Форми судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі. Організаційні особливо­сті проведення заочної та посмертної експертиз.

Так само як в кримінальному процесі, судово-психіатрична експертиза у цивільних справах може провадитися стаціонарно, амбулаторно, в суді, за­очно та після смерті особи.

Заочна експертиза призначається тоді, коли досліджуваний внаслідок тяжкого захворювання чи надто далекої відстані від місця проживання не може прибути на експертизу. Однак після ознайомлення з матеріалами цивільної справи експерт має право просити про надання йому додаткових матеріалів, а при недостатній зрозумілості питання про психічний стан суб’єкта може наполягати на його особистому обстеженні (ст. 53 ЦПКУ). В особли­вих випадках, при тяжких фізичних недугах хворого експерти можуть проводити обстеження в лікарні чи вдома у такого хворого.

Експертиза, що проводиться після смерті досліджуваного, є найскладнішою. Цей вид експертного дослідження призначається судом для вирішення питання про психічний стан особи на момент вчинення нею цивільно-правового акту. Наприклад, стосовно осіб похилого і старечого віку, при складан­ні ними заповіту, оформленні договору дарування, укладанні угоди чи вступі в шлюб. Складність цього виду експертизи пояснюється ще й тим, що у цивільних справах попереднє слідство не ведеться, а психічний стан особи доводиться оцінювати ретроспективно, без можливості її особистого обстеження. Це робиться судово-психіатричними експертами на підставі даних ме­дичної документації, показань свідків, рідних і знайомих, особистого листу­вання хворого, його записів і нотаток, характеристик з роботи і за місцем проживання й інших документів і свідчень. Оцінка такого матеріалу може ускладнюватися необ’єктивністю й упередженістю окремих свідків, осіб, а, особливо, родичів і близьких. Медична документація може стосуватися тіль­ки фізичного стану особи і залишати поза увагою окремі психологічні про­яви та не висвітлювати наявність і характер можливих психічних розладів. У таких випадках іноді призначаються комплексні судово-психіатричні ек­спертизи із залученням терапевтів, онкологів, ендокринологів та інших спе­ціалістів. При недостатності об’єктивних даних про особу експерт має пра­во на відмову від складання висновку в такій цивільній справі.

Процедура проведення експертизи у цивільному процесі стаціонарно, ам­булаторно або в суді нічим по суті не відрізняється від такої ж у кримінальному процесі. Процедура призначення і проведення експертизи, а також права й обов’язки експертів і підекспертних у цивільному процесі викладені в статтях 53, 145–150 ЦПКУ.

Питання, що вирішуються при проведенні судово-психіатричної експертизи в цивільних справах.

Відповідно до питань, які ставить суд перед судово-психіатричними експертами, залежно від характеру юридичного акту чи позову при скла­данні висновку про психічний стан учасників цивільного процесу дається експертна оцінка психічного стану досліджуваних як на час обстеження, так і, відповідно, ретроспективно або прогностично.

Однією з найбільш поширених у цивільному процесі є судово-психіатрична експертиза, що призначається у справах про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною (статті 36, 39 ЦКУ) та про необхідність встановлення над нею опіки чи піклування, коли визначальними для експертного висновку має бути констатація наявності у досліджуваного критеріїв недієздатності чи обмеженої дієздатності. Призначення опіки піклувальника чи опікуна відповідно в та­ких цивільних справах має бути обов’язковим (ст. 241 ЦПКУ). Недієздатна особа не розуміє значення своїх дій і не може керувати ними, тому без призначення судом опікуна вона не може правильно розпоряджатися своїм майном, без шкоди власному добробутові укладати угоди, здійснювати юридичні акти. Заперечення необхідності опіки є по суті запереченням самого факту недієздатності.

У справах про визнання угоди недійсною, згідно з позовом про недій­сність юридичних актів купівлі-продажу майна, обміну житлової площі, дарчих актів, заповітів тощо, судово-психіатричний експерт повинен визначити психічний стан особи на момент укладання угоди, початок захворювання, йо­го глибину і виразність. При вирішенні таких цивільних справ суд не ви­знає дійсними юридичні акти, які були здійснені особою, що була позбавлена чи обмежена у дієздатності (статті 36, 39 ЦКУ), або особою хоч і дієздатною, але такою, що в момент укладання угоди перебувала у стані, коли вона не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними. Якщо судом за допомогою судово-психіатричної експертизи буде встановлено, що психічні розлади виникли після укладання угоди, то вона визнається дійсною.

Позов про визнання шлюбу недійсним. Згідно з п. 1 ст. 40 Сімейного кодексу України (СКУ), шлюб може бути визнаний недійсним, якщо згоду на вступ у нього було отримано від особи, яка на той час через свій хворобливий стан не могла розуміти власні дії та керувати ними. Судово-психіатричний експертний висновок у таких випад­ках повинен містити характеристику психічного стану досліджуваного в момент вступу в шлюб. При цьому для визнання шлюбу недійсним важливо не лише встановити наявність в особи душевної хвороби, а й уточнити час її виникнення відносно часу вступу в шлюб, щоби відповісти на питання про можливість розуміння особою на той час значення своїх дій і керування ними.

Позов про розірвання шлюбу. При розірванні шлюбу йдеться про припинення подружніх стосунків на майбутнє, якщо один із членів сімейної пари захво­рів на психічне захворювання під час сумісного проживання подружжя. У справах цієї категорії експерти встановлюють, чи немає у досліджуваного таких психічних розладів, які би могли перешкоджати подальшому сумісному проживанню подружжя і збереженню сім’ї. Основна увага тут приділяється експертній оцінці емоційної збереженості хворих, наявності грубих психопатичних і психічних розладів (наприклад, маячення ревнощів), які унеможливлюють подальше спільне проживання подружжя, виховання ними дітей.

Спірні питання про можливість брати участь у вихованні дітей. У цих випадках експерти повинні визначити, чи може досліджуваний за своїм психічним станом виховувати дітей, а також, чи він є небезпечним для своєї дити­ни за умови сумісного з нею проживання. Вирішуючи такі питання, судово-психіатричні експерти повинні визначити психічний стан особи не лише на час проведення експертизи, а й на майбутнє, з урахуванням тих психічних розладів, які могли би становити небезпеку для дитини. Це – наявність грубих психопатичних і психічних розладів, маячних ідей ревнощів, впливу, переслідування, отруєння, настирливих спроб вчинити самогубство, агресивних дій, що спрямовані на конкретних осіб із близького оточення, в т. ч. одного з подружжя, дітей, онуків та інших членів родини.

Справи цієї категорії не слід ототожнювати зі справами про позбавлен­ня батьківських прав на основі ст. 164 СКУ, згідно з якою суд позбавляє батьківських прав особу, котра винна у невиконанні своїх батьківських обов’язків з виховання дітей. При глибокому психічному розладі вина особи виключається, а тому суд приймає рішення про відібрання ди­тини без позбавлення батьківських прав (ст. 164 СКУ).

Позов про відшкодування спричиненої шкоди. Відповідності до ст. 1184 ЦКУ душевно хворий, визнаний недієздатним, не несе відповідально­сті за спричинену ним шкоду. Відповідальність за шкоду буде нести опікун або установа, зобов’язана здійснювати за ним нагляд, але тільки при доведенні виникнення шкоди з їх вини. За спричинену шкоду не відпо­відає також громадянин, хоч і дієздатний, але який знаходився у такому ста­ні, коли він не міг розуміти значення своїх дій чи керувати ними. Однак такий громадянин не звільняється від відповідальності, якщо сам привів себе у такий стан вживанням алкоголю або наркотичних речовин чи іншим способом (ст. 1185 ЦКУ). Отже, в таких випадках основне завдання судово-психіатричної експертизи полягає в ретроспективній оцінці пси­хічного стану громадянина в момент спричинення ним шкоди.

Посмертна експертиза для вирішення питання про психічний стан особи на момент складання заповіту чи договору дарування. Тут звертається увага на логічність викладу і дій, відповідність попередніх відносин з особою, об’єктивні життєві обставини, немотивованість дій, навіюваність особи. Для складання висновку письмові документи порівнюють з даними медичної документації, показаннями свідків і матеріалами справи та додатковими даними.

Визначення психічного стану свідка, що інколи проводиться у цивільних справах судово-психіатричними експертами, потребує надання висновку, чи може ця особа виступати свідком у суді і чи не позбавляє психічна хво­роба можливості правильно сприймати факти, які мають значення для справи і давати про них правильні свідчення. Про дієздатність свідка питання в таких випадках не ставиться.