Тема 7. Держава

1. Поняття держави. Теорії виникнення держави.

2. Ознаки, атрибути й функції держави.

3. Форми правління й форми територіального устрою.

4. Правова й соціальна держава.

1. Поняття держави. Теорії виникнення держави. В політичній науці держава визначається як основний інститут політичної системи суспільства, що здійснює керування суспільством. Держава – це найважливіший соціально-політичний інститут суспільства, основа його політичної системи, що здійснює політичну владу в процесі регулювання поведінки людей, їхніх груп і об'єднань й проведення своєї внутрішньої і зовнішньої політики.

Питання про походження держави протягом багатьох сторіч був предметом довгих дискусій. Висувалися різні гіпотези й теорії.

Теократичні концепції пов'язують появу держави з божою волею. Договірна концепція, що розвивалася Т. Гоббсом, Дж. Локком і Ж. Руссо, виводила державу з угоди між правителями й підданими з метою забезпечення порядку й організації громадського життя. Соціально-економічна концепція походження держави зводиться до Платона, який бачив джерела держави в поділі праці, у відокремленні діяльності щодо керівництва суспільством.

Залежно від раціональності пристрою й забезпечення прав людини в розвитку держави виділяють два основних глобальних етапи – традиційний і конституційний.

2. Ознаки, атрибути й функції держави. Держави різних історичних епох і народів мало схожі між собою. І все-таки вони мають деякі риси, які в більшій або меншій мірі властиві кожному з них. Загальними для держави є наступні ознаки:

1. Публічна влада.

2. Наявність системи органів і установ.

3. Суверенітет.

4. Монополія на легальне застосування сили.

5. Право на стягнення податків і зборів з населення.

6. Обов'язковість членства в державі.

7. Представництво суспільства як цілого.

Основними атрибутами (мінімальними ознаками держави з погляду міжнародного права) є територія, населення й публічна влада.

Територія – це фізична, матеріальна основа держави, простір, на який поширюється його юрисдикція. Населення – це сукупність людей, що проживають на території даної держави і підкоряються її владі. Нарешті, публічна влада – це органи, що виконують функцію керування.

У більшості сучасних держав виділяють два види державних функцій відповідно до місця їхнього здійснення – внутрішні й зовнішні.

До внутрішнього відносяться функції: 1) захисту існуючого політичного ладу, економічної й соціальної системи, прав людини; 2) господарсько-організаторська, регулювання економіки; 3) культурно-виховна й ін.

Зовнішні функції: 1) захист суспільства від зовнішніх ворогів; 2) розвиток цивілізованих відносин з іншими країнами, захист інтересів країни на міжнародній арені; участь у міжнародному подолу праці.

3. Форми правління й форми територіального устрою. Під формою правління розуміється організація верховної державної влади, система взаємин її органів один з одним і населенням.

Монархія (з грец. monarchia – єдиновладдя) – форма правління, при якій верховна влада повністю або частково належить одноособовому голові держави – монарху (королю, царю, султану й т.д.).

Найпоширеніша в сучасному світі форма правління – республіка. Республіка (з лат. res – справа, publikus – суспільний, всенародний) – форма держави й правління, при якій джерелом влади вважається народна більшість, а основні органи державної влади обираються громадянами.

Залежно від обсягу й структури владних повноважень парламенту й президента розрізняють дві основні форми республіки: парламентську й президентську

У президентській республіці всенародно обраний президент є й головою держави й головою виконавчої влади. У парламентській республіці президент обирається парламентом (або особою колегією, складеною на основі парламенту) і часто є номінальним головою держави, фактично виконуючи лише представницькі, церемоніальні функції). Напівпрезидентська (президентсько-парламентська) республіка сполучає в собі ознаки президентської й парламентської республік.

Форма державного устрою відбиває територіальну структуру держави, співвідношення між державою і її складовими територіальними одиницями. За формою територіального устрою держави діляться на унітарні, федеративні й конфедеративні.

Унітарна (єдина) держава – це єдина, політично-однорідна організація, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, що не володіють власною державністю.

Федерація – стійкий союз державних утворень (земель, штатів, республік, країв), самостійних у межах розподілених між ними й центром компетенцій, що мають власні законодавчі, виконавчі й судові органи і, як правило, конституцію, подвійне громадянство й ін.

Конфедерація – це нестійка форма організації суверенних держав. Мета даного об'єднання – проведення єдиної політики, вирішення спільних завдань у галузі економіки, оборони, транспорту, зв'язку й т.п.

Форму держави можна також охарактеризувати залежно від набору методів і засобів державного володарювання, тобто політичного (державного) режиму. Щодо цього розрізняють два полярних режими – демократичний і недемократичний.

Недемократичний режим – фашистський, тоталітарний, авторитарний і т.п. – персоніфікує здійснення державної влади всупереч демократичним механізмам, нормам й інститутам. Права й волі людини й громадянина тут практично незахищені, у суспільстві панує беззаконня.

Демократичний режим припускає визнання за громадянами широких прав і свобод, виборність і змінюваність органів державної влади, їхня підзвітність виборцям, гласність.

4. Правова й соціальна держава. Правова держава – реальне втілення ідей і принципів конституціоналізму. Розшифровуючи це положення, назвемо наступні основні принципи правової держави:верховенство і все загальність закону у суспільстві; правовий характер самих законів; пріоритет прав і свобод людини; взаємовідповідальність держави у суспільстві; легітимність влади в суспільстві; розділення влади.

Соціальна держава – це держава, що прагне забезпечити гідні умови існування кожному громадянинові, соціальної захищеності, співучасті в керуванні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості в суспільстві.