3. Особливості вживання іншомовних слів

Слід бути обережними й уважними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то їх вживання —недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в окремій ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем. Це лексика з фінансової сфери обслуговування: банк, фінанси, бюджет, факсиміле, авізо, кредит, дебет; поштово-телеграфного зв'язку: телеграф, телефон, бандероль, телеграма, бланк, шифр, номер, серія тощо.

Аби правильно вживати іншомовні слова, варто дотримуватися таких рекомендацій:

а) не ставити у текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові;

б) вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках;

в) не слід користуватися в одному і тому ж документі іншомовним словом і його українським відповідником на позначення того самого поняття. Бажано користуватися в таких випадках національною мовою, що значною мірою полегшить ведення справочинства.

Подаємо ряд слів іншомовного походження, що часто вживаються у діловому мовленні і, на жаль, не завжди доречно. Зверніть увагу на їх українські відповідники:

анархія — безладдя, безвладдя

апелювати — звертатися

аргумент — підстава, доказ

брокер — посередник

валюта — грошова одиниця в країні

генеральний — загальний, головний

дебати — обговорення

дефект — недолік, вада, ґандж

домінувати — переважати

екстраординарний — особливий

конвенція — угода, договір

координувати — погоджувати

лімітувати — обмежувати

прерогатива — перевага

пріоритет — першість

реєструвати — записувати

репродукувати — відтворювати

симптом — ознака

фіксувати — записувати

цейтнот — нестача часу

шеф — голова, керівник

4. Лексика української мови з погляду сфер вживання

        За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання.

4.1. Загальновживана лексика

Слова, відомі всім носіям мови, якими вони вільно, без будь-якого обмеження користуються, належать до за­гальновживаної лексики. Сюди входятьназви спорідненості людей (батько, мати,дід, бабуся, внук, тесть, свекруха), назви частин тіла (голова, вухо, груди, зуби, рука, серце, ребро), назви свійських і широко відомих диких тварин (кінь, корова, вовк, лисиця, ворона, лас­тівка, чайка, карась, щука), назви культурних і широко ві­домих диких рослин (яблуня, слива, жито, мак, картопля, граб, калина, суниці, полин), назви, пов'язані з харчуванням (хліб, сіль, молоко, їсти, пити), назви будівель, господарських предметів та домашнього начиння (будинок, двері, поріг, ві­ник, граблі, відро, миска), назви одягу і взуття (сорочка, шап­ка, черевики), назви почуттів (радість, щастя, жаль), назви різних дій (сидіти, мити, сіяти, хотіти, могти), назви ко­льору, смаку, розміру, інших якостей (зелений, блідий, соло­ний, кислий, великий, добрий, чистий), назви відомих явищ культури і мистецтва (музика, кіно, книга, картина, олівець), числові поняття (один, два, тридцятий), займенники й служ­бові слова (я, ти, він, від, над, при, і, та, тому що) та ін.