2. Загальні положення про оплату праці

Згідно із Законом України „Про оплату праці" заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовують показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці відносяться нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені у грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з таких нарахувань:

• Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до прийнятих норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окла­дів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

• Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним зако­нодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

• Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, не перед­ бачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені вказаними актами норми.

Під системою оплати праці розуміється спосіб обчислення розмірів винаго­роди, що підлягає виплаті працівникам підприємства згідно із здійсненими ними витратами праці або за результатами роботи.

Система оплати праці регулюється Кодексом законів про працю (КЗпП) та системою угод, що укладаються на відповідних рівнях: гене­ральна угода, галузева (регіональна) угода, колективний договір та інди­відуальний трудовий договір.

Основним законодавчим актом у сфері трудових відносин є Ко­декс законів про працю. Він регулює трудові відносини працівників усіх підпри­ємств незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

На державному рівні між Кабінетом Міністрів України та об'єднаннями профспілок укладається Генеральна угода. Нею регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо мінімальних соціальних гарантій з оплати праці і доходів всіх соціальних груп.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми щодо нормування і оплати праці з урахуванням галузевої специфіки. Галузева угода укладається між відповідним галузевим міністерством та Центральною Радою профспілки галузі. Як правило, укладається вона на рік. Цією угодою можуть бути передба­чені такі положення: додаткові права чи обов'язки для роботодавців і працівни­ків окремої галузі, вищий, ніж передбачений законодавством чи Генеральною уго­дою розмір мінімальної заробітної плати, міжкваліфікаційні співвідношення розмірів тарифних ставок робітників різних розрядів, мінімальні розміри доплат і надбавок тощо.

З метою визначення прав, обов'язків та відповідальності працівни­ків, з одного боку, та власника, з іншого, на підприємствах усіх форм власності укладається колективний договір. При цьому слід керуватися Законом України „Про колективні договори та угоди". В колективному договорі узгоджуються умови прийняття на роботу, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови введення і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компен­саційних і гарантійних виплат, заходи з охорони праці, тривалість відпусток та ш. Укладаючи колективний договір, слід дотримуватися норм і гарантій, перед­бачених законодавством, Генеральною і галузевими (регіональними) угодами. Статтею 14 Закону „Про працю" передбачено, що підприємства на період подо­лання фінансових труднощів (терміном не більше шести місяців) можуть користу­ватися нормами з оплати праці, які є нижчі за визначені Генеральною угодою, але не нижчими від державних норм. Інтереси працівників при укладанні договору представляють профспілки або інші наділені правом представництва органи. Умови договору поширюються на усіх працівників підприємства.

Індивідуальний трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, керівником установи, організації або уповно­важеним ним органом. Згідно з цим договором працівник зобов'язуєть­ся виконувати роботу, визначену цим документом, та підпорядковува­тися внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, які є передбачені законодавством.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому вказується тер­мін дії, права, обов'язки та відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, що встановлюються за згодою сторін. Сфера застосування контракту зазначається законодавством.

Трудовий договір може бути:

• безстроковий, тобто такий, що укладається на невизначений термін;

• укладений на термін, погоджений сторонами;

• укладений на час виконання певної роботи.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці. Вона використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:

• тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у роз­мірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробі­тної плати;

• міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ста­вок (посадових окладів).

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляє Міністерст­во праці України.

Рівень мінімальної ставки на підприємстві не може бути нижче державного, але може перевищувати його за умови додержання норм і гарантій, передбачених законо­давством, генеральною і галузевими (регіональними) угодами. При цьому такий рі­вень фіксується в колективному договорі та є підставою для розроблення тарифних ставок і окладів з урахуванням кваліфікації працівників, видів і складності робіт тощо.

Штатний розпис (схема посадових окладів), як правило, застосовується для оплати праці керівників, фахівців і службовців. Відповідно до статті 96 КЗпП України посадові оклади встановлюються адміністрацією підприємства відповід­но до кваліфікацій і посад працівників.