3. Загальна характеристика просторово-часових мистецтв

Театр

Театр (від грец. – місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом ар-тистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Театр як мистецтво називають також театраль-ним мистецтвом. Театральне мистецтво – вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами

Театральне мистецтво є синтетичним за своєю природою. Його твори містять у собі практично всі інші мистецтва: літературу, музику, образотворче мистецтво, хореографію й ін.; а також використовують численні досягнення різних наук й областей техніки. Наприклад, наукові розробки психології лягли в основу акторсь-кої й режисерської творчості, так само, як і дослідження в області семіотики, історії, соціології, фізіології.

Основою театральної вистави є драма, що визначає художні можливості й ідейний напрямок театру. При цьому літературний твір театр переводить в область сценічної дії й специфічної театральної образності – ха-рактери, конфлікти драми втілюються в живих особах, вчинках. Найважливіший художній засіб, який театр бере від драми – слово, підкоряється законам драматичної дії. В одних випадках мова може виступати як за-сіб побутової характеристики персонажа, в інших – розкривати через словесну тканину ролі складні кон-флікти свідомості й психології героя. Мова на сцені може мати форму великого висловлення (монолог), про-тікати як розмова з партнером (діалог), адресуватися глядачеві або звучати як міркування героя, його «внут-рішній монолог» і т. д.

Театр – мистецтво колективне. Спектакль – твір, що володіє художньою єдністю, гармонією всіх елемен-тів. Він створюється під керівництвом режисера й відповідно до режисерського задуму спільними зусиллями акторів, художника-сценографа, композитора, хореографа й багатьох інших працівників театру (освітлювачів, костюмерів, гримерів і т. д.). В основі спектаклю лежить режисерська інтерпретація п’єси, її жанрове, стиліс-тичне рішення. Дія спектаклю організована в часі (темп, ритм, наростання й спади емоційної напруги) і в просторі (розробка сценічного майданчику, принцип її використання, мізансцени, декорації, рух й ін.).

Зоровий образ спектаклю створюється художником-декоратором засобами живопису, театральної конcт-рукції, костюмів, освітлення, театральної техніки. Декорація може нести як образотворчі, так і виразні функ-ції, відтворювати обстановку дії або ж метафорично розкривати в зоровому образі задум режисера, бути ре-альною або умовною залежно від художніх завдань постановки, напрямку, стилю.

Головним носієм театральної дії є актор, у творчості якого втілена суть театру: здатність захоплювати гля-дачів художнім видовищем безпосередньо, життям, що протікає в них на очах, творчим процесом його вті-лення. Акторський образ створюється на основі п’єси і її тлумачення режисером – постановником спектаклю. Проте актор залишається самостійним художником, здатним лише йому одному доступними засобами відтво-рити на сцені живий людський образ, передати складність і багатство людської психології.

Характерною особливістю театрального мистецтва є його неповторність у часі: кожен спектакль існує тільки в момент його відтворення. Якщо виконавське мистецтво з розвитком техніки аудіозапису одержало можливість фіксації й подальшого багаторазового відтворення, ідентичного первісному, то адекватний відео-запис театрального спектаклю в принципі неможливий: адже дія в ньому нерідко розгортається одно момент-но в різних частинах сцени, що надає об’ємності дії, що відбувається й формує гаму тонів і напівтонів сцені-ної атмосфери. При великих планах зйомки нюанси загального сценічного життя залишаються за кадром; за-гальні ж плани занадто дрібні й не можуть передати всіх деталей.

Існують різні жанри театру, які письменники і режисери можуть використовувати для реалізації своїх творчих задумів. Основними жанрами вважаються: трагедія, комедія і драма.

Трагедія – вид драми, проникнутий пафосом трагічного (невирішуваним конфліктом, що розгортається в процесі драматичної дії і супроводжується стражданнями і загибеллю героя).

Комедія – вид драми, проникнутий пафосом комічного (протилежність трагічного).

Драма – п’єса з гострим конфліктом, який однак, на відміну від трагічного конфлікту, не такий піднесе-ний, більш приземлений, звичайний і так чи інакше може бути вирішений. Драму в цьому розумінні слова часто називають середнім жанром.

Мистецтво кіно

Кіномисте́цтво – вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінознімання реальних, спеці-ально інсценованих, або відтворених засобами анімації подій.

У кіномистецтві поєднуються естетичні властивості театру, літератури, образотворчного мистецтва та му-зики на основі властивих лише йому виражальних засобів, головне з яких фотографічна природа кінозобра-ження та монтаж.

Література дала кінематографу сюжетну побудову фільму, тобто сценарій. Вона підштовхнула кіно до ракурсного бачення людини чи події (принцип ракурсного бачення), а також дала принцип монтажної по-будови. Різниця між кіно і літературою: в літературі образи умоглядні, а в кіно – зорово-словесні.

Театр дав кінематографу досвід побудови об’ємних декорацій, систему і методику розміщення акторів при постановці окремих сцен, метод підбору акторів на роль.

Живопис дав кінематографу композицію побудови кадру, організацію кольорового вирішення.

Кіномистецтво включає в себе драматичні, мовні, музичні, живописно-пластичні елементи, гру акторів. Кіномистецтво не дублює і не замінює театр, літературу, музику, живопис, а лише переробляє їх досвід у від-повідності до особливостей екранної творчості. Поява нових технічних засобів аудіовізуальної комунікації не приводить до витіснення і загибелі кіномистецтва, а розширює сферу художньої творчості, а також надає нові можливості.

Види кіномистецтва.

Ігрове кіно. Вид кіномистецтва, побудований на грі акторів. До ігрового кіно відносяться практично всі твори кінематографа за виключенням документального кіно.

Короткометражне кіно. Загалом відрізняється від повнометражного кіно лише невеликою тривалістю фільму (в основному 15–20 хвилин). Однак це лише на перший погляд, адже у вузькі часові рамки коротко-метражного фільму потрібно вмістити увесь спектр глядацьких переживань, який існує у повнометражному кіно. Тому короткометражне кіно є, з художньої точки зору, окремим видом кіномистецтва і окремим видом кінематографічної творчості. Його ще іноді називають «кіномініатюрою»

Документальне кіно. Є зовсім окремим явищем кіномистецтва. Його ще називають неігрове кіно. До-кументальним називається фільм, в основу якого покладені зйомки реальних подій і осіб. Реконструкції справжніх подій не відносяться до документального кіно. Перші документальні зйомки були проведені ще при зародженні кінематографа. В даний час документальне кіно міцно увійшло в кіномистецтво всього світу.