1. Українське питання напередодні Другої світової війни

Українське питання – це питання про умови і засоби возз’єднання українських земель та створення незалежної української держави, а також про місце і роль українського фактора у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. Всі ці країни мали різний соціально-політичний устрій, однак у жодній з них українське питання не вирішувалось на користь української державності. Зокрема за рахунок українських земель прагнули територіального розширення та економічного зростання Німеччина та Угорщина. У сфері своїх геополітичних інтересів розглядали українське питання Англія, Франція та частково США.

Підписання Мюнхенської угоди (30 вересня 1938 р.) поклало початок розподілу Чехословаччини, питання про подальшу долю Закарпатської України стало однією із складових європейської політики. У жовтні 1938 р. Прага визнала автономію Карпатської України, уряд якої 26 жовтня очолив А. Волошин. Фашистська Німеччина демонстративно підтримала уряд Карпатської України, хоч сам Гітлер вважав її державність нежиттєздатною. У березні 1939 р. угорські війська, зі згоди німецького уряду, окупували Карпатську Україну.

Напередодні Другої світової війни розпочалось радянсько-німецьке зближення. 23 серпня 1939 р. народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов та міністр закордонних справ Німеччини Йоахим фон Ріббентроп підписали німецько-радянський договір про ненапад. До нього були додані таємні протоколи про „сфери впливу” СРСР та Німеччини. Зокрема, сферою впливу СРСР було визнано західноукраїнські землі, що входити до складу Польщі.

Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р., коли Німеччина вчинила напад на Польщу, а вже 17 вересня радянські війська вступили на територію Західної України. 28 вересня між СРСР та Німеччиною було підписано Договір про дружбу і державний кордон, яким за кожною країною було закріплено захоплені території та визначено майбутні пріоритети зовнішньої політики. У листопаді 1939 р. на підставі звернення Народних зборів Західної України (вибори до них відбулися у жовтні під контролем радянської влади) Верховна Рада УРСР ухвалила закон про входження західноукраїнських земель до складу СРСР.

Наступним кроком реалізації радянсько-німецьких домовленостей щодо українських земель було приєднання до СРСР Бессарабії та Північної Буковини. У червні 1940 р. Радянський Союз змусив Румунію передати ці області. Після виводу румунських військ у Бессарабії та Північній Буковині було встановлено радянську владу. Хотинський, Аккерманський, Ізмаїльський повіти Бессарабії та Північна Буковина увійшли до складу УРСР. Отже, напередодні Другої світової війни українське питання було вирішене на користь територіального розширення та зміцнення радянської форми державності – УРСР, квазідержави, яка входила до складу СРСР. Однак, возз’єднання українців у межах однієї державної структури стало важливим кроком для розв’язання українського питання в майбутньому. В 1939 р. розпочалась радянізація західноукраїнських земель.

Радянізація – процес, що проходив на західноукраїнських землях, возз’єднаних з УРСР у 1939-1941 рр. та у післявоєнний період, і метою якого було встановлення в короткий термін тієї суспільної та соціально-економічної моделі, що сформувалась у Східній Україні в 1930-х роках. Радянізація Західної України супроводжувалася нав’язуванням „соціалістичних принципів”, що панували в СРСР в економіці, політиці, культурному житті, зокрема було проведено насильницьку колективізацію, репресії проти „непролетарських” прошарків населення, заборонено політичні партії та культурні об’єднання тощо. У цілому радянізація мала суперечливий, заідеологізований характер. З іншого боку, у процесі радянізації відбулися і позитивні зміни: націоналізація підприємств, ліквідація безробіття, деполонізація всіх сфер життя, українізація освіти, судочинства, державних установ, перерозподіл земельної власності на користь українських селян, поліпшення житлових умов та медичного обслуговування українців тощо.