А) Ведення кадастрів та обліку;

Ведення державних кадастрів у галузі природокористування й охорони довкілля регулюється: Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст.23), Земельним кодексом України 2001 року (статті 193 – 204), Кодексом України про надра 1994 року (статті 42 – 44), Водним кодексом України 1995 року (статті 24 – 28), Лісовим кодексом України у редакції від 8 лютого 2006 року (глава 9), Законами України „Про основи містобудування” від 16 листопада 1992 року (ст. 23); “Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 року (ст.38), “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 року, (ст. 56), “Про мисливське господарство та полювання” від 22 лютого 2000 року (статті 6, 30), “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року (статті 56 – 59), “Про Червону книгу України” від 7 лютого 2002 року (ст. 15), “Про курорти” від 5 жовтня 2000 року (статті 35 – 37), “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 року (ст.16), ст. 4 Рамкової конвенції ООН про зміну клімату від 9 травня 1992 року, ратифікованої Законом України від 29 жовтня 1996 року тощо.

Порядок ведення природноресурсових кадастрів визначається постановами Кабінету Міністрів України та наказами Мінприроди, інших екологічних органів. Положення про регіональні кадастри природних ресурсів затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1781.

Природноресурсовий кадастр – це систематизований звід відомостей про об’єкти довкілля (про кількісні та якісні характеристики, обсяг, оцінку, характер та правовий режим природних ресурсів, розподіл їх між власниками та природо-користувачами у т.ч. орендарями, розподіл за категоріями цільового призначення та видами природних ресурсів, народногосподарською та ін. цінностями тощо), який ведеться для потреб екологічного управління.

Види державних екологічних кадастрів: лісовий, земельний, водний, родовищ і проявів корисних копалин, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, кадастр рослинного світу, кадастр тваринного світу, кадастр природних територій курортів, кадастр природних лікувальних ресурсів, кадастр антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, кадастр сховищ радіоактивних відходів, містобудівний кадастр населених пунктів.

Ведення державних кадастрів здійснюють: Мінприроди, Держземаґенція, Держкомлісгосп, Держводгосп,Держкурорт, Нацекоінвестаґенція та інші органи.

) Екологічний моніторинг;

Моніторинг – це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни; розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень. Залежно від призначення : Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях. Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища – це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайноїекологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях. Комплекс екологічного моніторингу має такі підсистеми:  Геосферний моніторинг. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін в літосфері, геофізсфері, геоморфосфері. Геохімічний моніторинг. Включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін. Біологічний моніторинг. Основою його є вивчення стану рослинності за візуальними симптомами пошкодження листя, розвитку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рослин і структури рослинних угруповань під впливом природних і антропогенних факторів.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях: локальному - на території окремих об’єктів (підприємств), міст, ділянках ландшафтів.; регіональному – в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій; національному – на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників землі та космічних орбітальних станцій.; глобальному – система моніторингу за всією земною кулею. Глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері