1.3. Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об’єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу у тому чи іншому регіоні.

Туристичні ресурси можна розподілити на три групи.

Природні рекреаційні ресурси – це об’єкти та явища природного походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого і опосередненого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг.

Рекреаційні ресурси – це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності. Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності. Природні рекреаційні ресурси – це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти і властивості, природоохоронні об’єкти. Соціально-економічні рекреаційні ресурси – культурні об’єкти, пам’ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Рекреація – розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил.

Поняття «рекреаційні ресурси» є набагато ширшим від поняття «туристичні ресурси», оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал.

Об’єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни – музеї, пам’ятники і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об’єкти.

Об’єкти, які демонструють сучасні здобутки країни у промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною різноманітністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: у Атлантичному океані – Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострови Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст та міських конгломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; у Тихому океані – Гавайські острови та східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст та міських конгломерацій узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані – острів Шрі-Ланка, район прибережних міських конгломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині популярності набувають туристичні подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.

Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів необхідно враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: 1) узбережжя теплих морів; 2) узбережжя річок, озер та водосховищ; 3) лісові масиви; 4) передгір’я та гірські країни; 5) міста – столичні та історичні центри; 6) міста-курорти або курортні місцевості; 7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; 8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає екологічний стан території – чистота або забрудненість вод, повітря, ґрунтів, порядок або безлад в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. До найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу слід віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих військових конфліктів, що не припиняються. На даний момент існує ще одна проблема: неповноцінне використання багатих рекреаційних ресурсів. Ситуація ускладнюється тим, що рекреаційний попит найбільш високий в щільнонаселених урбанізованих районах. Територія використовується доволі інтенсивно іншими сферами господарства, але не у оздоровчих цілях. Рекреаційні ресурси, як і інші ресурси, у світі розташовуються нерівномірно.

Для більш об’єктивного висвітлення світового туристичного потенціалу, розглянемо рекреаційні ресурси, поділяючи їх за такими регіонами: Європа, Азія, Африка, Північна Америка, Центральна та Південна Америка, Австралія та Океанія.

Європа. Має у своєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і надалі залишається основним регіоном світу в сфері санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму. Позитивні якості: вигідне економічно-географічне розташування; високий рівень економічного розвитку; зростаюча урбанізація; зручні транспортні зв’язки з іншими країнами; розвинена рекреаційна інфраструктура. У європейському регіоні зосереджені джерела мінеральних вод, пляжі, гірські території. Більша частина регіону має всі умови для проведення відпочинку, санаторно-курортного лікування.

До країн із найкращими рекреаційними ресурсами відносяться: приморські, з переважною кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та інші); країни з гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія). Ще одна причина популярності європейського регіону – це зосередження найбільшої кількості історичних та архітектурних цінностей.

На розвиток рекреації впливає і те, що в Європі найвищий рівень освіченості та культури. Традиційно тут проводяться різні міжнародні заходи: конгреси, з’їзди, конференції, семінари, симпозіуми, фестивалі, спортивні змагання тощо, що сприяє розвитку туризму.

Азія. Останнім часом цей регіон стає все більш популярним для туристів, що сприяє швидкому розвитку рекреаційної сфери. Основні чинники які сприяють розвитку: сусідство із великим рекреаційним ринком (Європа); найбільш ємна та найбільша територія в світі за населенням; територію омивають три океани, багато морів, де проходять основні воднотранспортні комунікації; різноманітні і багаті природні ресурси та культурно-історична спадщина; розміщення у межах території важливих центрів паломництва; різноманітність етнічного складу (екзотика).

Негативні чинники розвитку рекреації: непридатність значної частини територій (пустелі, скелі, гори, джунглі) для організації масового туризму; невисокий рівень економічного розвитку більшості країн, непідготовленість до прийому туристів; слабкий розвиток транспортних комунікацій, нестабільність внутрішньополітичного становища у більшості азіатських країн.

Для Азії основними постачальниками туристів є розвинені країни Європи (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Скандинавські країни), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. З країн Африки найбільші потоки рекреантів спостерігають під час паломництва у Мекку та Медіну.

Африка. На сьогодні є важливим рекреаційним регіоном, так як має значний потенціал для розвитку туристичної сфери. Привабливість африканського регіону заключається у таких позитивних чинниках:

1. Теплий клімат, сонячні дні протягом всього року.

2. Чудові піщані пляжі.

3. Унікальні історичні та культурні пам’ятки (Єгипетські піраміди).

4. Екзотична флора і фауна (заповідники, національні парки, які зберегли свій первісний стан).

Але існують чинники які відштовхують туристів: низький рівень економічного розвитку; слаборозвинена рекреаційна інфраструктура (розміщення туристів, транспортні сполучення); природні умови в окремих районах (спека, суховії, чисельні опади); нестабільне політичне становище у деяких країнах. Для африканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати туристичну галузь. Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу розвитку рекреаційних ресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку, а інколи навіть єдиний шлях до економічного зростання. Економіка таких країн, як Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, значною мірою залежить від іноземного туризму, так як це є надійним джерелом надходжень іноземної валюти. Тому у всіх вищеперерахованих країнах у складі уряду створений пост «міністр з туризму».

Північна Америка. Цей рекреаційний регіон включає в себе такі високорозвинуті країни як США і Канада. Північна Америка має вигідне економіко-географічне положення, омивається трьома океанами – Атлантичним, Тихим та Північним Льодовитим. Регіон знаходиться на перетині важливих морських комунікацій та повітряних трас, має в розпорядженні значну територію, яка володіє природнім та соціально-економічним потенціалами та людськими ресурсами. Регіон має високий рівень рекреаційної інфраструктури, включаючи всі види транспортних комунікацій.

Центральна та Південна Америка. Цей регіон включає всі країни Латинської Америки. На міжнародному рекреаційному ринку він займає дуже мале місце, не дивлячись на те, що дуже швидко розвивається туристичний бізнес у Мексиці та в країнах Карибського моря. Існують чинники, які мають негативний вплив: віддаленість від інших щільнонаселених регіонів, де формуються значні рекреаційні потоки (Європа, Азія); слабо розвинуті транспортні комунікації; недостатній розвиток рекреаційної інфраструктури в більшості країн Латинської Америки; низький рівень економічного розвитку та важке матеріальне становище населення у окремих країнах регіону; відсутність у більшості латиноамериканських країнах політичної стабільності. Основним видом транспорту, який використовується для перевезення туристів, є авіаційний, на другому місті – автомобільний транспорт. Залізничний транспорт у цьому регіоні практично не використовується.

Основними іноземними туристами є громадяни сусідніх держав, із європейських країн: Іспанія, Італія, Німеччина, Англія, Франція. Потік туристів із Латинської Америки в Європу є незначними.

Австралія та Океанія. Цей регіон знаходиться далеко від туристичних ринків, а також від транзитних, повітряних та морських ліній. Однак, останнім часом, в цьому регіоні спостерігається швидкий розвиток рекреаційної діяльності. За останнє десятиліття потік туристів збільшився більш ніж у два рази. З кожним роком рекреаційна діяльність, а точніше туристична індустрія, перетворюється у все більш прибуткову діяльність. На Таїті рекреаційно-туристична галузь зайняла друге місце (після експорту кокосового горіха) по надходженню іноземної валюти. На Гавайських островах в цій галузі зайнята більш ніж третина працездатного населення і вона є більш прибутковою ніж експорт цукрової тростини або бананів. У більшості туристів викликають інтерес мистецтво та побут аборигенів. Найбільша кількість туристів відвідують Австралію та Океанію в місяці, коли у Європі та Північній Америці відбувається спад туристичної активності. Це, по-перше, дозволяє згладити сезонні коливання в міжнародному туризмі, а, по-друге, відкриває перед Австралією та Океанією широкі можливості подальшого розвитку рекреаційної діяльності, а точніше міжнародного туризму.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об’єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам’ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники тощо).

Це найбільше збережена частина природного довкілля та унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів.

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно-забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При визначенні цих регіонів враховувались наступні чинники:

- геополітичне положення (розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції тощо);

- наявність рекреаційних ресурсів;

- стан туристичної інфраструктури;

- попит на рекреацію та туризм;

- туристично-рекреаційна політика регіону.

Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів, потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20% площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік.

Найбільшу питому вагу територій і об’єктів природно-заповідного фонду мають:

- від 8 до 13% – Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області;

- 5–7 % – Сумська, Рівненська, Чернівецька області;

- 3–5 % – Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим;

- до 3 % – Донецька, Миколаївська, Полтавська області;

- до 2 % – Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;

- до 1 % – Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Харківська області.

Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Середньорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду становить тут 175–190 днів. Тут же функціонують найстаріші в Україні грязьові курорти – Євпаторія, Саки та інші.

Практично у всіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу. Найбільша кількість джерел зосереджена у Карпатському регіоні, зокрема у Закарпатській, Львівській областях. Багато джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях.

Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, зосереджених головним чином у південних та північно-західних областях.

На базі грязьових покладів працюють курорти Бердянська, Куяльницький, Хаджибейський та інші, а на курортах – Миргород, Моршин, Немирів, Черче поширені торфові грязі.

Не менш важливе місце у розвитку туризму в Україні займає друга група туристичних ресурсів – культурні об’єкти, пам’ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам’яток в Україні становить 48690 об’єктів, їхня цінність та чисельність (насичення, щільність) у межах областей істотно різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам’яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси – у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) рекреаційні ресурси – соціальні та природні об’єкти, явища, події, походження яких тісно пов’язане як з територією України (де вони розташовані або відбувалися), так і з територією тієї зарубіжної країни, у межах якої даний об’єкт, явище, подія первісно виникли. В Україні виявлена значна кількість таких об’єктів, деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естетичний, інтернаціональний потенціал. Це місця, пов’язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні: французів О. де Бальзака (м. Бердичів, м. Корець), Д. Рішельє, Ж. Лябурба (м. Одеса), угорця Ф. Ліста (м. Київ), німців Х.Х. Стівена (м. Ялта), П. Целана (м.Чернівці), іспанця Хосе (Йосипа) де Рібаса (м. Одеса), англійців Д. Говарда (м. Херсон), У. Черчіля (м. Ялта), італійця В.В. Растреллі (м. Київ), чехів Я. Гашска (мм. Київ, Рівне, Дубно, Корець), Й. Главки (м. Чернівці), О. Яроша, Я. Налепки (м.Овруч), поляків А. Міцкевича (м. Львів), Л. Варинського (м. Канів), Я.Домбровського (м. Житомир), Я. Корчака, В. Василевської (м. Київ), американців Д. Хьюза (м. Донецьк, кол. Юзівка), Т. Драйзера (м. Київ), Д.Стейнбека (м. Київ), Д. Ріда (мм. Рівне, Корець), Т. Рузвельта (м. Ялта), турка Назима Хікмета (м. Київ), шведа Майка (Михайла) Йогансена (мм. Полтава, Харків), норвежців Фритьофа Нансена (м. Харків), Тура Хейєрдала (м. Київ) та інших. Неабияке значення мають розташовані в Україні: Військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули під час Кримської війни 1853–1856 pp. (м. Севастополь), поховання шведів на Полі Полтавської битви (м. Полтава), австрійців, загиблих в Сталінградській битві у 1943р., місця розстрілу польських громадян (Биківня під Києвом, м. Луганськ) тощо.

І нарешті, третя група туристичних ресурсів, яка представлена сучасними здобутками світового рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині, спорті, науці та культурі.

Багатовекторність економічної політики України, європейський вибір, співпраця зі Світовим банком та Міжнародним валютним фондом сприяють розвитку конгресового туризму, проведенню в Україні економічних форумів, наукових конференцій та симпозіумів тощо.

Поступово туристичні можливості використовуються політиками, бізнесменами, вченими, спортсменами, артистами, просто рядовими громадянами з усіх країн світу, які приїздять в Україну з метою вивчення та обміну передовим досвідом у авіабудуванні, металургії, медицині, участі у спортивних змаганнях, проведенні концертних заходів тощо. В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей.

Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.