А. проводиться залежно від при-

чини, що зумовила ці порушення.

АКРОМЕГАЛІЯ (від грец.

acros - крайній, mégalos - вели-

кий) - надмірне та непропорцій-

не збільшення окремих частин

тіла (кінцівок, язика, щелеп та

ін.), що виникає внаслідок захво-

рювання передньої долі гіпофізу.

У психопатологічному аспекті А.

характеризується зниженням

психічної активності, порушен-

ням настрою, звуженням кола

інтересів.

АКРОЦЕФАЛІЯ (від грец.

асгоз - крайній, керИаІе - голова)

- череп має вигляд башти («баш-

товий череп»), чоло пряме або

похиле. Форма голови залежить

від неправильного росту голов-

ного мозку та нерівномірного за-

ростання швів черепа.

АКТИВІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ

НАВЧАННЯ - важлива пробле-

ма теорії та практики навчання

дітей із психофізичними особли-

востями, вирішення якої перед-

бачає вдосконалення змісту, ме-

тодів та організаційних форм

освітньої та корекційно-виховної

діяльності; спрямована на забез-

печення активності, самостійнос-

ті учнів.

А.п.н. - необхідна умова ефе-

ктивного досягнення соціально

важливих результатів навчання:

засвоєння цими дітьми системи

усвідомлених, дієвих знань,

умінь і навичок, їхнього психофі-

зичного розвитку та формування

позитивних рис особистості.

Адекватність психічного ві-

дображення дійсності (зміст

освіти) значною мірою визнача-

ється активністю суб’єкта цього

процесу (учня), що зумовлено

біологічними та соціальними

чинниками. У багатьох випадках

порушеного розвитку (особливо

у разі розумової відсталості) не-

достатня активність у пізнаваль-

ній діяльності може розглядати-

ся як ознака дефекту, що безпо-

середньо випливає з неповно-

цінності центральної нервової

системи. Дія цього біологічного

фактора посилюється в онтоге-

незі різноманітними, несприят-

ливими для розвитку пізнаваль-

ної активності дитини, впливами

середовища (надмірна опіка з

боку дорослих, невдачі в процесі

пізнання, значні ускладнення в

опануванні різних видів діяльно-

сті тощо). Саме тому для таких

дітей у момент вступу до спеціа-

льного закладу характерне зни-

ження пізнавальних потреб, ін-

тересу до навчання як інтеграль-

ного вияву активності особисто-

сті. А.п.н. має особливе значення

для спеціальної дидактики. Най-

важливішими умовами А.п.н.

аномальних дітей є:

- добір та адаптація змісту

навчання згідно державних стан-

дартів освіти для різних типів

спеціальних освітньо-виховних

закладів з урахуванням доступ-

ності навчальної інформації для

дітей певного віку і структури

специфічного розвитку; дифере-

нціація й індивідуалізація змісту

навчання, що забезпечують опа-

нування програмних вимог кож-

ною дитиною; зв’язок змісту на-

вчання з життям, інтересами уч-

нів;

- збільшення питомої ваги

таких методів і прийомів навчан-

іти, які дають змогу викликати та

постійно підтримувати пізнава-

льні інтереси учнів, активізувати

їхнє мислення та мовлення; ство-

рення умов навчальної діяльнос-

ті, які сприяють формуванню й

задоволенню потреб дитини в

спілкуванні, самореалізації, дося-

гненні успіху;

- постійне та поступове

ускладнення пізнавальних за-

вдань під час вивчення окремих

тем, розділів, циклів програми,

встановлення міжпредметних

зв’язків. Розв’язуючи такі навча-

льно-пізнавальні завдання, необ-

хідно враховувати можливості

інтелектуального розвитку дити-

ни, актуалізовувати їх, надаючи

учням відповідну педагогічну

допомогу, формувати пізнаваль-

ну самостійність; орієнтуватися

на можливості найближчого роз-

витку;

- спеціальне формування в

учнів способів виконання навча-

льно-пізнавальної діяльності

(прийомів сприймання інформа-

ції, її осмислення, запам’я-

товування, відтворення, творчого

застосовування тощо) з ураху-

ванням специфіки цих процесів у

дітей із різними недоліками пси-

хофізичного розвитку. Напри-

клад, у разі важких порушень зо-

рової функції увага звертається

на вивчення спеціальних прийо-

мів тактильного сприймання,

орієнтації; при глухоті - на сти-

мулювання мовленнєвої діяльно-

сті; при розумовій відсталості -

на формування прийомів осмис-

лення інформації під час сприй-

мання, обробки, використання,

на розвиток процесів інтеріори-

зації (переведення пізнавальних

дій із зовнішнього плану їх опа-

нування у внутрішній) і екстеріо-

ризації (застосування інтелектуа-

льних дій у предметно-прак-

тичній діяльності);

- використання технічних за-

собів навчання, зокрема спеціа-

льних, для роботи дітей із різни-

ми психофізичними недоліками

розвитку, комп’ютеризація на-

вчального процесу;

- органічне системне поєд-

нання різних форм організації

навчання учнів спеціальних шкіл

(урок, екскурсія, підготовка до-

машніх завдань, індивідуальні та

групові корекційні заняття) з по-

зашкільною роботою виховного,

дозвільного та корекційно-

оздоровчого змісту; надання та-

ким учням можливостей соціаль-

ної презентації результатів своєї

діяльності з виходом у широке

соціальне середовище;

- створення у спеціальних

закладах стабільної сприятливої

морально-психологічної атмос-

фери. Максимальна увага, повага

до кожної дитини, бажання й го-

товність допомогти їй, орієнтація

на позитивні якості особистості,

оптимізм в оцінюванні можливо-

стей розвитку, емпатія, добрози-

чливість, толерантність педагога-

дефектолога безпосередньо

впливають на активність вихова-

нців. Педагог має постійно дбати

про взаємини між членами дитя-

чши колективу в спеціальних

школах, що базуються на добро-

ті, тактовності, позитивній емо-

ційній єдності, дружньому став-

ленні дітей один до одного та

оточуючих.

Для вирішення в спеціальних

освітньо-виховних закладах про-

блеми А.п.н. важливо враховува-

ти закономірності динаміки пра-

цездатності дітей - об’єктивно

існує небезпека перевтомлення

учнів в умовах надмірно актив-

ного навчального процесу, що,

безперечно, негативно впливає

на пізнавальну діяльність і стан

їхнього здоров’я. Тому важливе

значення має забезпечення охо-

ронного педагогічного режиму,

раціональне чергування праці та

відпочинку, психолого-медичне

обґрунтування А.п.н.

АКТИВІЗАЦІЯ УЧНІВ спе-

ціальних освітньо-виховних за-

кладів - педагогічна діяльність

вчителів, спрямована на пробу-

дження, підтримання, розвиток

активності дитини. А.у. детермі-

нована біологічними та соціаль-

ними факторами розвитку особи-

стості.

А.у. визначається в психології

як джерело активності, що охоп-

лює всі сторони особистості, сто-

сується її біологічних, психоло-

гічних, соціальних характерис-

тик, утворюючи мотиваційну

сферу. Виділяють різні види пот-

реб, які виявляються і в учнів

спеціальних шкіл, стимулюючи

певним чином їхню діяльність і

поведінку (потреби в безпеці, ак-

тивності, економи сил, нових

враженнях, належності до спіль-

ноти, спілкуванні, повазі, любові,

подоланні труднощів, самооцін-

ці, самовдосконаленні, творчості,

зміні виду діяльності тощо).

Сфера потреб і мотивів у та-

ких дітей досить своєрідна. Зни-

жена пізнавальна активність у

багатьох випадках може розгля-

датися як центральна ознака в

структурі дефекту. Для дітей з

особливостями психофізичного

розвитку характерні ослаблення

опосередкованої мотивації (вна-

слідок чого їхня діяльність і по-

ведінка залежать від ситуації,

безпосередніх зовнішніх впли-

вів), нестійкість мотивів, епізо-

дичність, поверховість пізнава-

льних інтересів, звужена сфера

змісту останніх.

Проте недоліки розвитку, що

детермінують специфіку актив-

ності цих дітей, коригуються в

спеціальних педагогічних умовах

(див. Активізація процесу на-

вчання). Так, важливо формувати

в учнів соціальні мотиви поведі-

нки, зокрема навчально-пізна-

вальної діяльності, через усвідо-

млення значущості знань і вмінь

у майбутній життєдіяльності;

вводити елементи гри, змагаль-

ності в різних ситуаціях навчаль-

но-виховного процесу; актуалі-

зувати безпосередню мотивацію

навчання.

Важливо, щоб такі діти розу-

міли смисл, цілі, зміст, способи

виконання запропонованої діяль-

ності. Доцільно створювати си-

іуацп, в яких учні можуть отри-

мати задоволення від успішного

виконання розумових і практич-

них завдань (так зване «внутріш-

нє заохочення» за Дж. Брунером)

шляхом реалізації потреб у само-

ствердженні, досягненні успіху

тощо. Для А.у. важливе значення

має стимулювання та навчання

постановці пізнавальних запи-

тань, застосування завдань, що

потребують продуктивного мис-

лення з використанням елементів

проблемності. Остання умова, за

експериментальними даними (Н.

Морозової та ін.) зберігає своє

значення на всіх стадіях форму-

вання пізнавального інтересу:

починаючи з першої (коли вини-

кнення інтересу пов’язане пере-

важно з цікавими формами про-

ведення занять), до другої і тре-

тьої (коли виникає та розвиваєть-

ся інтерес до змісту навчальної

діяльності) і, нарешті, до четвер-

тої (коли інтерес вже виявляє те-

нденцію до переходу в емоційно-

пізнавальну спрямованість як

стабільну властивість особистос-

ті, постійно внутрішньо стиму-

люючи її активність).

А.у. пов’язана з індивідуаль-

ним і диференційованим підхо-

дами до змісту навчальних за-

вдань, дозуванням педагогічної

допомоги, організації та стиму-

лювання діяльності (з урахуван-

ням особливостей співвідношен-

ня інтелекту та афекту), структу-

ри дефекту, чутливості до успіху

й невдач, ставлення до навчальної

діяльності, ступеня розвитку пі-

знавальних сил, рівня научувано-

сті, стану працездатності, розвит-

ку вольових рис. Це допомагає

створити найважливішу для спе-

ціальної педагогіки умову А.у. -

постійне нарощування успіхів уч-

нів у різних видах діяльності.

Реалізація умов А.у. спрямо-

вана на розв’язання в корекційно

доцільному напрямі об’єктивно

можливого протиріччя між праг-

ненням дітей до реалізації потреб

евристичної діяльності, активно-

сті, успіху, поваги тощо та біоло-

гічно зумовленої потреби в еко-

номії сил, яка може набути само-

достатнього значення, трансфор-

муючись у лінощі як рису харак-

теру.

АКТУАЛІЗАЦІЯ (від лат.

акіиаіія - справжній, існуючий) —

переведення в дію, стан активно-

сті того, що існувало лише поте-

нційно. У психології та педагогі-

ці - дія, що полягає в залученні

засвоєного матеріалу з довго- або

короткочасної пам’яті, викорис-

тання його при впізнаванні, при-

гадуванні або безпосередньому

відтворенні для розв’язання ши-

рокого кола пізнавальних і прак-

тичних завдань.

А. в дітей з особливостями

психофізичного розвитку харак-

теризується різними ступенями

труднощів, залежно від рівня

збереження образів, рухів, думок,

висловлювань, почуттів, що без-

посередньо пов’язане з характе-

ром дефекту.

АКУПЕДІЯ (від грец. ако\а -

чую, раісіеіа - виховання) - роз-

діл геирп виливання та навчання

дітей із вадами слуху. Її завдан-

ня: розробка методів досліджен-

ня слухової функції у дітей із ва-

дами слуху й використання тех-

нічних засобів (електроапарату-

ри) для дослідження слухової

функції та звукопідсилювальних

пристроїв для навчання й вихо-

вання таких дітей.

АКУСТИЧНА ОБРОБКА

ПРИМІЩЕННЯ - передбачає

заходи, спрямовані на створення

оптимальних акустичних умов

для специфічної роботи в певно-

му приміщенні, а саме: 1) під час

сприймання, розуміння особами з

порушеним слухом зверненого

усного мовлення, вслуховування

у власне мовлення; 2) під час ви-

вчення іноземної мови; 3) для

якісного звучання музики, голосу

в музичних студіях. Основним

критерієм якості звучання для п.

1, 2 Є розбірливість, а для п. З -

естетичні мотиви.

А.о.п. охоплює ізоляцію від

сторонніх джерел звуків і поліп-

шення якості звучання (мовлен-

нєвих, музичних звуків), поро-

джених у даному приміщенні.

Потрібні акустичні параметри

приміщення досягаються завдяки

застосуванню наборів звукоізо-

люючих (звукопоглинаючих) ма-

теріалів для покриття стін, стелі

та підлоги, які по-різному впли-

вають на звук.

А.о.п. необхідна в дошкільних

закладах і школах, де навчаються

діти з проблемами слуху, при об-

ладнанні кабінетів, класних кім-

нат для індивідуальної та фрон-

тальної роботи.

При А.о.п., доборі матеріалів

ураховуються особливості при-

міщення, його розмір та коефіці-

єнт відбиття звуку поверхнями.

АЛАЛІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, лат. Іаііа - мовлен-

ня) - відсутність або недорозви-

нення експресивного чи імпреси-

вного мовлення, яке виникає вна-

слідок органічного ушкодження

мовленнєвих зон кори головного

мозку в пренатальний або після-

пологовий періоди (до розвинен-

ня мовлення).

Таке порушення мовленнєво-

го розвитку має певні особливос-

ті: ураження центральних мов-

леннєвих механізмів, що забез-

печують засвоєння мови та фор-

мування вміння її використову-

вати з метою спілкування; наяв-

ність специфічної мовленнєвої

симптоматики, яка відрізняє цей

розлад від інших, зумовлених ро-

зумовою відсталістю, затримкою

психічного розвитку (пов’язаною

із загальною дисфункцією моз-

ку), ураженням аналізаторів у їх

периферійній та середній ланках;

первинно збережені інтелектуа-

льні передумови (крім випадків

комбінованого дефекту); особли-

вості психічного розвитку, спри-

чинені локальним ураженням мо-

зку (часткове порушення форму-

вання окремих сторін психічної

діяльності та загальна затримка

психічного розвитку).

Ці відхилення разом із тяж-

ким мовленнєвим дефектом зни-

жують научуваність дітей і пот-

ребують використання спеціаль-

них методик у навчально-корек-

ційній роботі.

Існує кілька різновидів цього

порушення. Найпоширенішими є

моторна та сенсорна А.

А. моторна (експресивна) - це

системне недорозвинення екс-

пресивного мовлення, централь-

но-органічного характеру, зумо-

влене несформованістю мовних

операцій процесу породження

мовленнєвого висловлювання

при збереженні смислових і сен-

сомоторних операцій.

При моторній А. порушується

засвоєння всіх компонентів екс-

пресивного мовлення. Найхарак-

тернішою ознакою фонетико-

фонематичних порушень є не-

стабільність звукового складу

слова: численні заміни одних

звуків іншими, причому кожний

замінюваний звук має багато су-

бститутів. Ці порушення виявля-

ються на тлі інших особливостей

відтворення звукового складу

слова (пропуски звуків, їх уподі-

бнення, переставляння тощо). В

інших випадках домінуючим є

порушення складової структури

слова.

Ці розлади в засвоєнні звуко-

вої системи мовлення спричи-

нюють специфічні порушення

активного словника: у дітей спо-

стерігається різке розходження

(диспропорція) між достатнім

розумінням значення слів і мож-

ливістю їх називання. Саме цими

причинами пояснюється тривала

відсутність слів у мовленні дити-

ни, в подальшому - бідність ак-

тивного словника, численні вер-

бальні парафазії. Відмічається

також підвищена загальмованість

мовленнєвої функції: при незна-

чній зміні ситуації діти «гублять»

звуковий склад знайомих слів.

Порушення граматичної бу-

дови мови на різних етапах фор-

мування мовлення в дітей з мо-

торною А. виявляються по-

різному На ранніх етапах розвит-

ку спостерігається морфологічна

неоформленість висловлювання

(відсутність флексій, навіть ну-

льових); пізніше - використання

переважно початкових форм слів,

під час опанування набору гра-

матичних морфем - їх численні

взаємозаміни та нерегулярне ви-

користання. Трапляються також

синтагматичні порушення: труд-

нощі поєднання слів у реченні,

переставляння і, як наслідок цьо-

го, - бідність синтаксичних конс-

трукцій, їх нерозгорнутість, про-

пуски членів речення тощо.

Зазначені порушення мають

стійкий характер і згодом пере-

носяться в писемне мовлення,

навіть у разі їх відносної компен-

сації в усному. Для корекції мо-

торної А. важливе значення має

рання діагностика та викорис-

тання спеціальних методик.

А. сенсорна - порушення фо-

рмування імпресивного мовлення

в дітей, які мають достатні слу-

хові можливості для його сприй-

мання. У дітей із сенсорною А.

може спостерігатися зниження

гостроти слуху різного похо-

дження, однак особливості та

динаміка розвитку імпресивного

та експресивного мовлення пояс-

нюється не цим. Провідного зна-

чення в їхньому розвитку набу-

вають особливості слухового

сприймання, спричинені уражен-

ням слухомовленнєвих зон кори

головного мозку. Це - підвищена

нестійкість слухових реакцій на

немовленнєві звуки, їх залеж-

ність від багатьох умов; пору-

шення утворення слухових дифе-

ренціювань у межах добре чут-

них звуків. Характерно, що під-

силена інтенсивність звучання не

впливає на слухові реакції дити-

ни. Порушується також розріз-

нювання мовленнєвих звуків за

їх фізичними акустичними хара-

ктеристиками або впізнання за

смислорозрізнювальними озна-

ками (при збереженому акустич-

ному аналізі); розпізнавання зву-

кових послідовностей у слові.

Наслідком зазначених пору-

шень є неможливість засвоєння і

запам’ятовування звукокомплек-

сів, які відповідають слову, а,

отже, і встановлення їх зв’язку з

певним значенням, порушення

формування імпресивного мов-

лення. Водночас відзначаються

такі його особливості, як нестій-

кість розуміння значень слів, за-

лежність розуміння мовлення від

різних умов, нестабільність обся-

гу імпресивного мовлення.

Така неповноцінність слухо-

вого аналізатора певною мірою

може коригуватися: відповідні

заняття та виховання в колі дітей,

які говорять, сприяють збіль-

шенню обсягу імпресивного мо-

влення.

АЛЕКСІЯ (від лат. а - запе-

речна частка, lego - читаю) - не-

здатність або втрата здатності до

опанування процесу читання.

Виділяють дві основні фор-

ми первинної А., пов’язані з ло-

кальними ураженнями певних

ділянок мозку: агностичну (або

літеральну) та вербальну (агра-

фічну). Вторинні А. розвива-

ються при інших нейропсихоло-

гічних синдромах, зокрема у

хворих на афазію. Механізм цих

порушень залежить від форми

останньої.

При агностичній А. порушу-

ється впізнавання окремих букв,

втрачається здатність до узагаль-

неного сприймання букви і, від-

повідно, порушується процес чи-

тання. Ця форма А. відома під

назвою «чиста словесна сліпота».

Іноді хворим вдається прочитати

окремі знайомі слова, написані

великими друкованими літерами,

впізнаючи їх за загальним рисун-

ком. Читання в рукописному чи

машинописному тексті практич-

но неможливе. Навіть назвавши з

паузами всі букви, хворий читає

слово побуквенно, тобто глоба-

льне читання замінюється суто

аналітичним. Часто порушується

читання арифметичних або нот-

них знаків.

Письмо у хворих на агности-

чну А. збережене, однак прочи-

тати написане вони неспроможні.

дення букв і слів із друкованого

шрифту в рукописний. У цьому

випадку буква перетворюється на

«ієрогліф», який хворі при пере-

писуванні змальовують.

Агностична А. виникає здебі-

льшого при порушеннях лівої

потиличної долі, що часто захоп-

люють відділи скроневої та

тім’яної долей.

При вербальній (аграфічній)

А. порушення читання поєдну-

ються з розладами письма. На

відміну від агностичної, при цій

формі А. впізнавання окремих

букв збережене або мало пору-

шене. Втрачається навичка чи-

тання цілих слів, складів, фраз.

Виникають часті літеральні та

вербальні паралексії, відчуження

смислу слів. Хворі намагаються

компенсувати цей недолік упіз-

наванням складів і слів не аналі-

тичним (побуквенним) способом

читання, а вгадуванням непрочи-

таних частин та спробами впізна-

ти слово. Однією з основних від-

мінностей вербальної А. від аг-

ностичної є порушення письма (її

друга назва «графічна»). При

спробах написати певну букву

хворі креслять прямі або криві

лінії, штрихи, хоча іноді їм вда-

ється відтворити певний елемент

букви. У важких випадках хворі

взагалі нездатні писати, в легких

- їм вдається написати під дик-

товку деякі букви, окремі, добре

знайомі слова. Багато вчених ро-

зглядають вербальну А. як один

із проявів симультанної агнозії.

т\. діаі tiuciynjlb у дітей з дис-

лексією, в яких після 1—1,5 років

навчання у школі навичка читан-

ня не сформувалася. Здебільшого

ці діти не знають букв, або, ви-

вчивши частину алфавіту, чита-

ють лише деякі короткі слова,

зображення яких вони запам’я-

тали глобально, як рисунок. Пев-

на кількість таких дітей володіє

повільним поскладовим читан-

ням (6-10 слів за хв), припуска-

ючись значної кількості помилок,

решта - читає побуквенно. У ді-

тей, старших 5 років, які мали

гостре церебральне ураження,

таке порушення читання (пись-

ма) часто є єдиним проявом час-

тково компенсованої афазії. А.

усувається шляхом спеціальної

корекційно-розвивальної роботи,

спрямованої на формування чіт-

ких фонематичних, морфологіч-

них і синтаксичних уявлень та

узагальнень, розвиток логічних

операцій аналізу та синтезу при

сприйманні та відтворенні мов-

леннєвих звуків.

АЛЬБІНІЗМ (від лат. albus -

білий) - вроджена відсутність

пігментації волосся, шкіри та

райдужної оболонки очей. Вини-

кає внаслідок генетично зумов-

леного порушення синтезу піг-

менту меланіну. Дитина-альбінос

у більшості випадків розвиваєть-

ся нормально. Іноді трапляється

зниження зору аж до слабозорос-

ті.

АМАВРОЗ (від грец. а - за-

перечна частка, mauros - темний)

- сліпота, в широкому розумінні

— пиина втрата зиру, яка виникає

без будь-яких видимих патологі-

чних змін ока, в більш вузькому

розумінні - лише сліпота, яка ви-

никла внаслідок захворювання

зорово-нервового апарату ока або

мозкових центрів. Виділяють рі-

зні форми А., які кваліфікуються

залежно від очевидних причин;

напр., діабетичний А., свинцовий

А., істеричний А. При істерич-

ному А. наступає повна істерич-

на сліпота на одне або оба ока.

Повна істерична сліпота на одне

око характеризується збережен-

ням бінокулярного зору, оскільки

хворі при цьому використовують

«сліпе» око в акті зору. За наяв-

ності повної істеричної сліпоти

на обидва ока хворі впевнені, що

«абсолютно нічого не бачать»,

однак зорові сприймання в них

зберігаються. Цим пояснюється

те, що такі «сліпі» хворі ніколи

не опиняються в умовах, які за-

грожували б їх життю.

А. може бути вродженим, і в

такому випадку завжди наступає

атрофія зорового нерву. Як поча-

ткову форму А. можна розгляда-

ти різні форми амбліопії (див.).

Тому все, що призводить до ви-

никнення амбліопії, може приз-

вести і до А. З розвитком знань

та методів дослідження термин

А. використовується все рідше.

АМАВРОТИЧНА ІДІОТІЯ

- група спадкових захворювань,

які характеризуються прогресу-

ючим зниженням зору й інтелек-

ту в поєднанні з іншими невро-

логічними симптомами. Найроз-

повсшдженіша форма — і ея-

Сакса ідіотія.

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ ПО-

ЧУТТІВ (від лат. ambo - обидва,