28

ТЕМА 3

ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ

СУСПІЛЬСТВА

Автор – доцент Рібун Л.В.

Львів - 2011

ПЛАН

§ 1. Поняття, структура та основні риси економічної системи.

§ 2. Сучасна класифікація економічних систем

§ 3. Суть та функції грошей у сучасній економіці.

§ 4. Власність: суть, основні види та місце в економічній системі.

§ 1. ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ РИСИ

ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

У широкому розумінні, національна економіка – це сукупність домо­гос­подарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфра­струк­тури та різних активів у межах певного природного середовища й дер­жавної території. У вузькому розумінні національна економіка – це сукупність ді­лових підприємств та об'єктів інфраструктури.

Сукупність підприємств і виробництв, які виготовляють однакову або по­дібну продукцію, називають галуззю. Таким чином, національна економіка скла­дається з галузей. Співвідношення між обсягами продукції, виробленими в окремих галузях, називають галузевою структурою національної економіки. Виокремлюють галузі матеріального й нематеріального виробництва.

У галузях матеріального виробництва виготовляються продукти у вигляді речей, а у галузях нематеріального виробництва надаються послуги. До галузей матеріального виробництва відносять промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та ін. Серед галузей нематеріального виробництва виді­ляють культуру, освіту, охорону здоров'я, науку, побутове обслуговування населення тощо.

Економічне життя будь-якого суспільства не є хаотичним, а певним чином впорядкованим. Тобто, економічні відносини між людьми завжди функціонують як певна система, яка включає об’єкти тих відносин і різні форми зв’язків між ними. Економіка кожної країни – це велика система, в якій здійснюється багато різних видів діяльності. Кожна ланка цієї системи може існувати лише тому, що одержує щось від інших, тобто знаходиться у взаємозв’язку і взаємозалежності з іншими ланками. Тобто, економічна система це певним чином впорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Існують об’єктивні труднощі у визначенні меж економічної системи суспільства. Наприклад, освіта, наука, політика, право частково відносяться до економічної системи, а частково достатньо автономні, незалежні від неї. Очевидно, що економічна система є структурним елементом сутності вищого порядку – суспільної системи, з якою тісно взаємозв’язана, впливає на неї, оскільки пронизує всі сфери її життєдіяльності. Економічна система відкрита і для впливу природних чинників. Місце економіки у суспільній системі визначає те, що вона постачає потрібні для її життєдіяльності блага на основі раціонального використання обмежених ресурсів.

Економічна система має складну структуру, яка формується багатьма чинниками: панівними цінностями, політичним ладом, правовими та екологічними компонентами, економічним механізмом (регулятором поведінки господарських суб’єктів). Суттєвий вплив на економічну систему мають і так звані “неформальні інститути”: традиції, звичаї, господарська етика, історична пам’ять – менталітет народу, а також географічне середовище, а нині й глобалізаційні процеси.

Чільне місце у функціонуванні економічної системи належить головним економічним суб’єктам. У сучасній ринковій економіці ними є домогосподарства, фірми і держава. В умовах глобалізації на національні економічні системи істотно впливають різні наднаціональні утворення – інтеграційні структури (наприклад, ЄС) та міжнародні економічні інститути (СОТ, МБРР, МВФ та ін.).

За всієї важливості господарських суб’єктів в економічній системі центральне місце в ній належить людині, роль якої не обмежується тільки її здатністю до праці (робочою силою). У постіндустріальному суспільстві надзвичайно важливою стає людина як особистість, як носій знань, інтелекту, інформації тощо, усього того, що має назву “людський капітал”. Людина із суб’єкта господарської діяльності все більше стає його об’єктом – саме на неї, на задоволення її матеріальних і духовних потреб все більше орієнтується вся господарська діяльність сучасної економіки.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи. Її визначають як:

- сукупність відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

- як сукупність людей, об’єднаних спільними економічними інтересами;

- як історично визначений спосіб виробництва;

- як особливим чином упорядковану систему зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;

- як сукупність всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм тощо;

- як сукупність елементів, структури, функцій і механізмів організації і розвитку матеріального виробництва і розподілу та споживання його результатів.

На нашу думку, найзагальнішим є таке визначення економічної системи.

Економічна система – це спосіб організації економіки, сукупність взаємопов’язаних і певним чином впорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.

Кожній економічній системі притаманні певні риси (властивості): цілісність, упорядкованість (ієрархічність), стійкість, динамічність, інерційність, відтворюваність, історичність.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання (рис.3.1.):

Елементи економічної системи

Продуктивні сили

Економічні відносини

Механізм господарювання

Рис. 3.1. Основні структурні елементи економічної системи

Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин (рис.3.2.):

Система економічних відносин

Техніко-економічні

Організаційно-економічні

Соціально-економічні

Рис.3.2. Система економічних відносин

Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльності між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини – це, насамперед, відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі – спосіб поєднання факторів засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму – забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

§ 2. Сучасна класифікація економічних систем

Людству відомі різні економічні системи, які сформувались у процесі тривалого історичного розвитку. Їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

• панівною формою власності;

• способом управління (координації) економічною діяльністю.

Разом з тим, останнім часом в українській економічній літературі дедалі частіше використовується твердження, за яким у економічного розвитку ви­зна­чальними, системоутворюючими є неекономічні чинники, і в першу чергу – ін­ституції та система національних цінностей.

Під інституціями розуміють "словесний символ для ліпшого опису сус­пільних звичаїв. Вони означають панівний і постійний спосіб дії, що став звичаєм для будь-якої соціальної групи чи традиції для нації"¹ . Визначають два види інституцій: офіційні і неофіційні.

Офіційні інституції – це норми поведінки, закріплені законом. Вони дина­мічні, їх можна відносно легко і швидко змінювати.

Неофіційні інституції пов'язані з традиціями та звичаями. Вони є більш стій­кими та консервативними. Для їх зміни інколи потрібні десятиліття або й три­валіший час. За словами Нобелівського лауреата в галузі економіки амери­канського вченого Д.Норта, "хоча офіційні правила можуть змінитися за одну ніч внаслідок політичних або юридичних рішень, неофіційні обмеження, по­в'язані зі звичаями, традиціями і кодексами поведінки, набагато менше під­дають­ся впливу цілеспрямованої політики. Ці культурні обмеження не лише пов'язують минуле із сучасним і майбутнім, але дають нам ключ до пояснення шляху історичної зміни"¹.

Цінності – це ставлення до природи, людської діяльності та її резуль­татів, яке формується на рівні суспільної свідомості й характерне для культури певних історичних епох у житті окремих народів чи регіональних спільнот.

Цінності – досить інертне і консервативне явище. Зміна їх – тривалий процес. Внутрішні цінності людини формують сім'я, школа, церква, власна життєва позиція, а також довкілля і спілкування з людьми різних поколінь.

Якщо трактувати цінності як критерій класифікації (типологізації) еконо­мічних систем, то треба мати на увазі цінності не окремої особистості, а систему цінностей, властивих народові, нації. Кожному суспільству, нації, країні, притаманні свої системи цінностей. Тому й розрізняємо представників різних народів і країн. Це і стало вихідною точкою теорії, за якою відмінності різних ти­пів економічних систем необхідно розглядати насамперед як відмінності в сис­темах цінностей цих суспільств.

На основі названих критеріїв виділяють такі типи економічних систем:

• традиційна (натуральна) економіка;

• командно-адміністративна економіка;

• ринкова (економіка вільної конкуренції) економіка;

• змішана (регульована ринкова) економіка;

• перехідна (трансформаційна) економіка.

Традиційна економічна система властива малорозвинутим країнам. Во­на характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-об­щин­них форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням руч­ної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами органі­зації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні проце­си значний вплив мають освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах краї­ни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу держави.

Ринкова економічна система (економіка вільної конкурен­ції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців то­варів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу, однако­вий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Усі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення дохо­дів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси мінімальне. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини ХХ ст.

Командна економічна система базується на пануванні державної влас­ності, одержавленні та монополізації народного господарства, централізовано­му директивному плануванні виробництва і розподілу ресурсів, не визнає реаль­них товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй при­та­ман­ні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняль­ний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефек­тивної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживан­ня) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєдіяльності командної системи, які закономірно призвели до її кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка була панівною у колишньому Радянському Союзі та низці країн Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

• високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвиненої інфра­структури суспільства;

• різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціо­ну­ванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпора­тивних, державних);

• поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання еко­номіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

• орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. За такої системи збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, ство­рюються державні і приватні фонди соціального страхування та соціаль­ного забезпечення населення.

Разом з тим кожна країна має свою історію, рівень економічного роз­вит­ку, соціальні та національні особливості. Тому для кожної економічної системи характерні свої національні моделі організації господарства. Так для командно-адміністративної системи характерними були радянська модель, китайська мо­дель, польська модель та інші. Сучасній змішаній економіці також властиві різні моделі.

Визначення цих моделей має практичне значення для розробки моделі еко­­номічного розвитку України. При цьому мова йде не про копіювання чужого досвіду, а про творче його використання з урахуванням конкретних умов, які склались в нашій країні.

Розглянемо найбільш відомі національні моделі.

Американська модель побудована на засадах всестороннього заохочен­ня підприємницької діяльності, збагачення найбільш активної частини населен­ня. Малозабезпеченим верствам населення створюється достатній рівень життя за рахунок часткових пільг та соціальних допомог. Завдання досягнення соціа­льної рівності тут взагалі не ставиться. Ця модель базується на високому рівні продуктивності праці і масовій орієнтації на досягнення особистого успіху. В цілому для американської моделі характерне державне втручання, спрямоване на підтримку стабільної кон'юнктури та економічної рівноваги.

Соціальне ринкове господарство Німеччини характеризується створен­ням для всіх форм господарювання можливостей стійкого розвитку. При цьому особливою підтримкою держави користуються так звані "міттельштанд", тобто дрібні і середні підприємства, фермерські господарства. Держава активно впли­ває на ціни, мито, технічні норми, широко використовує ці та інші важелі й ме­ха­нізми для реалізації соціальної політики.

Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, спрямо­ваною на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національ­но­го доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Держава во­ло­діє лише 4% основних фондів, але доля державних розходів в 90-х рр. становила 70% від валового внутрішнього продукту, причому більше половини від цих витрат спрямовуються на соціальні потреби. Звичайно, це можливо лише в умовах високої норми оподаткування. При такій моделі функція вироб­ництва лягає на приватні підприємства, які працюють в умовах конкурентної ринкової економіки, а функція забезпечення високого рівня життя (включаючи зайнятість, освіту, соціальне страхування) і деякі елементи інфраструктури (транспорт) – на державу.

Японська модель характеризується певним відставанням рівня життя (у тому числі і рівня заробітної плати) від росту продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конку­рентоздатності на світовому ринку. Перепон для майнового розшарування не­ма. Така модель можлива при виключно високому розвитку національної свідо­мості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви ради процвітання країни. Ще одна особливість японської моделі зв'язана з активною роллю держави, направленої на створення такого господарського середовища, в якому перспективні галузі розвиваються найбільш динамічно.

Південнокорейська модель має багато спільного з японською. Це, зо­кре­ма, відноситься до особливостей психологічного складу населення країни, його високій працездатності, відповідальному відношенню до своїх обов'язків, які базуються на моральних нормах конфуціанства. Спільним для обох моделей є активна участь державних органів в перебудові економіки.

Разом з тим, південнокорейська модель має і свої специфічні елементи. Внаслідок відносно меншого, ніж в Японії розвитку ринкових відносин, дер­жава ціленаправлено сприяла створенню потужних корпорацій, які згодом переросли в фінансово-промислові конгломерати. Крім того, державні органи надавали всесторонню підтримку малому і середньому бізнесу, сприяючи тим самим створенню в короткі терміни середнього класу. І накінець, ще один еле­мент південнокорейської моделі, який представляє інтерес і для України – це чіткий і збалансований розподіл функцій між центром і провінціями, що також сприяло формуванню сучасної ринкової економіки.

Розглянуті моделі сучасної змішаної економіки стосуються, однак, лише економічно розвинутої частини сучасного світу. А це тільки близько тридцяти найрозвиненіших країн. Тут проживає близько 20% населення планети, а виробляється більше 80% ВНП і середній ВНП на душу населення на початку Ш тисячоліття сягав більше 30 тис.доларів. Однак більшість населення світу проживає не в багатих країнах світу. І це, як правило, країни з перехідною економікою.

Перехідні (трансформаційні) економічні системи – це складне явище. В історії практично кожного соціуму наступають періоди, коли стара економічна система занепадає, а в її просторі зароджуються елементи нової системи. Основні риси перехідної системи показані на рис.3.3.

Нестійкість перехідної економіки пояснюється тим, що на відміну від ста­більної економічної системи, в якій зміни стосуються переважно механізму фун­кціонування системи, у перехідних системах змінюється сам механізм роз­вит­ку. Він, у свою чергу, порушує її стійкість, оскільки спричиняє розба­лансо­ваність попередньої системи.

Нестійкість

Невизначеність

Висока ризикованість