4. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

Фінансові ризики окремих кредиторів значною мірою залежать від вибраної ними політики взаємовідносин з неспроможним боржником. У розпорядженні кредиторів є такі альтернативи:

1. Звернення до господарського суду із заявою про оголошення боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.

2. Мораторій.

3. Участь у санації боржника.

Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так і комерційних); очікуваних кредиторами доходів у разі успішного завершення санації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків участі в санації тощо.

Форма участі кредиторів у санації значною мірою визначаєть­ся характером їхніх фінансових та господарських взаємовідносин з боржником. Залежно від цього виділяють такі групи кредиторів:

• банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданими позичками);

• постачальники предметів та засобів праці (за поставлену сиро­вину, матеріали, комплектувальні, обладнання, устаткування тощо);

• споживачі готової продукції (за авансами одержаними);

• працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);

• державні органи (заборгованість із розрахунків з бюджетом та за позабюджетними платежами).

Участь кожної з цих груп у санації залежить від законодавчих обмежень щодо надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості, а також від мотивацій кредиторів.

Фінансове сприяння кредиторів є цілком реальним джерелом фінансової санації, яке може реалізовуватися таким чином: шляхом надання відстрочки (пролонгації") погашення кредиторської заборгованості або її реструктуризації; шляхом повної або часткової відмови від претензій до підприємства-боржника; шляхом надання боржнику додаткових цільових кредитів (кредитними установами).

У принципі, такі дії кредиторів можуть мати місце, якщо, вони, оцінивши реальний стан боржника, мають впевненість, що:

• підтримка боржника шляхом відмови від наявних зобов'язань дає можливість отримати гарантоване джерело збуту своєї продукції чи поставок матеріальних ресурсів для свого виробництва;

• підтримка боржника дає надію на повніше задоволення своїх претензій, ніж його ліквідація;

• існує мінімальний ризик в обміні заборгованості на майбутню участь у прибутках підприємства-боржника та її обміні на корпоративні права (або під заставу корпоративних прав);

• мають місце усі підстави для реалізації операції зі зворотного лізингу;

• надання додаткового кредиту дасть реальну можливість підприємству-боржнику виправити свій фінансовий стан.

При цьому, потрібно наголосити на тому, що такі дії кредиторів є ризикованими з огляду на те, що вони позбавляються права вимагати погашення заборгованості, якщо їх дії були проведені після порушення справи про банкрутство. У такому випадку заборгованість погашається за рахунок власних коштів кредитора, оскільки відмова від існуючих вимог може прирівнюватися до відмови від попередньо укладених угод.

Найбільш цікавою є форма реструктуризації заборгованості, яка передбачає конверсію (трансформацію) боргу у власність. Суть її полягає в тому, що підприємства-боржники стимулюють придбання кредиторами корпоративних прав в обмін на боргові вимоги. У результаті цієї операції боржник досягає подвійної мети:

1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупка;

2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних та позичкових коштів змінюється в позитивному для підприємства напрямку.

Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію нових корпоративних прав, викуповування часток (паїв, акцій) у власників з метою їх наступного обміну на боргові вимоги або через емісію (обмін) конверсійних облігацій.

Трансформація власності в борг здійснюється, як правило, великими кредиторами (зокрема банками), які повірили в санаційну спроможність боржника й очікують отримати прибутки в майбутньому. Цю операцію можна розглядати як внесок кредитора в статутний капітал боржника.

Конверсія боргу у власність може, проте, призвести до втрати контролю над підприємством колишніми власниками. Зрозуміло, що колишній кредитор, ставши співвласником, братиме активну участь в управлінні підприємством та у виробленні загальної стра­тегії його розвитку. Для кредитора такого роду операція пов'яза­на з ризиком повністю або частково втратити право на задово­лення своїх боргових вимог, оскільки після того, як він стане власником корпоративних прав боржника, його вимоги погашати­муться в останню чергу, нарівні з вимогами інших співвласників.

Одним із способів фінансової участі кредиторів у санації боржника є пролонгація або списання заборгованості. Відстрочені (пролонговані) кредити – це кредити, за якими строк дії кредитного договору продовжений та змінені його умови, виходячи з тих об'єктивних причин, що зумовили несвоєчасне повер­нення позички. Списання заборгованості – це відмова кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржнику. Списання заборгованості може здійснюватися в таких двох формах:

а) повної або часткової відмови від вимог;

б) відмови від кредитного забезпечення.

Списання заборгованості, як і в разі конверсії боргу у власність, може здійснюватися великими кредиторами, які заінтере­совані в збереженні довгострокових фінансово-господарських відносин з підприємством. Через списання заборгованості полі­пшується структура капіталу підприємства, а також його плато­спроможність та ліквідність.

Санаційні кредити. Надання санаційних кредитів поліпшує платоспроможність боржника, оскільки залучаються ліквідні засоби, однак структура капіталу та рівень фінансової незалежності підприємства погіршуються, бо збільшується питома вага позичкового капіталу. Використання цієї форми фінансування усклад­нюється двома обставинами.

1. Кредитори для зменшення підвищеного ризику надають позички за максимальними ставками.

2. Для мінімізації ризику неповернення позичок кредитори вимагають першокласного кредитного забезпечення.

За такої форми участі кредиторів у санації вони можуть або безпосередньо надавати санаційні кредити або виступати як гаранти чи поручники повернення такого роду кредитів.

Надання санаційних кредитів здійснюється, як правило, або комерційним банком, що обслуговує підприємство, або банком, який володіє пакетом корпоративних прав боржника, або банківським консорціумом. Вирішальним за надання кредиту є наявність позити­вного висновку аудитора про санаційну спроможність підприємст­ва. У певних випадках, з метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і в іноземній валюті для кредитування санаційних програм зі значними обсягами, а також зменшення та диверсифікації кредитних ризиків, дотримання нормативного показника макси­мального розміру ризику на одного позичальника комерційні банки можуть об'єднуватися у консорціуми (санаційні консорціуми).

Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємства боржника можуть здійснюватися в досудовому порядку, тобто до початку провадження справи про банкрутство неспроможного підприємства. У ході провадження справи на будь-якому її етапі між боржником і кредиторами можна укласти мирову угоду або, за достатніх підстав, прийняти рішення про реалізацію плану санації.