11. Перифрази. Евфемізми

Використання синонімів урізноманітнює наше мовлення, допомагає оригінально оформити думку, уникнути повторів. Синоніми роблять мовлення гнучким, яскравим, колоритним, образним. Елементами синонімічного ряду можуть бути евфемізми і перифрази. Вони є важливими засобами синонімічних замін при творенні текстів. Щоб уникнути повторів, часто використовують перифрази (від грец. periphrasis — описовий вираз). Наприклад: Т. Г. Шевченко — великий Кобзар. Усувати одноманітність у мовленні допомагає не тільки використання синонімів окремих слів, а й уживання родових назв замість видових. Наприклад: замість тиф, туберкульоз вживається родове поняття хвороба, недуга. Щоб уникнути небажаної точної назви предмета, ознаки, події, вживають евфе­ мізми (від грец. euphimismos — говорю ввічливо). Наприклад: брехати — помилятися, говорити неправду, відходити від істини. Уміння користуватися синонімами залежить від глибини знання вами словни­ кового складу й синонімічного багатства як літературної, так і розмовної мови. Цьому сприятиме постійна робота зі «Словником синонімів української мови».

Евфемі́зм (від грец. euphémia — утримування від неналежних слів, пом'якшений вираз) — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями.

Евфемізм є наслідком лексичного табу (заборони), який завдяки різного роду упередженням, марновірствам, релігійним віруванням накладається на вживання назв певних предметів і явищ навколишнього світу, внаслідок чого людина удається до виразів іносказань. Характерно, що нові позначення «непристойних» предметів і явищ з часом втрачають характер евфемізмів, починають сприйматися як пряма вказівка на «непристойний» предмет і в свою чергу стають «непристойними». Оскільки евфемізми широко використовуються у мовленні, то з часом вони втрачають свою функцію «прикрашення» істинної суті висловлення і тому потребують чергового евфемізму, який надасть нове значення для завуалювання та прикриття висловлювання, напр. «американець» замість «афроамериканець», «людина іншої орієнтації» замість «людина нетрадиційної орієнтації».

В основі явища евфемізму лежать:

1. глибоко архаїчні пережитки мовних «табу» (заборон вимовляти прямі найменування таких небезпечних предметів і явищ, як, наприклад, богів, хвороб або мертвих, оскільки акт назви, згідно з дологічним мисленням первісної людини, може викликати саме явище) — такі евфемізми типу: «нечистий» замість «чорт», «покійний», «небіжчик»;

2. чинники соціальної діалектології (евфемізми зумовлені соціальними, моральними та етичними нормами поведінки, так звані етичні і моральні евфемізми, напр. «повненький», «ширококостий», «пишний», «з надлишковою вагою» замість «товстий», «грубий»).

Іноді взаємодія евфемізму з будь-якою одиницею лексичної системи може призвести до виходу цієї одиниці із активного слововжитку або до суттєвого зниження частоти її використання. Існує два види такої «негативної» взаємодії:

1. Евфемізм витісняє мовну одиницю, яку заміняє;

2. Один евфемізм витісняє інший з активної зони синонімічного ряду в пасивну.

За найбільшими і найпродуктивнішими сферами утворення, евфемізми можна тематично розділити на такі групи:

1. Евфемізми, пов'язані з дискримінацією: а). расовою, культурною, релігійною («нігер», «чорний» → «(афро)американець»); б). сексуальних меншин («гомік», «педик» → «гомосексуаліст», «людина іншої орієнтації»; в). інших видів;

2. Евфемізми, які позначають страшні та неприємні явища дійсності: а). смерть («померти» → «піти у краще місце», «піти у вічність», «заснути вічним сном»); б). хвороба; в). природні потреби («піти в туалет» → «відвідати дамську кімнату», «піти в одне місце»; г). фізичні вади («сліпий» → «незрячий», «підсліпуватий»); д). розумові та психічні розлади («псих» → «людина з психічними розладами»);

3. Евфемізми, пов'язані із впливом держави на життя людей: а). воєнні дії («в'язниця» → «місце позбавлення волі»); б). соціальні вади (алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність, напр. «алкоголік» → «людина з (алкогольною) залежністю»); в). бідність («бідний» → «економний», «скромний»); г). непрестижні професії («прибиральник» → «клінінг-менеджер»; ґ). сім'я («зраджувати» → «ходити наліво»; д). звільнення («піти за власним бажанням», «дати неоплачувану відпустку», «скоротити», «відпустити»); е). академічна неуспішність («двієчник» → «недостатньо вмотивований учень»);

4. Евфемізми, які вказують на вік і зовнішність людини: а). вага («товстий» → «пишний»); б). вік («старий» → «підстаркуватий», «людина похилого віку», «людина з досвідом»); в). зовнішній вигляд («негарний» → «своєрідний»); г). ріст («карлик» → «людина невисокого зросту»);

5. Дипломатичні евфемізми («вбити» → «прибрати», «ліквідувати», «нейтралізувати»);

6. Евфемізми у мові реклами («дешевий» → «економний», «за доступну ціну»).

Існують різні способи евфемізації, найпоширеніші серед яких такі:

• Вживання слів-визначників з дифузною семантикою: деякий, відомий, відповідний та ін.;

• Використання іменників з досить широким значенням для називання конкретних подій або явищ: товар для позначення наркотиків чи матеріал у значенні мати на когось компромат;

• Вживання вказівних чи неозначених займенників: «мені потрібно в одне місце» замість «мені потрібно до туалету»;

• Використання іноземних слів і термінів через їхню незрозумілість для носіїв мови: деструктивний замість руйнівний, конфронтація замість протистояння;

• Вжиток слів, які вказують на неповноту дії чи послаблену ступінь властивості: він недочуває замість глухий, призупинити в значенні закрити якусь організацію;

• Використання абревіатур, що є характерним для репресивної та сфер, пов'язаних зі збереженням державних таємниць: ПКТ, тобто приміщення камерного типу замість камера.

• Перифра́з (перифраза; від дав.-гр. περίφρασις — «описовий вираз, іносказання»: περί «навколо, біля», φράσις «вислів») — у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох.

• Перифраз — непряма згадка об'єкта не шляхом називання, а опису (наприклад, «нічне світило» = "Місяць")

• У перифразах назви предметів і людей замінюються вказівками на їх ознаки, наприклад, «зануритися в сон» замість «заснути», «цар звірів» — «лев», «однорукий бандит» — «гральний автомат», «чорне золото» — «вугілля» чи «нафта», «легені планети» — «ліси». Розрізняють логічні перифрази («автор „Мертвих душ“») і образні перифрази («сонце російської поезії»).

• Окремим випадком перифрази є евфемізм — описовий вираз «низьких» або «заборонених» понять («нечистий» замість «чорт», «обійтися допомогою носової хустки» замість «висякатися»).

• Перифразою називають переспів — різновид пародії, в якому предметом осміяння є не форма пародійованого твору, а новий зміст, що вкладається в неї. Приклад «Спи, немовля моє прекрасне.» М. Ю. Лермонтова і «Спи, шибеник, поки нешкідливий!..» М. О. Некрасова.

• Українська мова має усталені перифрази: Кобзар України (Т.Шевченко), Великий Каменяр (І.Франко), Дочка Прометея (Леся Українка), столиця України (Київ), місто Лева (Львів), чорне золото (кам'яне вугілля) та ін.

1. Термін лексикографія (від гр. lexikon - словник, grapho - пишу) називає:  а)   розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників; б)  процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового матеріалу; в)   сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі. Коротко зміст розділу "лексикографія" визначають кількома словами: це наука про словники, наукова методика та мистецтво складання словників.  Словникова справа, або лексикографія, має на Україні давні й славні традиції. Перший словник було створено ще наприкінці XVI ст.. А виданий у Києві у 1627р. словник Памва Беринди, в якому слова старослов?янської мови перекладалися на тогочасну книжну українську мову, здобули загальне визнання не тільки на Україні і в Росії, але також у Польщі та Молдавії. Першим словиком сучасної української мови вважається словничок, доданий І.П. Котляревським до його поеми "Енеїда", І.П. Котляревський є, таким чином, зачинателем не тільки нової української літератури, а й нової української лексикографії. Протягом XIX і на початку XX ст. було видано немало словників, переважно українсько - російських та російсько - українських. Всі вони, звичайно, вже застаріли і тепер цікаві для нас переважно як історичні пам?ятки. Серед словників дореволюційної доби треба виділити, однак, "Словарь української мови", упорядкований Б.Д. Грінченком. Словник Бориса Гринченка в чотирьох томах був виданий у Києві в 1907 - 1909 рр., а потім не раз перевидавався (останнє видання - 1958 р.). Словник містить понад 70 тис. слів української літературної і народної мови XIXст., перекладених або витлумачених російською мовою. Свого часу він був відзначений премією Російської Академії наук. Словником Бориса Грінченка цікавився В.І. Ленін і зберігав його у своїй бібліотеці. І тепер словник Б. Гринченка має велике наукове значення, хоч пояснення багатьох слів, особливо суспільно - політичної сфери, є для нас неприйнятливими. Справжній розквіт української лексикографії розпочався після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Було створено десятки словників різного типу. Практичне значення серед давнішніх словників і в наш час зберігають насамперед "Російсько - український словник" 1948 р. (останнє видання - 1961 р.) за редакцією М.Я. Калиновича і кілька останніх видань "Орфографічного словника" І.М. Кириченка. Користування словниками різних типів не тільки підвищує грамотність і знання мови, а й розширює кругозір людини, підносить загальний рівень її культури. Словники розширюють світогляд людей. У них представлено знання, якими володіє людство у певну епоху, з різних галузей науки, техніки, мистецтва, Їх заслужено називають супутниками цивілізації. Словники відіграють значну роль у нормалізації мови, поширенні мовних норм, у піднесенні мовної культури. Вони служать довідниками про те, як правильно вимовляти і писати слова, як тлумачити значення слів, як виникло це значення, якого походження слово. Словники виходять за межі власне мовознавчого або іншого вузькофахового призначення. Їм належить важлива роль у розвитку національної духовної культури як цінним джерелам інформації і засобам підвищення комунікативної культури носіїв мови. 2. Енциклопедії, їх види Залежно від призначеня і характеру пояснення словникового матеріалу словники поділяють на енциклопедичні та  лінгвістичні. В енциклопедичних словниках розкривається поняття - подається опис предметів, явищ, подій. У них міститься також інформація про видатних державних та політичних діячів, учених, діячів культури. Енциклопедичні словники бувають: -   загальні (або універсальні); -   галузеві (або спеціальні). Прикладами загальних енциклопедій в українській мові є УРЕ (Українська Радянська Енциклопедія), яка вийшла двома виданнями: перше видання в 17-ти томах здійснено у 1959 - 1965 рр., друге - у 12-ти томах у 1977 - 1985 рр. українською та російською мовами; Український Радянський Енциклопедичний Словник у трьох томах виходив двома виданнями -  1966 - 1968 рр. та 1985 - 1987 рр. Зразок статті із УРЕ: Абсурд (від лат. аbsurdus - немилозвучний, безглуздий) - 1) У повсякденному слововживанні - нісенітниця. 2) В математиці та логіці - твердження, що не має ніякого смислу в межах даної теоретичної системи, принципово несумісне з нею. Проте твердження, яке є А. у даній системі, може в певних випадках мати смисл в іншій. Біле озеро - озеро на Пн. Волинської обл. УРСР. Пл. 3,5 км2, найбільша глиб. 13,5 м. Протокою з?єднане з Дніпровсько-Бузьким каналом. Живлення за рахунок підземних вод та водообміну з Прип?яттю. Рибальство. З 1933 р. в Україні зусиллями Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Львові та Фонду Енциклопедії Українознавства почала виходити "Енциклопедія Українознавства. Ловникова частина". Це репринтне видання 1955 - 1984 рр., укладене провідними українськими вченими, котрі вимушені були жити й працювати за кордоном. Головний редактор - професор доктор Володимир Кубійович. "Енциклопедія Українознавства" - невичерпне джерело наукової інформації про матеріальне, культурне й політичне життя українського народу з незапам'ятних часів аж до 60-х років 20 століття" ("Енциклопедія Українознавства". Т 1. - Львів: Молодіжне життя, 1993. С. VI). Спеціальні енциклопедії є зібранням і систематизацією знань, що стосуються певної галузі науки, техніки. Такими є: -   медична енциклопедія; -   педагогічна енциклопедія; -   сільськогосподарська енциклопедія; -   хімічна енциклопедія; -   фізична енциклопедія; -   астрономічна енциклопедія та інші.  3. Словники, їх види У лінгвістичних словниках пояснюється слово. Лінгвістичні словники є: -  одномовними; -  двомовними; -  багатомовними.                   В одномовних словниках у певному аспекті розкриваються особливості слів, що вживаються в одній, певній мові. В залежності від аспекту з?ясування слова та призначення словника розрізняють одномовні словники таких типів: -  тлумачні словники; -  історичні словники; -  орфоепічні словники; -  орфографічні словники; -  етимологічні словники; -  словники іншомовних слів; -  термінологічні словники; -  граматичні словники; -  інверсійні словники; -  частотні словники; -  діалектні словники; -  словники мови окремих письменників; -  ономастичні словники; -  словотворчі словники; -  морфемні словники; -  словники синонімів; -  словники омонімів; -  словники паронімів; -  словники антонімів; -  словники перифраз; -  фразеологічні словники.    Тлумачний словник - це словник, у якому засобами рідної мови розкривається значення слова, відзначають граматичні і стилістичні особливості його, наводяться зразки вживання слова у кожному з наведених значень. Таким в українській мові є одинадцятитомний "Словник української мови" (1970 - 1980 рр.), у якому вміщено понад 134 000 слів. Словник підготовлено працівниками Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН України й опубліковано у видавництві "Наукова думка". У 1983 р. Його було відзначено Державною премією СРСР. У 1978 р. У видавництві "Радянська школа" вийшов "Короткий тлумачний словник української мови", підготовлений колективом авторів, відповідальний редактор Л.Л. Гумецька. Словник уміщує загальновживану лексику та фразеологію. Призначений для учнів та вчителів загальноосвітніх шкіл. Етимологічні словники розкривають відомості про походження слів, первісне значення їх, подають найдавніші форми слова та відзначають звукові зміни, яких зазнавало слово у процесі свого життя. Таким в українській мові має бути семитомний "Етимологічний словник української мови", три томи якого вийшли у світ у 1982 (І), 1985 (ІІ), 1989 (ІІІ) роках.   Словники іншомовних слів фіксують слова, засвоєні рідною мовою з інших мов, відзначають, з якої мови і якого слова та його форми засвоєне кожне з них, розкривають його значення. Отже, ці словники поєднують особливості етимологічних і тлумачних словників. У 1974 році Головна редакція УРЕ АН УРСР випустила "Словник іншомовних слів" за редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. У словнику зібрано й подано пояснення часто вживаних іншомовних слів і термінів із різних галузей науки, всього близько 24 000 слів. Словник призначений для широких кіл громадськості. До 1987 року його було тричі перевидано. Зразок статей із названого "Словника іншомовних слів": Альтернатива (франц. аlternative, від лат. аlterno - чергую, змінюю) - необхідністі вибору між двома можливостями, що виключають одна одну; кожна з цих можливостей. Пакт (від лат. рactum - договір) - 1) Міжнародний договір, який має велике політичне значення. 2) В буржуазних країнах - угоди між політичними партіями, профспілками та іншими організаціями про спільний виступ на виборах, тощо. Орфографічні словники подають відомості про нормативне написання слів і їх граматичних форм. Українська лексикографія має орфографічні словники різного призначення: -     для початкової школи; -     для загальноосвітньої середньої школи; -     для широких кіл громадськості. Найбільш повним із них є "Орфографічний словник української мови" - укладачі С.І. Головащук, М.М. Пещак, В.М. Русанівський, О.О. Тараненко. У цьому словнику зареєстровано близько 120 000 слів, він вийшов у видавництві "Довіра" в 1984 р. Зразки статей з цього словника: відвезти, -зу, -зеш, -земо, -зете; мин. -віз, -везла. відвернення, -я. дисциплінованість, -ності, ор. -ністю. перекриття, -я, р. мн. -иттів і -ить.       Орфографічні словники водночас є довідниками з нормативного наголошення слів: наголос позначений у кожному реєстровому слові, у похідній граматичній формі. Орфоепічні словники інформують про правильну літературну вимову й наголошення слів, їх форм. Слова та їх форми або частини, що мають вимовні особливості, подаються фонетичною транскрипцією. Українська літературна мова у своєму розпорядженні має такі орфоепічні словники: "Українська літературна вимова і наголос: Словник - довідник" (К.:Наукова думка, 1973, близько 50 000 слів); М.І. Погрібний "Словник наголосів" (К.; Рад. Шк.., 1959 (І вид.); 1964 (ІІ вид.) та "Орфоепічний словник" (К.: Рад. Шк.., 1984). Словотворчий словник допомагає з?ясувати, як утворено те чи інше похідне слово, за допомогою яких словотворчих засобів, на основі якого слова, у яке словотвірне гніздо воно входить. Слова у такому словнику розміщені словотвірними гніздами (тобто сукупністю однокореневих слів, спільних за значенням; першим розміщене непохідне слово, що виступає основою для творення інших слів; кожне попереднє слово є основою для утворення наступного слова, наступних слів). У кожному наступному слові виділені твірна основа й словотворчий засіб. Сучасна українська мова не має словотворчого словника. Невеликий за обсягом такий словник міститься у праці В.О. Горпинича "Будова слова і словотвір" (К.: Рад. Шк.., 1977. - С. 77 - 118). Довідником для з?ясування особливостей творення багатьох українських слів може бути, крім названого, "Школьный словообразовательный словарь русского языка" О.О. Тихонова (Посібник для учетелів. - М.: Просвещение, 1978 (І вид.): 1986 (ІІ вид.)): його двотомний "Словообразовательный словарь русского языка", що містить 145 000 слів і побачив світ у 1985 р., та "Українсько - російський словотворчий словник" С.С. Сікорської (К.: Рад. Шк., 1985 р.). Зразок статті словотворчого словника: ;           колос - ист / ий " колосист - ість ;           колос -  итися " за - колоситися ;           колос - інн (я)  колос  "   ;    колосоч - ок  9    колос - ок "         9               колоск - ов (ий) Термінологічні словники - це словники, в яких зібрані, систематизовані терміни, вживані у певній галузі науки, розтлумачено значення їх, названо походження. Такі словники можуть бути: -     одномовними; -     двомовними (перекладними). Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей науки: -     мінералогії; -     біологіЇ; -     медицини; -     математики; -     тепломеханіки та газотехніки; -     літературознавства; -     мовознавства; -     спорту. "Словник лінгвістичних термінів", складений Є.В. Кротевичем та Н.С. Родзевич, вийшов у видавництві АН УРСР у 1957 р.; під такою самою назвою у 1985 р. Київське видавництво "Вища школа" випустило у світ словник, складений Д.І. Ганичем ті І.С. Олійником. Останній є двомовним - українсько - російським перекладним словником і, звичайно, тлумачним. Зразок статті з нього: АБЗАЦ, абзац (нім. Absatz - уступ). 1. Відступ управо в початковому рядку друкованого чи рукописного тексту; новий рядок. 2. Частина друкованого чи рукописного тексту від одного відступу до іншого, що складається з одного чи кількох речень і характеризується єдністю й відносною закінченістю змісту. НУЛЬ ЗВУКА, нуль звука. Відсутність звука у складі морфеми, що виступає як показник грамматичного значення при чергуванні. Наприклад: обирати - обрати, посилати - послати, умерти - умру. Фрезеологічні словники - це словники, в яких зібрано й розкрито значення фразеологічних одиниць. Такі словники є: -     одномовні;  -     двомовні. В одномовних фразеологічних словниках, які є тлумачними, розкривається значення фразеологізмів, вживаних у рідній мові, наводяться варіанти їх, іноді подається стилістична й грамматична характеристика. Наводять зразки вживання фразеологізму у різних стилях літературної мови.Такими словниками в українській літературній мові є "Фразеологічний словник" (Н.О. Батюк. К.: Рад. Шк., 1982) та "Словник українських ідіом" (К.: Рад. Письменник, 1968, понад 2 200 ідіом) Г.М. Удовиченка, "Крилаті вислови в українській літературній мові" А.П. Коваль та В.В. Коптілова (2-ге вид., перероб. І доп. - К.: Вид-во при Київ. держ. ун-ті, 1975), а також збірки "Українські народні прислів?я та приказки", що різним обсягом видавалися у різні роки. У 1993 році побачив світ двотомний "Фразеологічний словник української мови" (К.: Наук, думка), призначений для широкого кола читачів. Двомовні фразеологічні словники - це перекладні словники. У них до наведених фразеологізмів однієї мови подаються фразеологічні відповідники іншої, як це зроблено в "Українсько - російському і російсько - українському фразеологічному словнику", укладеному І.С. Олійником та М.М. Сидоренко (К.: Рад. Шк., 1978), чи в праці "Англо-український фразеологічний словник" К.Т. Баранцева (1969). Зразки статей із тлумачного фразеологічного словника Н.О. Батюк: Грати у власну дудку. Мати свої, незалежні від когось погляди, робити по-своєму. Ілюстрації. Брати (узяти) за живе. Розтривожити, схвилювати (ілюстрації). Зразки статей з двомовного фразеологічного словника: Накивати п?ятами -  показать пятки, фам. задать стрекача (чесу). На вкус, на цвет товарища нет - на любов і смак товариш не всяк, кожний Івась має свій лас.  Двомовні словники - словники перекладні. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу (зякої на яку - відображено у назві словника). Поруч із перекладом уміщено типові приклади вживання слів у різних значеннях, оскільки у різних мовах похідні значення відповідних слів не збігаються, хоча основне значення в них спільне. До того ж у різних мовах неоднакова система омонімів, тому на іншу мову такі слова перекладаються не одним, а кількома відповідними, паприклад:  лицо   - укр. лице, обличчя, вид, особа; залог - укр. застава (відати під заставу), запорука (запорука миру),  стан (дійсний стан).  Українська лексикографія має чимало перекладних словників, серед них - словники "Русско - украинский словарь" та ""Українсько - російський словник". "Русско - украинский словарь" вийшов кількома виданями. Вперше - у 1948 р. одним томом. У ньому зареєстровано 80 000 слів російською мовою, українських відповідників більше. Головний редактор словника - акад. Калинович М.Я., редактори - академіки Л.А. Булаховський, М.Т. Рильський. Друге видання словника було здійснено в 1968 р. у трьох томах. Російська частина словника нараховує близько 120 000 слів. Головний редактор цього видання - акад. І.К. Білодід. Зразки статей з останнього словника: длиться тривати; (продолжаться - еще) продовжуватися, -жується; (тянуться - еще) тягтися, -гнеться, тягнутися; (о беседе и т.п. - еще) точитися, -читься. зеркало 1. дзеркало, реже люстро; уст., поэт. свічадо; уст. верцадло; 2. перен. дзеркало.  У 1975 р. у видавництві "Радянська школа" війшов "Русско - украинский словарь" Д.І. Гранича та І.С. Олійника, призначений для учнів середніх шкіл. У словнику вміщено понад 30 000 слів різних стилістичних групп. Словник витримав кілька видань. Цими самими авторами було підготовлено й видано у 1990 р. "Русско - украинский и украинско - русский словарь" (К.: Вища шк.). І російська, й українська частина у реєстрі містять по 12 000 слів з перекладом їх на іншу мову. У 1992 р. з?явився "Русско - украинский и украинско - русский словарь. Отличающаяся лексика", підготовлений колективом авторів у складі Л.І. Мацько, О.І. Сидоренко, С.В. Шевчук (К.: Вища шк.); у ньому зібрано слова російської мови, що перекладаються власне українськими словами, у другій частині подано переклад власне українських слів російською мовою. У додатках уміщено сталі російські вислови, відповідні їм українські, а також слова і вирази зі значенням часу, слова українського народного календаря. Значним досягненням української лексикографії є шеститомний "Українсько - російський словник", виданий у 1953 - 1963 рр. Інститутом мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР. Українська частина словника нараховує понад 120 000 слів. Головний редактор словника - чл.-кор. АН УРСР М.Т. Рильський. У 1976 р. було випущено третім виданням однотомник "українсько - російського словника" (відповідальні редактори Л.С. Паламарчук, Л.Г. Скрипник. - К.: Наук. думка). У ньому вміщено в українській частині близько 65 000 слів. Словник складений на основі названого вище шеститомного словника, розрахований на широке коло читачів, призначений для довідок при перекладах, читанні українських текстів різних жанрів. Зразки статей з цього словника: дія действие; воздействие, влияние; акт (театр.); обставина способу дії грам. обстоятельство образа действия; п?єса на три дії (театр), трехактная пьеса, пьеса в трех действиях (актах). дняти (дніє) безл. светать, рассветать. Крім названих широко використовуються й інші лінгвістичні словники, зокрема словник синонімів, словник антонімів, словник омонімів, словник рим, частотний словник, інверсійний словник, граматичний словник, словники мови творів окремих письменників, "Словник труднощів української мови".   Таким чином, лексикографія надзвичайно важна як для практики читання іноземної літератури, так й для пізнання своєї мови в минулому і в сучасності.