2. Правові, процесуальні та організаційні основи судово-медичної експертизи

Правові та процесуальні основи судово-медичної експертизи

Застосування судово-медичних знань для вирішення питань, які вини­кають у практичній діяльності органів дізнання, слідства і суду, називається судово-медичною експертизою. Експертиза це процес дослідження суттєвих для справи об'єктів чи обста­вин спеціалістом, який призначений органом слідства чи судовим експертом у випадках, коли для з'ясування певних питань необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Експерт - це особа, фахівець в галузі науки, техніки, мистецтва, медицини тощо, запрошений для дослідження певних об'єктів і вирішення питань, які вимагають спеціальних знань.Експертиза, в тому числі і судово-медична, є одним із доказів у слідчому і судовому процесах. В зв'язку з цим їй надається виключне значення, особливо в кримінальних справах, зокрема без висновків судово-медичної експертизи у випадках вбивства, зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень, при транспортній травмі тощо не може бути закінчене досудове слідство чи розглянута справа в суді.

Знання основ судової медицини необхідне кожному лікарю для його загальної медичної підготовки, компетенції, грамотного виконання своїх обов'язків. Накопичений судовою медициною науково-дослідницький і практичний матеріал в таких розділах медицини, як вчення про смерть, раптова смерть, правова оцінка тілесних ушкоджень, транспортна травма, окремі види механічної асфіксії, отруєння та їх посмертна діагностика, правові аспекти лікарської діяльності, огляд трупа людини на місці пригоди, особливості дослідження слідів людських виділень тощо, викла­дається тільки судовою медициною. Ці знання потрібні для підго­товки лікарів, у тому числі санітарних, дитячих, стоматологів.

Необхідність оволодіти стійкими знаннями з теорії і практики судової медицини важлива головним чином тому, що згідно з діючим законодавством, зокрема Кримінально-процесуальним Ко­дексом (КПК) України, органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суд мають право, а в деяких випадках зобов'язані залучити до проведення медичної експертизи або участі в слідчій чи судовій дії лікаря будь-якої спеціальності, незалежно від того, який факультет він закінчив і яку посаду займає Це передбачено ст.ст. 75, 76, 128^і, 192, 196 і 310 КПК України.

Висновки фахівця з судової медицини є одним з найважливіших видів доказів у розслідуванні, розкритті і судовому розгляді тяжких злочинів, вони сприяють встановленню істини. Практично ні одна кримінальна справа, порушена в зв'язку з причиненням особі фізичної шкоди, не обходиться без судово-медичної експертизи. Визначення причини смерті, властивостей тілесного ушкодження та його ступеня тяж­кості, статевої зрілості потерпілої тощо з точки зору закону взагалі неможливе без висновку судового лікаря. Його вмотивована думка часто буває вирішальною при встановленні часу, місця і способу здійснення злочину, а це в свою чергу є основою для розробки обгрунтованих слідчих версій та їх реалізації. Тому судово-медичний експерт як фахівець в галузі судової медицини не тільки лікар, але й одна з активнодіючих фігур у боротьбі зі злочинністю.

Судовий лікар надає допомогу працівникам слідчих органів або суду шляхом консультацій в складних справах, при вирішенні питань про можливість призначення експертизи, підготовки питань для їх розв'язання. Це дає можливість слідчим органам і суду в повному обсязі використати досягнення судової медицини, встано­вити об'єктивні і важливі дані для розкриття злочинів.

Нерідко знання спеціалістів у галузі судової медицини вико­ристовуються з користю для справи при допитах обвинувачуваних і підозрюваних, свідків і потерпілих.

Впровадження досягнень науки, зокрема судової медицини, є неодмінною умовою вдосконалення діяльності слідчого апарату і підвищення ефективності попереднього слідства.

Судово-медична експертиза в Україні є складовою частиною охорони здоров'я і, як зазаначалось, крім надання допомоги право­охоронним органам, вона сприяє органам охорони здоров'я в

підвищенні якості лікувально-профілактичної роботи. Це сприяння здійснюється такими шляхами:

• обговорення судово-медичних спостережень разом із лікую­ чими лікарями на клініко-анатомічних конференціях у випадках розтину трупів осіб, що померли в лікувальних закладах; при розходженні клінічного і морфологічного діагнозів або виявленні дефектів організації лікувального процесу з метою запобігання їм у майбутньому. Такі конференції, на яких зобов'язані бути присут­ німи всі лікарі закладу, - одна з форм підвищення кваліфікації лікарів;

• доведення до відома органів охорони здоров'я виявлених дефектів діагностики і лікування, оформлення медичних документів (історій хвороби, амбулаторних карт, довідок тощо) під час огляду живих осіб, вивченні історій хвороби померлих в стаціонарах, при проведенні судово-медичної експертизи за "лікарськими справа­ ми" тощо. Це допомагає в подальшому розробити певні рекомен­ дації для покращання медичної допомоги населенню;

• своєчасне виявлення випадків інфекційних захворювань і повідомлення про них. Судово-медичний експерт при розтині трупа померлого може першим зіткнутися з випадком небезпечної інфекційної хвороби і зобов'язаний вжити заходи з метою попере­ дження можливого розповсюдження інфекції, повідомивши про це головного лікаря найближчого лікувального закладу чи органу охорони здоров'я;

• узагальнення і аналіз випадків побутового, вуличного, транс­ портного, промислового, сільськогосподарського, дитячого травма­ тизму, отруєнь, наглої смерті дітей і дорослих тощо; виявлення причин і умов їх виникнення з метою розроблення заходів профі­ лактики;

• участь судових лікарів у санітарно-просвітній роботі з використанням різноманітних матеріалів судово-медичної практики.

Судова медицина - наука медична. Вона тісно пов'язана і запозичує наукові досягнення та методи дослідження ряду медичних і навіть немедичних наук. Судова медицина безпосередньо поєднується з анатомією людини, патологічними анатомією і фізіологією, гістологією, травматологією, мікробіологією, фарма­кологією, рентгенологією, акушерством і т.д. Серед немедичних наук вона черпає і використовує необхідні дані з фізики (спектро­скопія, спектральні методи дослідження, обгрунтування механізмів ушкодження), хімії (визначення хімічних речовин, отрут при отруєннях), механіки (механогенез переломів кісток), юриспру­денції, тобто сукупності наук про право. Зокрема, без знань змісту певних статей КПК чи диспозицій окремих статей КК України судово-медична діяльність взагалі неможлива.

З немедичних наук чи не найбільший вплив на судову медицину має криміналістика (від лат. сriminalis - злочинний) - наука про методи, тактику і техніку розкриття злочинів (наприклад, медико-криміналістичне дослідження одягу і взуття при транспортних травмах, дослідження знаряддя злочину, ототожнення його за пошко­дженнями, огляд місця події та трупа на місці його виявлення тощо).

Поряд із цим, судова медицина певним чином позитивно впливає на розвиток інших медичних наук. Наприклад, праці К.І. Хижнякової з дослідження секрету молочних залоз у вагітних і породіль розширили можливості клінічної діагностики ряду станів і захворювань у жінок. Результати експериментів на біоманекенах (трупах людей) дали можливість О.П. Громову сформулювати нову теорію закритої черепно-мозкової травми, яка використовується клініцистами. Розроблені судовими медиками методи діагностики алкогольної інтоксикації, експрес-методи встановлення отруєнь іншими речовинами знайшли широке застосування у лікарській практиці. Результати наукових досліджень у судовій медицині з приводу вивчення механізмів морфології переломів кісток засто­совуються травматологами, а досягнення судової серології - в медичній генетиці, при трансплантації органів і тканин, переливанні крові.

Судова медицина використовує різні спеціальні методи дослі­дження об'єктів: морфологічні (розтин трупа, опис змін, гістологіч­не дослідження), клінічні (огляд потерпілого чи підозрюваного в амбулаторії здійснюється за принципами клінічного обстеження), хімічні (спектрофотометрія, виявлення отруйних речовин у крові, сечі, внутрішніх органах), медико-криміналістичні (фотографування, рентгенографія у м'яких променях Буккі, стереомікроскопія, ототожнення знарядь злочину, трасологічний, контактно-дифузійний методи тощо) метод експериментального моделювання (транспортної травми, визначення дистанції пострілу, знаряддя травми тощо).

Специфічними для судової медицини є метод встановлення діатомового планктону і кріоскопічний метод дослідження крові при діагностиці утоплення, визначення прижиттєвості травми, давності її походження та давності настання смерті.

11

Слід ще раз підкреслити, що така функція судово-медичної експертизи, як допомога органам охорони здоров'я, є специфічною тільки для нашої судово-медичної служби, у той час як в інших країнах судово-медична експертиза обслуговує лише органи слід­ства і суду.

Існують різні види експертиз: судово-медична, судово-психіатрична, судово-бухгалтерська, криміналістична, судово-технічна та ін. Причому су­дово-медична експертиза почала застосовуватись значно раніше, ніж інші види експертиз.

В Україні здійснюється державна (посадова) і вільна судово-медична експертиза. Переважна більшість експертиз проводиться судово-медичними експертами, тобто лікарями, які отримали спеціальну підготовку й обіймають посади судово-медичних експертів. Така експертиза є посадовою чи держав­ною. Обов'язки судово-медичного експерта може виконувати тільки спеціа­ліст з вищою медичною освітою. Якщо немає лікаря, який обіймає посаду судово-медичного експерта, то відповідно ст. 192 КПК України запрошуєть­ся лікар іншої спеціальності, у такому випадку він називається лікар-експерт, на якого поширюються права і обов'язки судово-медичного експер­та. Цей вид експертизи називається вільною експертизою.

Проведення судово-медичної експертизи регламентується рядом спеці­альних статей кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, ци­вільно-процесуального кодексів України, постанов і розпоряджень уряду, а також положень, правил та інструкцій, які видаються Міністерством охоро­ни здоров'я України і затверджені Наказом № 6 Міністра охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України».

Судово-медична експертиза (дослідження), як і інші види експертиз, проводиться тільки за письмовою пропозицією, постановою, поданням орга­нів дізнання, слідчих органів чи визначенням суду (ст. 196 КПК України). Відповідно до ст. 76 КПК України вона призначається обов'язково для вста­новлення: причини і категорії смерті; характеру і тяжкості тілесних ушкод­жень; статевої зрілості у справах про злочини, передбачені ст.ст. 152,155 ККУ; 120 КПК України; віку підозрюваної особи чи звинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про їх кримінальну відповідальність за відсутності відповідних документів про вік.

Судово-медична і судово-слідча практика показує, що експертизу не­обхідно

проводити і в ряді інших випадків, наприклад, для визначення втра­ти працездатності, при симуляції хвороби, статевих_злочинах, для визначен­ня стану здоров'я і т. Ін.

У плані практичного виконання розрізняють такі види судово-медичної експертизи: первинну, додаткову і повторну.

При первинній експертизі здійснюється первинне, частіше одномоментне ічКІнцеве дослідження об'єкта з відповідним висновком експерта.

Інколи після проведення первинної експертизи необхідно провести до­даткове дослідження, проконсультуватися зі спеціалістами, коли слідчий пропонує дати кінцеві висновки з урахуванням усіх матеріалів. Таке дослід­ження і є додатковою експертизою. Вона може призначатись у випадках недо­статньої ясності чи повноти висновків експерта і, як правило, доручається тому самому експерту, який проводив первинну експертизу, або іншому експерту.

Додаткова експертиза призначається у випадках, коли первин­на експертиза була неповною, коли недостатньо чітко викладені висновки, не відображені відповіді на всі питання слідчого, не всі об єкти були досліджені, а також, коли протягом досудового слідства відкриваються нові медичні чи слідчі дані , не врахованіп при проведенні первинної експертизи. Експерт у таких випадках уточнює або розширює раніше зроблені висновки. Додаткова експертиза доручається тому самому або іншому експерту.

Повторна(або перевірочна) експертиза проводиться в тих випадках, коли висновки пер­винної експертизи були необгрунтованими чи викликали сумнів у їх прави­льності, не задовольнили з будь-яких мотивів слідство чи суд, або якщо вони суперечать іншим доказам у справі. Повторна експертиза проводиться ін­шим, більш кваліфікованим експертом чи кількома експертами.

Комісійна експертиза за участю кількох експертів однієї спеціальності проводиться в найбільш складних випадках, а саме: у Справах про притяг­нення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення, для визначення процента стійкої втрати працездатності, як повторні експертизи, часто як первинні експертизи у складних кримінальних справах і т. ін.

Комплексна експертиза проводиться в одній справі групою різних спе­ціалістів. В експертизі отруєнь беруть участь лікарі-клініцисти, судові хімі­ки, біологи, ботаніки та ін.

Судово-медична експертиза проводиться як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні.

Експертиза в суді. Будь-яка експертиза, в тому числі судово-медична, крім проведення її в процесі попереднього розслідування, може виконуватися і в судовому засіданні. Порядок її проведення визначений постановою № 3 пленуму Верховного суду України від ЗО травня 1997 р. "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах".

У постанові зазначено, що висновок експерта не має попе­редньо встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінюванню за внутрішнім переко­нанням суду, яке має грунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. Суди не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом призначення її є обов'язковим. Звернута увага на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо).

Проведення експертизи в суді повинно здійснюватись з додер­жанням правил, передбачених ст.ст. 310, 311 КПК, ст.ст. 57-61 і 190 ЦПК України. При цьому суд повинен: з'ясувати обставини, що мають значення для змісту експертного висновку; запро­понувати учасникам судового розгляду письмово подати питання, які вони бажають порушити перед експертами; оголосити ці питання, а також питання, запропоновані судом; заслухати думки учасників судового розгляду з приводу поданих питань; у нарадчій кімнаті обміркувати всі питання, виключити ті з них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета дове­дення, сформулювати питання, які він порушує перед експертом з власної ініціативи, остаточно визначити коло питань, що виносяться на вирішення експертизи і винести ухвалу (постанову) про призначення експертизи і передати її експертові; після проведення експертом досліджень, складання й оголошення експертного висновку приєднати його до справи; допитати експерта з метою роз'яснення й доповнення ним висновку. Визначення способу проведення експертизи є компетенцією експерта. Висно­вок експерта в суді оформлюється так само, як і на попередньому слідстві. Копію висновку слід передати в канцелярію бюро судово-медичної експертизи для реєстрації і зберігання в архіві. Допит експерта в суді з метою роз'яснення і доповнення висновку заноситься в протокол судового засідання (питання сторін і відпо­віді експерта).

Якщо провести експертне дослідження в судовому засіданні неможливо, суд, керуючись ст.ст. 273 і 310 КПК України, виносить ухвалу про проведення експертизи і відправляє її з необхідними матеріалами до судово-експертної установи для виконання в порядку, передбаченому ст. 198 КПК. При цьому, залежно від тривалості експертних досліджень і складності справи, суд може або оголосити перерву, або відкласти слухання справи, або продов­жити судове слідство і досліджувати інші докази.

49

У своїй практичній діяльності судово-медичні експерти керуються Ін­струкцією про проведення судово-медичної експертизи, затвердженою нака­зом Міністерства охорони здоров'я України 17 січня 1995 р. № 6 і узгодже­ною з Верховним судом України, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України.

З метою правильного здійснення своєї діяльності судово-медичний екс­перт у процесі попереднього слідства і в судовому засіданні повинен добре знати свої права і обов'язки (ст. 77 КПК України). Так, експерт має право: 1) знати цілі і завдання експертизи; 2) знайомитися з матеріалами, які стосуються експертизи; З) заявляти піклування про надання додаткових матері­алів, необхідних для висновків; 4) з дозволу особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора чи суду бути присутнім при проведенні допитів та ін­ших слідчих дій і задавати особам, яких допитують, питання стосовно пред­мета експертизи; 5) отримувати від слідства і суду чітко сформульовані пи­тання; 6) у разі складності експертизи просити про залучення для участі в експертизі відповідних спеціалістів і робити висновки разом з ними.

Експерт зобов'язаний: 1) вирішувати питання медико-біологічного ха­рактеру і не повинен відповідати на юридичні, технічні та інші немедичні питання, оскільки в них він не є компетентним. Вирішення таких питань, як ступінь вини, умисел та інших, належить до компетенції органів слідства і суду; 2) давати консультації з питань експертизи працівникам слідчих та судових органів (ці консультації не повинні даватися в особистому порядку, наприклад адвокатам, які бажають інколи за допомогою експертних даних якось вигородити свого підзахисного); 3) з'явитися за викликом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду. При неявці без поважних причин він, як і свідок, може бути підданий приводу. До поважних причини неявки відноситься хвороба, службове відрядження, відпустка, неотримання виклику та ін.; 4) зберігати слідчу таємницю, не допускати розголошення даних попереднього слідства. Про кримінальну відповідальність за таке розго­лошення він несе відповідальність^ за ст. 387КК України; 5) документувати результати експертизи, тобто складати висновки експерта^(акт судово-медичного дослідження) за передбаченою законом формою; 6) доводити до відо­ма відповідних слідчих та судових органів про нові дані, які виявляються при проведенні експертизи- і які не знайшли відображення у справі раніше, а також у порядку особистої ініціативи звертати увагу слідчих та судових органів на обста­вини і факти, які мають значення для розслідування і судового розгляду.

Карно-процесуальний кодекс України передбачає обставини, що виключають можливість участі експерта в кримінальному судочинстві. Відвід експерта - це усунення його від виконання експертизи або участі в справі. За законом відвід може бути здійснений у таких випадках: якщо експерт є потерпілим, свідком, цивільним позивачем або цивільним відповідачем у справі; якщо він є родичем потерпілого, обвинувачуваного, захисника, слідчого та інших осіб, що беруть участь у справі; якщо експерт знаходиться у службовій чи матеріальній залежності від учасників процесу, і навпаки, якщо учасники процесу знаходяться в такій залежності від нього; якщо виявляється некомпетентність експерта. Питання про відвід експерта вирішує особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, а в суді - суддя чи суд, які розглядають справу. Попередня участь експерта у справі в якості спеціаліста при огляді трупа на місці пригоди не може бути підставою для відводу.

Організація і структура судово-медичної служби. Організація судово-медичної служби у різних країнах різноманітна. Виділяють три основні типи організаційної будови судово-медичної експертизи: вільний, присяжний і посадовий (службовий).

Якщо органи слідства чи суд відповідно до закону можуть доручити проведення експертизи будь-якому лікарю, то це вільний тип судово-медичної експертизи. За таким типом побудована судо­во-медична експертиза у багатьох країнах Західної Європи, Азії та Америки.

У деяких країнах Західної Європи, наприклад у Франції, існує присяжний тип, коли слідчі органи чи суд при виборі медичного експерта обмежені особливим списком лікарів (по департаментах), до прийняли присягу, і які затверджені органами влади в якості експертів. У такі списки заносяться лише спеціалісти, які відпо­ять певним вимогам щодо національності, віросповідання, віку, тажу, спеціальної підготовки, майнового стану тощо.

Найбільш прогресивним типом судово-медичної експертизи є посадова (або державна, службова) експертиза, коли майже всі дослідження виконуються фахівцями (судово-медичними експертами), - які отримали спеціальну підготовку і займають штатні експертні посади. В Україні функціонує в основному державна, посадова судово-медична експертиза, але зустрічається ще й вільна, оскільки не скрізь штатні посади експертів зайняті спеціалістами через їх відсутність, і вона не суперечить законодавчим актам країни.

Державна (посадова) судово-медична експертиза в Україні має чітку організаційну структуру і здійснюється трьома інстанціями:

/ інстанція - міські, районні та міжрайонні судово-медичні експерти. Районні, міжрайонні та міські експерти міст обласного підпорядкування очолюють відповідні відділення бюро судово-медичної експертизи. Посади судово-медичних експертів призна­чаються з розрахунку: у містах - одна посада на 110-120 тис. населення, в сільській місцевості - одна посада на 2-3 райони, залежно від величини території та об'єму роботи;

// інстанція - обласні судово-медичні експерти, республі­канський судово-медичний експерт Автономної Республіки Крим та старший судово-медичний експерт м. Києва. Тепер вони називаються головними спеціалістами з судової медицини управ­ління охорони здоров'я облдержадміністрацій, МОЗ АР Крим та Київської міської держадміністрації;

III інстанція - головний судово-медичний експерт Міністерст­ва охорони здоров'я України.

Усі перераховані посадові особи працюють у медичних устано­вах, які називаються бюро судово-медичної експертизи. Вони функціонують у кожному обласному центрі (обласні бюро), в столиці Автономної Республіки Крим (республіканське бюро) і в м. Києві (міське бюро і Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України). Бюро судово-медичної експертизи очолюють експерти другої і третьої інстанцій. Керівники бюро є їхніми началь­никами.

Керівництво всією судово-медичною службою в системі МОЗ України, а також організаційно-методична робота покладені на головного судово-медичного експерта країни.

Для обслуговування органів військової юстиції в Міністерстві оборони існує система судово-медичних закладів, керованих голов­ним судово-медичним експертом МО України.

У нашій країні більшість судово-медичних експертиз проводиться в державних судово-медичних установах, які входять до системи органів охо­рони здоров'я.

Державна судово-медична служба представлена:

районним, міжрайонним і міським судово-медичними експертами, при­значеними з розрахунку: один експерт на 110 000 міського населення чи на один або два і навіть три райони;

обласними судово-медичними експертами;

головним судово-медичним експертом Міністерства охорони здоров'я країни.

Обласні та головний судово-медичний експерти очолюють відповідні заклади — бюро судово-медичної експертизи і є начальниками цих бюро. В адміністративно-господарському плані вони підпорядковані керівникам від­повідних органів охорони здоров'я.

В обласному бюро судово-медичної експертизи є такі структурні підрозділи:

1. Відділ судово-медичної експертизи трупів.

2. Відділ судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачуваних та інших осіб.

3. Відділ судово-медичної експертизи речових доказів (судово-медична лабораторія), до складу якої входять такі відділення:

судово-медичної гістології; судово-медичної імунології; судово-медичної криміналістики; судово-медичної токсикології; судово-медичної цитології.

4. Відділ комісійних судово-медичних експертиз.

5. Відділ чергових судово-медичних експертів.

6. Організаційно-методичний відділ.

7. Міські, районні, міжрайонні відділення бюро судово-медичної екс­пертизи.

8. Адміністративно-господарська частина з канцелярією та архівом.

У науково-практичному і організаційному плані судово-медичні екс­перти підпорядковані вищому керівникові судово-медичної служби.

При проведенні судово-медичної експертизи можуть бути присутні: слідчий (за винятком випадків, коли здійснюється експертиза особи іншої статі, що супроводжується її оголенням); обвинувачуванні та інші особи (тільки з доз­волу слідчого); лікарі лікувально-профілактичних закладів з дозволу слідчого.