2. Злочинні групи рецидивістів та раніше засуджених

Процес утворення даного різновиду груп характеризуєть­ся, передусім, тим, що вони відразу формуються як злочинні і мають чітку організаційну структуру. У них уже є лідер — ав­торитетна особа, що виступає ініціатором групової злочинної діяльності. Учасники названих груп, як правило, мають зло­чинний досвід, знайомі з методами слідчої і оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ, що утруднює їх викриття та притягнення до відповідальності.

Злочинні групи рецидивістів та раніш засуджених нечис­ленні: за даними кримінологічних досліджень, 87,6 % їх скла­дались із 2-3 осіб і лише 2,2 % — з 5 і більше учасників. У той же час групи, до складу яких не входили рецидивісти, у 25,6 % випадків складались із 4-5 осіб. Злочинці-рецидивісти понад усе ставлять безпечність діяльності, тому обмежують число причетних і уникають проникнення в групу сторонніх осіб, не знайомих по попередньому вчиненні злочинів чи по спільному відбуванню покарання. Це трапляється лише в ок­ремих випадках, при необхідності участі певного «фахівця» (інженер, службовець пошти, зварювальник тощо), причому вони залучаються для здійснення окремої операції і во­лодіють мінімально необхідним обсягом інформації.

Стосунки між учасниками базуються, передусім, на зло­чинній основі, злодійських традиціях і звичаях, емоційна сфера спілкування є другорядною або ж зовсім відсутня. Ра­зом з тим, культивуються афективно-імпульсивні форми інди­відуальної поведінки (зухвалість, цинізм щодо оточуючих, п'янство та гуляння, оргії), що є проявом спотвореного праг­нення до самоствердження, уявної вищості, зневаги до особи­стості, а також глобального конфлікту з усією системою со­ціальних відносин. Виразно прослідковується ідентифікація (ототожнення) особистості з групою, внаслідок чого ще біль­ше деформуються уявлення про загальнолюдські норми і цін­ності. У структурі особистісних якостей діагностується не­адекватна самооцінка, акцентуйовані та психопатоподібні риси характеру, висока тривожність, імпульсивність і демон­стративність, емоційна нестійкість та ін.

13.2. Психологічні особливості різновидів злочинних груп

Із часом злочинна діяльність зазначених груп змикається з хабарництвом, підкупами посадових осіб (у тому числі — в органах влади і управління) для забезпечення «охорони» від викриття, «відмивання» коштів, легалізації життєдіяльності то­що, тобто вони стають елементом організованої злочинності.

3. Злочинні групи розкрадачів державної та приватної власності

Особливості формування і функціонування даних груп за­галом збігаються із вищезазначеними: вони створюються до­свідченим організатором, який одночасно є і лідером, із само­го початку досить організовані та швидко еволюціонують у своєму розвитку; у них відсутні стосунки, засновані на емо­ційних зв'язках, а якщо спочатку такі й виникають, то швидко заміщаються власне діловими, зумовленими участю у групо­вих злочинах, і не поширюються поза злочинну діяльність.

Разом з тим, наявна й специфіка таких груп. Вона полягає, передусім, у тому, що структура їх є своєрідною копією струк­тури тих організацій і підрозділів, у яких вони функціонують, тобто організатор, визначаючи можливості для вчинення зло­чину, пристосовується до ситуації і використовує об'єктивні умови у злочинних цілях. Переплетення виробничої і злочин­ної діяльності, використання посадовими особами свого службового становища надає таким групам значні переваги.

Для втягнення у групу використовуються переважно такі прийоми, як шантажування та компрометація (б 1,3 %), ство­рення ситуації матеріальної залежності (32,0 96), створення труднощів у роботі в сполученні з обіцянкою допомоги (6,7 %), а також прохання, умовляння, обман, використання службової чи іншої залежності, дискредитація, лише у надзви­чайних випадках — насильство. При відмові від подальшої злочинної діяльності окремими учасниками це не спричиняє жорстких санкцій проти особи, окрім відлучення від групи та розповсюдження дискредитуючої інформації.

Характерною є також система цінностей та переконань учасників таких груп щодо власності: ігнорування правопідза-хисних соціальних цінностей та підвищена значимість осо­бистого добробуту; розкрадання суспільної власності, на від­міну від інших злочинів (пограбування, насильство та ін.), хо­ча й оцінюється як протиправна дія, але не засуджується як засіб особистого збагачення.

15-9-562

227

228

Розділ 13. Психологічні особливості злочинних груп