Тема 1.6. Первинне вимірювання соціальних характеристик

План:

1. Процедура вимірювання соціальних характеристик.

2. Класифікація шкал.

3. Можливості статистичних операцій зі шкалами.

4. Приклади конкретних шкал.

Ключові терміни: номінальна шкала, порядкова шкала, метрична (інтервальна) шкала.

1. Процедура вимірювання соціальних характеристик.

Поняття вимірювання.

Сучасна наука вийшла з вимірювання, без якого вона неможлива, та ствердила себе лише завдяки вимірюванню. Вимірювання – це приписування чисел речам таким чином, що деякі операції з приписаними числами та деякі відносини між ними відповідають спостережуваним відносинам та операціям над речами. Починаючи з праці С. Стівенса „Про теорію шкал вимірювання”, видану у 1946 р., проблеми вимірювання прийшли в сферу психології, соціології та економіки.

Вимірювання у соціології – це приписування числових значень значенням ознаки, яку вивчає соціолог. Іншими словами, це побудова числової моделі об’єкта, дослідження якої могло б замінити дослідження самого об’єкта; це процедура, за допомоги якої вимірюваний об’єкт порівнюють з деяким еталоном, у результаті чого цей об’єкт отримує числовий вираз у певному масштабі або на шкалі.

Соціолог має справу з масовими процесами. Тому він оперує різними числовими показниками, що виражають частоти, відстань і напруженість зв'язку між різними соціальними характеристиками. Передумова всіх операцій із кількісними вираженнями властивостей соціальних об'єктів і процесів – первинне вимірювання якісних ознак або їхня квантифікація. Будь-яке вимірювання починається з пошуку найпростіших якісних ознак, відносини між якими могли б бути виражені в деякому числовому масштабі.

Вимірювання – це процедура, за допомогою якої вимірюваний об'єкт порівнюється з певним еталоном і одержує числове вираження в певному масштабі або шкалі.

Вимірюванням називають також однозначне відображення емпіричної системи з відносинами між її елементами (складовими, станами, властивостями і т. ін.) у числову систему з відповідними відносинами між числами. У результаті формується числова модель вимірюваного об'єкта, а точніше – деяких виділених у якісному аналізі його сторін. Оскільки одержати точний аналог (ізоморфну модель) практично не вдається, розробляють приблизний аналог (гомоморфну модель), у числовому вираженні умовно відповідну оригіналу. Соціальні вимірювання часто називають кваліметричними, тобто умовно кількісними аналогами якісних відносин.

Вимірювання може бути прямим (вимірювання безпосередньо властивостей об’єкта) та непрямим (вимірювання через інші властивості або об’єкти). Розрізняють фундаментальне (наприклад, маса) та похідне вимірювання (шляхом обчислення на підставі фундаментального, наприклад, щільність). Соціологія використовує репрезентативну теорію вимірювання (числовий результат вимірювання дозволяє робити висновки щодо властивостей об’єкта). Розрізняють вимірюваний об’єкт (на чому) та об’єкт вимірювання (що).

Проблема первинного виміру – лише частково математична. Щоб за певними правилами приписати числа властивостям соціального об'єкта, треба цілком усвідомити їх змістовну структуру й знайти відповідність між нею й інструментом виміру, тобто це завдання якісно-кількісного аналізу.

У принципі зміні підлягають будь-які властивості соціальних об'єктів: якісні й кількісні. З кількісними (такими, як вік у числі років, заробіток у грошових одиницях, освіта в роках навчання й т. ін.) справа полягає порівняно просто. Для них уже є загальноприйняті еталони виміру: один рік для віку або освітньої підготовки, одна грошова одиниця для вирахування заробітку, одна людина для вирахування розміру родини.

Якісні характеристики (соціальна приналежність, думки людей і т. ін.) не мають усталених еталонів виміру. Їх доводиться конструювати відповідно до природи досліджуваного об'єкта й відповідно до гіпотез дослідження. Тому вимірювальні процедури якісних характеристик – свого роду винаходи, які, однак, здійснюються за певними типовими способами.

Конструювання еталону вимірювання – шкали.

Під час вимірювання встановлюють відповідність між властивостями об’єкта та властивостями зіставлених числових значень. Набір властивостей об’єкта й зіставлених числових значень називають шкалою. Шкала – це однозначне відображення емпіричної системи з певними відношеннями у числовій системі з відповідними відношеннями. Існує багато типів шкал залежно від того, які саме властивості об’єкта вони відображають.

Розробка еталона вимірювання здійснюється в чотири стадії, кожна з яких – необхідна передумова надійності майбутньої шкали.

Перша стадія – якісна класифікація об'єктів. Збираючись, наприклад, вимірювати структуру ціннісних орієнтації або соціальних установок особистості, ми насамперед повинні чітко класифікувати типи орієнтацій, виходячи з теоретичної концепції й завдань дослідження. Можна покласти в основу класифікації ієрархію потреб або інтересів, сфер діяльності, соціальні функції, соціальні ситуації, які б різнилися за ступенем свободи вибору цілей і засобів діяльності й т.ін.

Друга стадія – пошук довжини виділених у якісному аналізі властивостей. Варто встановити, чи володіють ці властивості перериваною або безперервною довжиною, чи можна їх представити у вигляді різних послідовних станів вимірюваної якості. Залежно від дискретності (перервності) шкали виділяють дискретні (перервні) і неперервні шкали.

Дискретна шкала – це шкала, у якій варіанти відповідей у загальному віялі не пов'язані один з одним (між двома „сусідніми” варіантами не передбачається проміжно-перехідного варіанту). Наприклад, відповіді на запитання про національність (1 – українець, 2 – росіянин, 3 – інша національність) є типовим зразком дискретної шкали. Навіть якщо респондент має батьків різної національності (наприклад, мати – українка, батько – росіянин), все одно шкала не дає змоги це встановити (у разі необхідності вимірювання цих відмінностей треба будувати інший інструментарій). Сама шкала не передбачає „проміжних” відповідей.

Неперервна шкала – це шкала, у якій між двома „сусідніми” відповідями можуть бути розташовані проміжні відповіді. Наприклад, відповіді на запитання про вік передбачають, що між віком 20 років і віком 21 рік можуть бути люди із віком 20,1 року, 20,2 року і т. ін. Навіть якщо шкала не має таких градацій, потенційно вона їх включає. Саме міра „неперервності” шкали визначає можливості застосування різноманітних статистичних процедур.

Розглянемо із цього погляду яку-небудь ціннісну орієнтацію (на матеріальний статок, культурні цінності, творчість). Її можна „витягнути” у кілька довжин – континуумів. Один континуум становить: сильна-середня-слабка орієнтації; другий: стійка-малостійка-нестійка; третій: центральна або периферійна. Залежно від концепції дослідження можна виділити й інші довжини.

Третя стадія – встановлення емпіричних індикаторів або зовнішніх ознак тих властивостей об'єкта, які піддаються розташуванню в континуум.

Індикатор – це ззовні добре помітний показник вимірюваної ознаки; фактично це запитання анкети.

З його допомогою встановлюється наявність або відсутність ознаки. Наприклад, висота ртутного стовпчика термометра – індикатор температури.

Найпростіший індикатор розташування якогось об'єкта серед інших об'єктів орієнтації – порядкове місце, відмічене опитуваним у заданому списку. Наприклад, з 18 об'єктів він позначає об'єкт М порядковим номером 1. Цей номер – індикатор домінування об'єкта М з позиції інтересів суб'єкта. Об'єкт N, позначений порядковим номером 18, буде розташовуватися наприкінці довжини („подавлена орієнтація на N”).

Складніше знайти індикатор для довжини за критерієм „сильні”, „середні”, „слабкі” орієнтації. Один із можливих варіантів такий. Випробуваним пропонують три ситуації, у яких вони ухвалюють рішення щодо вибору „ціннісного орієнтира”. Ситуації різняться за ступенем свободи вибору. Припустимо, вимірюванню підлягають інтереси до різних видів занять у сфері дозвілля. Пропонуються три однакових списки можливих занять, число яких у кожному списку 18 (читання художньої літератури, відвідування гостей, перегляд телепередач і т. ін.).

У першій ситуації (широкий діапазон вибору) випробуваний має право без обмеження вказати будь-які заняття, які йому подобаються. У другій ситуації (середній діапазон вибору) він залишає в списку лише шість найбільш важливих для нього занять. У третьому випадку (вузький діапазон) – не більше трьох особливо значимих.

Індикатор „сильної” орієнтації – вибір певного заняття – мав місце у всіх трьох ситуаціях; „середній” – вибір у першій і другій ситуаціях; „слабкий” – вибір мав місце тільки при широкому діапазоні ухвалення рішення.

Ту саму властивість можна фіксувати за допомогою декількох індикаторів, які зводяться в загальний показник – індекс. Це випадок складного первинного вимірювання, що за технікою нагадує прийоми вторинних вимірів. Так, для визначення інтенсивності інтересу до якогось виду дозвілля можна використовувати й саморанжування занять (перший приклад), і вибори в декількох ситуаціях, і оцінки занять за десятибальною системою, і інші способи.

Найбільш надійний індикатор буде отриманий шляхом сполучення декількох способів: деяка група занять позначена першими номерами по списку, вона ж обрана в трьох названих вище ситуаціях, ці заняття були оцінені 10 балами при максимумі 10 і мінімумі 1. Такий зведений числовий показник і називають індексом.

Четверта стадія полягає в тому, щоб усвідомити, чи всі одиниці, що становлять вимірюваний об'єкт, укладаються в ранжований ряд, чи всі вони мають властивість займати певне місце в континуумі відносин по прийнятих індикаторах.

У результаті вищеописаних операцій встановлюється еталон, або шкала вимірювання. Відносини між пунктами шкали повинні відображати відношення властивостей об'єкта в поняттях „дорівнює”, „більше”, „менше”.