3. Об’єкт, предмет та методологія юриспруденції

Об’єктом юридичної науки, як й інших гуманітарних наук є суспільство, тому для обґрунтування наукового статусу юриспруденції необхідно розрізняти об’єкт і предмет науки.

Об’єкт пізнання – усе те, на що спрямована діяльність дослідника, що протистоїть йому в якості об’єктивної реальності.

Предмет будь-якої науки – це не просто якесь явище або процес об’єктивного світу, а результат теоретичного абстрагування, що дозволяє виявити ті закономірності виникнення, розвитку і функціонування досліджуваного об’єкта, що є специфічними для даної науки і ніякої іншої.

Специфіка юриспруденції як науки складається у тому, що предметом її вивчення є правові форми державної організації суспільства і взаємодій соціальних суб’єктів, причому правові форми розглядаються в соціальному контексті, тобто у взаємозв’язку з суспільством в цілому.

Кожна наука має один предмет досліджень, проте складається враження, що юриспруденція має два предмета – право і держава, тобто два соціальних явища достатньо різних за своїми властивостями. Така неоднозначність предмета юриспруденції знімається, якщо уточнити, що держава входить у предмет юридичної науки не як цілісне явище, а тільки тими своїми сторонами, які пов’язані з правом і є по суті правовими формами організації і функціонування держави. Крім того, держава є однією з організацій суспільства, соціальним явищем, компонентом суспільства й у цьому плані може розглядатися як особлива форма організації суспільством самого себе, тобто як особлива форма самоорганізації суспільства.

Виходячи з цього, предмет юриспруденції – це правові форми самоорганізації суспільства або правові системи суспільства, або, якщо вийти за межі окремого суспільства, - світовий правопорядок, правові форми самоорганізації людства (цивілізації) або право (правова система) як особлива форма їхньої самоорганізації.

Предмет юридичної науки складають:

• Закономірності виникнення і розвитку правових форм самоорганізації суспільства, цивілізації, людства – об’єктивні, необхідні, стійкі, істотні і загальні зв’язки (співвідношення, залежності), що укладаються як між головними правовими явищами й інститутами, так і їхній взаємодії з іншими соціальними явищами і процесами;

• Зміст правових форм або права (правової системи) як особливої форми самоорганізації – правові норми, правові акти, правовідносини, правопорядок, правова свідомість, юридична наука, правові процеси, правова практика тощо).

• Юридична техніка – правила, засоби і прийоми, які використовуються при розробці і систематизації законів і інших нормативних актів, для ведення юридичних справ, упорядкування юридичних документів; техніка розслідування злочинів і інші.

• Юридична практика – специфічна сфера практичної діяльності юристів: судова, слідча, прокурорська, нотаріальна та інші.

Методологія – це система методів пізнання і практики, тобто система принципів, правил, прийомів, способів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.