4.3. Види підприємств

Підприємства класифікують за різноманітними ознаками, а саме: за формою власності, за способом створення і формування статутного фонду, за кількістю працівників та обсягом валового доходу від реалізації продукції, за організаційно-правовою формою тощо.

За формою власності розрізняють такі підприємства:

- приватні підприємства;

- підприємства, які діють на основі колективної власності;

- комунальні підприємства;

- державні підприємства;

- підприємства, засновані на змішаній формі власності.

Власниками підприємств можуть бути як громадяни даної держави або держава в цілому, так і громадяни інших держав або держави в цілому. Підприємство, в статутному фонді якого не менше 10% іноземних інвестицій, є підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого 100% іноземних інвестицій, є іноземним підприємством.

За способом створення і формування статутного фонду підприємства можуть бути унітарними і корпоративними. Унітарні підприємства створюються одним засновником, який виділяє майно, формує статутний фонд, затверджує статут, формує трудовий колектив, керує роботою підприємства, розподіляє доходи, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. До таких підприємств відносяться: державні підприємства; комунальні підприємства; підприємства, засновані на власності об’єднання громадян; підприємства, засновані на власності релігійної організації; підприємства, засновані на приватній власності засновника.

Корпоративні підприємства створюються двома або більш засновниками за їх спільним рішенням (угодою) і діють на підставі об’єднання майна або підприємницької і трудової діяльності засновників, їх сумісного керування справами. До таких підприємств відносяться: кооперативні підприємства, підприємства у формі господарських товариств, а також інші підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за один календарний рік підприємства поділяються на малі, середні і великі. Малими підприємствами вважаються підприємства у яких середньооблікова чисельність працюючих за рік становить не більше 50 чоловік та обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік не перевищує суми еквівалентної 70 млн. грн. До великих підприємств відносяться підприємства з чисельністю працюючих більше 250 чоловік та річним валовим доходом від реалізації продукції (робіт, послуг), що перевищує суму еквівалентну 100 млн. грн. Середніми підприємствами вважаються усі решта підприємств.

Класифікація підприємств за організаційно-правовою формою наведена на рис. 4.3.

Рис. 4.3. Класифікація підприємств за організаційно-правовою формою

4.4. Туристичне підприємство, його основні цілі та функції

Туристична діяльність пов’язана з організацією усіх форм виїзду людей з місця їх постійного мешкання з оздоровчою метою, для задоволення пізнавальних інтересів або з професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю у місцях тимчасового перебування. Особлива роль у здійсненні такої діяльності належить туристичним підприємствам. Туристичне підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи, здійснює комерційну і науково-дослідну діяльність з метою отримання прибутку. Всю діяльність туристичних підприємств у загальному вигляді можна звести до виконання трьох функцій:

- організаційної (формування комплексних маршрутів для туристських груп та туристів-індивідуалів на основі договорів між підприємствами туристичної індустрії);

- посередницької (комплектування та продаж послуг і товарів туристичного призначення за дорученням підприємств – постачальників туристичних послуг);

- торговельно-банківської (здійснення операцій з обміну валют, страхування майна, здоров’я та життя туристів).

Основною функцією туристичних підприємств як складової туристичної індустрії є виробництво (комплектування), надання та реалізація комплексного туристичного продукту. Основною метою функціонування туристичних підприємств є задоволення потреб споживачів у туристичних послугах. Основним видом їх діяльності є комплектація і реалізація туристичного продукту – комплексу туристичних послуг, що задовольняють потреби туристів під час їх подорожей.

Головними завданнями діяльності туристичного підприємства є створення і доведення до споживачів туристичних продуктів, відповідно до потреб туристів, підтримка пропозиції на рівні попиту, а також збереження конкурентоспроможності туристичного продукту. За змістом і характером своєї діяльності туристичні підприємства є своєрідними посередниками між споживачами (туристами) та виробниками окремих туристичних послуг (засобами розміщення туристів, транспортними організаціями, підприємствами ресторанного господарства тощо).

Туристичні підприємства відносяться до основних виробничих одиниць туризму. Потреба в них виникає там, де учасник туризму бажає забезпечити себе певними умовами, які він не може повністю придбати самостійно або одержує їх з великими витратами часу і коштів. До таких умов відносяться наступні:

- тривале перебування за межами постійного місця проживання, що змушує туриста забезпечити собі певні умови;

- поїздки в особливо цікаві місця з високим рівнем відвідування, в яких невідомо, чи отримає турист в даному місці певні послуги самостійно, тому для нього вигідніше наперед забезпечити їх за посередництвом туристичного підприємства;

- поїздки, мета яких може бути досягнута тільки за допомогою туристичної фірми (окремі види поїздок переважно в рамках міжнародного туризму);

- подорожі, що охоплюють відвідування багатьох місць, з використанням декількох видів транспорту тощо.

Роль туристичних підприємств з погляду розвитку туризму проявляється перш за все в наступному:

- активна дія на засоби розміщення, підприємства ресторанного господарства, транспортні організації та інші складові туристичної індустрії для підвищення якості послуг, що надаються, і пристосування їх до окремих видів туризму;

- вплив на потоки відвідувачів в окремих регіонах і туристичних центрах, забезпечення більш рівномірного розподілу відвідувань по всіх територіях, придатних для туризму, а також розподіл відвідувань за часом з метою зменшення дії чинника сезонності і оптимального використання туристичної інфраструктури;

- пропаганда туризму, залучення до участі в подорожах широких кіл населення.

Туристичне підприємство виконує наступні функції:

- продаж (збут);

- маркетинг;

- виробництво;

- закупівля і складування;

- організація;

- фінансова діяльність;

- управління.

Кожний працівник є виконавцем однієї з цих функцій і бере участь в підвищенні ефективності виробництва.

1. Функція продажу (збуту). Весь колектив повинен забезпечувати контакти з клієнтами, вивчати і шукати ринки збуту для реалізації турпродукту свого підприємства. Функція продажу (збуту) здійснюється через використання:

- банку даних клієнтури (списки, адреси осіб і організацій — постійних і потенційних клієнтів);

- системи інформаційних контактів з клієнтами (каталоги, листи, інша кореспонденція, телефонні переговори, візити);

- зворотного зв’язку з клієнтурою;

- прийнятого порядку оформлення замовлень і перевірки їх виконання.

2. Функція маркетингу полягає у визначенні і прогнозуванні діяльності підприємства: якими будуть запити клієнтів через декілька років; якими будуть швидкість і вартість транспортних перевезень; чи виникне необхідність змінювати клієнтуру; яким клієнти хотіли б бачити підприємство у майбутньому.

3. Функція виробництва полягає у виготовленні і наданні якісного туристичного продукту і послуг за конкурентоздатною ціною і відповідно до вимог клієнтів. Формування нового продукту вимагає взаємодії виробничої служби, що знає технологічні вимоги, з комерційною і маркетинговою службами, яким відомі вимоги клієнтури.

4. Функція закупівель і складування здійснюється службою закупівель і складування, яка повинна повністю задовольняти потреби виробництва в сировині (товарах), враховувати терміни поставок, вести переговори з приводу прийнятних закупівельних цін.

5. Функція організації повинна виключати тривале «міжсезоння», часті ремонтні роботи, простої виробництва через відсутність сировини, захаращення території, викликане складуванням готових виробів, сировини, напівфабрикатів, надмірний адміністративний вплив, псування продукції, неправильне ведення документації, перевантаження служб, черги на обслуговування.

6. Фінансова функція полягає в здійсненні кредитно-фінансових операцій, у тому числі своєчасних виплат позик і відсотків за їх використання, контролю за рухом засобів підприємства та його платоспроможністю.

7. Функція управління забезпечує досягнення туристичним підприємством фінансової (отримання прибутку, який дозволить забезпечити його розвиток) і соціальної (участь в розвитку національної економіки і створенні робочих місць) мети. Стратегія досягнення і поєднання даних цілей розробляється дирекцією під контролем власників. Керівництво туристичним підприємством може бути централізованим, коли потрібно швидко ухвалити рішення, і з делегуванням повноважень (децентралізованим), коли співробітникам надаються автономія і можливість проявити ініціативу.

Значення діяльності туристичних підприємств з погляду туриста полягає в таких перевагах:

- економія часу мандрівників. Постійний зв’язок і кооперація з виробниками туристичних послуг, знання різних чинників, що впливають на туризм (паспортно-візові і митні формальності, зв’язок, транспорт тощо);

- створює передумови для того, щоб туристичні підприємства з більшою економією часу могли забезпечувати туристам умови, необхідні для подорожі;

- можливості значного скорочення матеріальних витрат туристів (це досягається завдяки тому, що туристичні підприємства встановлюють більш низькі ціни на транспорт і розміщення, що пропонуються відповідними виробниками послуг);

- отримання консультаційних послуг.

Можливість самостійного придбання туристичних послуг через Інтернет не виключає, а навіть підсилює роль туристичних підприємств в організації туристичних поїздок. Річ у тому, що Інтернет здатний надавати великий обсяг інформації, але не дає рекомендації при виборі готелю, ресторану, туристичного центру, які найкраще відповідають потребам туриста. На відміну від Інтернету, співробітник туристичного підприємства може передати свої знання і досвід клієнту, надати йому кваліфіковану допомогу при ухваленні рішення куди їхати і що робити під час подорожі.

Туристичне підприємство знаходиться в сильно диференційованому середовищі. Внутрішнє середовище складається з різних компонентів і представлене функціональними областями, загальними для всіх типів фірм (дирекцією підприємства, відділом управління персоналом, бухгалтерією, відділом продажів, службою маркетингу тощо). Зовнішнє середовище – це те, що оточує підприємство і впливає на нього (споживачі, конкуренти, партнери і постачальники, урядові та інші державні установи і організації, суспільні і професійні об’єднання, представництва іноземних держав, союзи та інші об’єднання споживачів). Наочно середовище туристичного підприємства представлено на рис. 4.4.

Середовище ніколи не буває стабільним. Певний склад, структура і стан як внутрішнього, так і зовнішнього середовища туристичного підприємства визначають систему його можливостей із задоволення потреб споживачів на даний момент.

Підприємства туристичної індустрії класифікуються залежно від мети діяльності, форми власності, розміру, ступеня домінування на ринку, конкурентної стратегії тощо. Класифікація туристичних підприємств наведена на рис. 4.5.

Базуючись на різноманітті форм власності, ринкова економіка припускає функціонування туристичних підприємств різних організаційно-правових форм.

Організаційно-правова форма підприємства визначається:

- порядком формування статутного фонду;

- ступенем відповідальності за зобов’язаннями підприємства;

- формою власності.

В Україні для підприємств всіх організаційно-правових форм законом гарантуються рівні права і можливості. У кожної організаційної-правової форми є свої переваги і недоліки.

У державних підприємств, як правило, високий рейтинг кредитоспроможності; у приватних – повна самостійність, свобода, високий ступінь відповідальності, конфіденційність дій, але обмежені фінансові можливості, низький рейтинг кредитоспроможності.

Рис. 4.4. Середовище туристичного підприємства

Найпростіша організаційно-правова форма – це господарські товариства, засновані на колективній власності. Особливість господарського товариства полягає в тому, що його учасники відповідають за своїми зобов’язаннями не тільки своїм внеском, але і всім своїм майном. Перевагою господарських товариств є надійність партнерів, висока відповідальність, а недоліком – нестабільність функціонування у разі виходу з товариства одного з учасників, відсутність професійного менеджменту.

Найпопулярнішою організаційно-правовою формою в туризмі є господарське товариство (зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю). Дану організаційно-правову форму мають близько 75% туристичних підприємств.

Рис. 4.5. Класифікація туристських підприємств

Діяльність туристичного підприємства пов’язана з ризиком. Джерелом невизначеності є всі фази туристичного продукту. Нестача або відсутність ліквідних активів може стати причиною отримання збитків, що веде до неплатоспроможності (банкрутства) підприємства. Банкрутство – це майнове розорення підприємства, встановлена судом нездатність боржника розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Підприємство, що виявилося неплатоспроможним, оголошується банкрутом, і до нього застосовуються заходи, передбачені законодавством.

Ознаками банкрутства туристичного підприємства є:

- припинення поточних платежів, невиконання вимог кредиторів;

- зростання дебіторської заборгованості в активах підприємства;

- збільшення заборгованості акціонерам, партнерам, співробітникам.

Основні причини банкрутства:

- помилкова стратегія або відсутність її взагалі;

- неефективний маркетинг;

- завищенні витрати виробництва;

- висока частка позикового капіталу;

- низька якість обслуговування туристів;

- низький рівень кваліфікації управлінського складу.