8. Активна і пасивна лексика сучасної української мови

Лексика сучасної української мови з погляду її вживання у мовленнєвій діяльності переділяється на активну і пасивну.

Активна лексика - основна з погляду вживаності частина лексики, що вільно і постійно функціонує в різних сферах суспільного життя. До неї насамперед належать загальновживані слова, а також окремі терміни, професіоналізми, неологізми, наявні у повсякденному спілкуванні.

Пасивна лексика - це частина лексики, що мало або зовсім не вживається у повсякденному спілкуванні, але зрозуміла носіям певної мови.

До пасивної лексики належать історизми, архаїзми, неологізми, професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Історизми - це слова, що вийшли з активного вжитку разом з позначуваними ними реаліями. Вони не мають у сучасній українській мові синонімічних замінників. Це назви понять матеріальної культури (одягу - плахта, каптан, окупай, очіпок; знарядь праці - рало, ціп, серп; старовинної зброї-лук, спис, щит; грошей - золотий); соціально-політичної сфери (раб, плебей, боярин, соцький, волость, панщина), професій (ремісник, купець, кожум яка, зброяр, човняр, водонос), звичаїв і обрядів (досвітки, колодій),назви колишніх міст, поселень (Царгород, Тмуторокань, Кідекша).

Архаїзми - це витіснені іншими синонімами назви понять, що зберігаються і нині. Наприклад: піїт -поет, студій - студент, зелей-ник-лікар, глагол - слово, благоденствіє - достаток, злато-золото, зримий -видимий, рече - каже. Отже, поряд з архаїзмом завжди є синонім - звичайне сучасне слово. Архаїзми використовуються в сучасній мові тільки з певними стилістичними настановами - для створення історичного мовного колориту.

До пасивної лексики належать і неологізми - нові слова, створені для позначення нового, раніше невідомого поняття. Вони з'являються постійно, повсякчас. Це зумовлено потребами сучасної світової цивілізації: роздержавлення, доленосний. Ці слова зберігають статус неологізмів до того часу, поки вони не стають загальновживаними. Значна кількість сучасних нормативних слів вперше була зафіксована в кінці XIX - початку XX ст.: винахідник, дослідник, читач, гуморист, україніст, авторка, лікарка, письменниця, властивість, незалежність, націоналізація, демократизація, європеїзація.

Крім загальномовних, виділяють індивідуально-авторські неологізми: незриданні сльози, яблуневоцвітно, весніти (П. Тичина); село-затори міста, місто замайданилось (Остап Вишня); розхмарене чоло, світозорий воїн (М. Рильський).

9. Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів

Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність - абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Серед неологізмів - значна кількість саме абревіатур.33 Це явище поширилося на початку XX ст. і відповідало суспільній потребі мови, а саме - тенденції до уникнення надлишкової інформації, економії мовної енергії, уникнення повторів, упорядкованості та регламентації. Активізація процесу творення абревіатур зумовлена передусім суспільно-політичними чинниками, - а відтак соціолінгвістичною ситуацією -появою чи оновленням назв державних, громадських, адміністративно-управлінських, політико-економічних, міждержавних і світових утворень.

Отже, абревіатура (італ. аЬЬгеуіаШга від лат. аЬЬгеуіо - скорочую)

- скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою ознакою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та -як результат її - лексикалізація графічних скорочень, якої з часом набувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури34, напр.: Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООНтощо. Основні умови їхнього функціонування - доцільність, зрозумілість, стандартність. їх ще деколи називають „лексичними скороченнями"35.

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД- Співдружність Незалежних Держав; МЗС - Міністерство закордонних справ; СБУ- Служба безпеки України; МВФ — Міжнародний валютний фонд; ЛНУ—Львівський національний університет; ТзОВ—Товариство з обмеженою відповідальністю; СП— спільне підприємство; ТСН— Телевізійна служба новин;

б) звукові - їх вимовляють як звуки: ЄШКО - Європейська школа кореспондентської освіти; НАН - Національна академія наук; ЧАЕС— Чорнобильська атомна електрична станція; ВАТ — Відкрите акціонерне товариство; ДАІ - Державна автомобільна інспекція; ЗМІ -засоби масової інформації; ЦУМ — центральний універсальний магазин; СНІД — синдром набутого імунного дефіциту.

2. Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол (інтернаціональна поліція), Бенілюкс (об'єдну-вальна назва трьох європейських держав — Бельгії, Нідерландів і Люксембургу), військкомат (військовий комісаріат), торгпред (торговельний представник), міськком (міський комітет), держстрах (державне страхування), нардеп (народний депутат).

3. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок,

дипкур 'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро, Донвугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4. Комбіновані абревіатури - утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.

Абревіатури широко використовують у засобах масової інформації, політичній, діловій сферах. Серед ініціальних абревіатур найбільшу групу становлять назви установ та організацій. З відновленням незалежності в Україні виникло багато нових партій, громадсько-політичних організацій, що мають два найменування: одне - повне, яке є словосполученням, інше скорочене - абревіатура. Ознакою євроінтеграційної стратегії України є поява в українському політико-економічному дискурсі великої кількості абревіатур із компонентом євро, напр.: еврокредит, єврооблігація, європарламент, євроринок, єврочек, чи основою Європа, напр.: ЄВС-Європейська ваіютнаситема, ЄВБ-Європейськийвачют-ний банк, ЄБРР — Європейський банк реконструкції і розвитку, ЄЄ — Європейський Союз.

За змістом абревіатури можна поділити на:

- назви держав (ПАР, ФРН, США);

- назви міжнародних організацій (МАУ - Міжнародна асоціація україністів; ЮНЕСКО, ООН);

- назви партій (УРП, УНА, СДПУ(о), УХДП);

- назви військових угруповань (ВМФ, ВПС, УПА, УГА);

- назви наукових, громадських, спортивних організацій (НТШ -Наукове товариство імені Шевченка; ДНД— добровільна народна дружина; ФФУ- Федерація футболу України; НБА-Національна баскетбольна асоціація; МОК - Міжнародний олімпійський комітет);

- назви телевізійних агентств і програм ( УТ, УТН, УНІАН- Українське національне інформаційне агентство новин);

- назви підприємств, установ, організацій, банків (Укрсоцбанк, Промінвестбанк, ЛОРТА, РЕМА, Карпатбуд, НаУКМА - Національний університет "Києво-Могилянська академія ");

- назви літературних об'єднань (ВАПЛІТЕ - Вільна академія пролетарської літератури, Бу-Ба-Бу — Бурлеск — Балаган - Буфонада);

- назви видавництв, видань, газет і журналів (УРЕ, БУЛ- Бібліотека української літератури, СУМ — Словник української мови; "ПіК" — "Політика і культура"; "СіЧ" — "Слово і час", "ГУ"— "Голос України");

10. Плеона́зм (від грец. πλεονασμός — надлишок, надмірність) — надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання. Плеоназм як властивість тексту є протилежністю еліпсису і виявляє себе у повторенні чи синонімічному дублюванні лексем (лексичний плеоназм) або граматичних форм (граматичний плеоназм), а також у надто багатослівній передачі змісту, який може бути висловлено коротше. Плеоназм може реалізовуватись і в межах речення, і у ширшому контексті: цілі речення можуть практично дублювати той самий зміст.

Плеоназм може бути обов'язковим (зумовленим мовною системою чи нормою) або факультативним, стилістичним (зумовленим експресивною метою висловлювання). Обов'язковий плеоназм є часто присутнім у граматиці різних мов — наприклад, у системах узгодження (дублювання граматичного значення іменника у формах залежних від нього слів), у деяких конструкціях дієслівного керування — дублювання просторових значень дієслівних префіксів у прийменниках («злізти з дерева») або подвійного заперечення («ніколи не був») та ін. Стилістичний (експресивний) плеоназм є типовим для розмовної, публіцистичної і художньої мови, особливо для фольклору, де плеонастичні епітети й порівняння можуть перетворюватись на стійкі поетичні формули.

Приклади:

• пам'ятний сувенір (сувенір — «подарунок на пам'ять»),

• передовий авангард (авангард — «ті, хто попереду»),

• спільна співпраця (співпраця — «спільне розв'язання проблем, спільна робота»),

• народний фольклор (фольклор — «народна творчість»),

• прейскурант цін (прейскурант — «довідник цін»),

• вільна вакансія (вакансія — «вільна, незайнята посада»),

• основний лейтмотив (лейтмотив — «провідний мотив, основна думка твору»),

• дублювати двічі (дублювати — «повторювати»),

• демобілізуватися з армії (демобілізуватися — «увільнитися зі збройних сил»).^[1]

Близьким до поняття плеоназму є поняття тавтології, яку іноді називають «хибним плеоназмом».

Тавтологія (дав.-гр. ταυτολογία від дав.-гр. ταυτο — те ж саме та дав.-гр. λόγος — мова) — у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

Тавтологію іноді вважають різновидом плеоназму, або називають «хибним плеоназмом» — тобто таким плеоназмом, який не є виправданим ані з логічної, ані з експресивної та стилістичної точки зору (наприклад, «більш тепліший» замість «тепліший», або «популярні шлягери», «відомі зірки естради», «одноголосний консенсус», «прайс-лист цін» та ін.). Здебільшого, вживання таких тавтологій є проявом недостатньої логічної та мовної грамотності.

Дублювати зміст можуть не тільки окремі слова, а й цілі речення або їх частини, наприклад: «…вони ведуть активніше статеве життя і в результаті частіше займаються сексом».

Найочевиднішою тавтологія виглядає у словосполученнях, де дублюється один корінь (наприклад, «масляне масло») або корені різномовного походження з аналогічним змістом («пам'ятний сувенір», «народний фольклор»), але у деяких випадках такі слова насправді використовуються у дещо різних значеннях і не повністю дублюють зміст один одного. Наприклад, у словосполученнях «чорне чорнило» чи «біла білизна» повторюються корені, але не значення, оскільки чорнило буває не тільки чорним, а білизна — не тільки білою. Буквальне значення латинського слова «республіка» (res publica) — «справа народна», однак словосполучення «Народна Республіка» здебільшого не сприймається як тавтологічне.

Тавтологічні конструкції входять також до експресивно-стилістичних плеоназмів, які активно використовуються в образній народній та художній мові: «плакати гіркими сльозами», «думу думати», «гори воно вогнем».

Використання повторів чи часткове дублювання змісту, яке покращує стиль або робить висловлювання більш чітким і зрозумілим, зазвичай не характеризується як тавтологія, хоча і використовує для передачі змісту надлишкові засоби. Іноді дублювання змісту використовується для того, щоб підсилити або зробити наголос на певному аспекті висловлювання: наприклад, подарунок за визначенням є безкоштовним, але дуже часто говорять «безкоштовний подарунок», щоб наголосити, що немає жодних прихованих зобов'язань, фінансових або будь-яких інших.