2.4 Допоміжні матеріали
Пароніт – виготовляють з азбестових волокон, каучуку, розчинника та наповнювача. Застосовують його для виготовлення прокладок. Паронітові прокладки розраховують на максимальну температуру прісної води 250, водяної пари – 450, повітря – від 50 до 100ºС. Металеві поверхні під установку паронітових прокладок оброблять. Листи пароніту повинні мати рівну поверхню, без вм’ятин та тріщин; одна сторона повинна бути глянцевою, друга – матовою.
ГОСТ передбачає пароніт чотирьох марок: ПОН – пароніт загального призначення; ПМБ – пароніт маслобензостійкий; ПА – пароніт, армований сіткою; ПЕ – пароніт електролізерний.
Пароніт зберігається у приміщеннях за температури не вище 30ºС. Від руйнується під дією нафтопродуктів та прямих сонячних променів.
Резина технічна листова також застосовується для виготовлення прокладок. Пластини та рулони резини випускають товщиною 0,5 до 60 мм. Теплостійка резина застосовується для води та пари з температурою 140ºС. Резину інших типів можна застосовувати при температурі середовища до 50ºС.
У залежності від твердості технічну резину підрозділяють на м’яку (М), середньої твердості (С) та підвищеної твердості (П). Маслобензостійка резина буває марок А та Б.
Зберігати технічну резину необхідно у затемнених приміщеннях за температури від –5 до +30ºС, запобігаючи дію на неї нафтопродуктів.
Набивка сальникова призначена для заповнення вузлів сальникового ущільнення насосів та арматури. Тип набивки обирають у залежності від тиску, температури та властивостей перекачуваного середовища. У теперішній час широко використовують сальникові набивки з матеріалів на основі терморозширеного графіту, углеволокна, просоченого тефлоном, та матеріалів, армованих кевларовими волокнами.
2.6 Монтаж насосних агрегатів
Монтажного агрегату виконують у відповідності з проектною документацією та монтажними кресленнями заводу-виробника.
У процесі монтажу монтажна організація зобов’язана вести журнал монтажних робіт, у який заносяться прізвища посадових осіб, які здійснюють керівництво монтажними роботами, тип та коротка характеристика обладнання, що монтується, основні етапи виконання робіт, відомості про дефекти у обладнанні, виявлених у процесі монтажу, та заходах з їх усунення, вказівки та розпорядження керівництва монтажних робіт.
Монтаж складного та унікального насосного обладнання виконують за участю шефмонтажного персоналу, направленого заводом-виробником. Завданням цього персоналу є здійснення кваліфікаційної допомоги при монтажу, пуску та налагодженні обладнання.
Перед встановленням насосного агрегату необхідно ретельно оглянути та очистити від бруду його фундаментну плиту.
Основні етапи монтажу насосних агрегатів:
кріплення агрегату до фундаменту;
вивірка горизонтальності (вертикальності) агрегату;
підливка бетоном.
При кріпленні агрегату способом, вказаним на рис. 9, а, фундаментні болти закладають у тіло фундаменту у процесі бетонування. Цей спосіб вимагає високої точності виготовлення фундаменту, але скорочує термін монтажу, оскільки до моменту встановлення обладнання закріплення болтів отримує необхідну міцність.
На рис. 9, б показано кріплення фундаментними болтами, що закладаються після бетонування фундаменту. Болти можуть бути залитими як до встановлення агрегату, так і після нього. До встановлення агрегату болти заливають за шаблоном, виготовленим з дощок. Для підвішування болтів у анкерних колодязях у дерев’яній рамі свердлять отвори за розмірами отворів фундаментної плити або рами насосного агрегату. Висота дерев’яного шаблону повинна відповідати висоті фундаментної плити.
При кріпленні агрегату за допомогою анкерних болтів (рис. 9, в) у тіло фундаменту заливають анкерні плити. Агрегат кріплять за допомогою шпильок. Кріплення анкерними болтами дещо ускладнює конструкцію закладних деталей, але дозволяє кріпити обладнання до фундаменту одразу ж при його встановленні. На відміну від болтів, залитих у бетон, анкерні болти допускають деяке зміщення агрегату у горизонтальній площині при його вивірці.
Встановлений насосний агрегат до затяжки фундаментних болтів попередньо вивіряють. При цьому визначають положення головних осей агрегату відносно осей фундаменту та його висотні відмітки. Контроль ведуть за мітками на металевих плашках та реперах. Спосіб вивірки насосного агрегату залежить від його конструкції та оговорюється у монтажних кресленнях.
В горизонтальних насосах перевіряють горизонтальність вісі вала. В якості інструмента використовують рівні та нівеліри. При цьому вибирають дві точки і перевіряють їх положення відносно бази. Відхилення горизонтальності від вісі вала повинно бути не більше 0,1 мм на 1 м довжини плити фундаменту.
У вертикальних насосах перевіряють вертикальність вісі вала за допомогою індикатора або методом 4-х струн (рис. 10) у два етапи. Спочатку за допомогою віджимних болтів насос виставляють у таке положення, щоб торець його напівмуфти займав горизонтальне положення. Перевірку виконують рівнем у двох взаємно-перпендикулярних площинах. Потім на напівмуфту встановлюють хрестовину з чотирма вантажами, підвішеними на сталевих струнах товщиною 0,3-0,4 мм. Струни ізолюють від хрестовини за допомогою резинових прокладок. Вантажі поміщають у посудини з машинною оливою, завдяки чому вони не розкачуються. До струн підключають один полюс джерела постійного току, а до корпусу насосу – другий.
Перевірка вертикальності полягає у визначенні паралельності осі валу струнам у двох взаємно-перпендикулярних площинах. Для цього мікроштіхмасом заміряють відстань між струнами та валом у верхній та нижній точках. Момент одночасного дотику вала насоса та струни визначають за гальванометром, увімкненим у мережу батареї.
За допомогою віджимних гвинтів досягають вертикального положення валу. Вивірка вважається закінченою, якщо відхилення від вертикалі не перевищує 0,015 мм на 1 м довжини валу.
Положення насосного агрегату після монтажу та вивірки у плані та за висотними відмітками повинно відповідати проекту. Допускаються наступні граничні відхилення: у плані – 10 мм, за висотою – ±10 мм.
Положення агрегату регулюють за допомогою металевих підкладок (що залишаються у підливці) або віджимних регулювальних болтів. Місце для встановлення підкладки повинно бути чистим та рівним, з тим щоб вона усією площиною прилягала до фундаменту. Підкладки необхідно розташовувати з обох сторін кожного фундаментного болта.
Положення насосу перевіряють двічі: при вільному спиранні на підкладки та після затягування фундаментних болтів. Після кінцевої перевірки пакет підкладок необхідно зварити у одне ціле.
Віджимні гвинти, якими регулюють положення насосу, повинні спиратися на сталеві підкладки, товщина яких та розміри у плані приймаються з врахуванням маси насосного агрегату.
Після вивірки агрегат підливають для забезпечення спирання рами на фундамент усією площиною. Висота підливки складає 30-40 мм; максимальна висота – 80 мм.