11

Заняття 6 Заробітна плата

1. Заробітна плата в історії світової економічної думки.

2. Сутність та функції заробітної плати.

3. Елементи організації заробітної плати.

4. Тарифна система оплати праці.

5. Форми та системи оплати праці.

6. Система надбавок, доплат та премій.

1. Заробітна плата в історії світової економічної думки1

Заробітна плата – грошове вираження вартості й ціни товару “робоча сила” та частково результати її функціонування. В історії світової економічної думки заробітну плату розглядають як плату за три різні об’єкти:

1) працю;

2) робочу силу;

3) послуги праці або робочої сили.

Праця – діяльність людини, спрямована на створення життєвих благ, надання послуг, організацію функціонування господарства й суспільства та управління ними: особлива форма взаємодії між людьми і природою, обміну діяльністю та її результатами між людьми².

Робоча сила – термін марксистської політичної економії, який означає здатність людини до праці, сукупність потреб, фізичних, інтелектуальних і організаторських здібностей, набутих знань і досвіду, що використовуються у процесі виробництва матеріальних благ і надання послуг. Робоча сила – складова людської особистості з притаманними їй свідомістю, метою, волею, культурними навиками, національною самосвідомістю, духовними цінностями та ін. Робоча сила розвивається в процесі трудової діяльності (де людина змінює власну природу, частково втілює свою свідому мету, вдосконалює трудові навики, набуває виробничого досвіду, нагромаджує технічні та виробничі знання тощо), здобуття освіти, кваліфікації³.

Вперше заробітну плату як ціну праці визначив англійський економіст Вільям Петті в ХVІІ ст. Її величина, на його думку, визначається необхідними засобами для існування робітника (їх мінімумом).

Аналогічно сутність цих понять розглядав Адам Сміт. Водночас він вважав, що основою заробітної плати є вартість засобів до існування, необхідних для забезпечення життя робітника і виховання дітей., її нижньою межею – фізичний мінімум, а величина заробітної плати визначається нормами споживання, що склалися традиційно, культурним рівнем, боротьбою робітників та співвідношенням сил між ними та капіталістами.

Давид Рікардо (1772-1823 рр.) виділяв природну і ринкову ціну праці. Природна – вартість певної суми життєвих засобів, необхідних для утримання робітників, продовження їх роду і певною мірою для їх розвитку. Ринкова ціна коливається навколо природної під впливом руху працездатного населення, співвідношення попиту і пропозиції на працю.

В середині ХІХ ст. теорію заробітної плати як мінімуму засобів до існування підтримував А. Тюрго (Анн-Робер-Жак Тюрго).

Фердинанд Лассаль назвав її теорією залізного закону заробітної плати.

Пол Самуельсон вважає марксистську теорію заробітної плати лише іншою версією залізного закону заробітної плати.

Як об’єкт купівлі-продажу розглядають працю і деякі сучасні західні економісти (німецький – М. Гертнер, англійський – Джон Хікс).

Цю точку найпослідовніше заперечував Карл Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Адже праця – свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних властивостей, або робочу силу. Праця є функцією товару “робоча сила”, і ці категорії не слід ототожнювати. Капіталіст купує у робітника – власника робочої сили – тимчасове розпорядження нею. Якщо припустити, що робітник продав працю й отримує за неї повний еквівалент (праця повністю оплачується), то незрозуміле джерело додаткового продукту.

Як плату за послуги праці або робочої сили розглядають заробітну плату сучасні західні вчені, деякі українські та російські економісти. Так, Пол Самуельсон вважає, що “люди за певну ціну здають свої послуги в оренду”, ціна цих послуг – ставка заробітної плати.

Інші американські вчені (Кемпбел Р. Макконелл і Стенлі Брю) стверджують, що “заробітна плата або ставка заробітної плати – це ціна, що виплачується за використання праці”.

Деякі російські вчені переконані, що робоча сила є предметом купівлі-продажу за рабовласництва та кріпацтва, а за капіталізму продають її послуги за певний, обумовлений контрактом час, і робітник сам собі господар. Проте однією з найважливіших умов перетворення робочої сили на товар є особиста свобода її власника – найманого працівника. Такої свободи не мав ні раб, ні селянин-кріпак. Крім того, за наявності юридичної свободи працівник повинен бути економічно залежним, тобто позбавленим засобів виробництва і засобів до існування. За рабовласництва та кріпосництва друга найважливіша умова також не виконувалася.

Якщо робочу силу, за Марксом, розглядати з точки зору вартості, то зрозуміло, що, як і будь-який інший товар, вона потребує суспільно необхідних витрат на своє відтворення за певних суспільних умов. Мінімальна мажа цих витрат – вартість життєвих засобів, фізично необхідних робітникові. Водночас для відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення цих засобів, тому що:

1) у разі смерті робітника відтворення робочої сили повинно передбачати витрати на утримання його сім’ї;

2) для виконання більш складної праці необхідний певний рівень освіти і кваліфікації, що потребує додаткових витрат на робочу силу, а отже, й більшої заробітної плати;

3) на відміну від звичайних товарів, робоча сила (та її носій – людина) історично розвивається, на величину її вартості впливає соціально-історичний елемент, який виражає розвиток робітничого класу, його матеріальних і духовних потреб під впливом інших елементів системи продуктивних сил, еволюції суспільних відносин (оскільки сутність людини є сукупністю суспільних відносин), а також боротьби робітників за поліпшення свого становища.

Згідно з теорією загальної рівноваги, розробленою Альфредом Маршаллом та Леоном Вальрасом, за рівноваги попиту і пропозиції вартість послуг усіх факторів (у тому числі робочої сили) відповідає їх граничній продуктивності, тобто внеску у виробництво продукту (вартості). Саме ця вартість і виплачується робітникові – продавцю послуг праці. Конкретніше ця величина визначається не тим, як оцінює підприємець потреби робітника для підтримання його життє- і працездатності, а результатами праці, тобто плідністю праці кожного власника робочої сили. Позитивною у такому підході є спроба оцінити вартість товару не лише як суспільні витрати виробництва, а й як корисність, його корисного ефекту, зокрема корисного ефекту праці. Це дає змогу розв’язати проблему і з боку капіталіста, і з погляду інтересів найманого робітника, якому потрібні засоби для відтворення власної життє- і працездатності й життєздатності членів його сім’ї. Спрямування державою майже третини національного доходу на соціальні цілі свідчить про пріоритетність вживання категорії “вартість робочої сили” і заробітної плати як її ціни, доводить, що вартість робочої сили (навіть якщо погодитися з автором концепції “факторів виробництва”) не знаходить адекватного виміру лише з огляду на його граничну корисність, що вирішальну роль відіграє підхід з боку вартості суспільно необхідних витрат для відтворення робочої сили нормальної якості (щодо рівня розвитку продуктивних сил, суспільного характеру виробництва), який визначає й величину заробітної плати. Щоб постійно відтворювати таку робочу силу, суспільство в особі держави, неспроможної зробити це у межах корпоративної власності, витрачає значну частину національного доходу на соціальні цілі. Такий підхід слід доповнити оцінкою вартості товару “робоча сила” з огляду на її корисних ефект.

Продуктивна теорія заробітної плати бере початок з теорії факторів виробництва Жана Батиста Сея. У ХХ ст. її розробляв американський економіст Джон Кларк. Щоб відокремити в продукті частку капіталу, він використовував закон знижувальної (спадної) продуктивності, згідно з яким за однакової величини капіталу (засобів виробництва) збільшення кількості працівників супроводжується їх нижчою продуктивністю, а з часом настає момент, коли праця останнього додаткового працівника не приносить капіталістам ані прибутків, ані збитків. Величина заробітної плати, на його думку, встановлюється відповідно до продуктивності праці робітника, зайнятого в найгірших умовах, а оплата його праці нібито є неповною.

Альфред Маршал, Пол Самуельсон також розглядали заробітну плату як ціну одного з факторів виробництва, що визначається “граничним” продуктом – додатковим випуском продукції при використанні ще однієї одиниці праці (або одного працівника) за незмінності всіх інших витрат. Хибність цієї теорії полягає в обстоюванні концепцій оплати праці та факторів виробництва, запереченні експлуатації.

Деякі західні економісти, хоч і визнають теорію “факторів виробництва”, але розуміють під цим поняттям не фізичну продуктивність засобів праці, землі, а працю людей. Так, шведський економіст Клас Еклунд зазначає, що “насправді різні фактори виробництва – це люди з плоті й крові”.

Соціальна теорія заробітної плати, яку обстоювали Торстейн Бунде Веблен, Йозеф Шумпетер, Михайло Туган-Барановський та інші, розглядає її як результат співвідношення соціальних сил суспільства, насамперед робітничого класу і буржуазії. Цей фактор, хоча й впливає на величину заробітної плати, проте не є визначальним. У методологічному аспекті соціальна теорія заперечує заробітну плату як категорію виробництва і розглядає її лише як категорію розподілу, тобто ігнорує відтворювальну функцію заробітної плати, сутність якомї – забезпечення нормального (розширеного) та якісного відтворення працівника та членів його сім’ї. Ця фунція передбачає дію закону вартості щодо товару “робоча сила”, його купівлі-продажу. Заробітна плата повинна виконувати й стимулюючу та розподільчу функції.