54 Гуманістична спрямованість як складова педагогічної майстерності офіцера

Головна увага приділяється формуванню у воїнів гуманістичного світогляду.

З цією метою систематично ведеться:

• пропаганда історії України, традицій її народу і його захисників, загальнолюдських цінностей, внутрішньої і зовнішньої державної політики, вимог Конституції України, Указів Президента України, Постанов Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, військового законодавства;

• роз’яснення вирішального значення військової дисципліни для підтримання постійної бойової готовності військ (сил), для досягнення перемоги над противником на полі бою.

На основі гуманістичного світогляду у воїнів формуються глибокі переконання в необхідності бездоганного виконання своїх службових обов’язків, встановлених правил, життєвих норм - поступати завжди і скрізь так, як того вимагають закони, присяга, статути і накази командирів. Цьому сприяють цілеспрямована гуманітарна підготовка офіцерів, прапорщиків і мічманів, солдат, матросів, сержантів і старшин, інформаційно-пропагандиське забезпечення, культурно-виховна і просвітницька робота, в ході проведення яких особлива увага приділяється вихованню свідомої військової дисципліни.

55 Педагогічна техніка офіцера.

Педагогічна техніка - це сукупність багато чисельних навичок та вмінь, за допомогою яких офіцер здійснює безпосередній педагогічний вплив на підлеглих.

Педагогічна техніка включає до себе:

- "техніку" організації учбових занять, творче проведення різних виховних заходів;

- прийоми виразного показу офіцером свого відношення до тих, чи інших дій підлеглих, вміння користуватись технікою мовлення, словом, а також вміння офіцера виражати "педагогічний гнів" проявляти "педагогічний ризик", пред’являти педагогічну вимогливість та ін.

Міміка - це мистецтво виявляти свої думки, почуття, психічний стан та інші стани людини за допомогою виразних рухів м’язів обличчя. Міміка обов’язково повинна доповнюватися пантомімікою. Пантоміміка – це виразні рухи всього тіла людини або окремих його частин, пластика тіла. Пантоміміка допомагає педагогу виділити основне, намалювати образ. Жести, тобто пантоміміка, бувають описовими та педагогічними. Перші допомагають педагогу більш образно тлумачити воїнам зміст матеріалу, що викладається, другий – спрямований на показ внутрішнього емоційного стану педагога, тобто вони показують його почуття.

Особливе місце у педагогічній техніці займає мова педагога, яка має бути зрозумілою, ясною, образною і в той же час – конкретною і змістовною Володіння мовою – це велике мистецтво. Техніку мови педагога можна підсилювати за допомогою правильного дихання, постановки голосу, дикції та ритміки. Класичним прикладом цього є досвід А.С. Макаренко. Всім відомі його слова: „Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити „Іди сюди” з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде, або не почує того, що треба.” Він вважав так тому, що педагог повинен так спілкуватися, щоб вихованці відчули в його словах волю, культуру, духовність і особистість.

- "технологією" вивчення та врахування особистих якостей, особливостей колективів;

- опанування технічними засобами навчання і виховання, наочними посібниками;

- педагогічне врахування успішності військовослужбовців та контроль за нею.

Педагогічний такт - специфічна складова частина педагогічної майстерності, здібність офіцера-вихователя у всіх випадках дотримуватись меж у відносинах з підлеглими, оперативно вирішувати різні навіть конфліктні питання, отримуючи при цьому позитивні результати в навчанні та вихованні.

Досвід свідчить, що офіцер не стане майстром навчання і виховання якщо він не буде вимогливий до себе та людей, уважним, чудним та тактовним до них. Безтактовність по відношенню до підлеглих руйнують у них бажання сумлінно виконувати свої обов’язки, освоювати складну техніку, породжують апатію, а інколи відсутність бажання служити в даному підрозділі.

Основні показники педагогічного такту військового педагога:

• людяність без зарозумілості;

• вимогливість без брутальності та причепливості;

• педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності вихованця;

• уміння виражати розпорядження, вказівки та прохання без умовляння, але і без зарозумілості;

• уміння слухати співрозмовника, не виражаючи байдужості та вищості;

• врівноваженість, самоволодіння і діловий тон спілкування без дративлівості та сухості;

• простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства, без показухи;

• принциповість і наполегливість без упертості;

• уважність, чутливість і емпатичність без їх підкреслення;

• гумор без посміху;

• скромність без удаваності.

Характер спілкування вихователя з вихованцем визначає основні стилі його виховної діяльності. Виокремлюють авторитарний, демократичний і ліберальний стилі.